Жимолость, деревни́к або бружмель (лат. Lonicera, родина Жимолостеві) – рід багаторічних, квітучих, кущоподібних рослин, що об’єднує близько двохсот видів, більшість з яких використовують як декоративні в озелененні міст, для створення садово-паркових насаджень, зон відпочинку тощо. Але є серед них кілька видів, добре відомих своїми їстівними, поживними ягодами, а також деякими лікувальними властивостями. Це переважно синьоплодні рослини: жимолость їстівна або бружмель їстівний (лат. Lonicera edulis), жимолость синя або блакитна (лат. Lonicera caerulea), жимолость камчатська, дикоросла (лат. Lonicera kamchatika) та інші. Всі рослини жимолості – чагарники. Серед них зустрічаються виткі форми, сланкі ліани та звичайні кущі з прямостоячими стеблами й густим гіллям.
Рослина поширена в помірному кліматі середніх широт по всій Північній півкулі. Її різноманітні дикорослі види найчастіше зустрічаються в Південно-Східній Азії, яка ймовірно є батьківщиною цієї культури. Жимолості властиві дуже висока морозостійкість, невибагливість і ранньостиглість. Її види займають значні території на Далекому Сході й у Східному Сибіру. Разом з актинідією та лимонником жимолость напрочуд добре адаптована до суворих кліматичних умов. Плодові сорти рослини можна побачити на присадибних ділянках як в Алтайському краї, так і в Європі, а декоративні види – практично в будь-яких паркових зонах, скверах, на озеленених територіях міського ландшафту, в ботанічних садах, у вітрозахисних насадженнях та ін.
Жимолость їстівна – листопадний чагарник з корисними, смачними ягодами, який виростає до 1,5–2 м заввишки. Може рости в різноманітних ґрунтово-кліматичних умовах, на різнотипових землях (від торфовищ на краях боліт до карбонатних ґрунтів), але за умови їх достатньої зволоженості. Найсприятливішими для жимолості є супіщані й суглинисті типи ґрунтів зі слабокислою реакцією. На територіях з важким глинистим ґрунтом або на легких піщаних землях жимолость не приживається. Високий рівень родючості ґрунту та гарне освітлення ділянки сприяють формуванню кращої врожайності рослини. Необхідно також пам’ятати, що жимолость не виносить затоплення. Її стрижнева, сильно розгалужена коренева система проникає вглиб на 50–60 см, а окремі корені сягають до 80 см завглибшки.
Вегетаційний період жимолості їстівної починається раніше, ніж у решти ягідних культур. Наприкінці березня – на початку квітня, коли середньодобова температура складе +4…7ºС, у жимолості розкриваються брунькові лусочки. Протягом наступних 28–32 днів з’являються бутони, які продовжують рости. Цвітіння жимолості відбувається наприкінці квітня – початку травня, при середньодобовій температурі +10…12ºС. Триває воно залежно від погоди 7–15 днів. Весняні приморозки не шкодять квітам і не впливають на врожайність рослини.
Жимолость – рослина, яку запилюють комахи. Щоб отримувати стабільно високі врожаї, необхідно одночасно висаджувати не менше двох-трьох різних сортів або форм культури. У пору цвітіння жимолость, як цінна медодайна рослина, приваблює безліч бджіл. Але в разі холодної, дощової погоди зав’язі утворюється мало. Плоди являють собою супліддя різноманітної форми (циліндричні, веретеноподібні, стручкові та ін.) завдовжки 15–33 мм і вагою від 0,65 до 1,45 г. Їхній колір може варіюватись від блакитного до темно-синього. майже чорного. Зовнішня поверхня ягід вкрита сизим восковим нальотом. Відповідно до сортових особливостей рослини спілі плоди жимолості бувають на смак кисло-солодкими, солодкими або кислими. Всередині кожного плоду знаходяться насінини (8–22 шт. і більше). Вони досить дрібні, тому не погіршують смакові якості ягід.
Температурний режим і забезпеченість рослини достатньою вологістю в період дозрівання ягід істотно впливають на їх хімічний склад і, відповідно, на смакові якості. За сухої й спекотної погоди ягоди містять більше цукрів, дубильних і фарбувальних речовин, завдяки чому вони стають смачнішими. А от у разі прохолодного й дощового літа в плодах збільшується кількість аскорбінової кислоти, яка зумовлює кисліший смак ягід.
Головна перевага жимолості – її раннє дозрівання й значний вміст корисних речовин у плодах цієї культури. До їх складу входять: глюкоза, фруктоза й галактоза (4–8%); органічні кислоти (1–3%); пектинові речовини (1,1–1,5%). Вміст вітаміну С в ягодах жимолості значно перевищує цей показник у суниць, малини та аґрусу. Також у плодах знаходяться цінні Р-активні речовини (рутин, катехіни, антоціани тощо). У невеликих кількостях містяться вітаміни В2, В6, В9 і провітамін А. Ягоди жимолості багаті на такі елементи як йод, залізо, мідь і марганець. А за кількістю магнію жимолость переважає решту плодових чагарників.
Народна медицина використовує плоди жимолості при розладах травлення, захворюваннях печінки й жовчного міхура, при гіпертонії, серцево-судинних захворюваннях, малярії, недокрів’ї, ожирінні, як сечогінний засіб. Ягоди мають також бактерицидні властивості. Листя, кору і квіти жимолості теж використовують у лікуванні. Настоянки з листя та квітів застосовують у вигляді компресів при захворюваннях очей. Примочки з настою кори допомагають загоєнню опікових уражень і ран. Відвар гілок і кори – найдієвіший засіб від водянки. Можна ним полоскати горло в разі виникнення простуди чи ангіни.
Жимолость добре розмножується насінням і вегетативним способом (зеленими та здеревілими живцями, діленням куща). Розмноження насінням широко використовують у практичному аматорському садівництві, в селекції, при інтродукції. Але такий спосіб не гарантує, що рослини успадковують усі материнські якості. В будь-якому випадку при відборі насіння слід збирати його з тих рослин, які вирізняються кращими врожайністю і смаковими показниками. Насіння вибирають з повністю дозрілих плодів, промивають і підсушують. Кращі результати досягаються при використанні насіння, отриманого в перший рік збору.
Зазвичай сіянці вирощують у розсадниках під плівковим накриттям. Ґрунт для посіву насіння має бути легким, з показником рН у межах від 5,5 до 6,0 одиниць, оптимально зволоженим і збагаченим достатньою кількістю поживних речовин у доступній для рослин формі. Цим вимогам якнайкраще відповідає ґрунтосуміш з дернової землі, торфу й річкового піску зі співвідношенням 2 : 1 : 1. На 1 м3 такої суміші додають по 1 кг аміачної селітри та калійної солі, а також 1,5 кг суперфосфату.
У посівні ящики (розмірами 50 х 30 х 10 см), наповнені шаром ґрунтової суміші не менше 8 см заввишки, насіння висівають одразу після збору ягід, восени, хоча практикують і весняні посіви. Зверху присипають його шаром чистого річкового піску (0,5–0,8 см). Це полегшує появу сходів і запобігає утворенню ґрунтової кірки. У разі літнього посіву ящики з насінням ставлять у плівкову теплицю і щодня помірно поливають. Через 20–25 днів з’являються перші паростки. Масове проростання насіння спостерігається через 40 днів. До початку жовтня висота сіянців сягає вже 2–3 см. На зиму їх так і лишають у ящиках без накриття – вони чудово зимують під снігом.
У разі весняного посіву насіння до посадки зберігають у приміщенні з кімнатною температурою. В середині березня його сіють у посівні ящики й лишають у приміщенні, де підтримується такий температурний режим: вдень повітря нагрівається до +15…18°С, а вночі охолоджується до +8…10°С. Посіви щоденно поливають за допомогою розпилювача. При висіванні сухого насіння перші сходи з’являються через 25–30 днів. Стратифіковане насіння проростає через 10–15 днів. Процес стратифікації триває 20–30 днів у добре зволоженому середовищі (річковий пісок) при температурі 0…+4°С.
Через 35–40 днів після появи проростків сіянці пікірують та розміщають у посівних ящиках за схемою 5 см х 5 см. Найслабкіші з них відбраковують. Після пікіровки рослини добре поливають і поступово знижують температуру в приміщенні шляхом провітрювання до +12…15°С. Із завершенням періоду пізніх весняних приморозків ящики з сіянцями переносять на відкритий ґрунт. У перші дні перебування на відкритому просторі рослини потребують затінення. До кінця літа сіянці підростають до 12–15 см, мають 5–7 пар справжніх листків і густу, розгалужену кореневу систему. Пікірувані сіянці успішно зимують у посівних ящиках або на грядках. Навесні їх вже пересаджують на ділянку для дорощування, де залишають на все літо. На постійне місце зростання сіянці висаджують у дворічному віці. Висота їх на цей час складає 25–40 см. Вони вже мають 2–3 бокових пагони й 8–10 добре розвинених корінців.
Найрезультативнішим способом вегетативного розмноження жимолості визнано зелене живцювання, завдяки якому материнські ознаки зберігаються повністю. Для заготівлі живців використовують 10–15-річні рослини. Найвдаліший строк заготівлі черенків – фаза завершення росту пагонів у рослини-донора. В якості зелених живців зрізають верхні частини пагонів довжиною 6–10 см із двома-трьома міжвузлями. Нижні листки видаляють, залишають лише верхню пару.
Укорінення живців проводять як у плівкових теплицях, так і на холодних грядках з каркасним плівковим накриттям, або в ящиках під плівкою чи склом. Для вкорінення жимолості готують субстрат з торфу й піску співвідношенням 1 : 2 (завтовшки не менше 20 см). Поверх нього насипають шар промитого річкового піску висотою 5 см. Живці висаджують у добре зволожений субстрат таким чином, щоб їхні нижні кінці були заглиблені на 1–1,5 см. Розміщують черенки в ряд, на відстані 5–10 см один від одного. Пісок злегка притискують, щоб він щільніше прилягав до основи черенків.
У перші дні після посадки живці зволожують розпиленням вологи 4–6 разів на день. Надмірне зволоження так само несприятливе для них, як і його нестача. В період вкорінення живців оптимальна температура повітря становить +25…30°С. За дбайливого догляду вже через 8–12 днів після посадки на черенках утворюється калюс, а через 20 днів починає формуватися коренева система, рост і розгалуження якої триває до 60 днів.
Плівку каркасного накриття в період укорінення живців щодня на певний час відкривають з обох сторін для провітрювання рослин. Поступово цей період збільшують, а кількість обприскувань водою зменшують. Через 3–4 тижні після посадки живців плівку повністю знімають, але продовжують підтримувати високу вологість ґрунту.
На зиму вкорінені живці висаджують на дорощування у шкілки або розміщують в парниках (теплицях). Для інтенсивного росту саджанців слід підтримувати достатню вологість і необхідну кількість поживних речовин у ґрунті. З цією метою у квітні наступного року (до розвитку бруньок) рослини підживлюють аміачною селітрою (20 г на 1 м2). Однорічні рослини в період їх найбільшого росту підгодовують органічними добривами. А у вересні вносять в ґрунт суперфосфат і калійну сіль (по 30 г/м2). Наступного року підживлення повторюють за цією ж схемою, але кількість добрив збільшують у 1,5 рази. Поливають саджанці в разі потреби. Важливо також підтримувати ґрунт у чистому й пухкому стані. Через 2 роки рослини пересаджують у відкритий ґрунт, на їх постійне місце зростання.
Розмноження жимолості здеревілими живцями застосовують рідше через низький відсоток вкорінення (15–20 %) та триваліший період вирощування до вкорінення (від 2 до 3 років). В аматорському садівництві іноді застосовують спосіб розмноження жимолості діленням куща (навесні або восени) до початку ростових процесів.
Серед сортів жимолості української селекції добре відомі Славія та Настуня, які занесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних для вирощування в Україні. Обидва сорти належать до надранніх, досить зимостійкі та майже не пошкоджуються шкідниками і хворобами. Плодоношення регулярне, ягоди вагою до 1,2 г, смачні, кисло-солодкі, без гіркоти. Ще декілька сортів Інституту садівництва НААН України: Фіалка (за смаковими якостями плодів один з найсмачніших), Спокуса, Алісія та Богдана. Вони впевнено завойовують прихильність як споживачів, так і садівників не лише України, а й інших країн Європи.
Ціленаправленим виведенням сортів жимолості займаються канадські та російські селекціонери. Але якщо російські сорти призначені переважно для аматорського використання, то канадці працюють над промисловими варіантами жимолості з тривалішим періодом плодоношення, округлої форми плодами, що полегшує комбайнове збирання врожаю. Серед кращих можна назвати такі сорти як Аurora, Boreal Beast, Boreal Beauty, Boreal Blizzard (Канада), Бакчарская Юбилейная, Бакчарский Великан, Дочь Великана, Гордость Бакчара (Росія).
Для кращого запилення жимолості рекомендовано одночасно висаджувати поряд представників декількох сортів цієї рослини. Це забезпечить стабільні високі врожаї вітамінних, кисло-солодких ягід. Для посадки використовують 1,5–3-річні саджанці.
У жимолості щорічно пробуджується для росту значна кількість бруньок, що призводить до швидкого загущення крони, погіршення освітлення і живлення окремих скелетних гілок. Усі ці фактори негативно впливають на врожайність рослини, тому обрізку гілок потрібно здійснювати регулярно. Але в перші 3–5 років розвитку чагарника така процедура не рекомендується. У цей період видаляють лише пошкоджені та висохлі гілки.
В подальшому через кожні 2–3 роки рано навесні проводять санітарну обрізку, видаляють сухі та зламані, травмовані гілки, старі верхівки й дрібні пагони в глибині крони. У кущів старше 15 років найстаріші скелетні гілки зрізають біля найсильнішого молодого відгалуження, яке розташоване ближче до основи куща. Під час обрізки потрібно враховувати, що гілки в кроні мають розташовуватись таким чином, щоб забезпечити оптимальне освітлення і зручне збирання ягід. Крім того вони не повинні перешкоджати обробітку поверхневого шару ґрунту навколо чагарника.
Жимолость за дбайливого догляду може плодоносити до 40–50 років. Строки дозрівання ягід припадають на кінець травня – червень, що дуже вигідно відрізняє цю культуру від інших плодових рослин. Крім жимолості забезпечити організм вітамінами о цій порі можуть лише надранні сорти полуниці та малини, тому садівники прагнуть мати кущики жимолості на своїх ділянках. Її смачні й корисні ягоди – джерело вітамінів і антиоксидантів, необхідних для хорошого самопочуття та високого імунітету.
Поділитись в соцмережах:
