Цукрове виробництво вимагає чималих витрат газу, що в наш складний час подекуди робить його нерентабельним. Досвід подолання проблеми мають на Гнідавському цукровому заводі. Про це повідомляє пресслужба підприємства.
Цукрові заводи для свого виробництва традиційно використовують природний газ. Утім, цей енергоносій стає дедалі дорожчим. Тому частина заводів у нинішньому році може просто не почати сезон цукроваріння. Водночас, на Гнідавському цукрозаводі, що на Волині, не лише самі знаходять заміну надто коштовному енергоносієві, але й допомагають позбутися газової залежності місцевим виробникам кукурудзи.
– Якби ми працювали тільки на «газовій схемі» забезпечення підприємства енергією, то ще минулого року нам не варто було запускати завод, а цьогоріч і поготів, – говорить заступник директора Гнідавського цукрового заводу Олександр Нікішин. – Тому минулого року ми опалювали і мазутом. Виникали певні труднощі, які також були пов’язані і з якістю цього виду палива. Тому ми врахували всі проблеми і недоліки, які виникали, і готові до альтернативи.
Звісно, якщо брати до уваги вплив на навколишнє середовище, мазут – не найкраща альтернатива природному газу. Проте, він дає змогу протриматися до кращих часів, не зупиняючи виробництво.
Чимало інших подібних підприємств такої можливості не мають. Наприклад, деякі з них розглядають перехід на використання вугілля. Але отримати дозвіл на переобладнання заводу дуже важко. Причина в тому, що Україна підписала Кіотський протокол – міжнародну угоду, яка стосується зменшення викидів парникових газів. Відповідно до нього, наша країна зобов’язана обмежити спалювання вугілля.
Щодо Гнідавського заводу, то він має ліцензії, потрібні для використання альтернативного палива. Про них подбали раніше, адже проблема зі здорожчанням природного газу виникла ще до повномасштабного вторгнення рф в Україну, а зараз вона лише поглибилася.
– Цьогоріч у нас дві проблеми – війна і ціна на енергоносії, – розповідає Олександр Нікішин. – Якби Гнідавський цукровий завод працював тільки на газу, то щодоби ми повинні віддати мінімум 400 тонн цукру тільки на газ, при тому, що завод буде виробляти 600–700 тонн за добу. А ще потрібно розрахуватись з господарствами-бурякоздавачами, платити заробітну плату людям, обслуговувати підприємство.
Однак використання інших видів палива – не єдиний спосіб зробити підприємство прибутковим. Важливою складовою успішного господарювання є диверсифікація виробництва. Так, крім цукру, тут випускають біоетанол.
Під час виробництва цукру утворюється чимало відходів. Їх утилізація – теж проблема, яку заводи вирішують по-різному. І найкращий шлях – переробка відходів на корисні продукти. Ним і пішли волинські цукровари.
Кілька років тому на заводі створили цех з виробництва біоетанолу, сировиною для якого є меляса. З часом побудували повноцінний біоетанольний завод. Причому, якщо раніше мелясу продавали за кордон, то із запуском біоетанольного виробництва всю її стали переробляти, що виявилося вигідніше.
Утім, меляса є лише в сезон цукроваріння. Щоб потужності були завантажені постійно, в нинішньому році вирішили переробляти на біоетанол ще й кукурудзу. Оскільки зерно для виробництва біопалива не потребує досушування, така переробка дозволить аграріям не тільки вигідно продати врожай, а ще й заощадити газ і кошти на сушіння. Адже, за підрахунками експертів зернового ринку, за поточних цін на газ досушування тонни кукурудзи коштуватиме близько 50 доларів.
– Для такої переробки на біоетанольному заводі вже будується окрема лінія виробництва, – повідомив Олександр Нікішин. – Що це дасть для людей? По-перше, сільгоспвиробникам не потрібно буде витрачати газ на сушіння, адже цьогоріч це виходить дорожче собівартості самої кукурудзи. Ми плануємо цілий рік купувати кукурудзу у людей та виробляти біоетанол.
Таким чином, на біоетанольному заводі буде працювати дві лінії виробництва: на мелясі та на кукурудзі. А сільгоспвиробники зможуть і надалі вирощувати кукурудзу, не відмовляючись від культури через неможливість її сушити.
Але й це ще не все. Під час виробництва біоетанолу також утворюються відходи – мелясна барда. За рік її тут отримують 120–130 тисяч тонн. Виявилося, що мелясну барду цілком можна використовувати як рідке органічне добриво.
Застосовувати її для підживлення сільгоспкультур почали ще в 2017 році. Завод навіть замовляв спеціальні дослідження, щоб зрозуміти, як таке добриво впливає на ґрунт. Так, у травні 2019 року барду внесли на полі з розрахунку 150 т/га, а у вересні перевірили, чи змінилися показники. Результати лабораторних аналізів засвідчили, що внесення добрива сприяло накопиченню у ґрунті азоту, фосфору, калію, ряду мікроелементів, а також зменшило кислотність ґрунту.
Далеко не всі сільгосппідприємства зараз мають власне джерело органічних добрив – тваринництво, а мінеральні добрива зараз також недешеві, подекуди трапляються й перебої з їх постачанням. Тому волинські аграрії оцінили альтернативу й охоче купують мелясну барду.
– На сьогоднішній день до Гнідавського цукрового заводу за цим добривом вже вишиковуються черги, – стверджує представник заводу. – Великі сільськогосподарські підприємства вже закупили необхідне устаткування для внесення цього рідкого органічного добрива.
А ще з відходів цукрового виробництва можна отримувати біометан. На цукрозаводі вже кілька років працюють над переходом на альтернативні джерела енергії, тож і біогазовій установці у планах підприємства знайшлося місце.
…Безперечно, важкі часи минуть, і тоді економіка як окремих галузей, так і всієї країни запрацює на повну силу. А зараз кожне підприємство шукає можливості для продовження своєї роботи, випуску продукції й мінімізації затрат. І використання альтернативних джерел енергії та диверсифікація виробництва можуть стати у пригоді, що й доводить досвід цукровиків з Волині.
– Ми не опускаємо руки і ставимо перед собою амбітні цілі, – наголошує Олександр Нікішин. – По-перше, отримати від своїх підприємств-бурякоздавачів сировину і її переробити. А друге важливе завдання – це зберегти виробничий колектив, бо закриття заводу на один сезон потягне за собою і псування обладнання, а відповідно і більш тяжкі наслідки для підприємства.
Поділитись в соцмережах:
