Крокіс фарбувальний (лат. Cárthamus tinctórius, родина Айстрові), відомий також під назвами сафлор красильный, шафран дикий або американський – єдиний окультурений вид з існуючих шістнадцяти представників роду Сафлор (лат. Carthamus), батьківщиною яких імовірно є Мала Азія (територія сучасної Туреччини).
Крокіс фарбувальний – одна з найдавніших олійних і фарбувальних культур, чиї цінні харчові, кормові, технічні, лікувальні, косметологічні та дієтичні якості використовуються людством вже понад 4000 років.
Вже у 3500-х роках до н. е. крокіс був добре відомий в Єгипті, де його використовувавали для фарбування тканини. Олія, яку отримували з насіння крокіса, входила до складу лікувальних мазей, також вона слугувала горючою речовиною в світильниках і лампадах. Крокіс здавна культивувався у Північній Африці, Персії, Китаї та Японії.
За часів Римської імперії він значно поширився на Середземноморському узбережжі і в Центральній Європі, де вже у ХIII столітті став використовуватися як харчовий і текстильний барвник, а також в якості лікувального засобу.
З появою синтетичних анілінових барвників (1900 рік) інтерес до вирощування крокісу значно знизився. Та наприкінці ХХ століття, коли були виведені сорти крокісу з високим вмістом олії (до 40%), відбувається відродження цієї культури. У 1996–2001 роках площі, зайняті крокісом з метою його промислового вирощування, склали у світовому землеробстві близько 1 млн. га.
Серед основних країн-виробників опинилися Індія, Мексика, США, Аргентина й Австралія. Вони культивують крокіс, головним чином, як олійну культуру, а також як сировину для отримання безпечних харчових і технічних барвників. Зростає популярність крокісу і в країнах Середньої Азії. Хороші результати досягнуті внаслідок його вирощування у степових зонах південних регіонів України. Лідером виробництва крокісу серед країн пострадянського простору нині є Казахстан.
Чим же приваблює аграріїв ця культура? Перш за все своєю посухостійкістю і невибагливістю до ґрунтових показників – крокіс може рости навіть на солонцюватих землях і засолених ґрунтах в умовах степів та напівпустель.
З огляду на загальносвітову тенденцію до різких змін сучасного клімату, пов’язаних з екстремальними погодними аномаліями та зростанням показників середньорічних температур, внаслідок чого відбувається негативний вплив на врожайність більшості сільськогосподарських культур, такі якості крокісу вигідно відрізняють його від традиційних для наших землеробів олійних рослин.
Крокіс – надзвичайно багатопланова культура. Завдяки своїм високим поживним якостям його неколючі сорти користуються попитом у тваринництві: вегетативну масу рослини використовують у вигляді зеленого корму, сіна або силосу. За вмістом білку, цукрів, олії та клітковини корми з крокіса не поступаються люцерновим. Не менш цінним кормом для худоби і птиці є макуха, яку отримують після віджимання олії з насіння крокіса: вона багата на білок (до 19%), олію (близько 6–8%) та крохмаль (більше 24%).
Добре відомі також чудові медоносні якості крокісу. Це раннє і тривале цвітіння культури, можливість брати взяток навіть у самий посушливий період. Мед, зібраний на полях крокісу, містить безліч корисних елементів (цинк, залізо, кальцій, хром, срібло тощо) і має цілющі властивості.
Крокісові (сафлорові) фарби, одержувані з пелюсток рослини, знаходять широке застосування у харчовій та кондитерській промисловості, їх використовують для фарбування тканин і килимових ниток, у миловарінні (для забарвлення мила) та живопису.
У фармацевтиці квіти крокісу відомі як сировина для отримання вітамінів А і Е. Народна медицина використовує чаї з квітів для лікування стенокардії, поліпшення циркуляції крові, при гінекологічних захворюваннях.
Насіння культури – це найсмачніші ласощі для пернатих. Олія, яку отримують з насіння крокісу, містить поліненасичені жирні кислоти: лінолеву (88%), олеїнову (7,6%), пальмінтову (5,5%), стеаринову (0,65%), ліноленову (0,2%). Вона використовується у харчовій промисловості (виготовлення деяких сортів маргарину), косметології (регенеруючі креми, омолоджуючі маски) та парфумерії (миловаріння).
У лакофарбному виробництві крокісова (сафлорова) олія слугує складовою у виготовленні оліфи, білих емалей та фарб, відмінною рисою яких є відсутність пожовтіння з плином часу. Застосовують її й у виробництві лінолеуму.
Хоча крокіс і не належить до найбільш цінних олійних культур, до яких зараховують соняшник, льон, рижій, гірчицю, рапс тощо, все ж сьогодні він є досить популярною сільськогосподарською рослиною. Жирнокислотний склад його насіння близький до соняшнику, але агротехніка крокісу менш трудомістка, осскільки він менш схильний до негативного впливу тривалих посушливих періодів.
До того ж крокіс, порівняно з соняшником, не настільки інтенсивно виснажує ґрунт, не вимагає застосування агрохімікатів і спеціальних агротехнологій. Урожай його можна збирати звичайним зернозбиральним комбайном. Середня врожайність крокісу досягає показників 10–12 ц/га, а за сприиятливих умов може складати до 20 ц/га.
Крокіс – однорічна, сильно розгалуджена, трав’яниста рослина заввишки 0,6–1,3 м, що має добре розвинену стрижневу кореневу систему, яка здатна збирати вологу і поживні речовини на глибині до 2 м. Кращими попередниками для нього є колосові (як озимі, так і ярі форми) і просапні культури, допустимо також здійснювати посів крокісу на ділянках, де попередньо вирощувались кукурудза, льон, рапс.
Невибагливість культури до ґрунтових характеристик все ж має свої обмеження: крокіс вкрай негативно реагує на кислі, сильно заболочені ґрунти і землі з високим рівнем ґрунтових вод. Кращі врожаї дає на чорноземах та каштанових грунтах з хорошими аераційними властивостями.
Посів здійснюють або рядовим способом, або широкорядним, з відстанню у міжряддях 40–75 см. Перевага надається другому варіанту, тому що він дозволяє проводити систематичні розпушування у міжряддях і полегшує видалення бур’янів.
Глибина загортання насіння залежить від механічної структури ґрунту і наявності вологи у верхньому орному шарі. Середнє значення заглиблення становить 5–6 см, та у випадку висихання грунту насіння розміщують глибше, до 6–8 см, а на легких ґрунтах закладення насіння здійснюється на глибину 3–4 см. Хоча крокіс адаптований до сухого континентального клімату, у початковий період росту він потребує достатньої кількості ґрунтової вологи.
Крокіс фарбувальний – перехреснозапильна культура. У посівах він може бути частково самозапильним, але за участю комах-запилювачів його врожайність значно підвищується (на 10–15% і більше). Крокіс – швидкозростаюча культура короткого дня, тривалість його вегетаційного періоду становить 90–130 днів (в залежності від сорту).
Ранній ярий тип розвитку крокіса вимагає і раннього посіву насіння. Для його проростання досить, щоб температура ґрунту становила +2…3°С, сходи можуть витримувати заморозки до – 6°С, а оптимальні показники для розвитку культури +6…8°С. Зазвичай сходи з’являються через 8–10 днів після посіву.
Після повільного утворення прикореневої розетки з 10–12 листків видовженої форми, довжиною 10–15 см та шириною 2,5–5 см, які мають вищерблені та вкриті гострими шипами краї, рослина переходить до швидкого лінійного росту (середньодобовий приріст у цей період сягає 3 см): з’являється прямостійне стебло з розташованими на ньому бічними пагонами (3–15 шт.), з яких формується кущ діаметром 0,2–0,45 м. На відгалуженнях бічних пагонів утворюються кошики бутонів.
Цвітіння крокісу починається через 65–70 днів після появи сходів, протікає не одночасно, у проміжку часу з червня по вересень. Суцвіття крокіса мають діаметр до 3–5 см, кількість їх на одній рослині складає від 10 до 25 штук. У пелюстках трубчастих квітів знаходиться значна кількість фарбувальних пігментів, серед яких переважають сафлоргель (жовтий) та картамин (усі відтінки червоного). Для виробництва барвників суцвіття необхідно збирати в момент їх повного розкриття, коли кількість пігментів в пелюстках досягає максимуму.
Якщо крокіс вирощують для отримання цінної рослинної олії, що використовується у харчових і технічних цілях, рослини повинні повністю дозріти. При цьому надземна частина їх, разом з кошиками, жовтіє, а насіння досягає фази повної стиглості. Після дозрівання рослини з кожного суцвіття можна зібрати від 20 до 50 й більше штук насінин. Затримка зі збиранням вже достиглого крокіса не загрожує втратою врожаю, оскільки його насіння довго не висипається з кошиків. До того ж, переробка вже сухих рослини є значно легшою.
Селекційна робота по виведенню районованих сортів крокісу з більш високим вмістом олії і кращими адаптаційними показниками ведеться постійно і досягла чималих успіхів. Серед кращих сортів, що дозволяють зібрати урожай до 15–18 ц/га в умовах південних регіонів України, можна назвати «Сонячний», «Степовий», а також неколючі форми «Лагідний» та «Живчик».
Поділитись в соцмережах:
