Люцерна - лідер серед кормових культур

Перегляди: 171
17.01.2020

Люцерна (лат. Medicago, родина Бобові) є одно- або багаторічною, трав'янистою, напівчагарниковою рослиною заввишки близько 0,5 – 1,7 м, що має потужну стрижневу кореневу систему, яка здатна проникати на глибину до 4 – 10 м. Відома не тільки як цінна кормова культура, а й як рослина з безліччю лікувальних властивостей. 


При дозріванні люцерна утворює велику кількість дрібного та твердого насіння. Вага однієї тисячі штук становить всього лише 1,3 – 2,6 г. З насіння отримують люцернову олію, до складу якої входять ефірні масла, жирні кислоти, вуглеводи, білки, мікроелементи (кальцій, калій, фтор та ін.), каротин, пектини, сапоніни, ферменти, рослинні стероїди, алкалоїди, фітоестрогени, хлорофіл, вітаміни А, С, D, К. Її використовують для профілактики різних захворювань та як загальнозміцнюючий засіб. Комерційне виробництво насіння зосереджене у Південній Австралії.


З існуючих понад ста видів люцерни найбільше господарське значення мають люцерна посівная або синя (лат. Medicago sativa) та дикоростучі: люцерна жовта (лат. Medicago falcata) та люцерна хмелеподібна (лат. Medicago lupulina). В усіх видів люцерни на коренях розвиваються бульбочкові бактерії, здатні поглинати й накопичувати азот з повітря, збагачуючи та відновлюючи таким чином ґрунт. Наприклад, на одному гектарі трирічної плантації люцерни може накопичитися до 180 – 200 кг (на неполивних землях), а деколи до 300 кг (при зрошуванні) симбіотично фіксованого азоту. Тому люцерна є найкращим попередником для більшості сільськогосподарських культур у зонах з достатньою вологістю ґрунту.


Люцерна

Люцерна – світло- та теплолюбна рослина. Відбувається вона з Центрально-Азіатського регіону, звідки згодом поширилася на територію Греції і всього Середземномор'я. Сьогодні люцерну культивують в умовах субтропічного і помірного клімату на п'яти континентах і в більш ніж 80 країнах світу. Лідерами у виробництві люцерни є Канада, США, Аргентина, Китай, Індія, Австралія, країни Західної Європи. Одна з прадавніх кормових культур, які вирощуються людиною, люцерна і в наш час відноситься до найбільш цінних та затребуваних бобових трав у польовому травосіві. Засвоюваність люцернових кормів становить 60 – 75%. Рослина є гарним джерелом сирого протеїну (15 – 25%), клітковини (23 – 27%), каротину (60 – 80 мг/кг), містить мінеральні солі, вітаміни (В1, В2, С, D, Е), біологічно активні речовини (у т. ч. 8 найважливіших для організму амінокислот).


Люцерна

Люцерна має цілу низку незаперечних переваг серед інших кормових рослин. Завдяки високій врожайності та поживності вона залишається лідером у світовому виробництві кормових бобових. За кількістю протеїну, що міститься в рослині, люцерна перевершує зернові культури вдвічі, і втричі  за кількістю кальцію. У 100 кг люцернового сіна знаходиться 8,5 кг легкозасвоюваного рослинного білку, а поживність продукту становить понад 48 кормових одиниць. Застосування люцерни у тваринництві в якості корму (сіно, силос, зелений корм, сінаж, на випас, трав'яне борошно, гранули та ін.) дозволяє отримувати щоденний приріст у великої рогатої худоби від 0,7 до 1,5 кг живої ваги та від 0,3 до 0,4 кг/день у малої рогатої худоби. Молоко тварин, до раціону яких входить люцерна, відрізняється високою якістю та багатим вмістом корисних мікроелементів. Важливо пам'ятати, що для уникнення здуття у тварин, які випасаються на посівах люцерни, слід попередньо годувати їх сухим грубим кормом.


Сіно люцерни

На відміну від інших кормових трав люцерна може зростати на одному місці до 4 – 6 років і більше. Крім того, їй властиве швидке нарощування вегетативної маси і відновлення в найкоротші терміни після скошування або стравлювання худобою. В умовах достатньої вологості з посівів люцерни можна зібрати до 3 – 4 укосів від 600 до 800 ц/га зеленої маси, що в сухому еквіваленті складає 120 – 140 ц/га люцернового сіна.  


Люцерна

Люцерна належитья до зимостійких культур. У малосніжні зими вона здатна витримувати короткочасне зниження температури до –25°С, а під достатнім сніговим покривом її посіви зберігаються і при –40°С. Посів люцерни можна проводити як навесні, так і восени, хоча перевагу традиційно надають весняній сівбі. Розвиток рослини починається вже при +8...10°С. Культура не надто вибаглива до ґрунтових характеристик, але не здатна розвиватись на кислих чи заболочених землях. При рівні кислотності ґрунту рН = 5 зростання бульбочкових бактерій припиняється, тому на таких ґрунтах необхідно попередньо проводити вапнування. Найкраще люцерна росте та приносить високі врожаї на добре дренованих, високородючих ґрунтах з вологістю 60 – 80%. Також слід забезпечити посівам люцерни відсутність бур'янів на полях. Кращі попередники для неї  просапні (цукровий буряк, кукурудза на силос), озимі та ранні ярі колосові, а також кормові небобові культури. 


Люцерна

Вирощують люцерну як в одиночних посівах (без покривних культур), так і в змішаних, зі злаковими травами (просо, райграс, жито, овес, ячмінь та ін.). Як правило, посів проводять рядковим способом, з різною шириною міжрядь (45 – 60 см або 15 – 20 см при широкорядній сівбі та 10 – 12 см при звичайному рядковому способі), хоча у деяких країнах практикується посів способом розкидання насіння. Глибина загортання насіння люцерни на легких і сухих (суглинних, піщаних) ґрунтах становить 2,5 – 3 см, а на більш щільних та вологих – близько 1,0 – 1,5 см. При безпокривному вирощуванні витрата насіння люцерни для посіву коливається у межах 10 – 15 кг/га, а деколи 17 – 24 кг/га, в залежності від типу ґрунту та кліматичних особливостей регіону. У разі покривного вирощування норму висіву люцерни знижують до 8 – 10 кг/га. Завершують сівбу післяпосівним каткуванням поля.


Люцерна

Оптимальна температура для проростання люцернового насіння складає +18...20°С, а хороше зростання і розвиток забезпечуються при +22...30°С. Люцерна належить до рослин довгого дня. І хоча вона має високі показники з посухостійкості, бажаними для неї лишаються рясне зволоження та своєчасні поливи. Відсутність зрошення або достатньої кількості опадів, особливо у період бутонізації та цвітіння культури, негативно впливає на утворення зеленої маси та значно знижує врожайність насіння люцерни.


Люцерна

Через відносно повільний розвиток люцерни у початковий період її зростання при весняному безпокривному посіві, виникає загроза пригнічення сходів бур'янами. Тому застосовується попередня обробка посівних площ гербіцидами. Подальший догляд за сходами полягає у розбиванні та розпушуванні поверхневого сухого ґрунтового шару і видаленні бур'янів. Перше міжрядне розпушування проводять якомога раніше, з моменту підсихання верхнього шару ґрунту. Бур'яни до початку змикання рядків видаляють вручну.


Люцерна

Люцерні властиве інтенсивне споживання поживних речовин з ґрунту, тому вона потребує достатньої кількості мінералів. Культура добре реагує на органічні й мінеральні добрива, особливо ті, що містять фосфор, і практично не потребує азотовмісних сполук. Як правило, органічні добрива (перепрілий гній) вносяться заздалегідь, під попередник люцерни, з розрахунку 30 – 40 т/га. Збагачення ґрунту фосфором доцільніше провести восени, закладаючи добрива в процесі оранки на зяб.


Люцерна, сіно

Після першого укосу цвітіння рослини відбувається через 50 – 60 днів, а в подальшому – через 35 – 40 днів після кожного наступного укосу. Перший літній (ранній) укіс проводять при 10% - вому рівні цвітіння загальної площі посівів люцерни. Це допомагає знизити ризики втрати травостою. Останній укіс проводять за місяць  півтора до завершення вегетації люцерни, приблизно з 15 по 30 вересня, в момент, коли на полі у фазі цвітіння знаходяться від 10 до 15% рослин. І хоча врожайність останнього укосу досить низька, а собівартість продукту висока, проте така технологія допоможе забезпечити високу холодо- і морозостійкість люцерни, а також отримати якісний перший укіс наступного року.


Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений