Правильне та своєчасне садіння плодового дерева – запорука його успішного росту, швидкого плодоношення й високих щорічних показників врожайності. Відповідь на питання: коли краще садити, навесні чи восени, не має вирішального значення. Важливішим є правильно обраний період.
Оптимальним для садіння або пересаджування саджанців є той час, коли вони перебувають у біологічному спокої. Щоб переконатися в завершенні періоду активної вегетації дерева, досить перевірити стан його пагонів (вони мають бути здеревілими по всій довжині) і верхівкових бруньок (повинні бути повністю сформовані).
У разі осіннього саджання потрібно посадити дерево за 30–45 днів до замерзання ґрунту. Для кліматичної зони середніх широт строки осіннього садіння саджанців знаходяться у межах між серединою чи кінцем вересня та початком листопада (за умови теплих зим). В такому разі саджанець встигне добре вкоренитися до настання перших передзимових заморозків, і рослина отримає деяку перевагу для успішного й більш раннього весняного розвитку порівняно з деревами, садіння яких планується наступної весни. До того ж саджання дерев восени заощаджує час для весняних робіт у саду. Ще один плюс на користь вибору осінніх строків садіння – це значний вибір і сортове різноманіття саджанців, які пропонуються садівникам різними розплідниками плодово-ягідних та декоративних культур.
Дотримання основних технологічних правил забезпечує таким плодовим культурам як яблуня, груша, вишня, слива й горіх високу приживаність і в разі осіннього садіння, і при саджанні навесні. Теплолюбні види, до яких належать персик, черешня, деякі сорти груш, абрикосові дерева рекомендується висаджувати з настаням весняного тепла, щоб знизити ризики зимового вимерзання. Для представників хвойних (сосна, ялина, ялівець, кедр, ялиця) і деяких листяних дерев (каштан, береза, дуб, горіх) також кращими є весняні строки садіння, оскільки ці породи мають триваліший період приживаності й до початку зими можуть недостатньо зміцніти.
Якщо рішення здійснити закладку майбутнього саду навесні вже ухвалене, то слід керуватися принципом: чим раніше, тим краще. Тільки лиш почнеться танення снігового покриву й розмерзнеться ґрунт, можна викопувати посадкові ями та саджати дерева. Навіть незначна затримка під час весняного садіння може мати негативні наслідки для подальшого розвитку саджанців: погіршується їх приживаність, зменшується величина приросту, та врешті затримується початок плодоносіння дерев.
Особливо критичним є цей фактор для ягідних культур (смородини, малини, аґрусу), яким властивий надранній розвиток. Тому доцільніше висаджувати їх восени. Осіння посадка рекомендується і для контейнерних дерев та саджанців із закритою кореневою системою (із земляною грудкою) за умови хорошого стану їх коренів (відсутності механічних пошкоджень, обмороження, висихання й таке інше).
Кращим посадковим матеріалом для плодових є однорічні саджанці, оскільки старші дерева гірше приживаються, легше травмуються внаслідок укорочення скелетних гілок. Під час пересаджування 3–5-річних дерев спостерігається затримка початку їх плодоношення, в той час як однорічки, отримані від зимового щеплення безпересадочних культур, випереджають за скороплідністю навіть дворічні саджанці.
За день до посадки саджанці (кореневу систему) занурюють в ємність з чистою водою, а безпосередньо перед розміщенням у посадковій ямі коріння рослин умочують в глиняну бовтанку (1 частина глини і 2 частини коров’яку, розведені в 5–7 частинах води), не допускаючи найменшого їх висихання.
У звичайних умовах, на окультурених грунтах, розмір посадкової ями передбачає вільне розташування кореневої системи саджанця. В умовах сипучого піску основна технологія підготовки ями також сильно не відрізняється. Але попередні її розміри мають бути значно більшими: ширина від 1,5 до 2 м, а глибина – до 1 м.
Пісок, викопаний з ями, розподіляється рівномірно на поверхні всієї ділянки, а на дні ями укладають невеликий (заввишки 8–10 см) шар глини й старанно його трамбують, щоб забезпечити ізоляцію від впливу ґрунтових вод та для попередження втрат вологи, що надходить з опадами та поливами. Потім слід заповнити яму плодючим ґрунтом. Через 4–5 років, коли саджанці підростуть, а їх коренева система проникатиме за межі посадкової ями, можна буде облаштувати навколо них додаткові канавки завглибшки близько 0,6 м і наповнити їх поживною ґрунтосумішшю, яка забезпечить рослини необхідними мінеральними й органічними добривами на наступному етапі їх розвитку.
Щоб вберегти саджанці від ушкодження личинками хруща, під час саджання на дно ями вносять інсектицидний препарат або ж використовують народні засоби (відвар цибулиння, часникового лушпиння, подрібнену яєчну шкаралупу, розчин хлорного вапна тощо). Підготовленою поживиною ґрунтосумішшю заповнюють посадкову яму на одну третину її висоти (0,35–0,4 м). Насипають ґрунт у центр ями так, щоб утворився конус. Ґрунтосуміш готують із 3–4 відер плодючого ґрунту й 2 відер компосту (перегною чи торфу), котрі ретельно перемішують.
Якість здійснення посадкових робіт, а саме акуратність і точність, визначають успішність подальшого розвитку плодових дерев. Слід звернути особливу увагу на глибину розміщення саджанця в посадковій ямі, достатнє ущільнення ґрунту під час саджання і правильність розміщення саджанців у визначеному під час розмітки ділянки місці (дистанція між сусідніми рослинами і сусіднім рядом).
Під час саджання всі корені дерева повинні бути рівномірно розправлені по поверхні земляного конуса. Важливо уникати загинів і заламування навіть найдрібніших корінців саджанця. Присипаючи кореневу систему землею, необхідно періодично обережно струшувати саджанець, ледь піднімаючи його вгору, а ґрунт утрамбовувати. Це допоможе уникнути утворення пустот і повітряних кишень: коріння рослини має якомога щільніше контактувати з ґрунтом для кращого забезпечення дерева поживними речовинами.
Якщо для однорічних саджанців опора не надто потрібна, то для дворічних і дерев старшого віку потрібно заздалегідь встановлювати у дно ями вертикальні опорні кілочки, за допомогою яких фіксується (через 3–4 дні, коли завершиться осідання ґрунту) стовбур рослини. Для однорічних саджанців, посаджених восени, створюють захист від холодів та вітру за допомогою земляного пагорба заввишки 30 см, який насипають довкола стовбура.
Дуже зручно поливати саджанці, заповнюючи водою (3–4 відра) кільце-канавку, облаштовану по зовнішньому краю пристовбурного кола. Щоб зменшити кількість поливів і зберегти належний рівень вологи в ґрунті, ділянку землі під деревом мульчують тирсою, крихтами торфу, залишками трави, перепрілими листям тощо.
Поділитись в соцмережах:
