Мандрагора лікарська (лат. Mandragōra officinārum, родина Пасльонові), відома ще як аптечна трава – багаторічна трав’яниста рослина з прикореневою розеткою великого, гофрованого по краях, опушеного листя еліптичної чи оберненояйцеподібної форми завдовжки до 0,45–0,8 м та м’ясистим, веретеноподібним, циліндричним або химерно розгалуженим вертикальним коренем, який сягає завглибшки до 1,2 м.
Коріння мандрагори містить багато крохмалю, воно біле всередині, а зверху вкрите темно-коричневою шкіркою. Іноді форма кореня нагадує своїми обрисами людську фігуру (одну або дві), що за часів Середньовіччя стало причиною міфологізації рослини й активного використання мандрагори в різних магічних ритуалах та в проведенні культових язичницьких обрядів.
Корінь рослини правив за амулет, що мав забезпечити в майбутньому щасливе життя. Його зберігали як засіб, який рятує від безпліддя. Інші легенди стверджували протилежне, – що кожного, хто вирве корінь, очікує пекло, безумство чи болісна смерть. Сьогодні мало хто сприймає всерйоз подібні забобони. Мандрагора втратила колишню популярність, і нині застосовується лише досвідченими народними цілителями (через високий рівень токсичності рослини, внаслідок чого виникають численні негативні побічні ефекти). В офіційній медицині не використовується.
Перший опис мандрагори зробив у 1753 році всесвітньовідомий вчений-натураліст Карл Лінней. Природний ареал її розповсюдження – територія Середземномор’я, але рослина також зустрічається на півдні Європи, в Північній Африці (Туніс, Алжир, Марокко), Центральній Азії та передгір’ях Гімалаїв. Мандрагора надає перевагу сухим, сонячним, відкритим ділянкам з легким піщаним ґрунтом. Її можна зустріти в невеликих лісосмугах, оливкових гаях, на залізничних насипах, узбіччях доріг, пустищах та інших територіях, розташованих не вище 1200 м над рівнем моря.
Деякі різновиди мандрагори цвітуть навесні. Вони утворюють у пазухах листків п’ятипелюсткові квіти-дзвіночки, забарвлені у блідо-зелений колір. Фіолетове чи блідо-синє забарвлення квітів властиве тим підвидам мандрагори, період цвітіння яких настає восени. Із зав’язі утворюються глянцеві плоди діаметром 0,5–4 см, що містять всередині чимало насіння. Під час дозрівання плоди поступово змінюють первісний зелений колір на жовтий або помаранчевий і тоді стають схожими на невеличкі помідори. Розмір насінин може варіюватися від 2,5 до 6 мм.
Стародавні перекази та легенди, що приписують мандрагорі окультні й містичні сили, ґрунтуються на особливостях її хімічного складу. Рослина містить дуже токсичні речовини, які викликають (навіть у невеликих дозах) галюцинації – тропанові алкалоїди (атропін, скополамін, гіосциамін). Неабияку роль відіграла також надзвичайна життєздатність мандрагори: викопана рослина не гине протягом року і за відповідних умов може продовжити своє зростання. Крім добре відомих в офіційній медицині тропанових алкалоїдів мандрагора містить (у коренях і листі) вітамінний комплекс, що складається з каротиноїдів, вітамінів групи В і С, жирні кислоти (пальмітинову, олеїнову, лінолеву, лауринову, міристинову та ін.), фосфоліпіди, пігменти, ароматичні з’єднання (зокрема кумарин) і багато інших біологічно активних речовин. В цілому їх налічується понад вісімдесят.
Терапевтична дія мандрагори була відома ще в глибоку давнину. Препарати з цієї рослини описували й застосовували у своїй практиці Гіппократ, Діоскорид, Гомер, Теофраст, Авіценна. Галюциногенний і наркотичний ефект при вживанні коренів рослини використовувався для анестезії в хірургії античних часів (аж до появи ефіру для наркозу). Зовнішнє застосування соку практикувалося з метою позбавлення від м’язових і суглобових болів, при ревматизмі, ним зцілювали гнійні рани, карбункули, виразки. Внутрішньо сік мандрагори вживали для лікування епілепсії, депресії, виведення з організму мокротиння й слизу, зняття спазм, судом, як заспокійливий і снодійний засіб.
Сучасна народна медицина використовує мандрагору для лікування шкірних захворювань, бронхіальної астми, виразкової хвороби (шляхом зниження кислотності шлункового соку). З лікувальною метою заготовляють усі частини рослини. Коріння подрібнюють, висушують, настоюють на вині або спирті, вживають з додаванням меду. З листя, стебел і плодів віджимають сік. Плоди вживають висушеними. Але поряд з цілющою дією мандрагора має ще безліч небажаних, а іноді й небезпечних побічних впливів на організм. Тому всі рецепти вимагають суворого дотримання дозування, щоб уникнути проявів небажаних реакцій (блювання, діареї, галюцинацій, безпам’ятства, сплутаності свідомості, а в особливо важких випадках – летального результату).
Застосування мандрагори в наш час є недоцільним, оскільки здебільшого ризики від наслідків вживання небезпечної дози препарату з цієї рослини перевищують шанси досягти потрібного в лікуванні результату. До того ж сучасні розробки фармацевтичної галузі надають можливість використовувати різноманітні лікарські засоби з аналогічною цілющою дією, але абсолютно безпечні для людини.
Поділитись в соцмережах:
