Лутига городня: опис рослини та її властивості

Перегляди: 377
26.10.2021
Лутига городня: опис рослини та її властивості

Лобода (лат. Chenopodium– рід трав'янистих квіткових дводольних рослин родини Щирицеві (лат. Аmaranthaceae), що об'єднує близько 150 видів, 23 з яких ростуть на території України. Зустрічається любода майже повсюдно, від тропічних до помірних широт. У 1753 році видатний шведський натураліст Карл Лінней систематизував цей рід та зробив опис його рослин. 


Лободі властиві унікальні життєздатність і витривалість. Вона не боїться посухи й добре почувається на будь-яких видах ґрунтів, тому її здебільшого класифікують як бур'ян. Водночас рослини цього роду активно використовують у народній медицині, оскільки в насінні, листі та стеблах лободи міститься значна кількість корисних речовин.


Не менш важливим є харчове значення деяких їстівних видів лободи, до яких належать: лутига городня, лобода запашна, лобода біла, лобода червона, лобода смердюча, лутига розлога, лутига берегова та ін. Серед них в Україні найчастіше вирощують лутигу городню.


Лутига городня або лобідка (лат. Atriplex hortensis) – одна з найстаріших рослинних культур, яка здавна використовувалась як овочева, салатна, лікарська, фарбувальна та декоративна рослина. Походить цей вид лободи з Азії та Європи. З часом він був широко натуралізований у Канаді, Сполучених Штатах, Австралії та Новій Зеландії.


Це однорічна, холодостійка культура з прямостоячим, розгалуженим стеблом, що сягає від 50 до 180 см заввишки. Невибаглива до рівня вологості й родючості ґрунту, надає перевагу слабозасоленим землям, хоча може рости й на кислих (рН від 5,0 до 8,2), солоних, піщаних ґрунтах. Листя чергове, видовженої трикутної та заокругленої форми, з зубчастим краєм. Поверхня його виглядає ніби припорошена борошном. 


У помірному кліматі лутига городня цвіте з липня по вересень. Невиразні, дрібні квітки червоного чи зеленого кольору зібрані в складні суцвіття. На рослинах можна побачити одностатеві (чоловічі та жіночі) і двостатеві (гермафродитні) квіти. 


Насіння лутиги городньої

Лутига є самозапильною культурою, також її запилення відбувається за допомогою вітру та комах. Насіння дрібне, чорне, оточене тонкою, блідо-жовтого кольору мембраною. Здатність до проростання зберігає упродовж трьох років. 


Відомі дві форми лутиги городньої: декоративна – з червоними листям і стеблами, та овочева – з кольором листя й стебел від блідо-жовтого до зеленого. Рослини з листям червоних відтінків зазвичай висівають у напівзатінку, щоб вони не втрачали свого забарвлення на сонці.


Лутига городня

Лутига городня розмножується виключно насінням. Але дозріває воно нерівномірно – в той час як нижнє вже дозріло та обсипається, верхнє тільки починає зав'язуватися.


Корисні властивості


Археологічні знахідки дозволяють дійти висновку, що лутигу городню вирощували тисячі років тому. Ця рослина було добре відома стародавнім грекам і на той час вона культивувалась не лише в країнах Середземномор'я, але також у Тибеті та Бенгалії (Південна Азія). 


Найдавніший опис Atriplex hortensis належить Теофрасту (371–287 до н. е.). Згодом цей вид поширився в Центральній Європі, що підтверджують археологічні свідчення про знайдені поживні рештки на кухнях в римських замках. Використання європейцями у стравах лутиги значно зменшилось з появою шпинату близько 1200 року.


Впродовж тривалого періоду рослину широко використовували для отримання синього барвник, який добували з її насіння. Ще в часи Середньовіччя було добре відомо, що лутига може забарвлювати волосся у чорний колір, а тканини – в зелений.


Лутига городня містить значну кількість амінокислот, рослинні білки, жири, вітаміни (С, Е, А, В, РР), клітковину, макро- та мікроелементи (залізо, мідь, цинк, магній, фосфор, калій, кальцій та ін.).


Овочевий салат з лутигою

У Київській Русі молоде листя рослини додавали до різних страв як звичайний листовий овоч. Насіння сушили та варили з нього каші, або перемелювали на борошно й додавали у тісто при випіканні житнього чи пшеничного хліба.


Листочки лутиги мають приємний кислуватий смак з ледь помітною пекучою гіркотою, тому з них можна готувати літні супи (окрошку), зелені борщі, салати. Також їх додають до шпинату чи щавелю, щоб пом'якшити надто різкий смак страви. Листя червоних сортів лутиги в процесі приготування може забарвлювати перші страви, водночас зберігаючи свій колір внаслідок термічної обробки.


Лікарські властивості лутиги городньої


Завдяки вмісту багатьох корисних речовин, лутигу городню активно використовують у народній медицині. З неї готують настої та відвари, які зміцнюють серцевий м'яз, нормалізують кров'яний тиск, рівень гемоглобіну в організмі, покращують роботу шлунково-кишкового тракту та допомагають при остеопорозі.


Значна кількість каротиноїдів й антоцианів, які знаходяться в рослині, позитивно впливають на зір, а також надають загальнозміцнюючу дію всьому організму. 


Засоби, приготовані з листя лутиги, мають універсальні лікарські властивості. Їх вживають при захворюваннях горла, верхніх дихальних шляхів, запаленні легень, діабеті та інших порушеннях обмінних процесів. Свіжий сік рослини використовують зовнішньо для лікування шкірних захворювань, геморою, набряків та подагри.


Сапоніни, що в значній кількості містяться в насінні лутиги, дуже корисні для жіночого організму, оскільки нормалізують вироблення гормонів. Також вони сприятливо впливають на нервову систему, знімають стрес і заспокоюють. А ще насіння провокує рвоту й надає послаблюючу дію, тому часто використовується при закрепах та отруєннях. Відомо, що в давнину хворим на жовтяницю давали випити насіння, змішане з вином.


Лутига городня допомагає боротися з діареєю, гастритами та колітами. Відома вона як ефективний сечогінний засіб. Рослина очищає організм, сприяє виведенню з нього токсинів і солей важких металів.


Лутига городня

Оскільки лутига містить багато антиоксидантів, вона ефективно знищує ракові клітини, уповільнює процеси старіння, стимулює вироблення колагену, підвищує імунітет, чим допомагає боротися з вірусами та інфекціями.


Відвар з рослини споживають для очищення кровоносної системи і зміцнення капілярів.  


З листя лутиги заварюють чай, відомий як ефективний відхаркувальний засіб при застуді, кашлі, хрипоті та скупченні мокротиння.


Заготівля рослини


Заготівлю листя лутиги городньої для отримання лікарської сировини здійснюють під час її цвітіння, оскільки саме в цій фазі вегетації рослина містить максимум корисних речовин.


Зібрану масу просушують у затінку на свіжому повітрі, або в сухому приміщенні з хорошою вентиляцією. п


Сухі частини рослини зберігають у водонепроникній тарі.


Лобода біла


Лутига городня та лобода біла – рослини-двійники


Трапляється, що рослини з одного роду й навіть родини дуже схожі між собою. Є такий двійник і в лутиги городньої – це лобода біла (лат. Chenopodium album) з роду Лобода родини Щирицеві. У побуті обидві ці рослини зазвичай наивають «лободою», і навіть агрономи не завжди можуть розрізнити цих «родичів». 


Точному визначенню рослин перешкоджає зокрема й те, що в лутиги городньої й лободи білої існують різні форми у межах виду. Та якщо придивитися уважно, то таки можна знайти риси, властиві саме кожній з них.


Насамперед потрібно звернути увагу на форму нижніх листків. У лутиги вони мають списоподібну основу й зубчасті краї, де два нижні зубці помітно більші за розміром. Крім того, не цих листках немає будь-якого нальоту або опушення.


У лободи білої нижні листки виїмчасто-зубчасті, з білим борошнистим нальотом, що підтверджує її видова назва.


Характерні особливості спостерігаються й у плодів цих рослин. Насіння лутиги розміщене у двох приквітках (брактеях), що зрослися між собою. Їх краї утворюють наче німб навколо насінини. У насінини лободи білої такої «прикраси» немає.


На перший погляд суцвіття в обох видів ніби однакові, але квіти в них різні. В лутиги вони одностатеві. Оскільки рослина однодомна, на ній можна спостерігати і чоловічі, і жіночі квітки. Перші впізнають за наявністю самих лише тичинок, а жіночі мають тільки тільки маточки. У лободи білої квіти двостатеві, тобто кожна з них має і тичинки, і маточки.


Втім, якщо розглядати лутигу й лободу як бур'яни, то всі ці відмінності не мають практичного значення: видаляти з поля чи городу доведеться і ту, й іншу рослину. Якщо ж вирощувати їх як їстівні культури, то краще посіяти на грядці насіння, придбане у перевірених спеціалізованих магазинах. За смаком та врожайністю сортова лутига значно перевершує дикорослу лободу. 


Вирощування лутиги городньої


Технологія вирощування лутиги городньої нічим не відрізняється від вирощування шпинату. Рано навесні або під зиму насіння лутиги висівають на відкриті грядки, у зволожений та розпушений ґрунт (глибина закладання посівного матеріалу – 2 см) рядками, розташованими на відстані 30–60 см один від одного. Норма витрати насіння при посіві складає 5–10 г/м2


За сприятливих температурних умов перші проростки лутиги з'являються на четвертий-п'ятий день після посіву. З подальшим ростом і розвитком паростків рослини проріджують, щоб вони не пригнічували одна одну – тоді вони будуть краще галузитись і формуватимуть більше листя. 


В їжу використовують молоді рослини лутиги, здебільшого листя. Залежно від погоди урожай можна вже збирати приблизно через 40–60 днів, тому городники в тому ж сезоні практикують повторний посів рослини. 


Урожайність лутиги городньої становить від 450 до 800 кг листя з гектара. Можливо також отримати 14 т біомаси з гектару, де 1 т складає білок. Після видобутку з листя білка, решту (13 т) можна використовувати як біопаливо (така технологія запроваджена у Швеції). Промислове вирощування лутиги городньої не практикується.


Доглядати за посівами нескладно. Грядку іноді слід прополювати, розпушувати й поливати. Достатня кількість вологи сприяє кращому розвитку рослин і активному формуванню вегетативної маси. Інколи значної шкоди плантаціям лутиги здатні завдати попелиці, тому треба постійно контролювати їх наявність, щоб вчасно знешкодити цих комах.






Методи знищення бур'яну


Для боротьби з лободою на полях, використовують традиційні післясходові гербіциди.


Знищення лободи на присадибній ділянці полягає в регулярному й ретельному прополюванні грядок і міжрядь. Найлегше боротися з молодими рослинами, стрижнева коренева система яких легко видаляється з ґрунту. Головне – не допустити самосів у лободи.


Щоб позбутися бур'яну, слід видаляти рослини лободи не лише на своїй територій, але й за межами власної ділянки, у прилеглих зонах, на узбіччях розташованих поруч доріг тощо.


Якщо ж уникнути самосіву лободи не вдалося, ґрунт на ділянці бажано попередньо замульчувати. З цією метою використовують агроволокно, затемнену поліетиленову плівку або природні матеріали (компост, тирсу, торф), які перешкоджають надходженню сонячного світла до рослин.


Поділитись в соцмережах:

Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений