Особливості вирощування хрону

Хрін звичайний (лат. Armoracia rusticana) – багаторічна трав’яниста рослина родини Капустяні (Хрестоцвіті). 

Вона досить широко розповсюджена, і в дикому вигляді її можна зустріти практично на всій території Євразії, в тому числі й у Сибіру. Нещодавно хрін був завезений в Америку, де він зміг легко адаптуватися.

В умовах дикої природи рослина надає перевагу добре зволоженим та освітленим місцям, тому найчастіше зустрічається біля берегів прісноводних водойм.

Хрін у якості гіркої та гострої приправи активно використовувався ще стародавніми єгиптянами, римлянами, греками. Та й нині своєрідний смак і пряний запах хрону цінується багатьма кухнями світу, тому він часто застосовується в кулінарії.

Приблизно наприкінці ХVIII століття цю приправу стала витісняти гірчиця, яка довше не втрачає свої смакові якості, а до того ж дешевша у виробництві. Справа в тому, що природну пекучість і гостроту, а також характерний аромат хрін зберігає не більше двох діб з моменту приготування, а потім поступово втрачає силу.

У Білорусі, Литві та на Волині приправу з хрону готували на основі оцту. Називалась вона «хрін по-польски». Крім того, з коріння рослини варять квас і готують популярну горілку «хріновуха».

В Україні хрін традиційно вживається в якості гострої приправи до холодцю, заливної риби чи холодного м’яса, а листя рослини використовують як прянощі для консервування, маринування і соління грибів, огірків, помідорів та інших овочів.

До біологічних родичів хрону відносяться такі культури як васабі (евтрема японська) і катран, що також належать до родини Капустяні. Їх можна назвати замінниками хрону, оскільки вони за харчовими і смаковими характеристиками вони дуже схожі. При цьому васабі часто називають зеленою гірчицею або японським хріном.

Опис рослини

Кореневище хріна має світле забарвлення. Воно довге, багатоголове, міцне та м’ясисте, здатне проникати у ґрунт на глибину до двох метрів.

Стебло порожнисте, пряме, борозенчасте, ближче до верхівки рослини гіллясте. Воно може досягати від 50 сантиметрів до півтора метра заввишки.

Листя у хріна велике, прикореневе, довгасте, біля основи серцеподібне. При цьому нижні листки мають перисто-роздільну форму, а верхні – лінійну.

Цвіте хрін квіточками білого кольору, які зібрані у довгі суцвіття, що нагадують за формою гілочку бузку. Квіти мають правильну форму, а довжина їх пелюсток досягає 6 міліметрів.

Розпочинається цвітіння хріну в травні, а закінчується у червні.

Плід – невеликий довгастий стручок близько 5 міліметрів завдовжки, що містить усередині чотири сім’янки.

Склад рослини

Усі частини хрону містять велику кількість ефірної олії, яка має сильний аромат і різкий смак. Крім того, до складу рослини входять вуглеводи, жири, крохмаль, білок лізоцим, каротин, тіамін, смолисті й азотисті речовини, органічні кислоти, вітаміни групи В та С.

Стосовно  макро- і мікроелементів, у хроні їх міститься: калія – до 580 мг%, натрія – 140 мг%, фосфора – 130 мг%, кальція – 118 мг%, магнія – 36 мг%, заліза – до 2 мг%, марганцю – до 0,9 мг%, міді – до 0,4 мг% та багато інших.

Основою лікувальної речовини є глікозид синігрин. Саме він внаслідок розщеплення до рівня глюкози, кислої солі калію та ізотіоціанистого аллила (гірчичне масло), надає хріну впізнаваної гостроти, пекучості й характерного аромату.

Завдяки великій кількості корисних речовин ця рослина активно використовується у народній медицині.

Хрін має протипаразитарну і жовчогінну дію, застосовується при лікуванні застуди та кашлю, у випадку недокрів’я, ревматизму, подагри, захворювань шлунково-кишкового тракту і хвороб печінки.

Крім того, він позитивно впливає на роботу кишківника і здатний знижувати артеріальний тиск.

Сік хрону зазвичай вживають при колітах, сечокам’яній хворобі, гепатиті та при порушеннях менструального циклу.

Хріну властивий і потужний антибактеріальний ефект. Наприклад, в давнину, щоб очистити воду від хвороботворних мікроорганізмів, у ємність з водою занурювали вимитий і очищений корінь рослини.

Особливості вирощування

Хрін – рослина багаторічна, і розмножується як за допомогою насіння, так і вегетативно.

Він досить невибагливий і життєздатний, тому добре переносить навіть сильні морози. При цьому рослина може вести себе досить агресивно по відношенню до інших культур, пригнічуючи їх, як злісний бур’ян.

Для вирощування хрону найкраще придатна сонячна місцина поруч з межею ділянки, недалеко від огорожі.

Ґрунт годиться будь-який (чорнозем, суглинок або піщаний), але бажано попередньо удобрити його перегноєм (10 кілограм субстрату на метр квадратний). Якщо ж земля глиниста і важка, до неї бажано додати пісок і торф.

Ділянку перед посадкою слід перекопати і звільнити від рослинних залишків та бур’янів, а з настанням весни внести на підготовлену грядку мінеральні добрива (30 грам калійної солі, 30 грам суперфосфату і стільки ж аміачної селітри на кожен квадратний метр).

Насіння хрону не належить до дефіциту, але через надмірну трудомісткість і довготривалість такого процесу вирощування власники городів надають перевагу вегетативному способу і розмножують хрін частинами кореневищ.

З цією метою коренеплоди заготовлюють ще з осені, а потім зберігають їх у погребі чи підвалі до весни. Для цього підійдуть здорові бічні відростки основного кореня завдовжки до 25 сантиметрів і товщиною близько сантиметра.

За два тижні до висаджування у ґрунт корінці слід покласти в тепле місце і накрити вологою тканиною, щоб вони прогрілися і пустили бруньки. Безпосередньо перед саджанням їх обережно ділять на посадкові живці довжиною до 10 сантиметрів. При цьому верхню частину корінця зрізають поперек, а нижню – під кутом, навскоси. Це робиться для того, щоб не посадити держак «догори ногами».

Саджають хрін зазвичай наприкінці березня або на початку квітня.

Якщо живці для посадки викопуються навесні, то робити це необхідно якомога раніше, ще до того, як рослина розкриє листя.

Висаджувати черенки слід по 4 – 6 штук на квадратний метр площі, на відстані близько 40 сантиметрів один від одного. Ширина міжрядь повинна складати приблизно 60 – 70 сантиметрів.

Розташовувати живці у ґрунті потрібно під нахилом, з кутом 45°, і намагатися робити це акуратно, щоб не пошкодити бруньки, які вже проклюнулися. Верхівка живця повинна знаходитись на 5 сантиметрів нижче рівня ґрунту.

Першим сходам хрону необхідне суттєве прорідження, внаслідок якого лишають лише найкріпші та найвищі рослини.

Якщо хрін сильно розростається і глушить інші культури, його кореневу систему необхідно прорідити. Робиться це звичайно в середині літа. Кореневище хрону слід розкопати, а потім видалити частину бічних відгалужень, які найбільш розрослися. Після закінчення процедури укорочений корінь слід ретельно засипати ґрунтом, землю утрамбовувати і рясно полити водою.

Можна також висаджувати рослину й восени. Здійснюють таку посадку зазавичай у середині жовтня.

На одному місці без пересадки хрін може благополучно зростати протягом п’яти і більше років. Однак городникам слід пам’ятати, що кореневище багаторічної рослини поступово дерев’яніє, грубішає і вже не дає продукцію високої якості при переробці.

Врожай збирають наприкінці жовтня, коли листя хрону зжовкне та відімре.

Щоб позбутися рослини на ділянці, потрібно рано навесні накрити грядку хрону якимось щільним, цупким, матеріалом, який не пропускає світло. З цією метою можна використати, наприклад, шматок руберойду або міцної, темної, непрозорої поліетиленової плівки. Внаслідок нестачі освітлення рослини невдовзі гинуть.

Як і більшість хрестоцвітих культур, хрін найчастіше уражається білою гниллю, вертицильозним в’яненням (вілтом) та вірусної мозаїкою.

Від грибкових захворювань захистити рослини допомагає мідний купорос, бордоська рідина або будь-які інші препарати, що містять мідь. А ось що стосується вірусних інфекцій, то у разі зараження хрін бажано повністю викопати і видалити, оскільки вірус погано піддається лікуванню.

З комах-шкідників хрін найчастіше ушкоджується ріпаковим квіткоїдом, клопами і вогнівками. В якості засобів захисту зазвичай застосовуються такі препарати як «Актеллік», «Золон», «Етафос».