Горох - білковий чемпіон

Перегляди: 93
19.06.2020

Горох (лат. Pіsum– рід однорічних, витких, трав'янистих, квіткових рослин родини Бобові. Він має значну харчову цінність і є однією з найдавніших та найпоширеніших овочевих культур.


В умовах нестачі азоту корені горохових сходів здатні створювати своєрідну модель симбіозу з бульбочковими бактеріями, які фіксують азот. Для цього рослина формує спеціальні кореневі бульбочки, в яких мікроорганізми засвоюють атмосферний азот і перетворюють його на вітаміни та речовини, що стимулюють зростання гороху. Натомість бактерії отримують від коренів рослини (внаслідок  процесів обміну) необхідний їм вуглець.


Внаслідок такої взаємодії горох швидко нарощує зелену масу, у нього відбувається прискорене формування плодів, і, відповідно, поліпшується якість урожаю за рахунок більш високого вмісту вітамінів, білка, сухих речовин тощо.


Крім того, взаємодія між рослинами та бактеріями сприяє підвищенню плодючості ґрунту, оскільки збагачує його корисними речовинами. З цієї причини горох вважається найкращим попередником для всіх культурних рослин.


Горох, родина Бобові

 Опис рослини


Горохове стебло порожнисте, округле або чотиригранне на зрізі, розгалужене, може досягати більше двох метрів у довжину. На його верхівці розташовані спеціальні спіралеподібні вусики, завдяки яким рослина має здатність прикріплюватися до різних опор та огорож.


Листя у гороху складне і складається з двох  чотирьох пар невеличких листочків. Закінчується воно тоненьким вусиком.


Горох

Квіти можуть бути як поодинокими, так і зібраними у суцвіття (від 2 до 3 пар). Формуються вони в пазухах листків. Віночок забарвлений у білий, рожевий або бузковий колір і складається з п'яти пелюсток.


Плід у гороха  двостулковий біб довжиною від 4 до 15 сантиметрів, всередині якого знаходиться округлої форми насіння розміром від 5 до 8 міліметрів у діаметрі. Найчастіше насінини мають блідо-жовте або зелене забарвлення, вони зберігають здатність до проростання протягом п'яти років.


Горох

Горох росте на усіх п'яти континентах, в умовах прохолодного й відносно вологого помірного клімату. Це рослина довгого дня. Горох має досить короткий вегетаційний період і добре переносить холод, тому його можна культивувати навіть у північних широтах.


Горох менш чутливий до заморозків, ніж, скажімо, квасоля: він здатний проростати за температури +5°C. До того ж він легко пристосовується до різних типів ґрунтів, проте вимагає хорошого дренажу та здатності ґрунту зберігати вологу.


Горох

Класифікація гороху


Розрізняють кілька сортотипів рослини:


  Лущильний горохякий містить багато крохмалю та має гладку поверхню.


Насіння лущильного гороху зазвичай використовують або для консервування, або для сушіння (висушений горох застосовують у приготуванні супів, каш, начинок для пиріжків, пюре й інших страв).


Лущильний горох

Неспіле зерно лущильно гороху,  відомий усім "зелений горошок", – містить до 8% цукрів та до 7% білків. Це майже відповідає кількості білків у яловичині. Крім того, у ньому містяться крохмаль і рослинні жири.


  Мозковий горох містить велику кількість цукру (через що його деколи плутають з цукровим), але горошинам цього типу гороху властива зморшкувата поверхня.


Ці сорти гороху користуються особливою популярністю серед садівників і городників. Вони вважаються універсальними і використовуються як для консервації (тривала термічна обробка не призводить до розм'якшення насіння), так і для приготування різноманітних страв (сухий горох). Свіжим цей горох вживають у фазі достигання.


Мозковий горох

 Цукровий горох містить велику кількість вологи. Його насіння зморшкувате й дрібне, проте ці горошини дуже соковиті, і їх можна вживати разом зі стручками.


Цукровий горох

Існує величезна кількість сортів гороху. Кращими для відкритого ґрунту вважаються: ранній сорт «Альфа», ранній сорт «Цукровий», ранній цукровий сорт «Амброзія», дуже ранній сорт «Віра», ранньостиглий сорт «Оскар», високоврожайний і невибагливий сорт «Дитячий цукровий», середньостиглий «Фараон».


Горох

Склад і корисні властивості гороху


Згідно з рекомендацією дієтологів, кожна людина за рік повинна вжити до 13 кілограмів бобового насіння, включно з горохом, оскільки за поживністю та енергетичною цінністю він перевершує біьшість овочевих культур.


До того ж ця рослина має дуже різноманітний вітамінний і мінеральний склад. Горох містить: вітаміну С – до 40 мг%, каротину – до 1,5 мг%, вітаміну РР – 2,5 мг%, В1 – 0,3 мг%, В2 – 0,2 мг%, фолієвої кислоти – 0,1 мг%.


Зелений горошок у своєму складі має значну кількість макро- та мікроелементів: калію – 296 мг%, фосфору – 119 мг%, магнію – 33 мг%, кальцію – 26 мг%, заліза – 0,7 мг%, йоду – 4 мкг%. Є у ньому також цинк, мідь, хром, молібден, ванадій, кобальт та інші елементи.


Вчені визначили, що насінню гороху притаманна потужна антисептична та антиканцерогенна дія. Завдяки чималій кількості антиоксидантів і селену в ньому, горох допомагає боротися зі старінням клітин і раковими утвореннями.


Рослина має потужну сечогінну дію і сприяє виведенню з організму холестерину, токсинів, шлаків, внаслідок чого очищаються кровоносні судини.


Горох

Історичні цікавинки про горох


Оскільки насіння гороху загалом дуже багате на протеїни (від 16 до 40%), ця культура ще з античних часів вважалась у суспільстві одним з основних харчових продуктів рослинного походження.


У далекому минулому людина повсюдно вирощувала горох, сечевицю та вику нарівні з ячменем і пшеницею.


У наш час ця рослина активно вирощується на всій території Євразії, у країнах Північної Америки і на африканському континенті.


Найдавніше насіння гороху було знайдене під час розкопок, які проводились на території сучасної Греції та Іраку. Вчені відносять його до періоду неоліту (між 7500 і 5000 роками до нашої ери). Правда, поки що не встановлено остаточно, чи ці зерна вирощені людиною, чи зібрані у дикій природі.


Горох був знайдений і під час розкопок древньої Трої (період близько 4000 років до нашої ери).


Горох овочевий

Також насіння рослини виявлено у стародавніх оселях на території Швейцарії та Франції. На думку вчених воно датується бронзовим віком.


У 1800 році Карл Магнус у своїй праці «Capitulare de villis vel curtis imperii» (Капітулярії про маєтки) не лише радив частіше вживати горох, але й визначив цю рослину як одну з найбільш важливих для здоров'я людини.


У XVII столітті, завдяки винайденню технологій консервування та заморожування, у багатьох розвинених країнах світу набув популярності зелений горошок, який і до сьогодні користується чималим попитом у споживачів.


Появою гороху в Сполучених Штатах американці зобов'язані Христофору Колумбу, який привіз насіння рослини у Санто-Домінго під час першої своєї експедиції.

Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений