Маніок, смачний та небезпечний

Перегляди: 314
06.05.2020

Маніок їстівний (лат. Manihot esculenta, родина Молочайні), відомий на африканському континенті як касава, а в Південній Америці як юка – багаторічна тропічна рослина, що має велике господарське значення завдяки високій харчовій цінності своїх коренеплодів. Являє собою вічнозелений чагарник заввишки до 3 м й вище з три-, п'яти- або семипальчатим довгочерешковим листям, що розташовується на здерев'янілому циліндричному стовбурі у вигляді корони, та м'ясистими бульбоподібними бічними коренями, які містять до 40% крохмалю. І хоча дикоростучий маніок знайти не вдалося, батьківщиною його вважається басейн річки Амазонки (територія Бразилії).  


Високі харчові якості коренеплодів поряд з невибагливістю рослини отримали належне визнання і величезну популярність у жителів африканського континенту з того часу, коли у XIV столітті маніок поширився не тільки в Європі та Західній Азії, але й в екваторіальній Африці. Подібно до картоплі в європейців, маніок грає провідну роль в харчуванні африканців. За виробництвом він посідає п'яте місце у світі серед сільськогосподарських культур, а по врожайності йому немає рівних (до 600–750 ц/га). Невибагливість рослини до ґрунтових умов і водного режиму компенсується його значною залежністю від температур. Маніок дуже чутливий до холодів. Щоб вирощувати цю культуру у відкритому грунті, необхідний теплий клімат із середньорічною температурою близько +20...22°С, тому в умовах середніх широт маніок культивують в оранжереях і теплицях, як горщикову рослину, що приваблює екзотичною декоративністю.



Маніок



Усі частини рослини, включно з коренеплодами, багаті глікозидом, похідною якого є синильна кислота. З цієї причини вживати маніок у сирому вигляді категорично заборонено. Для усунення небезпеки отруєння бульби необхідно попередньо обробити. Перед приготуванням їх ретельно миють з багаторазовою заміною води, а потім піддають термічній обробці (варять, смажать, тушкують, запікають) або ж подрібнюють, замочують у воді на кілька годин, після чого висушують у затінку протягом 5–6 годин, розстеливши масу на полотні тонким шаром.   



Маніок



Коренеплоди відрізняються високим вмістом крохмалю, тому служать цінною сировиною для виробництва цукру, глюкози, спирту й ацетону. Крім того, з їх м'якоті отримують дуже смачний та поживний, круп'янистий, крохмальний продукт у вигляді напівпрозорих кульок неправильної форми – тапіока, який нагадує добре відому нам крупу саго



Тапіока


Приготований маніок використовують як гарнір до м'яса або риби, його додають у суп чи бульйон, готують з нього чіпси. Особливу популярність останніми роками набув десертний напій з кульками тапіока. Ця крупа також використовується для приготування желе, пудингів. А з борошна маніока (яке зазвичай називають касава) печуть коржі, хліб, пиріжки, варять каші.



Маніок



М'якоть коренеплодів багата вітамінами А, С, D, Е, К і групи В, містить набір необхідних для життєдіяльності мікроелементів (калій, кальцій, залізо, цинк, селен, магній та ін.), тому сприяє підвищенню імунітету організму. Вживання маніока нормалізує рівень цукру в крові, допомагає попередити розвиток артритів, подагри й інших запальних процесів у суглобах. Також йому властива антиоксидантна дія, завдяки якій маніок захищає організм від процесів старіння. Подрібнене насіння маніока відоме як сильне проносне та блювотний засіб.



Маніок сушений



Вирощування маніока на сьогоднішній день мало механізоване і вимагає застосування переважно ручної праці. Садять його живцями довжиною 15–20 см, які відокремлюють від центральної частини стовбура материнської рослини під час збору коренеплодів. Посадковий матеріал розміщують на місці попередньо викопаного куща. Живці заглиблюють у землю горизонтально або вертикально на відстані 60–90 см один від одного. Головна умова: в землі має знаходитись не менше половини живця, щоб уникнути його пересихання.


 
Маніок



Посадки маніока мають вигляд довгих грядок завширшки близько 0,9–1 м і висотою 0,3 м, з міжряддями 1,0–1,2 м, де зазвичай висаджують бобові культури (арахіс, боби тощо). Через 10–18 місяців після посадки живців коренеплоди маніока досягають розмірів від 0,25 до 0,5 м, а в деяких випадках вони можуть виростати завдовжки до 1 м і мати вагу до 25 кг. Кількість їх становить від 3 до 8 штук. Стиглість коренеплодів визначають за ступенем дозрівання плоду-коробочки з насінням та пожовтінням листя. Рослина не вимагає особливого догляду і практично не пошкоджується комахами через високу токсичність коренів і листя.



Маніок їстівний


Розрізняють солодкі й гіркі сорти маніока. Останні утворюють більші коренеплоди і мають важливіше промислове значення, оскільки використовуються в якості переробної сировини у виробництві крохмалю, спирту тощо. Та для задоволення власних харчових потреб населення надає перевагу солодким сортам. Вони не тільки кращі за смаковими якостями, але й містять значно менше глікозиду, ніж коренеплоди гірких сортів. До того ж ця небезпечна сполука сконцентрована переважно у шкірці коренеплоду, і при очищенні бульб основна частина отруйних речовин видаляється разом зі шкіркою. Але все ж це не дозволяє уникати спеціальної обробки коренеплодів перед вживанням.



Маніок



Викопані коренеплоди маніока не можуть довго зберігатися без переробки. Через 4 дні вони починають псуватися, тому зібраний урожай одразу ж переробляють: зрізають з бульб шкірку, а м'якоть подрібнюють, промивають, сушать на сонці, а потім перемелюють на борошно  касаву. 

     

Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений