Навесні увагу багатьох полтавців привертають невеликі, ошатно квітучі деревця, що з’явилися в центральному парку міста та вздовж однієї з головних вулиць. Вони виділяються своїми незвичної форми суцвіттями, які складаються з ніжних, бузково-рожевого забарвлення квітів. Цвітіння цих дерев відрізняється від традиційних для озеленення в нашій кліматичній зоні культур. Визначити назву новоселів виявилося не так вже й просто. Довелося навіть звернутися до фахівців із запитанням про «чарівну незнайомку». Виявилось, що рослина ця відома як церцис або дерево Юди.
Церцис або дерево Юди (лат. Cercis, родина Бобові) – багаторічне листопадне дерево чи кущ, поширене в Середземномор’ї, Азії (Китай, Сирія, Іран, Ліван), Північній Америці, що має виняткові декоративні якості. Особливо вражає церцис своєю красою навесні, під час цвітіння, коли усі його гілки й навіть стовбур вкриваються китичками ніжних та ароматних суцвіть, забарвлених у рожевий, ліловий, пурпурний, бузковий, фіолетовий, а іноді й чисто білий колір.
Період цвітіння церцису розпочинається наприкінці квітня – початку травня, до развитку листочків, і триває майже місяць. Квітам притаманний слабкий, вишуканий аромат, що приваблює безліч комах – церцис належить до цінних рослин-медоносів.
З повним розвитком листя цвітіння дерева завершується, і формуються численні грона бобових стручків, які надають рослині неповторного вигляду в осінньо-зимовий період. Довжина стручків сягає в средньому 7–10 см, а всередині них знаходяться темно-брунатні насінини (4–7 шт.). Плодоносять боби наприкінці серпня – у вересні. У цей період церцис виглядає не менш чудово, ніж навесні. Його серцеподібне листя набуває золотисто-жовтого або гарного темно-багряного (залежно від сорту) кольору.
У країнах з теплим кліматом церцис (будь-які його форми) використовують як рослинний матеріал у садово-парковій архітектурі та ландшафтному дизайні, а також для створення зелених зон у містах (зазвичай у поодиноких насадженнях, здерідка в посадках групами). Його вирощують у парках, скверах, алеях, садах, створюють з його насаджень живоплоти. Через повільне зростання церцис охоче використовують для створення бонсай.
Сьогодні налічується до 15 видів цієї рослини, що відрізняються між сбою розмірами і забарвленням квітів, листя, формою крони, а також ступенем морозостійкості. Церцис може досягати семидесятирічного і навіть сторічного віку. Він виростає заввишки до 10–18 м. У цих дерев часто спостерігається викривлення стовбура, що є їх особливістю, яка надає рослинам індивідуальності.
Ще одна своєрідність культури – кауліфлорія (лат. Caulis – cтебло; flos, floris – квітка) – притаманна деяким тропічним рослинам здатність утворювати суцвіття, а потім і плоди не тільки на гілках, а й безпосередньо на стовбурах дерев або чагарників.
Перші роки свого розвитку церцис росте досить повільно, оскільки в холодний період надземна частина одно- та дворічних рослин повністю відмирає. Така властивість спостерігається у ксерофільних (посухостійких) культур. У трирічних рослин, чия коренева система вже досить зміцніла, на пагонах, що виросли з прикореневих бруньок, утворюються перші квіткові бутони. Справжнє цвітіння дерев церцису починається лише на п’ятому році життя, коли сформується досить густа крона.
Вирощувати цю рослину можна не тільки в субтропічному чи тропічному кліматі. Існує кілька її видів (церцис канадський, церцис західний, церцис ниркоподібний), які цілком здатні рости в більш суворих північних широтах. Вони можуть витримувати зниження температури до –29…34°С.
Сприятливими умовами для вирощування церцису є добре освітлені й захищені від холодних вітрів ділянки з дренованим ґрунтом. Хоч рослина не надто вимоглива до ґрунтів, та все ж надає перевагу родючим, слаболужним землям, які містять невелику кількість вапна. З цієї причини перед посадкою церциса на щільній, глинистій ділянці рекомендується глибоко її скопати, змішати ґрунт з піском, додати трохи вапна і добре розпушити.
Хоча церцис належить до посухостійких культур, але в перші роки життя потребує хорошого поливу. Спеціальних підживлень він не потребує, оскільки може самостійно брати необхідні елементи з ґрунту.
Основний догляд за деревом полягає в регулярних санітарних обрізаннях (навесні), під час яких видаляються усі травмовані, сухі та підмерзлі гілки. Восени проводять обрізку з формування крони: вкорочують гілки на третину і видаляють зайві та ті, що ростуть усередину. Також необхідно вчасно рятувати рослину від прикореневої порослі.
Розмножується церцис насінням або живцюванням. Обидва способи дають хороші результати. Насіння, зібране восени, перед посадкою потребує стратифікації й скарификації. Але те, що перезимувало в стручках, дає непогані сходи навіть без додаткової обробки. Краща температура для посіву насіння +15…20°С.
Для вирощування церцису з живців, восени проводять їх заготівлю. З цією метою нарізають частини пагонів завдовжки до 20 см з двома-трьома міжвузлями і розміщують їх на зиму в контейнері (посудині) з мокрим піском. Час від часу потрібно контролювати, щоб пісок не висихав. Навесні (у березні) живці (їх нижню частину) попередньо обробляють стимулятором росту, після чого пересаджують у підготовлені ямки (глибиною до 10–15 см), розташувавши так, щоб вони були нахилені під кутом 45° до поверхні землі, після чого добре поливають.
Пересадки для церцису дуже небажані, тому краще садити живці одразу на постійне місце зростання. До настання стійкого тепла ділянку з висадженими живцями добре мульчують торфом, листям, гілками.
Одна з найвагоміших переваг церцису полягає в тому, що він зберігає свою декоративність будь-якої пори року. Вирощування рослини не вимагає великих зусиль, оскільки вона досить невибаглива до умов догляду. Церцис стійкий до пошкоджень хворобами або комахами.
У країнах, де він відомий вже давно, його нерозквітлі бутони вживають у якості приправи до м’ясних страв. Цінується також і деревина церциса, вона є хорошим матеріалом для столярних виробів. Антисептичні властивості кори церциса здавна відомі населенню Китаю, а в його листі виявлені флавоноїди, що згубно діють на деякі хвороботворні організми. Та головне призначення дерева – прикрашати наше довкілля.
P.S. Якщо вам сподобався церцис, і ви хочете посадити його в своєму саду, зверніть увагу, що саджанці можуть продавати під назвою «багряник». Українську назву багряник використовують і щодо дерева Cercidiphyllum. Воно є представником родини Багряникові й теж використовується в озелененні, проте його цвітіння не таке ефектне, як у церциса, і цінують рослину більше за яскраве осіннє забарвлення листя. Тому в разі придбання саджанця обов’язково з’ясуйте у продавця латинську назву виду, щоб потім не розчаруватися.
Поділитись в соцмережах:
