Колорадський жук

Напевне, не знайдеться людини, яка б не змогла одразу впізнати цього смугастого шкідника, що завдає чимало клопотів городникам та викликає огиду й ненависть у будь-кого, хто хоча б раз у житті мав справу з вирощуванням картоплі. Рік у рік цей жук, а особливо його ненажерливі личинки наносять непоправної шкоди врожаю цінної сільськогосподарської культури, знищуючи листя, квіти та навіть бульби в рослин картоплі.

Колорадський жук (лат. Leptinotarsa decemlineata, родина Листоїди, ряд Твердокрилі) – невелика комаха родом з Північної Америки (Скелясті гори). Вперше колорадського жука виявив у 1811 році англійський ботанік і зоолог Томас Наттолл (1786–1859 рр.), який жив і працював в Америці з 1808 по 1859 рік, а офіційний опис комахи зробив у 1824 році американський ентомолог Томас Сей (1787–1834 рр.).

Свою народну назву «колорадський» жук отримав у 1859 році, після того, як спустошив картопляні поля в американському штаті Колорадо і спричинив справжнє лихо для мешканців цього регіону. Вперше виявлений там у 1824 році, шкідник швидко поширився по всій Америці, захоплюючи все нові й нові території з середньою швидкістю до 140 кілометрів щороку. У 1974 році колорадський жук досяг узбережжя Атлантичного океану. Нині його можна побачити в Європі та Азії, де шкідник окупував території загальною площею 16 000 000 км².

Американський ентомолог Чарльз Валентайн Райлі (1843–1895) ще в 1871 році попереджав європейців про можливість зараження їхніх угідь внаслідок випадкового транспортуванням жука з Америки. Надзвичайна небезпека полягала в тому, що на Євразійському континенті колорадський жук не має природних ворогів, тому численність його популяцій може тут зростати необмежено. І з 1875 року кілька країн Західної Європи, зокрема Німеччина, Бельгія, Франція та Швейцарія, заборонили імпорт американської картоплі, щоб уникнути потрапляння шкідника на свої поля.

Проте комаха, ймовірно, усе ж потрапила випадково на борт продовольчих кораблів. У 1877 році цих жуків вперше виявили в портах Ліверпуля (Велика Британія) та Роттердама (Нідерланди), а також у містах Мюльгайм-на-Рейні (нині частина Кельну) та Шільдау поблизу Торгау (Північна Саксонія). Попри застосування на уражених шкідником полях знищувальних заходів (отруєння та спалювання), у 1887 та 1914 роках в Європі з’явилися нові, значно більші осередки зараження. 

З початком Першої світової війни шкідник разом із імпортованими бульбами картоплі потрапив до Франції. У 1922 році колорадський жук знищив 250 км² картопляних насаджень навколо Бордо. У 1935 році він з’явився в Лотарингії та Бельгії. У 1936 році його вперше виявили в Люксембурзі, а в 1937 – у Швейцарії. Усі засоби боротьби зі шкідником виявилися марними. Колорадський жук виявився неймовірно живучим. Він не боїться води, зокрема й солоної, добре переносить холод, спеку, і здатен тривалий час цілком успішно обходитись без живлення.

Варто зазначити, що первинною харчовою рослиною колорадського жука був надзвичайно шкодочинний бур’ян паслін колючий (лат. Solanum rostratum), який, як і картопля, належить до родини пасльонових. Ця однорічна шпичаста рослина походить з північних та центральних регіонів Мексики, а токож з півдня США. Вона завдає неабиякої шкоди посівам сільськогосподарських культур, виснажуючи плодючий шар ґрунту та зменшуючи врожайність на полях. Солома чи сіно, що містять залишки колючого пасльону, непридатні ні для вживання тваринами, ні для використання їх в якості підстилки. Усі частини бур’яну містять токсичні алкалоїди, зокрема соланін.

Перехід колорадського жука від пасльону колючого до картоплі стався під час розселення в Сполучених Штатах білих поселенців, які заснували там свої картопляні плантації. Вперше цей факт був зареєстрований у 1859 році на сході штату Небраска. Однак, відповідно до сучасних спостережень, у випадках відсутності чи недостатньої кількості картоплі жука цілком задовольняють інші пасльонові рослини, зокрема такі як баклажани, перець, тютюн, помідори. 

Доросла комаха колорадського жука виростає завдовжки від 7 до 15 мм і важить від 50 до 170 мг. Тіло в нього овальної форми, пласке знизу та опукле зверху, жовтого або помаранчевого кольору, з трьома парами ніжок. Жук має масивні, середньої довжини вусики. З обох боків голови в нього розташовані складні очі. На передньоспинці помітні дрібні чорні цятки. Надкрила кремового кольору мають характерні темні смуги на червоно-жовтому, інколи бурому тлі, по п’ять смуг на кожному крилі. Завдяки здатності до польоту жук може перелітати на значні відстані та протягом одного дня долати дистанцію майже в півкілометра.

Навесні (зазвичай наприкінці травня), через кілька днів після виходу на поверхню після зимівлі, колорадські жуки починають розмножуватись. У червні самки жука відкладають з нижнього боку листка картоплі (щоб захистити від дощу та сонця) від 20 до 80 яєць яскравого жовтого кольору. Деякі самки зимують у ґрунті вже заплідненими, тому одразу після виходу на поверхню відкладають свіжу кладку на перших листочках картопляних рослин або навіть на листках бур’янів, що ростуть поруч з картоплею.

В оптимальних температурних умовах ці комахи здатні давати до трьох поколінь на рік, і продуктивність кожної самки тоді становить близько 1200 яєць за сезон (весна – літо – осінь). 

Личинки вилуплюються з яєць через 3–12 днів. Вони забарвлені в червоний колір і мають два ряди чорних цяток на боках та на голові. Личинки швидко ростуть і тричі линяють. Щоб задовільнити свій апетит, вони здатні знищити усе листя на картоплі. Коли від рослини лишаються голі стебла, личинки переповзають на сусідню.

Через 2–4 тижні личинки ховаються в землю, щоб там залялькуватись. Ще приблизно через два тижні відбувається метаморфоза – вилуплюються дорослі особини (імаго) колорадських жуків, після чого щонайменше тиждень вони ще залишаються в ґрунті. В умовах помірного клімату щорічно утворюється від одного до двох поколінь жуків. 

Зимують колорадські жуки у верхньому земляному шарі, на глибині від 0,2 до 1 м. Чим пухкіший ґрунт, тим глибше вони зариваються в нього. Жуки, які зимують неглибоко (близько 10 см від поверхні ґрунту), можуть загинути внаслідок значного зниження температури. Доведено, що за таких умов втрачається до 40% популяції колорадських жуків.  Біологічний нуль для цих комах становить температура +11,5°С.

У разі небезпеки комахи виділяють їдкий, жовтуватого кольору секрет, що відлякує від них птахів та інших комахоїдних тварин. За несприятливих умов жук закопується глибоко в ґрунт, а як тільки загроза минає, вибирається на поверхню й одразу ж починає інтенсивно живитись і розмножуватись. 

Поширення колорадського жука територією України почалось у 60-х роках минулого століття. Спочатку городники не завбачили в цій невеличкій комасі ніякої небезпеки. Проте невдовзі, вражені неабиякою шкодою, що її заподіяв картопляним полям нібито безневинний жучок, знищивши майже весь урожай картоплі, забили на сполох. 

Картопляні плантації жуки знаходять завдяки добре розвиненому нюху, хоча й зір (комаха має шість пар очей) часто їм допомагає. Личинки такого гострого чуття не мають, та воно їм і не потрібне, оскільки самка відкладає ембріони безпосередньо на листках картоплі, тому потомство одразу отримує і корм, і укриття.

Життєвий цикл у колорадського жука триває лише один рік, проте боротися з ним дуже й дуже важко.  Природних ворогів на нашій території він не має, а завезені з його батьківщини (Мексики та США) у нас не приживаються. Через вживання значної кількості соланіну (отруйного глікоалкалоїда), який міститься у пасльонових, шкідник має неприємний для хижих тварин і птахів смак. Та й застосування хімікатів викликає в жука швидке звикання та стійкість до отрути.

Способи боротьби зі шкідником

Одним із дієвих способів боротьби з колорадським жуком (за наявності сприятливих погодних умов) є більш раннє саджання картоплі. У такому разі жук не встигає достатньо розплодитись. Хоча він врешті й пошкоджує рослини, але на врожай це впливає значно менше.

Найбільш екологічно безпечним способом боротьби з жуком (і найбільш трудомістким) є збирання комах вручну. Цей метод придатний для використання лише на невеликих картопляних ділянках, та й то лише за хорошої погоди. Зібраних шкідників необхідно одразу фізично знищити. Для цього і жуків, і їх личинки або роздавлюють, або заливають токсичним розчином (найчастіше для цих цілей застосовують міцний сольовий розчин, гас або солярку).

Відкладені яйця жуків знаходять на рослинах, перевертаючи й ретельно оглядаючи кожен окремий листочок. Уражене листя видаляють разом з яйцекладкою, а потім знищують (спалюють, роздавлюють).

Також можна ловити колорадських жуків до появи картопляних сходів. Для цього їм влаштовують «приманки» з розрізаних на частини бульб або очистків картоплі, які розкладють купками безпосередньо на ділянці. Як тільки біля приманок назбирається чимало жуків, їх одразу збирають та знищують.

У деяких господарствах заздалегідь роблять невеликі приманкові посіви пасльонових з метою відволікти жуків від основних картопляних насаджень. Таким чином аграрії отримують можливість вести зі шкідниками локальну боротьбу.

Помічено, що колорадські жуки є досить чутливими до певних запахів, тому в міжряддях пасльонових культур корисно садити рослини з сильним ароматом: кріп, календулу, матіолу, часник, квасолю, боби та подібні до них рослини. З цією метою в деякі ямки при посадці картоплі кладуть лушпиння від цибулі. Цибуля підгниває, і її неприємний запах відлякує шкідників.

Можна також присипати міжряддя сосновою та ялинковою хвоєю, тирсою, а листя припорошувати попелом, що водночас позитивно впливає на врожайність картоплі, оскільки попіл є чудовим добривом.

Не зайвим буде і якісне підгортання картоплі. Воно не тільки збільшує врожайність та покращує якість бульб, а й знищує яйцекладки та личинки жука на розташованому внизу листі. Розпушування ґрунту в міжряддях сприяє зменшенню кількості личинок у ґрунті, де вони залялковуються. Чимало їх внаслідок такого обробітку травмуються й гинуть.

Глибоке перекопування ґрунту пізно восени сприяє переміщенню жуків, що сховалися глибоко в землі, до верхніх шарів ґрунту. І внаслідок дії перших суттєвих заморозків такі комахи частіше гинуть.

Крім того, жуки з більшим задоволенням об’їдають слабші й незміцнілі кущі картоплі, тому своєчасний полив і добре піждивлений ґрунт зміцнюють рослини та підвищують їх стійкість до шкідників.

Вважається, що в найближчому майбутньому найбільш екологічним способом боротьби з жуком стане цілеспрямоване розведення хижих видів комах та птахів. Цей спосіб найбезпечніший і тому дуже перспективний. Шпаки, садові жужелиці, сонечка, деякі види павуків та кліщів здатні дуже ефективно знищувати цілі колонії шкідників на різних стадіях їх розвитку безпосередньо на грядках.

Хімічні способи боротьби зі шкідником

На сьогодні відомі три види препаратів, які використовують для боротьби з колорадським жуком.

1. Засоби контактної дії.

2. Системні засоби.

Найкращий час для хімічної обробки ділянки – це період масової появи личинок, коли вони, знищуючи листя, розповзаються по всьому кущу картоплі. Якщо ділянка є сусідньою до інших насаджень картоплі, необхідно домовитися з їх власниками про одночасне знищення комах. У такому разі ефект від дії препарату буде більшим.

Потрібно також пам’ятати, що до придбання й використання препарату необхідно добре вивчити його опис та інструкцію, звертаючи особливу увагу на інформацію, яку виробник препарату вказує на етикетці. Важливо в жодному разі не експериментувати й не відходити від інструкцій!

Препарати контактної дії

Це препарати, які працюють ефективно лише коли потрапляють безпосередньо на шкірний покрив комахи.

Головна перевага їх застосування полягає в тому, що вони не поглинаються рослинами, і хімічні сполуки не накопичуються в бульбах картоплі та кореневій системі. У разі випадання опадів ці препарати легко змиваються водою.

Недолік препаратів цієї категорії – вони викликають у жука швидке звикання, тому їх необхідно рік у рік змінювати, чергувати і використовувати нові, сучасніші та ефективніші.

Препарати системної дії

Цей метод передбачає обробку самих бульб картоплі безпосередньо перед їх посадкою.

Ефективність таких препаратів значно вища, оскільки термін дії у них суттєво більший, активна речовина не змивається опадами та росою, а головне – не викликає звикання у шкідників. Достатньо лише однієї обробки бульб перед посадкою, щоб убезпечити врожай від шкідника.

Мінуси препарату в тому, що він дуже токсичний і потребує особливої обережності при використанні. Його активною діючою речовиною є імідаклоприд, який проникає всередину рослин і накопичується в їх бульбах і стеблах. Тому його не рекомендують використовувати для ранніх сортів картоплі.

Препарати біологічної дії

Це найбезпечніша група препаратів. Вони містять грам-позитивні ґрунтові бактерії роду Bacillus thuringiensis, які вражають травну систему колорадського жука, і той через кілька днів гине.

Переваги цих препаратів: вони нешкідливі для людини та інших тварин, до того ж не завдають шкоди корисним комахам; вони не всмоктуються кореневою системою рослин, а тому не накопичуються в бульбах і стеблах, отже оброблені ними бульби можна вживати вже через п’ять-сім днів після застосування; вони не викликають у жука звикання.

До  препаратів цієї групи належать такі засоби як: «Боверин», «Актоверм», «Бітоксибацилін», «Натур Гард» та інші.

Потрібно згадати про ще один напрямок, призначений для убезпечення картопляних рослин. Це вирощування нових генномодифікованих сортів, що не викликають у шкідника харчового інтересу, а також здатних виробляти у своєму листі під впливом сонячних променів токсичну для колорадського жука речовину.

Головна вада такого методу: якщо немає сонця, то отрута не виробляється.

Зрозуміло, що в цього напрямку є як свої прихильники, так і противники, оскільки безпека вживання трансгенних продуктів повністю не доведена.

Народні засоби боротьби з жуком

Багато хто з городників для боротьби з жуком вдаються до екологічно безпечних, виготовлених власноруч трав’яних препаратів, якими обприскують картоплю. Наприклад, досить популярними серед овочівників є настоянки та відвари з листя полину, кульбаби, цибулі, часнику, гіркого перцю, коренів оману, хвоща або шкаралупи волоського горіха. Щоб розчин добре прилипав, до нього додають господарське мило (50 грам натертого мила на відро настою або відвару). Розчин перед застосуванням слід ретельно перемішати.

Але дієвість таких обробок є досить низькою через обмежений період дії, який припиняється з першими ж суттєвими опадами. Та й ефективність подібних препаратів не дозволяє повністю позбутись шкідників, тому поки що численна перевага лишається на їхньому боці. І аграріям та вченим належить ще добре попрацювати, щоб змінити ситуацію на свою користь.