Фізіологічна роль мікроэлемента. Для успішного розвитку, життєдіяльності та розмноження рослин бор (В) є одним з найважливіших мікроелементів. За своїм значенням він посідає друге місце після цинку, а в деяких регіонах він практично є найважливішим. Бор – унікальний елемент, що не належить до групи металів. Рослини відчувають у ньому потребу впродовж усього життя, оскільки бор бере участь у транспорті вуглеводів, зокрема цукрів, синтезі клітинних стінок. Його достатня для рослини кількість підвищує інтенсивність фотосинтезу, покращує вуглеводневий, нуклеїновий та білковий обмін, активізує діяльність ферментів, сприятливо впливає на процеси поділу клітин. Потреба різних культур у борі неоднакова. Овочі та фрукти (дводольні) споживають бору в 10 разів більше порівняно зі злаковими (однодольними).
Симптоми дефіциту. Внаслідок нестачі бору найбільше потерпають молоді, зростаючі частини рослини, насамперед точки росту, оскільки цей елемент розподіляється в різних частинах рослин нерівномірно і накопичується в старіших тканинах. Можлива ситуація, коли нижні частини містять утричі більше цього елемента, ніж верхні, де виявляються ознаки його дефіциту. Такі фактори, як посушливі погодні умови, а також зміна реакції ґрунтів у бік лужності (наприклад, після вапнування) сприяють збільшенню борного голодування.
В умовах недостатньої забезпеченості сільськогосподарських рослин бором відбувається порушення формування провідних тканин (флоеми та ксилеми), внаслідок чого утруднюється рух вуглеводів по провідних судинах до зростаючих органів. Крім того, бор бере участь у формуванні генеративних органів рослин, він необхідний для нормального перебігу процесу запліднення. У разі нестачі бору порушується формування репродуктивних органів та процеси плодоутворення. Коренеплоди уражаються сухими гнилями, дуплистістю, у багатьох рослин спостерігається відмирання точок росту, пожовтіння листя та інших вегетативних частин.
Ознаки дефіциту бору помітні на всіх фазах розвитку рослини. У фазах розетки, формування стебел і бічних пагонів це може бути дрібне листя і хлороз (зміна забарвлення листя внаслідок зменшення кількості хлорофілу), можливий також крайовий «опік» листків та побіління пагонів. У фазі цвітіння борне голодування проявляється деформацією, в’яненням, почорнінням та осипанням квітів чи суцвіть. У фазі формування плодів відбувається значне зменшення їх кількісних та якісних показників.
Симптоми надлишку мікроелемента. За умови підвищеного вмісту бору в ґрунті виникає токсикоз рослин. Про передозування цього елементу свідчить пожовкле та деформоване (вигнуте куполоподібно) листя. Зовнішні прояви ураження з’являються насамперед на старому листі в нижній частині рослини. Згодом скручується разом з ураженими листками і верхівка рослини. Може також з’явитись почервоніння черешків. Квіти в таких умовах формуються дрібнішими й збляклими, а сама рослина в’яне.
Потреба різних культур в борі. Вміст бору в рослинах складає 1–100 мг/кг сухої маси. В овочах і фруктах цей показник становить 1,3–16 мг/кг сухої маси, а в деревах і чагарниках зазвичай більше в 2–10 раз. Тонконоговим (злаковим) культурам властивий найнижчий вміст бору (до 9 мг/кг), а максимальний спостерігається в листі цукрового буряка (до 100 мг/кг). Позитивно реагують на внесення борних мікродобрив картопля, ріпак, кукурудза, бобові, плодові та овочеві культури, виноград, бавовник.
Вміст елементу в різних типах ґрунтів. Концентрація бору в ґрунтових розчинах є доволі значною 67–3000 мкг/л, але через велику рухливість елементу він легко вимивається в умовах помірного клімату, тому виникненню дефіциту бору в рослинах сприяє як нестача вологи, так і чимала кількість опадів. Сумарний вміст бору в родючому шарі ґрунтів може коливатись від 1 до 467 мг/кг, а середній показник знаходиться в межах 9–85 мг/кг.
У вільному стані бор не зустрічається в природі. Це єдиний елемент, який рослини можуть споживати як молекулу (борної кислоти), а не іон. Бор, що знаходиться в грунті, може міститись в органічних сполуках (10–25%), або ж мати мінеральну форму (75–90%). У найдоступніших для рослин ґрунтових розчинах цей мікроелемент знаходиться у вигляді борної кислоти.
Рухливість водорозчинних борних сполук не особливо пов’язана з рН середовища, проте при високих показниках рН (збільшенні лужності ґрунту) переважна частина бору знаходиться у зв’язаному стані, а кількість рухомого бору зменшується до 0,3–0,5 мг/кг сухого грунту, що не може забезпечити рослини оптимальною нормою цього мікроелементу. Зазвичай подібна ситуація є характерною для дерново-піщаних, дерново-підзолистих, сірих та світло-сірих лісових ґрунтів, а також їх аналогів у лісостеповій зоні з легким гранулометричним складом та низьким вмістом гумусу, де він легко вимивається. Низький вміст бору (та інших елементів) властивий також піщаним і супіщаним ґрунтам. Саме такі типи ґрунтів потребують внесення борних добрив.
Види борних добрив та їх застосування. Борні добрива здебільшого отримують із боросилікатних руд. Сировиною може також слугувати турмалінова руда, але вже після видобутку з неї кольорових металів. Основою виробництва всіх боровмісних добрив є борна кислота. Основні форми борних добрив: борна кислота та бура (застосовуються для передпосівної обробки насіння, а також для позакореневого підживлення); борний суперфосфат (як простий, так і подвійний вносять у ґрунт перед посівом або безпосередньо в міжряддя); борфосфорне та бормагнієве добрива, що містять водорозчинну форму бору (для позакореневих підживлень та для внесення в ґрунт перед посівом); борно-датолітове борошно (вносять у ґрунт); борацитове борошно (для внесення в ґрунт).
Найбільшу потребу в додатковому підживленні боровмісними добривами мають овочеві та плодові культури, що ростуть на торф’яних, вапняних дерново-підзолистих, дерново-глеєвих ґрунтах, на вилужених чорноземах або легких грунтах, серед яких можна виділити буряк (зокрема цукровий), льон, картоплю, соняшник, гречку, ріпак, кукурудзу. Норми внесення добрив різняться залежно від їх виду, способу внесення, культури. Найкращий показник засвоюваності бору рослинами, що відчувають нестачу цього мікроелементу, досягається шляхом позакореневих підживлень з використанням бору, що входить до складу органічних сполук. Згідно з практичними дослідженнями ефективність таких добрив на 30–80% перевищує результати використання неорганічних форм боровмісних добрив.
Поділитись в соцмережах:
