Біоциклічне веганське сільське господарство – система виробництва аграрної продукції, яка не лише задовольняє потреби веганів, а ще й здатна відновлювати ґрунт і боротися з глобальним потеплінням. Принаймні, так стверджують її автори і прихильники.
У світі існує багато різних сільськогосподарських систем і технологій. Протягом тисячоліть таке різноманіття було викликане, насамперед, відмінностями у кліматичних умовах місцевостей, де виробляють аграрну продукцію, і рівні технічного та наукового розвитку тієї чи іншої спільноти.
Але протягом останніх приблизно ста років на перший план все частіше виходять міркування щодо необхідності здорового харчування, збереження довкілля, відновлення ресурсів, етичного ставлення до тварин тощо. Особливий розвиток такі тенденції отримали в ХХІ столітті. Тож технології, які ще вчора здавалися екзотикою чи примхами диваків, сьогодні сприймаються як варті уваги, а вже завтра можуть стати звичними і навіть провідними.
Одна з незвичайних сучасних систем – біоциклічне веганське сільське господарство. В Україні про нього поки що мало хто чув, але у ряді країн воно успішно розвивається, використовуючи низку прийомів і технологій, багато з яких можуть стати у пригоді навіть тим аграріям, які не мають ніякого стосунку до веганства.
Коло життя в природі й у полі
У назві системи ми бачимо два ключових слова: «біоциклічне» і «веганське». Біоциклічне сільське господарство не обов’язково має бути веганським. Сам термін утворений від грецьких слів «bios» – «життя» і «kyklos» – «цикл, коло». Він вказує на господарювання, процеси в якому певною мірою подібні до природних. Адже в природі життя йде по замкненому колу, що стосується як річних циклів, так і кругообігу речовин та енергії.
Проте, більшість існуючих сільськогосподарських систем є відкритими: вони вилучають отриману продукцію, виснажуючи наявні природні ресурси, і для свого підтримання потребують надходження ресурсів ззовні.
Біоциклічне сільське господарство пропонує таку модель, за якої відновлення відбувається постійно, за рахунок грамотного використання ресурсів, які вже є у господарстві. Наприклад, родючість ґрунту підтримується не за рахунок фабричних мінеральних добрив, а завдяки організації сівозмін, використанню пожнивних решток, сидератів, компосту тощо. Тобто, система є замкненою.
Вважається, що основи біоциклічного господарювання можна знайти в роботах таких відомих науковців минулого та сучасності як засновник німецької сільськогосподарської науки Альбрехт Таер (1752-1828), піонер агрохімії Юстус фон Лібіх (1803-1873), англійський ботанік, один із розробників концепції органічного землеробства Альберт Говард (1873-1947), організатор і ідеолог потужного об’єднання учасників органічного ринку Bioland Ханс-Петер Руш (1906-1977) та інші. А біоциклічний стандарт як такий був сформульований завдяки роботі німецького органічного фермера Адольфа Хупса (1932-1999), його сина Арне Хупса та їх співвітчизника Йоханнеса Айзенбаха, який координує роботу великої кількості органічних господарств в Греції й на Кипрі.
Сьогодні багато органічних виробників, в тому числі – й українських, працюють, певною мірою спираючись на принципи біоциклічного сільського господарства, хоча і не використовують такого терміна. Утім, їх діяльність, як правило, має ряд відмінностей, через що її зазвичай відносять до інших систем.
Повною мірою ці принципи втілені у біоциклічному веганському сільському господарстві. Сьогодні вже діє біоциклічний веганський стандарт, існує багато виробників, що працюють відповідно до його вимог, розроблена професійна система сертифікації та етикетка якості «Biocyclic Vegan Agriculture», створена Міжнародна біоциклічна веганська мережа (Biocyclic Vegan International).
Саме по собі біоциклічне господарювання є цілком зрозумілим. Його суть, як уже було сказано, у тому, щоб працювати методами, наближеними до природних, орієнтуючись на замкнений цикл виробництва. Але до чого тут веганство? Щоб дати відповідь на це запитання, маємо спочатку зрозуміти, хто такі вегани.
Противники експлуатації тварин
Зазвичай веганами називають людей, які не споживають ніякої тваринної їжі. Причини переходу на рослинну дієту можуть бути різними, як і тривалість такої практики. Наприклад, деякі люди намагаються за допомогою відмови від тваринної їжі вирішити ті чи інші проблеми зі здоров’ям. Як тільки все налагоджується, мотивація зникає, і колишні вегани повертаються до звичайного змішаного харчування.
Іноді від продуктів тваринництва відмовляються через релігійні переконання. Утім, у такому випадку не завжди вимагається переходити виключно на рослинне харчування. Чимало релігійних течій практикують різні види вегетаріанства. Тобто, може бути дозволено вживати, скажімо, молочні продукти (лактовегетаріанство), яйця (ововегетаріанство) тощо.
Але зараз все популярнішим стає етичне вегетаріанство і веганство, тобто, засноване на особливому ставленні до тварин.
Етичні вегетаріанці, як правило, задовольняються тим, що не вживають продуктів убою. Наприклад, мед більшість вегетаріанців вводить до свого меню, адже, щоб його виробити, не треба вбивати бджіл.
Етичні вегани заперечують споживання будь-яких продуктів, пов’язаних не лише із забоєм, а також і з експлуатацією тварин. Експлуатацією вони вважають, наприклад, використання корів для отримання молока, бджіл – для виробництва меду, курей – в яєчній промисловості, тощо. За їх логікою, людина забирає те, що природою призначене не для харчування людини, а для потреб тварин. Скажімо, молоко мають отримувати телята, мед є їжею бджіл, а яйця – взагалі ненароджені пташенята.
Такі вегани дуже прискіпливо підходять до вибору продуктів харчування – і не тільки. Зокрема, вони не використовують одяг не лише з хутра, а й із шовку, вовни, не носять шкіряне взуття, не купують косметику, протестовану на тваринах.
Оскільки ж на фермах, як вважають вегани, тварин експлуатують, то й купувати продукцію рослинництва, вироблену в господарствах, де є тваринницька галузь, означає таку експлуатацію підтримувати. З тієї ж причини вони заперечують використання гною й посліду навіть на тих сільгосппідприємствах, які не мають власних тваринницьких ферм.
Ринок завжди реагує на запити споживачів. Тому з’явилися фермери, які або самі є переконаними веганами, або вирішили побудувати свій бізнес відповідно до їх потреб. Тим більше, що продукція, вироблена за різними нетрадиційними технологіями – органічною, біодинамічною, біоциклічною тощо – завжди коштує дорожче звичайної.
Зараз уже тисячі виробників, переважно – дрібних фермерів, працюють за біоциклічною веганською системою. То що ж вона собою являє?
Головна ідея – природна родючість без участі тварин
Біоциклічний веганський стандарт був опублікований у 2017 році і зараз його використовують фермери в усьому світі. Він є органічним і акредитований Міжнародною федерацією екологічного сільськогосподарського руху (IFOAM). Але стандарт не є сталим: відповідно до появи новітніх розробок і розвитку технологій, його продовжує уточнювати й редагувати Товариство Адольфа Хупса та Біоциклічна веганська стандартна комісія. Нинішня версія документу датована 2020 роком.
Основна ідея біоциклічного веганського сільського господарства, відображена в його стандарті, полягає в тому, що необхідно і можливо зберегти або підвищити природну родючість ґрунту в максимально можливій мірі навіть без розведення або утримання тварин для забою і без використання привнесених ззовні ресурсів тваринного походження. Однак відмова від тваринних матеріалів все ж не заважає створити цілісну біоциклічну технологію на екологічній основі. Тому сільськогосподарські угіддя, де виробляють рослинні продукти харчування для людей, не повинні бути удобрені або оброблені будь-яким твердим або рідким гноєм тварин, як свіжим, так і у вигляді компосту.
Звісно, не припустиме використання відходів, що утворюються в зв’язку з забоєм тварин. Також заборонені будь-які препарати тваринного походження, в тому числі – виготовлені на основі рогів, кісток, яєчної шкаралупи тощо.
Автори стандарту наголошують, що біоциклічні веганські принципи є не лише альтернативою традиційному агровиробництву, яке поєднує рослинництво і тваринництво: їх можна використовувати і там, де розведення тварин недоцільне або неможливе, наприклад, в посушливих регіонах планети.
Біоциклічний гумусовий ґрунт як вища форма компосту
Центральне місце у технології відведене компостуванню. Існує навіть особливий термін – біоциклічний гумусовий ґрунт.
Прихильники такого підходу стверджують, що в інших системах рослинний компост залишається недооціненним. Найчастіше фермери, навіть органічні, вважають такий компост лише одним із різновидів добрив, який, до того ж, поступається гною тварин. Однак в біоциклічному веганському землеробстві рослинний компост розглядають не як додатковий компонент ґрунту, а як повноцінний субстрат для вирощування врожаїв.
Автори стандарту пояснюють, що таке ставлення традиційних фермерів викликане, зокрема, використанням компосту, частки якого недостатньо перепріли. Вони зазначають, що переваги використання компосту стають очевидними лише тоді, коли він повністю пройшов процес дозрівання, а також деякий час «вилежався» після цього. Приготування такого субстрату потребує більше часу, ніж у загальноприйнятих технологіях, зате він зрештою перетворюється на гумусовий ґрунт.
Якщо внести в землю компост, який не повністю перепрів, його поживні речовини можуть бути частково недоступними для рослин. Також можливий негативний вплив на коріння. Тому навіть звичайним фермерам рекомендується використовувати гумусовий ґрунт, насамперед, для інтенсивного садівництва, тоді як для інших культур можна обійтися зрілим компостом.
Однак у біоциклічному веганському землеробстві використання біоциклічного гумусового ґрунту є центром усіх виробничих процесів і основою живлення рослин та їх захисту. Для його виробництва використовують тільки матеріали рослинного походження.
Проти деградації земель і парникового ефекту
Гумусовий ґрунт можна використовувати як поліпшувач землі. Адже він має добру повітря- та вологопроникність, затримує воду, сприяє розвитку корисних мікроорганізмів. Крім того, такий компост сприяє припиненню деградації орних земель та відновленню їх родючості. В біоциклічному веганському землеробстві його намагаються вносити якомога більше, а також використовують як субстрат для безпосередньої посадки рослин без додавання інших компонентів, що відкриває перспективи для освоєння малородючих ділянок.
Стане у пригоді гумусовий ґрунт і в боротьбі зі змінами клімату. Зараз сільське господарство називають однією з тих галузей, які викидають найбільше парникових газів у повітря. Насамперед це стосується тваринництва. Водночас, здоровий ґрунт, який містить достатньо гумусу, здатен поглинати і утримувати вуглекислий газ.
Нині, на жаль, значна частина орних земель деградована, не здатна поглинати вуглекислий газ і навіть навпаки – виділяє його. Широке використання компосту для поліпшення земель у будь-якій системі землеробства було б корисне і для планети в цілому, адже сільськогосподарські угіддя в такому разі перетворюються на своєрідні вуглецеві резервуари, такі ж, як і ліси, луки, степи, океани.
«Живильна батарея»
Біоциклічний гумусовий ґрунт називають «живильною батареєю», адже він являє собою комплексне збалансоване джерело легкодоступних поживних речовин тривалої дії. Більшість елементів у ньому перебувають у вигляді сполук, стійких до вимивання й випаровування. Особливо важлива така стійкість для азоту, тому що його втрати при внесенні багатьох видів мінеральних і органічних добрив досить великі, що призводить до недоотримання цінного макроелементу культурами і до забруднення навколишнього середовища. Багаторічний досвід використання біоциклічного гумусового ґрунту свідчить, що він практично позбавлений такого недоліку. Тому його можна вносити навіть у водоохоронних зонах.
Практика доводить, що гумусовий ґрунт в належних кількостях покриває всі потреби рослини в макро- і мікроелементах, а також у багатьох природних гормонах. Чим більша кількість такого субстрату внесена, тим краще розкривається природний генетичний потенціал культури.
Біоциклічні фермери говорять, що на біоциклічному ґрунті рослини міцніші, менше хворіють і мають чудовий смак. Також вони проводили цікаві експерименти, додаючи під час виготовлення компосту до рослинної маси лікарські рослини – кропиву, живокіст, хвощ, листя оливи тощо. Експериментатори стверджують, що збагачений таким чином гумусовий ґрунт отримує додатковий потенціал для вирощування врожаїв, більш корисних для здоров’я споживачів.
Ще одна не відразу помітна, але відчутна перевага – можливість використання для виготовлення компосту рослинних відходів, які утворюються в харчовій промисловості, торгівлі, деяких видах промисловості, під час виробництва біогазу тощо. Замість того, щоб викидати, їх можна переробити на гумусний ґрунт і повернути в сільськогосподарський обіг.
Біорізноманіття – фундаментальний принцип
Крім використання гумусового ґрунту, родючість землі у біоциклічному веганському сільському господарстві підтримують і іншими методами. Більшість із них широко відомі, і їх активно застосовують як органічні виробники, так і багато традиційних підприємств. Серед таких способів – дотримання сівозмін з обов’язковим включенням до них бобових культур, використання сидератів, мульчування. Неприпустимим вважається залишення землі, не покритої рослинністю. Тому чорний пар у сівозміні не дозволений.
Є й більш рідкісні форми догляду за землею, наприклад, використання змішаних посівів на кшталт тих, які практикують у пермакультурі, але з певними відмінностями.
Біоциклічний веганський стандарт одним із своїх фундаментальних принципів проголошує збільшення біорізноманіття. Тому рекомендується одночасно на полі вирощувати кілька культур, які позитивно впливають одна на одну.
На одній площі протягом одного вегетаційного періоду має зростати не менше двох різних однорічних культур, які одночасно залишаються на полі не менше трьох місяців.
Посіви мають бути розташовані смугами, навіть якщо йдеться про поле великої площі. Вони повинні максимально чергуватися, але не перешкоджати механізації виробництва. Тому ширина смуг залежить від робочої ширини машин і агрегатів – тракторів, комбайнів, сівалок і так далі. Кількість, напрямок, ширина та інші характеристики смуг залежать також від рельєфу, форми ділянки тощо. Суцільні посіви без смуг дозволені лише як виняток, зважаючи на особливі кліматичні, географічні, технічні умови конкретного господарства.
Екологічні компенсаційні зони
Збільшення біорізноманіття стосується не лише площ, які використовують для виробництва продукції, а й навколишніх угідь. В стандарті є таке поняття як екологічна компенсаційна зона, що являє собою простір, максимально наближений до природного. Він має сприяти встановленню рівноваги в конкретному господарстві.
Для утворення екологічної компенсаційної зони фермери повинні висаджувати живоплоти, висівати лікарські трави, створювати буферні зони між своїм господарством і сусідніми, що працюють за традиційними технологіями, висаджувати дерева, облаштовувати ставки, проводити роботи з озеленення подвір’я тощо. Навіть бур’яни знищувати не дозволяється, крім як у посівах сільськогосподарських культур.
Завдяки різноманіттю флори, збільшується і кількість видів фауни. В таких зелених зонах оселяються корисні комахи, комахоїдні птахи і дрібні ссавці, пернаті хижаки, а якщо дозволяє площа, то навіть дикі копитні. Також необхідно дбати про можливість вільного пересування диких тварин, наприклад, робити спеціальні тунелі для рептилій під дорогами чи парканами.
Що робити зі шкідниками
Відомо, що чим більшим є біорізноманіття, тим кращим стає природний захист полів від інфекцій і шкідників. Таким чином, в агробіоценозах, подібно до природних біотопів, встановлюється біологічна рівновага. Якщо все зроблено правильно, хвороби рослин і шкідники можуть бути присутні на сільськогосподарських культурах, але в мінімальній кількості, яка не становить загрозу врожаю.
Біоциклічні фермери переконані, що їх посіви можуть постраждати лише тоді, коли з якихось причин порушено природну рівновагу між умовно шкідливими і корисними організмами. У таких випадках господар повинен зробити все для її відновлення. А для боротьби з хворобами і шкідниками він має використати засоби, зроблені ним самим, наприклад, настої чи відвари певних рослин.
Для того, щоб позбутися шкідливих комах, також можна відлякувати їх репелентами або використовувати спеціальні пастки, але без отрути. Дозволяється випускати хижих комах, яких спеціально розводять.
І лише в критичній ситуації, з дозволу контролюючого органу, можна використати фабричні препарати. Проте, знов таки, не можна застосовувати агрохімікати. Розроблений «Зелений список» препаратів, дозволених для використання в біоциклічному веганському сільському господарстві, схожий на подібний перелік засобів для органічного землеробства. Його постійно переглядають і доповнюють.
Певні препарати можна використовувати не лише для захисту рослин, а, у разі потреби, і для підживлення. Тут принцип той самий: перевагу віддають препаратам, які виготовив сам фермер. Наприклад, для позакореневого підживлення використовують так званий компостний чай. Також рекомендовані препарати, зроблені з морських водоростей, виготовлені на основі молочної кислоти, рослинні екстракти тощо. Перелік дозволених для підживлення речовин також є в «Зеленому списку».
Суворо регламентовані й інші засоби, без яких важко обійтися, наприклад, речовини для дезінфекції.
Тварини як друзі й помічники
Хоча біоциклічне веганське сільське господарство виключає експлуатацію тварин, все ж не варто думати, що його прихильники заперечують співіснування з представниками фауни на одній території. Так, рекомендовано робити штучні гнізда і присади для диких птахів, брати участь у зарибленні водойм тощо. В результаті фермер підвищує біорізноманіття й отримує помічників у боротьбі зі шкідниками.
Послід, залишений дикими тваринами на полях, звісно, ніхто не вилучає. Його вплив на рослини вважають цілком прийнятним, адже він не пов’язаний з експлуатацією.
Можна утримувати тварин і на фермі, але заборонено їх комерційне використання. Причому, не можна вирощувати їх не тільки для отримання м’яса, молока, вовни, яєць тощо, а навіть для спорту, розваг, господарських робіт і так далі. Але можна мати свійських тварин як домашніх улюбленців або, наприклад, утримувати врятованих від забою як у притулку.
Вони мають бути забезпечені всім необхідним, що передбачають органічні стандарти: притаманною конкретному виду їжею, чистою водою, підстилкою, укриттям від холоду і спеки, достатнім простором для вигулу, спілкуванням із іншими тваринами, ветеринарним обслуговуванням. Не припустимим є утримання в клітках, тісних боксах, на прив’язі.
Не можна отримувати вигоду навіть від тварин, які загинули з природних причин. Тому не дозволяється будь-яким чином використовувати їх туші, які мають бути просто захоронені відповідно до правил, що діють у країні, де розташована ферма.
А ось гній від тварин, які живуть на фермі, використовувати можна – з нього роблять компост. Проте, вносити його на поля, де вирощують сільськогосподарські культури, все ж не дозволено. Такий компост призначений для підживлення буферних зон, живоплотів і тому подібних некомерційних насаджень.
Без ГМО і нанотехнологій
На веганських фермах заборонені ресурси, пов’язані з деякими технологіями, вплив яких на здоров’я людей може викликати занепокоєння. Так, не можна використовувати генетично модифіковані організми та будь-які матеріали, похідні від них. Єдиний виняток зроблено для вакцин.
Також заборонено використання наноматеріалів, у тому числі – в упаковці та інших речах, які можуть контактувати з продуктами.
Теплиці без горщиків і гідропоніки
У біоциклічному веганському сільському господарстві вирощують рослини і у закритому ґрунті, але також з певними обмеженнями. Вважається, що процеси, які застосовує фермер, мають максимально імітувати природні механізми. Тому гідропоніка або аеропоніка, навіть за умови використання в них лише органічних речовин, не відповідають біоциклічному стандарту.
Також небажано вирощувати рослини у контейнерах або горщиках. Хоча є й винятки, наприклад, для зелені чи саджанців, які потім продають разом із посудом, в якому їх виростили. Але субстрат у таких ємностях повинен містити не менше 60% гумусового ґрунту. В окремих випадках дозволяється вирощування рослин у контейнерах або мішках, якщо субстратом є стовідсотковий гумусовий ґрунт і коренева система рослин має можливість діставатися природного середовища через отвори в ємностях.
У біоциклічній веганській теплиці, так само як і на полях, робиться акцент на біорізноманітті та механізмах самовідновлення і компенсації. Тому заборонена монокультура. Одночасно в одному приміщенні має культивуватися не менше чотирьох різних видів сільськогосподарських культур. Вони мають сприятливо впливати одна на одну або, принаймні, не повинні перешкоджати розвитку «сусідів».
При розрахунку економічної ефективності такої теплиці за основу беруть загальний річний прибуток на квадратний метр, а не врожайність окремої культури на одиницю площі. Всі культури можуть, але не обов’язково повинні бути призначені для продажу.
У теплицях також застосовують сівозміни, мульчування тощо. Рекомендується якнайменше втручатися в природні процеси, які відбуваються в ґрунті. Тобто, не бажано використовувати агрегати для його обробітку чи опромінення для знезараження. І лише у разі виникнення на значній частині тепличної площі хвороб або інших проблем, які значною мірою впливають на економічну доцільність експлуатації, можна вжити певних заходів. Так, не частіше ніж один раз на два роки допустимо провести поверхневий обробіток ґрунту, один раз на шість років – глибоку оранку тощо.
Використання в теплицях для запилення культур медоносних бджіл або штучно виведених джмелів, яких утримують у вуликах, вважається експлуатацією і не дозволяється. Тому фермер має приваблювати диких запилювачів, висаджуючи квітучі рослини, розміщуючи біля теплиці матеріали для гнізд комах і забезпечуючи їм вільний доступ до рослин закритого ґрунту.
Також передбачається, що в теплицю з природи переселяться хижі комахи, які знищуватимуть шкідників. Якщо ж корисні види все ж самі не з’явилися, то можна випустити їх спеціально.
В плодових садах – не тільки дерева
Вимоги щодо створення змішаних посівів чи посадок та збільшення біорізноманіття діють не тільки для польових і тепличних культур, а й для овочевих плантацій і садів. Зокрема, в садах між рядами дерев мають бути досить широкі смуги землі, на яких треба вирощувати інші культури – овочі, бобові, трави. Рослини з таких смуг можна використовувати для мульчування поверхні ґрунту під деревами. Рекомендується на кожному гектарі саду висаджувати не менше трьох видів дерев.
Також треба дбати про створення на плодових плантаціях умов для комахоїдних птахів. Утім, пернаті можуть бути не лише помічниками, а й завдавати шкоди, поїдаючи плоди. Для захисту врожаю можна, надягаючи на крони дерев спеціальні сітки або використовуючи засоби для відлякування. Але знищувати птахів не можна.
Для боротьби з комахами-шкідниками дозволено використовувати пастки, але такі, що не шкодять корисним видам. Обприскування хімічними речовинами не дозволяється. Якщо в садку склалася критична ситуація, що загрожує втратою врожаю, можна використати речовини природного походження, наприклад, піретрум, але тільки як виняток і з дозволу контролюючої організації.
Зазначені у стандарті й деякі деталі культивування таких специфічних культур як виноград чи оливкові дерева, а також особливості ведення біоциклічного веганського землеробства в тропіках.
Переробка теж веганська
Переробляти продукти, вирощені на біоциклічних веганських фермах, теж треба із дотриманням вимог стандарту. Виконувати їх треба і під час перевезення.
Не можна змішувати веганські продукти з виробленими у звичайних господарствах і навіть складати їх у необроблену певним чином тару, де раніше була не веганська продукція.
Якщо все зроблено відповідно до встановлених правил, а не менше 95% інгредієнтів продукту за вагою є біоциклічними веганськими, він може бути позначений маркуванням, що це підтверджує.
Іноді в процесі виробництва харчових продуктів сировину, вироблену на біоциклічних веганських фермах, використовують разом із вирощеною в органічних господарствах. Якщо веганські й органічні інгредієнти становлять за вагою не менше 70% продукту, його позначають як «виготовлений з біоциклічних веганських та органічних інгредієнтів» або як «виготовлений з органічними або біоциклічними веганськими інгредієнтами».
Перспективи технології
Звісно, далеко не кожен фермер захоче працювати за описаною технологією. Адже більшість із них не готові відмовитися від тваринництва чи використання пестицидів і мінеральних добрив, навіть якщо кінцева продукція на ринку коштує дорожче. Але деякі елементи системи цілком можуть впровадити і такі аграрії.
Зокрема, біоциклічне веганське землеробство свідчить, що рослинницьку продукцію можна успішно виробляти навіть не маючи в господарстві тваринництва.
Цим не здивуєш сільгоспвиробників, які мають великі площі і працюють на них за інтенсивними конвенційними технологіями. Але таке виробництво передбачає внесення великої кількості мінеральних добрив і агрохімікатів, у багатьох випадках – монокультуру чи вирощування лише кількох культур. А отримана продукція, хоча і здатна бути їжею для великої кількості людей, не може задовольнити прихильників здорового способу життя.
Альтернативою конвенційному зазвичай вважають органічне виробництво. Проте, органічні фермери, що за якихось причин не мають тваринницької галузі, стикаються з труднощами в забезпеченні рослин поживними речовинами. Деякі аграрії навіть переконані, що розвивати органічне землеробство без добрив тваринного походження неможливо. Біоциклічне веганське сільське господарство спростовує таку думку і може надати «органічним» колегам інструменти, що допоможуть удобрити й поліпшити землю, використовуючи лише рослинний компост.
Також останнім часом все частіше чутно заклики до скорочення поголів’я худоби заради запобігання глобальному потеплінню. А в деяких країнах фермерів уже прямо спонукають зменшувати стада. Якщо тваринницькі ферми зникатимуть, то, відповідно, менше ставатиме і гною, який використовують для підживлення сільгоспкультур. За такого сценарія рослинний компост і гумусний ґрунт значною мірою задовольнять потреби в органічних добривах.
Біоциклічне веганське сільське господарство здатне достатньо добре функціонувати в різних кліматичних умовах, в тому числі протистояти посухам. Тому в умовах постійного підвищення середньорічних температур воно також може стати однією із систем, затребуваних у багатьох фермерів.
Таким чином, біоциклічне веганське сільське господарство здатне працювати не лише для веганів, хоча й орієнтоване перш за все саме на них. Але цілісна система, яка спирається на принципи, продиктовані природою, цілком може з часом перетворитися з екзотики на поширену практику, що забезпечує людей різних поглядів і уподобань.
Поділитись в соцмережах:
