Барбарис - цінна плодова, лікарська та декоративна рослина

Перегляди: 320
04.11.2019

Барбарис звичайний (лат. Bérberis vulgáris) – листопадний (у деяких випадках – вічнозелений) колючий чагарник заввишки до 2,5 м, з потужною кореневою системою. Існує думка, що своєю назвою рослина зобов'язана племенам берберів, які мешкають на Півночі Африки, звідки й поширився барбарис. Рослина невибаглива, засухо- та морозостійка, світлолюбна, але може рости і в півтіні, легко переносить обрізку. Зростає практично на всіх грунтах, крім заболочених. При сильному затіненні може не давати плодів. Якщо ж освітлення достатнє, врожайність барбарису досить висока: наприклад, у три рази вища, ніж у чорної смородини.


Барбарис – дуже красива декоративна рослина. У травні – червні він привертає увагу яскраво-жовтими запашними суцвіттями. Квіти його мають форму витончених круглих шестипелюсткових дзвіночків. Яскравий колір листя та плодів зберігаються восени тривалий час, підкреслюючи його ошатність.


Квітучий барбарис

Барбарис здавна був відомий своїми цілющими властивостями. Стародавні вавілоняни й індуси використовували барбарис як лікарську рослину. У середньовічній Європі ця культура була відома як засіб проти цинги, жовтяниці, підвищеної температури. Зараз барбарис широко використовують у народній медицині при лікуванні хвороб печінки, кишечника, нирок, як засіб від малярії, лихоманки, післяпологових кровотеч. Ягоди рекомендуються для підвищення апетиту, втамування спраги, зниження артеріального тиску.


Лікувальні властивості мають листя, ягоди, кора та коріння барбарису. Заготівлю листя проводять навесні, після закінчення цвітіння чагарника. Корені – навесні або восени, відокремлюючи не більше п'ятої частини від кореневища. Головна лікувальна речовина барбарису – ізохінолиновий алкалоїд берберин. Окрім нього барбарис містить серотонін, який спричинює дуже важливу дію на роботу центральної нервової системи: він благотворно впливає на емоційний стан людини, регулює температуру тіла, має високий радіозахисний та протипухлинний вплив на організм.  


Барбарис

У ягодах накопичується велика кількість речовин фенольної групи, що сприяють зміцненню судин та регулюванню їх функцій. Оригінальний смак плодів визначає наявність у них цукрів, яблучної, лимонної та винної кислот, вітамінів А і С, ароматичних речовин. Існує переконання, що вживання щоденно декількох ягід барбарису оберігає від таких захворювань як атеросклероз і рак. Листя містить яблучну й аскорбінову кислоти, вітамін Е, воно багате катехинами і має жовчогінну дію. Цікаво, що листя барбарису містить у 2,5 рази більше аскорбінової кислоти, ніж ягоди. За смаком воно нагадує щавель або ревінь. У насінні барбарису знаходиться велика кількість жирної олії, яка за складом та дією схожа до обліпихової.


Барбарис добре відомий не тільки своїми лікувальними властивостями, але й як цінна харчова культура. Його ягоди вживають у свіжому вигляді, а також після переробки. З м'ясистих, приємно-кислих і освіжаючих плодів готують дієтичні страви, соки, напої, джеми, варення, желе, мармелад, вина, лікери, квас, оцет. Ягоди використовують у кондитерській промисловості як начинку для цукерок. На Кавказі порошок з сухих ягід відомий у якості складової приправи до м'ясних страв. Молоді листочки мають приємний кислий смак, тому їх консервують замість щавлю для приготування перших страв або маринадів. У деяких народів барбарисове листя використовують для салатів, а його відвар з додаванням солі  як прохолодний напій. Крім салатів молоді пагони і листя можуть служити сировиною для заварювання смачного чаю. 


Барбарис

Розмножується барбарис насінням, живцюванням, діленням куща, відводками та щепленням. Для насіннєвого розмноження на сильних і здорових рослинах збирають добірні ягоди, які потім зберігаються в темному і сухому місці до перестиглого стану (розм'якшення). Після протирання таких плодів на ситі з великими вічками насіння легко відокремлюється. Його добре промивають та висівають у ґрунт. Осінній посів вважається успішнішим, ніж весняний. Це пояснюється великою ймовірністю раннього проростання стратифікованих насінин і їх загибеллю у разі відтермінування посіву. 


Сходи барбарису дуже чутливі до спеки та сонячних променів, тому перший час їх можна частково затіняти. Догляд за сіянцями першого ріку їхнього життя полягає в прополюванні бур'янів, розпушуванні ґрунту і поливі у поєднанні з одночасним підживленням азотними добривами (одновідсотковий розчин). 


Для вегетативного розмноження використовують чисельні пагони, що виросли від кореневої шийки. У квітні, з підсушуванням ґрунту, ці однорічні гілочки пригинають до землі та вкладають у канавки глибиною 15 – 20 см, фіксуючи паростки дерев'яними чи проволочними шпильками, а потім присипають зверху землею. Верхівка погона лишається на поверхні. Для кращого коренеутворення пагонець у місці входу в канавку перетягують м'яким дротом.


Барбарис декоративний

При всіх своїх привабливих якостях барбарис має одну особливість, яка сприяла значному зниженню його популярності. Пов'язана вона з тим, що рослина є «житлом» для грибка, що викликає таке захворювання зернових культур як лінійна або стеблова іржа. Тому цю рослину необхідно садити на великій відстані від посівів злакових культур.  


Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений