Яглиця звичайна: трава-годувальниця та цілюще зілля

Перегляди: 156
22.05.2020

Багаторічна трав'яниста рослина яглиця звичайна (лат. Aegopódium podagrária, родина Окружкові) широко розповсюджена на території Європи й Азії. І хоча її корисні властивості сьогодні несправедливо забуті, протягом багатьох століть яглиця була однією з найбільш вживаних овочевих культур, відомих своїми лікувальними властивостями. Ще за часів Стародавнього Риму яглиця в якості кормової культури потрапила на Британські острови. Трохи згодом вона отримала визнання як лікарський засіб у народній медицині країн Північної Європи. Особливо була відомою завдяки ефективному знеболюванню та лікуванню подагри, артритів й інших захворювань суглобів. У часи Середньовіччя яглицю активно вирощували в монастирських господарствах. Зарості трави й у наш час нерідко можна зустріти біля руїн старовинних будівель, на територіях, розташованих неподалік від храмів та монастирів. Значно пізніше, вже як декоративна культура, рослина потрапила до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії, Японії.


Яглиця має досить потужне, добре розгалуджене, повзуче кореневище з численними прикореневими бруньками, що допомагає їй дуже швидко завойовувати нові території й з легкістю відновлюватися після видалення надземної частини. Така властивість рослини зумовила приналежність яглиці до категорії культур-засмічувачів інвазійного типу. Попри це рослина легко витісняється іншими бур'янами (пирієм та багатьма засухостійкими травами, а на вологих ділянках – болиголовом). Найефективніший метод контролю за разростанням яглиці – огородження ділянки на глибину не менше 20 см за допомогою шиферу чи інших листових матеріалів і своєчасне видалення суцвіть з метою запобігання утворення насіння. Також рекомендується вирощувати її на територіях, що не межують з відкритими площами (пустирями, садами й т. ін.), а при нагоді використовувати для посадки культури обмежені зони (наприклад, між будівлею і пішохідними доріжками).


Яглиця звичайна

Сприятливими для розвитку яглиці є родючі, збагачені азотом, пухкі та добре зволожені ґрунти, тому здебільшого вона зустрічається у листяних (особливо в дібровах) і змішаних лісах, ярах, на узліссях, вирубках, в підлісках, між заростями чагарників, як бур'ян на дачних і городніх ділянках, в садах і на пустирях. Любить гарне сонячне освітлення, але може успішно рости навіть у затінку, хоча за таких умов практично не цвіте. Під час цвітіння (наприкінці травня – початку червня) висота рослини сягає 1 м й більше. 


Яглиця ряболиста

Одна з найвідоміших декоративних форм культури, яглиця ряболиста, відрізняється низькорослістю. Висота її становить в середньому 20–30 см. Запилюється яглиця різноманітними комахами, яких приваблює сильний аромат її суцвіть, багатих на пилкок та нектар. За сприятливих погодних умов з 1 га квітучих насаджень яглиці бджоли можуть зібрати за сезон не менше 240 кг цілющого високоякісного меду.


Яглиця-медонос

Поживні, лікувальні, медоносні та кормові якості яглиці були відомі здавна. Рослина дуже цінувалася в народі як джерело ранньої весняної вітамінної зелені. Найчастіше перші ніжні пагони яглиці вживали разом з молодими листочками кропиви, кульбаби, медунки. Ще з часів середньовіччя яглиця вважалася надійним засобом проти цинги та авітамінозу. У трагічні періоди світових воєн вона (як овочева культура) забезпечувала населення необхідними поживними речовинами протягом декількох місяців свого досить тривалого вегетаційного періоду. До численних достоїнств яглиці варто додати те, що незалежно від місця зростання вона не накопичує у своїх органах шкідливі для людини або токсичні продукти.


Яглиця

Не менш відома яглиця і як кормова рослина. Надземну частину трави запарюють і дають дрібній та великій рогатій худобі. Яглицю також заготовляють на силос. Дуже люблять цю траву кролики, вони охоче їдять її свіжою.


Яглиця

У народній медицині яглиця добре відома як засіб для лікування шлунково-кишкового тракту (відвар коріння рослини): гастритів, виразкової хвороби та ін. Її успішно застосовують при запальних процесах у нирках і сечостатевій системі, цукровому діабеті, при подагрі, міозиті та поліартриті (гарячі обгортання з відварів листя й коренів), з метою детоксикації та очищення крові, зміцнення стінок судин, а також для нормалізації обмінних процесів у організмі. Яглиця надає протизапальну, антибактеріальну та протигрибкову дію, тому рослину використовують як ранозагоювальний і знеболюючий засіб.


Яглиця

Наукові дослідження визначили, що до складу стебел і листя яглиці входять: значна кількість вітаміну С (200 мг у 100 г свіжого продукту), каротин (5–12 мг у 100 г свіжих листків), білки та вуглеводи, холін, хлорогенова й кавова органічні кислоти, ефірні олії, що містять терпенові сполуки (переважно лімонен, а також феландрен та ін.), дубильні речовини, стероїди, кумарини, макро- та мікроелементи (залізо, бор, титан, мідь, магній, кальцій, кобальт), ферменти, фітонциди, флавоноїди і багато інших компонентів. Більш детальне вивчення яглиці вченими-біологами пов'язане з унікальним хімічним складом її насіння. Біологічно активні речовини, які знаходяться в ньому, не тільки спричинюють виведення канцерогенів з усіх систем організму, але й пригнічують розвиток ракових клітин та припиняють їх ріст. Такі властивості рослини сприяють створенню в майбутньому культурних сортів яглиці та її популяризації у аграріїв.


Насіння яглиці

Зелень яглиці має приємний аромат, що нагадує запах селери, моркви або петрушки, і нерідко використовується як пряно-ароматична культура. Черешки листя маринують в оцті, солять, квасять або готують з них овочеву ікру, на зразок баклажанної. Тушковані пагони, стебла, черешки дуже смачні як гарнір до других страв. Молоді листочки й пагони яглиці використовують замість капусти в супах, борщах, овочевих салатах і пюре. За смаковими та поживними якостями вони не поступаються шпинату і навіть перевершують зелений горошок. Також молода зелень рослини може заміняти у стравах щавель та кропиву. Для салатів беруть молоді світло-зелені пагони і листя яглиці, яке ледь почало розпускатися. Їх попередньо витримують у підсоленій воді (15–30 хв.) або обливають окропом, потім подрібнюють, додають до рублених варених яєць, заправляють олією чи сметаною, солять, притрушують перцем (за смаком). 


Яглиця у стравах

Для приготування супу з яглицею в каструлю з м'ясним бульйоном кладуть попередньо дрібно нарізані й обсмажені черешки листя, стебла, пагони яглиці (200 г), цибулю та перемелене м'ясо. Доводять до кипіння, додають почищену й нарізану картоплю (600 г), подрібнене свіже листя яглиці (500 г) і варять ще 10–15 хвилин, після чого висипають у юшку за смаком сіль, перець, кидають лавровий листочок і заправляють вершковим маслом (2 ст. л.). За бажанням можна додати в суп нарізані свіжі помідори. 


Овочевий суп з яглицею

Трав'яний чай з яглиці не лише смачний, але й має цілющі властивості – він нормалізує водно-сольовий баланс і регулює роботу кишківника. Для його приготування достатньо залити 3 чайні ложки сухого, подрібненого листя двома склянками окропу та залишити на 10 хвилин, щоб чай запарився. Випивають його невеликими порціями протягом дня. З свіжої трави віджимають сік яглиці. Його вживають як свіжим, так і після пастеризації в якості загальнозміцнюючого вітамінного засобу, що допомагає при анемії, залізодефіциті та для профілактики цинги.


 Сік яглиці

Збирають листя, пагони й черешки яглиці до початку її цвітіння, поки вони ще зберігають свою ніжність і соковитість. У пізнішому віці вегетативна частина рослини грубшає, зелень набуває гострувато-гіркого присмаку. Свіжа яглиця при вживанні надає послаблюючий ефект. Щоб уникнути подібної ситуації та продовжити період збору зелені, потрібно вчасно (на початковій стадії формування) видалити у рослин суцвіття. 


Старе листя заготовляють і висушують, щоб отримати сировину для приготування цілющого трав'яного чаю. Цікава особливість сниті проявляється в її інтенсивному відновленні й зростанні після скошування. Тому під час заготівлі досить просто зрізати верхню частину стебел,  надалі це лише сприятиме кращому розвитку рослини. Зібрані верхні частини стебел разом з листям висушують у теплому, сухому, добре вентильованому приміщенні, потім подрібнюють і зберігають у паперових пакетах.



Сухе листя яглиці

Дуже важливо вміти відрізняти рослини їстівної яглиці звичайної від її близьких родичів болиголова та цикути, відомих смертельною отруйною дією. Основна відмінність між ними  форма листя. В яглиці листочки мають яйцевидно-довгасту форму, трійчастоперисті, гладкі зверху й трохи опушені з вивороту. Нижнє, прикореневе листя двічі трійчасте, розташовується на довгих черешках. Верхнє, трійчасте – на коротких. В отруйних рослин листя дрібнорозсічене, перисте (нагадує моркв'яне або листя петрушки).


Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений