Зазвичай інформація про цих підземних мешканців є досить суперечливою. Оскільки спосіб їхнього життя до кінця не вивчений, то й викликає багато різних здогадок і запитань. Про користь і шкоду цих чудернацьких тваринок з року в рік поширюються, особливо серед дачників, найнеймовірніші чутки й «жалісні» історії, що переважно нагадують якісь казкові оповідки чи фільми жахів, у яких землерийок і кротів звинувачують в усіх бідах городників, реальних та вигаданих.
Отже, як відрізнити крота від землерийки, в чому полягає їх відмінність, і чи насправді ці тваринки такі небезпечні й шкідливі. Давайте розбиратися.
Мало хто бачив землерийку на власні очі, оскільки живе вона під землею. Зовні тваринка дуже подібна до миші, але має більш витягнуту мордочку з подовженим хоботком. Шерсть у неї м’яка, пухнаста, оксамитова, сірого кольору. Вушка на голові практично відсутні, а очі дуже маленькі та підсліпуваті.
Завдовжки землерийка досягає від 7 до 11 см і має дуже довгий хвіст. Вага такої крихітки становить не більше 15 г.
Хижі тварини, зокрема лисиці, собаки, домашні кішки, іноді ловлять і душать землерийок, вважаючи їх за мишей, але не їдять, оскільки завдяки мускусній залозі ці гризуни виділяють сильний неприємний запах, який відлякує переслідувачів. Не відчувають відрази до землерийок лише деякі види хижих птахів (наприклад, сови) та дрібні дикі звірі (тхори, ласки) – для них неприємний запах звірка не є перешкодою.
Землерийка, як і її найближчі родичі, їжачки й кроти, належить до ряду комахоїдних тварин. Живе вона в норах і живиться переважно тваринною їжею, що властиво більшості гризунів. У пошуках їжі вона нишпорить під землею, користуючись ходами, які залишили мишки й інші гризуни, і поїдає комах, черв’яків, личинок та іншу дрібну живність.
Землерийкам властивий прискорений метаболізм, тому ці тваринки не можуть довго обходитися без їжі (максимум 7–9 годин поспіль), і їм доводиться постійно її здобувати. Протягом доби землерийка споживає їжі більше, ніж важить сама.
Найбільш розповсюджені в нашій країні землерийки, що є представниками двох родів:
· Білозуба землерийка (лат. Crocidura) або білозубка
та
· Мідиця (лат. Sorex), відома ще як бурозуба землерийка
Відповідно до своїх назв, одні звірятка мають кінчики зубів білого забарвлення, а інші – коричневого. До того ж білозубка зазвичай значно менша за мідицю.
Хоча землерийка є хижаком незначних розмірів, проте вона приносить чималу користь тим, що знищує личинок шкідливих комах, які мешкають під землею. Також ці тваринки чудово розпушують землю, завдяки чому вона насичується киснем, і таким чином відбувається аерація ґрунту.
Кріт
Кріт європейський (лат. Talpa europaea) є близьким родичем землерийки. Він має міцні, добре розвинені передні лапи, якнайкраще пристосовані для риття землі, писочок з рухливим хоботом і короткий хвіст. Завдовжки кріт досягає 15, а деколи й 20 см.
Як і землерийка, кріт є підземним мешканцем. Він вибудовує в товщі землі заплутану систему ходів і з’являється на поверхні лише в екстрених випадках. Весь надлишок ґрунту, який утворюється при облаштуванні ходів, кріт викидає назовні. Ці земельні купи, що мають вигляд невеликих горбків, називають в народі кротовинами, а сам ґрунт, вигорнутий з нори на поверхню – кротовинням. Вони є явною ознакою того, що на цій території оселився кріт.
Варто зазначити, що кріт не оселяється на городах чи присадибних ділянках, але може мешкати в саду, якщо земля там має достатньо вологи.
Кріт, як і землерийка, є хижою твариною. Він споживає чимало всіляких земляних і дощових черв’яків, активно живиться личинками хрущів, метеликів, жуків та інших шкідливих комах, внаслідок чого надає неоціненну допомогу городникам і дачникам.
Сліпак
І ось, нарешті, мова піде про справжнього шкідника, оскільки саме сліпаки становлять небезпеку для городів і дачних ділянок, де вони чинять шкоду та бешкетують повною мірою.
Сліпаки не вживають тваринну їжу, якою живляться його родичі, а надають перевагу кореням, бульбам, цибулинам та іншим підземним частинам рослин.
Як і всі зазначені вище родичі сліпака, він старанно риє ходи й нори, оскільки все його життя проходить лише під землею. Тваринка залишає свій прихисток один-єдиний раз – коли у підлітковому віці настає час залишити батьківську домівку, щоб розпочати самостійне, доросле життя.
Ознакою того, що на ділянці оселився сліпак, є схожі на кротові, невеликі земляні пагорбки, що їх він лишає на поверхні.
З шести видів сліпака (чи з тринадцяти за іншою класифікацією) у нас розповсяджені лише чотири: пісчаний, східний або звичайний, буковинський та подільський. Усі ці види (за винятком звичайного) занесені до Червоної книги України. Втрата їх завдасть руйнівної дії багатьом екозонам. Наприклад, під загрозою зникнення опиняться ковилові степи, бо ковил росте саме на кротовинах сліпаків.
Цікаво, що ареал проживання сліпака звичайного обмежений лише лівобережною частиною України. Оскільки, вочевидь, річка Дніпро є для тварини нездоланною перешкодою.
Сліпак – рослиноїдна тварина. Живиться він підземними частинами рослин. В умовах дикиї природи цей гризун вживає переважно цибулеві культури, жолуді, під’їдає саджанці дубів, кленів, інших дерев листяних порід. Потрапивши на город, сліпак стає справжнім лихом для господарів: він знищує коренеплоди, цибулини і бульби культурних рослин. Ситуація ускладнюється тим, що наукові дослідження звичок та особливостей поведінки сліпців, з огляду на їх приховане від людського ока проживання, ще й досі делекі до завершення, а тому ці тваринки зберігають багато таємниць.
Зовні тіло сліпака має огрядний, валькуватий вигляд і нагадує об’ємний циліндр. Завдовжки воно досягає 25 см. Голова у гризуна сплюснутої форми. Головні копальні знаряддя – величезні гострі різці, що стирчать з його рота. На місці очей утворилася широка складка шкіри, суцільно вкрита щетинками. Хутро у нього має жовтувато-буре забарвлення. Органами дотику у сліпака є окремі жорсткі волоски, які виступають над його шерстю. Завдяки їхній чутливості тваринка отримує інформацію ззовні.
Надзвичайно цікавим є те, що блохи, які паразитують на тварині, теж цілком адаптувалися до такого способу життя і, як і їхній хазяїн, є повністю сліпими.
Відомо, що на довгий зимовий період сліпак запасає у своїх сховках-комірчинах досить значну кількість продуктів. Наприклад, у такій коморі одного розважливого та працьовитого звірка було виявлено 18 кг (!) картоплі. Проте вчені визначили, що добова норма споживання рослинної їжі у сліпака дорівнює його власній вазі (а це приблизно 0,5 кг). Тобто, зазначеної кількості продуктів за такої норми споживання явно не вистачить на всю зиму. Можливо, що під час зимових холодів тваринка знаходиться у стані анабіозу, внаслідок чого процес обміну речовин в її організмі сповільнюється, і сліпак потребує значно менше кормів, тому живиться лише час від часу.
Основне місце проживання сліпака знаходиться приблизно на глибині від 10 до 25 см від поверхні землі. Зазвичай його нори розташовуються в ґрунтовому шарі двома ярусами. У верхньому ярусі гризун харчується (оскільки на цій глибині знаходиться його основна продовольча база), а в нижньому сліпак будує гнізда, облаштовує свої комори з їстівними запасами та засновує відхожі місця. Цікаво, що нижні «поверхи» можуть заглиблюватись вниз до 4 м (!), але загалом їх глибина не перевищує 18 см.
У процесі будування своїх тунелів тваринка втрачає багато енергії, тому сліпак пристосувався долати перешкоди й важкі ділянки землі шляхом створення невеликих землетрусів. Для цього він робить кілька ударів головою, а потім аналізує відбиття сейсмічних хвиль. Такий спосіб дозволяє сліпаку проривати ходи з меншими енерговитратами, оскільки встановлено, що загальна протяжність нір однієї тварини може сягати 360 м (!).
Спосіб постукування головою в стелю також допомагає різностатевим особинам під час шлюбного періоду спілкуватися одне з одним. Сліпак за своєю природою самітник, але в березні починає шукати собі пару. І вже у квітні в новоствореної сім’ї з’являється потомство, яке складається з двох і більше (до шести) малят, яких мати вигодовує молоком.
Методи боротьби зі шкідником
Способи протидії шкідникам можна розділити на дві основні групи: відлякування та знищення.
Давно відомим є той факт, що кротам і сліпакам не подобаються сильні запахи деяких рослин. Зокрема вони не сприймають різкий дух м’яти та полину. Добре відлякує їх рослина рябчик імператорський або царський, цибулина якого має сильний, неприємний для цих гризунів запах.
Практичний досвід показав, що кілька рядів пастернаку (саме його різновиду з довгим корінням), посадженого в місці проживання гризуна, примусять сліпака залишити цю ділянку. Добре відганяють шкідника також чорна бузина й лікарський чорнокорінь.
Ще існують всілякі різновиди відлякувачів, які продукують звуки та створюють вібрацію. Для цого на присадибній ділянці необхідно забити в землю дерев’яні кілки, на яких зверху встановлюють звичайні вітрячки. У момент пориву вітру вони обертаються й створюють гул і вібрацію, що сліпаки аж ніяк не полюбляють. З цією ж метою на дерев’яні кілочки можна насаджувати обрізані бляшані баночки з пива або коли, які, обертаючись, створюють аналогічний ефект.
Деякі садівники і городники вкопують по периметру ділянки металеву сітку Рабіца й таким чином захищаються від непрошених гостей. Єдина складність полягає в тому, що закопувати сітку доводиться досить глибоко (до метра завглибшки), щоб перешкодити проникненню сліпака на ділянку з ходів і можливих нор нижнього ярусу.
Та найдієвіший метод боротьби зі шкідником – це його фізичне знищення. Для цього застосовують або хімічні, або механічні засоби.
Найпростішим є хімічний спосіб боротьби, та він супроводжується ризиком небезпечних наслідків, оскільки від найсильніших отрут, які належать до групи фосфітів (отрута, що негативно діє на всі теплокровні організми), можуть постраждати і домашні тварини, і навіть люди. Тому перш ніж застосовувати хімію, необхідно випробувати безпечніші та менш шкідливі для довкілля способи, інакше застосування отрут може призвести до трагедії.
Сліпак зазвичай веде прихований і самотній спосіб життя, тому, прогнавши або знищивши гризуна на ділянці, можна нарешті легко зітхнути.
Поділитись в соцмережах:
