Мікродобрива: види, властивості, роль у житті рослин

Перегляди: 613
01.09.2022
Мікродобрива: види, властивості, роль у житті рослин

Щоб отримати від сільськогосподарських культур високий та якісний урожай, необхідно не лише захистити їх від впливу різних несприятливих факторів і шкідливих об'єктів, але й забезпечити рослини легкодоступним, оптимально збалансованим живленням. Окрім добре відомих основних елементів живлення – азоту, фосфору та калію, що утворюють групу макроелементів, культури також потребують різноманітні мінеральні добавки, так звані мікроелементи


Роль мікроелементів у житті рослин є надзвичайно важливою, хоча потреба в них не вимірюється значними кількостями. Вони беруть участь у біохімічних процесах (фотосинтезі, біосинтезі хлорофілу, транспортуванні цукрів), впливають на діяльність ферментів, вулеводний та азотистий обмін. Навіть незначні добавки мікродобрив мають сприятливу дію, оскільки покращують захисні властивості культур, їх витривалість у екстремальних кліматичних умовах (посухо-, жаро- та холодостійкість), стійкість до ураження захворюваннями. У рослин, що своєчасно та повною мірою забезпечуються мікроелементами, активізуються обмінні процеси, відзначається підвищений вміст вуглеводів (крохмалю та цукрів), білків, накопичення вітамінів, жирів.

Мікроелементи в живленні рослин

Не завжди й не одразу дефіцит того чи іншого мінералу може мати зовнішні прояви. У деяких випадках встановити нестачу елементів живлення можна лише за допомогою лабораторних досліджень ґрунтового складу. Необхідно також враховувати взаємний вплив макро- та мікроелементів на зростання й розвиток рослин. Нестача хоча б одного з компонентів органічного живлення негативно впливає на ступінь доступності мінералів та їх засвоюваність рослинними організмами. Спостерігається і зворотний зв'язок, коли надлишок мікроелемента спричинює надмірне або недостатнє накопичення органічних речовин в культурах, що також може негативно вплинути на їх розвиток.


Мікродобрива в живленні рослин

Відомі вісім мікроелементів, що є найнеобхіднішими для рослин: залізо, мідь, бор, магній, цинк, марганець, кобальт, молібден. Окремо можна виділити сірку, яка належить до мезоелементів. 


Для деяких типів ґрунтів нестача певних мікроелементів є типовою. Так, родючі, багаті на органіку ґрунти відрізняються низьким вмістом у них міді, а на дернових ґрунтах рослини відчуватимуть гостру нестачу молібдену. У лужних ґрунтах знижується доступність бору, міді, марганцю, а в кислих відзначається підвищена засвоюваність марганцю, який у понаднормових кількостях є токсичним для рослин. 


Зважаючи на ці особливості, у кожному конкретному випадку необхідно проводити попередню обробку (або збагачення) посівних площ. При цьому слід також враховувати потреби кожного виду рослин у конкретному мікроелементі, оскільки для різних культур вони можуть значно відрізнятися. Головною вадою мікроелементів, що містяться в ґрунті, є їх важкодоступність для споживання рослинами. Тому, щоб забезпечити відсутні в живленні рослин мікроелементи, застосовують кореневі або позакореневі підживлення культур мікродобривами.


Мікродобрива – це комплексні хімічні сполуки, що містять речовини, необхідні для повноцінного зростання й розвитку рослин, які знаходяться в доступній для них формі. Їхнє значення в житті культур величезне: своєчасне та збалансоване застосування мікродобрив дозволяє збільшити врожайність на 10–20%. Найбільш сприятливими для споживання та засвоєння рослинами є стійкі хімічні сполуки мікроелементів (у вигляді катіонів металів) з молекулами органічних кислот (природного чи синтетичного походження). Їх називають хелатами


Такі продукти за своїм складом максимально наближені до речовин, з яких складаються рослинні організми. Наприклад, добре всім відомі складові рослин хлорофіл або вітамін В12 є хелатами. До того ж хелатні добрива зовсім не токсичні, вони легко розчиняються у воді, тому повністю поглинаються та засвоюються рослинами. Доступність добрив хелатної форми у 5–10 разів вища порівняно з добривами у вигляді неорганічних солей. Якщо звичайні солі мікроелементів можуть вступати у різні побічні реакції з елементами ґрунту, то хелати не зв'язуються ґрунтом та безпроблемно поглинаються культурами, засвоюючись практично повністю. 


Їх використання для позакореневих підживлень має низку істотних переваг. Молекули хелатних сполук при потраплянні на поверхню листка, одразу ж поглинаються й потрапляють безпосередньо у рослину, а не накопичуються зовні. Єдиний недолік хелатів – їх відносно висока вартість порівняно з рештою видів мікродобрив.


Мікродобрива в живленні рослин

Мікродобрива, залежно від форми їх виробництва та способу впливу на рослини, розрізняють за видами. До того ж вони відрізняються нормами витрати, технологією внесення, а також особливостями застосування. Першу групу складають солі органічних кислот. Фінансово вони є найбільш доступними, проте ці мікродобрива малорозчинні. Їх доцільно застосовувати лише на грунтах з кислою та слабокислою реакцією рН. 


Солі гумінових кислот утворюють другу групу. Їх ступінь розчинності набагато вищий, але кількість мікроелементів у таких солях незначна, і навіть дворазове застосування за сезон не забезпечує потреби культур у них. 


Третя група – комплексні мікродобрива. Вони мають вигляд капсул з слаборозчинними властивостями, тому здатні підживлювати рослини необхідними елементами впродовж тривалого періду. 


Сучасні біохімічні досягнення дозволили створити нове покоління добрив, відомих як органічний хелатний комплекс (сполуки органічних речовин з іонами металу саме в такій формі, в якій вони знаходяться в усіх живих організмах). Ці препарати утворюють четверту групу мікродобрив. Застосування хелатів сприяє збільшенню адаптивного потенціалу рослин, стимулює їх генетичні можливості, що проявляється в підвищенні врожайності, покращенні якості продукції, стійкості культур до впливу несприятливих факторів.

  

Мікродобрива в живленні рослин

Мінеральні мікродобрива також класифікують за основним компонентом, що входить до їх складу. Розрізняють борні, мідні, цинкові, молібденові, кобальтові, марганцеві, ванадієвмісні, йодовмісні та інші добрива. Вони являють собою неорганічні кислоти, солі металів, сульфати, застосування яких має бути чітко дозованим, щоб уникнути накопичення надлишків цих хімікатів як у ґрунті, так і в частинах рослин. 


Найпопулярнішими вважаються полімікродобрива, у складі яких знаходяться два й більше мікроелементи. Їх використання забезпечує різнобічний вплив на рослини і дещо спрощує процедуру підживлення порівняно з використанням мономікродобрив. Найбільш застосовані в сільськогосподарській промисловості п'ять видів мікродобрив: борні, мідні, цинкові, марганцеві, молібденові.


Вміст у ґрунті достатньої кількості бору необхідний для культур впродовж усього їхнього життєвого циклу. Але особливо важливе значення цей мікроелемент має на початковій стадії розвитку рослини, тому борні добрива часто застосовують для передпосівної обробки насіння зернових і плодоносних культур. Також потрібно знати, що речовини, які містять бор, вносяться на вапновані торф'яні, дернові, заболочені ґрунти, вилужені чорноземи, супіщаники та легкі піщані ґрунти. Найбільш відомі з боровмісних добрив: борна кислота, бура, борний суперфосфат та інші.


Мідні добрива, основним з яких є мідний купорос, застосовуються для обробки ґрунту (на заболочених нейтральних чи слабо-лужних ділянках, а також на постійно перезволожених територіях), передпосівної обробки насіння та позакореневих підживлень сільськогосподарських культур, окрім картоплі та капусти. Цей елемент впливає на розвиток рослин і початок у них фази цвітіння. Мідь бере участь у процесі фотосинтезу, поділі клітин, синтезі цукрів та їх транспортуванні з листків. Достатня кількість мікроелементу в живленні рослин активізує накопичення вітаміну С у плодах та овочах, збільшує вміст білка в зернових культурах та цукрів – у коренеплодах. Мідь сприяє підвищенню імунітету рослин до грибкових і бактеріальних захворювань. 


Цинк входить до складу понад 30 рослинних ферментів, що беруть участь у процесах дихання і фотосинтезу. Недостатня його кількість у живленні суттєво позначається на темпах зростання культур. Крім того, цинк нормалізує фосфорний обмін та сприяє фіксації вуглецю. Внесення цинкових добрив (сульфат цинку, цинкові відходи, відходи мідеплавильних заводів) зазвичай необхідне на карбонатних ґрунтах і вапняних ділянках з нейтральною та лужною реакцією рН. Це дозволяє підвищити врожайність і якісні показники продукції при вирощуванні зернобобових культур (горох, квасоля), цукрових буряків, вівса, льону, кукурудзи тощо.


Мікродобрива в сільському господарстві

Марганцеві добрива (сірчанокислий марганець у 0,05%-ому розчині) застосовують для внесення в ґрунт (піщані, супіщані ґрунти, чорноземи з нейтральною або лужною реакцією рН) та передпосівної обробки насіння. Цей мікроелемент бере участь у фотосинтезі, він активує близько 35 ферментів, що впливають на окисно-відновні процеси. Марганець бере участь в азотному обміні (відновлення нітратів до аміаку) і пов'язаний із синтезом білка. Його дефіцит викликає швидке руйнування хлорофілу під впливом світла. При достатньому забезпеченні рослин марганцем урожайність зернових, овочевих (особливо цукрових буряків), ягідних культур збільшується на 8–10 %.   


Молібден бере участь у фіксації атмосферного азоту, впливає на стабілізацію структури нуклеїнових кислот, разом із залізом виконує каталітичну та структурну функцію, входячи до ферментного комплексу нітрогенази. Його нестача призводить до різкого зниження кількості аскорбінової кислоти, що міститься в рослинах, негативних змін в азотному обміні (зниження активності синтезу білка, зменшення вмісту амінокислот та амідів). 


Молібденові добрива (молібденовий суперфосфат, молібденово-кислий амоній) застосовують на ґрунтах з кислою реакцією рН (піщані, супіски, торфовища, дерново-підзолисті, дерново-сильнопідзолисті, сірі лісові, вилужені чорноземи). Їх використовують для передпосівної обробки насіння (сої, гороху, вікі, конюшини, люцерни та інших культур). 


Практикується також внесення молібдену в ґрунт одночасно з посівами. У період бутонізації та початку цвітіння культури особливо гостро потребують достатньої кількості молібдену, тому позакореневі підживлення в цей час дозволяють підвищити врожайність зернових і зернобобових культур на 15–20% та водночас збільшити вміст білка й каротину в продукції, а показники врожайності сіна зростають на 20–25%.    



Поділитись в соцмережах:

Текст повідомлення*
Защита от автоматических сообщений