Більшості городників і садівників в процесі своєї роботи доводиться мати справу з проблемами, викликаними життєдіяльністю різноманітних тварин-шкідників. Ці всюдисущі представники нашої фауни або повністю знищують культурні рослини, що слугують їм за поживний корм, або значно знижують їх врожайність шляхом постійного ушкодження рослинного організму, або ж псують чи поїдають якусь частину вже готового врожаю коренеплодів. І в усіх випадках господар ділянки несе збитки, здебільшого чималі. Якщо ж розглядати проблему в промислових масштабах, то від подібної діяльності тварин-шкідників потерпає вся галузь.
Одним з найпотаємніших і важко знищуваних ссавців, які завдають шкоди землеробству, є сліпак. Цей гризун – справжнє лихо не тільки для невеликих присадибних земельних територій, а й для великих полів. Збитки від популяції сліпаків, які надмірно розмножилися, бувають настільки значними, що в минулі часи за їх знищення навіть давали грошову винагороду. Деякі умільці з місцевих жителів протягом теплого сезону ловили їх сотнями й мали від такого промислу значний додатковий прибуток.
Боротися зі сліпаком непросто, тому для кращої організації захисту свого городу буде досить корисним познайомитися спершу з його способом життя й звичками.
У просторіччі люди зазвичай називають сліпаків кротами через схожість способу життя цих тварин, хоча насправді вони є різними зоологічними видами, які належать до різних родів і родин: кріт (зліва на фото нижче) – до ряду комахоїдних, родина Кроти, а сліпак (справа на тому ж фото) – до ряду мишоподібних, родина Сліпакові.
Кроти та сліпаки відрізняються навіть зовні. Кріт має овальну форму тулуба, невелику клиновидную голову з чутливим носом-хоботком і дрібними гострими зубами, коротку шию, непропорційно великі передні кінцівки з п’ятьма потужними кігтями для риття землі. Кроти менші за сліпаків, їх розміри коливаються від 5 до 20 см завдовжки, а вага найбільших представників не перевищує 200 грамів. У крота є очі, хоч вони й не функціонують через те, що сітківка та кришталик не розвинені. Хутро зазвичай чорного кольору з різними відтінками, але зрідка зустрічаються й кроти-альбіноси.
Свої підземні ходи кріт риє передніми лапами, без використання зубів. Кріт – це хижак, який живиться хробаками й личинками комах, що трапляються на його шляху. Тому він не завдає прямої шкоди сільському господарству, навіть навпаки: поїдаючи личинок хруща, медведок, слимаків та інших дрібних шкідників, він скоріше є потенційним помічником людини.
А от сліпак більше нагадує добре вгодованого щура або м’язистого ховраха. У природі існує кілька видів сліпаків, серед яких найпоширенішим є сліпак звичайний. Про нього і піде мова. Тіло в цієї тварини вузьке й довге, лапки відносно тонкі, короткі. Дорослі особини виростають завдовжки до 30–32 см і важать близько 700 грамів. Голова у сліпака широка, за формою нагадує штикову лопату. Очі й вуха відсутні, хвіст дуже короткий. Колір хутра зазвичай бурий з жовтим або сірим відтінком.
Основний інструмент, яким сліпак риє свої тунелі в землі – це 4 передні зуби-різці. Вони навіть відокремлені від ротової порожнини шкірою, щоб частинки ґрунту не могли потрапляти до травної системи. Процес риття нори виглядає так: різцями тварина прогризає землю, яка тут же осипається вниз, після чого передніми лапами сліпак згрібає її під себе, а задніми проштовхує далі, в уже утворений тунель. Коли позаду накопичується значна кількість пухкої землі, господар нори виштовхує її лобом на поверхню по проритому саме з цією метою вертикальному віднорку. Внаслідок такого способу копання ходів, на полі з’являються характерні купки землі – кротовиння. Це явна ознака присутності сліпака на території ділянки.
Сліпаки будують свої нори в кілька ярусів, де верхні ходи призначені для здобування корму, а нижні слугують для прихистку, облаштування гнізда та комори. Загальна протяжність лабіринтів одного дорослого сліпака може становити від 250 до 3000 метрів і залежить від багатьох факторів: його віку (чим довше живе тварина на своїй території, тим розгалуженішою стає нора), від надміру або нестачі корму на цій ділянці (чим бідніші кормові ресурси території, тим більше доводиться копати сліпаку), від площі займаної території (на 1 гектарі може жити до 20 особин; чим щільніше заселена ділянка, тим коротшими будуть нори кожної з цих тваринок) і щільності ґрунту.
Сліпаки – справжні вегетаріанці. Вони надають перевагу живленню підземними частинами диких і культурних рослин або ж самими рослинами, які затягують до своїх нір за корінь. Оскільки поживність корму (особливо дикорослого) досить низька, а енергії тварина витрачає багато, то за добу сліпак змушений з’їдати рослинності приблизно стільки ж, скільки важить сам. До того ж крім щоденного споживання необхідного раціону, тварини також заготовляють рослинну продукцію про запас, чим завдають ще більшої шкоди рослинництву. У коморах одного сліпака, а їх у кожної особини кілька, траплялося виявити сумарно до 50 кг бульб картоплі!
Тривалість життя цього гризуна складає від 2 до 4,5 років, проте здерідка зустрічаються особини й значно старшого віку – до 9 років. Активність сліпаків зростає надвечір і в нічний час. У зимову сплячку вони не впадають, але їх життєдіяльність у цей період значно знижується порівняно з теплою порою року.
Природними ворогами сліпака є тхори, змії, хижі птахи й лисиці. Змії й тхори можуть полювати на сліпаків як у їх власних норах, так і на поверхні, а лисиці та птахи – лише на поверхні землі, під час щорічних міграцій молодняка на нові території.
Усі сліпаки – це тварини-одинаки, які об’єднуються в союз тільки з метою розмноження. Вони створюють пари лише на короткочасний шлюбний період. В інший час сліпаки активно захищають зайняту ними територію від своїх родичів, незалежно від статі й віку конкурента. Але, водночас, нори самок і самців можуть з’єднуватися або розташовуватись поруч одна з одною. Зазвичай біля нори самця живуть одна або дві самки, з якими він у позашлюбної період зазвичай не контактує. Зустріч двох самців неминуче завершується бійкою. Якщо один із суперників не відступає, сутичка може закінчитися загибеллю одного або навіть обох учасників.
Сліпаки розмножуються сезонно. Наприкінці зими або навесні (від кінця лютого й до травня) у самки народжуються від одного до трьох дитинчат. Молодняк з’являється на світ абсолютно безпорадним, проте швидко росте й розвивається. Через кілька місяців молодь стає повністю самостійною й може лишати батьківську нору. З кінця травня до осені підрослі звірята шукають собі власну територію, для чого здійснюють переходи по поверхні землі або під землею. Молоді самки зазвичай залишають материнську нору в рік свого народження й далі переміщаються по поверхні ґрунту, а молоді самці зиму проводять у норі матері, а полишають її на другому році життя, до того ж переважно підземними шляхами.
Молоде покоління мігрує на прилеглі території, розташовані від декількох десятків і до декількох сотень метрів від місця їх народження. Саме в цей період спостерігається найбільша загибель молодняка внаслідок нападу хижаків. Загальне збереження потомства становить близько 50%.
Молоді самки починають розмножуватись в однорічному віці (вже наступного сезону розмноження), а молоді самці – в півтора-два роки, після відселення від матері.
Окрім прямих збитків урожаю, сліпаки завдають й іншої, додаткової шкоди – їхнє кротовиння перешкоджає сінокосам і псує ґрунтові шляхи.
Боротьба з цим шкідником – справа непроста, ще й здебільшого малоефективна. Та все ж існують способи позбутися сліпака на своїй ділянці, особливо поки він один і нещодавно тут оселився. З приводу обурення зоозахисників щодо негуманності таких методів скажу відразу: зі згаданим шкідником можна й не боротися, але тоді вам доведеться повністю відмовитися від можливості щось виростити на своєму городі, оскільки за найкоротший час внаслідок розмноження на вашому городі буде жити ціла колонія сліпаків. А ще зважте, що тварини не стануть себе обмежувати територією лише вашої ділянки, й тоді вам не вдасться уникнути ускладнення стосунків із сусідами.
Для тих, хто все ж таки прийняв виклик і вирішив боротися зі сліпаком, можу запропонувати кілька варіантів ефективних засобів. Деякі з них мені довелося застосовувати й самому. Моя боротьба почалася з того, що цієї весни на моєму городі оселився сліпак. Спочатку я просто провалювався в його ходи сантиметрів на 20–30, але увагу на цю проблему звернув лише наприкінці травня, коли картопля не зійшла цілими рядами! (Помітно на фото). Копнув землю й виявив рівненькі нори, чітко вздовж ряду! Став розбиратися в проблемі й за літо набув певного досвіду.
Методи боротьби зі сліпаком можна умовно класифікувати на відлякуючі та знищувальні.
Можна спробувати відлякувати звірка за допомогою неприємних для нього запахів, звуків і вібрації. В якості найпростішого вібраційного відлякувача використовують невеликий саморобний флюгер з крильчаткою. Принцип дії такого приладу простий: вітер обертає крильчатку й створює таким чином шум і вібрацію, яка через опорну стійку (вбиту в землю жердину) передається в ґрунт. Вібрація лякає тварину й передбачається, що сліпаки мають уникати цієї ділянки. Але зі свого досвіду можу сказати: ця ідея не справджує очікувань. (До речі, недавно бачив кротовиння в полі, розташованому поруч з автомагістраллю, де рівень шуму й вібрації досягає значних показників!)
Існує й технологічніший спосіб: відлякувати шкідників ультразвуком або електромагнітними хвилями. Сам не випробовував, але, зважаючи на відгуки, такий метод також не можна назвати ефективним. Марними виявилися й пластикові пляшки, встановлені в норах сліпака таким чином, щоб під впливом вітру створювати сильне гудіння.
Деякі джерела стверджують, що цих підземних шкідників можна відвадити від свого городу методом використанння рослин, яким притаманний різкий запах: бузини, чорнокореню, пастернаку, м’яти, полину тощо. Можливо, ці запахи дійсно є дуже неприємними для гризунів, але точно недостатньо для того, щоб змусити їх кинути своє затишне житло й піти світ за очі. У всякому разі мені не вдалося прогнати сліпака за їх допомогою.
Значно надійнішими є радикальні методи боротьби – знищення сліпаків хімічними й механічними засобами. До хімічних засобів належать звичайні отрути для гризунів або спеціалізовані, розроблені суто для цих шкідників. Дані препарати безумовно досить ефективні, але за умови, що сліпак їх з’їсть. На практиці так трапляється не завжди. Тварина може просто не помітити розкладених людиною приманок і пройти повз. Або ж помітити приманки, але відмовитися від них і надати перевагу корму зі свого звичного раціону (картопля, цибулини, коренеплоди, коріння культурних рослин).
На окрему увагу заслуговують газоподібні хімічні засоби. Спроби отруїти сліпака вихлопними газами автомобіля або побутовим газом з балона можуть бути небезпечними й для самої людини, та й у більшості випадків вони не мають успіху. Відчувши неприємний запах, мешканець нори ймовірно забиває щільною земляною пробкою цю частину лабіринту та ховається подалі від небезпеки, в незаповненій газом частині свого житла.
Я теж намагався застосовувати спеціальну сірчану шашку. Запалив її, поклав у нору, відразу прикрив зверху листом шиферу і присипав землею для герметизації. Повільно згоряючи, шашка виділяє отруйну речовину (двоокис сірки), яка подразнює слизові оболонки дихальних шляхів і може стати причиною загибелі тварини внаслідок тривалого вдихання цього їдкого диму. На деякий час активність звірка дійсно знизилась, але вже приблизно через тиждень на ділянці знову стало з’являтися кротовиння.
Допомогти позбутися небажаних підземних мешканців може й препарат «Хранитель фумигант». Він має форму таблеток, які після відкриття упаковки починають реагувати з вологою повітря й протягом 14 діб виділяють отруйний газ фосфін. Потрапивши до легень тварини, це з’єднання порушує в них газообмін і спричиняє загибель шкідника.
Якщо сліпак з’явився на вашому городі нещодавно (кілька днів тому) й не встиг ще побудувати надто розгалужений лабіринт, то цілком ймовірно, що вдасться вигнати його з нори водою. Для шкідника-старожила цей спосіб боротьби не підійде.
Найбільш результативними методами боротьби зі сліпаком є механічні пастки. Найпростіший та досить ефективний (на мій погляд) спосіб зловити цього гризуна – це відкрити його нору й поставити туди пастку з рибальських гачків-трійників. Снасть складається з гнучкого сталевого дроту завдовжки до 1 метра, на якому через кожні 15–20 см один від одного прикріплюються разом 2–3 гачки. Вільний кінець дроту слід надійно зафіксувати на забитому в землю металевому штирі. Сліпець дуже чутливий до руху повітряних потоків у своїх підземних тунелях, тому, відчувши приплив свіжого повітря, він поспішить закрити свою нору й неминуче зачепиться за один з «якорів». Людині залишається лише дістати з-під землі звірка, що попався на гачок, і позбутися його.
Інший, не менш ефективний метод – це тунельна пастка у вигляді труби. Вона складається з порожньої трубки завдовжки 30–35 см, діаметр якої відповідає діаметру нори. З обох відкритих кінців на трубці встановлені заслінки, які можуть відкриватись тільки всередину. Цю конструкцію потрібно встановити в просвіт нори і залишити на кілька днів. Під час огляду своїх володінь сліпак обов’язково зайде й у трубку-пастку, а потрапивши всередину, вже не зможе звідти вийти.
Добре себе зарекомендували пастки-самостріли. Механізм складається з рамки, на якій кріпиться туга пружина з гострою сталевою спицею на її вільному кінці. Сторожок пастки утримує пружину стиснутою. Розкопавши отвір у віднорок або нору, пастку слід розмістити над ним, а сторожок встановити в цьому отворі. Як тільки тваринка відчує протяг, тобто що її нора відкрита, вона намагатиметься її закрити і зіб’є сторожок, внаслідок чого пружина вивільниться, і спиця миттєво пронизає тварину. Складність установки полягає в тому, щоб правильно розрахувати відстань, на якій потрібно розмістити рамку пастки від входу в нору.
Існують й інші методи боротьби. Фантазія людини безмежна, тому завжди можна обрати той спосіб, який буде найзручнішим саме для вас. Вдалого вам полювання!
Усі питання, що виникли за темою цієї статті, можна обговорити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
