Ксантоцерас горобинолистий (лат. Xanthoceras, родина Сапіндові) – багаторічне листопадне плодове дерево (чагарник) заввишки близько 2–4 м (у своєму природному середовищі виростає до 8 м), батьківщиною якого є кам’янисті пагорби і височини північних та північно-східних територій Китаю, центральних областей Монголії, Північної Кореї.
Походження назви «ксантоцерас», що в перекладі означає «жовтий кіготь», пов’язане з помаранчево-жовтими кігтеподібними лусочками, які розташовані між пелюстками квітів. Здійснив опис рослини (приблизно у 1833 р.) та популяризував його у царській росії ботанік Олександр фон Бунге. В Європі (Франція) дерева ксантоцераса з’явились у 1868 році, коли ботанік і місіонер П’єр Давид відправив насіння та саджанці рослини з Китаю до ботанічного саду «Jardin des plantes» в Парижі.
Тривалість життя цієї культури становить близько 200 років. Ксантоцерасу притаманна неабияка декоративність завдяки незвично вигнутому стовбуру і гілкам, щільній пірамідальній кроні, мереживному, з зубчастим краєм, непарноперистому шкірястому листю, схожому на велике горобинове, з темно-зеленою глянсовою верхньою поверхнею і більш світлим забарвленням на нижній стороні, та гронам запашних п’ятипелюстковий білих квітів з жовтою серединою, яка після запилення поступово набуває пурпурового забарвлення. Цвіте ксантоцерас у травні, до повного розпускання листя, приваблюючи цієї пори численних комах-запилювачів, зокрема й бджіл.
Не менш цікавими є й плоди ксантоцераса – трикамерні м’ясисті коробочки грушоподібної або кулястої форми, діаметром близько 6 см. Всередині плодів знаходяться від 6 до 18 шт. невеликих темно-брунатних або темно-вишневих блискучих горішків розміром 1,5–2,0 см, які нагадують дуже маленькі каштани або невеличкий фундук. Під час дозрівання насіння (кінець серпня – вересень) плід змінює забарвлення з зеленого на брунатне, а згодом розтріскується, внаслідок чого горішки висипаються на землю, де ними нерідко ласують дрібні гризуни (миші, білки) та птахи.
Листя, квіти і насіння ксантоцераса їстівні. Горіхи мають мигдальний смак і дуже поживні (калорійність 100 г продукту – 650 ккал). У них міститься значна кількість (до 72%) жирових сполук, переважна частина яких (до 60%) представлена поліненасиченими жирними кислотами омега-6, тому використовуються як сировина для отримання високоякісного рослинного масла.
Присутні в них і різноманітні мікроелементи, зокрема селен, кобальт, йод, залізо та інші. Вживають горіхи як свіжими, так і підсмаженими чи відвареними. Крім того, їх висушують, очищають від шкірки, підсмажують і перемелюють на борошно. Також у їжу використовують квіти (варять з них варення) і навіть молоде листя (додають у салати) ксантоцераса.
У себе на батьківщині, на північному сході, півночі та північному заході Китаю, ксантоцерас є однією з найбільш цінних олійних культур. Його вирощують у 14 провінціях, на площі близько 50 000 гектарів, а річний обсяг виробництва олії з ксантоцераса становить понад 3750 тонн.
З рослини отримують важливу органічну сполуку (біфеніл), яка використовується для виготовлення рідких кристалів, необхідних у виробництві кольорових телевізорів, моніторів тощо.
Крім зони свого природного проживання ксантоцерас зустрічається на території Європи, в регіонах з теплим і помірним кліматом (Молдова, південні й західні території України, росії, Грузія, Азербайджан, Середня Азія та ін.), у Північній Америці, де ці красиві й ошатні дерева вирощують для оформлення паркових і зелених зон, використовують у декоративному садівництві та ландшафтному дизайні.
Ксантоцерас добре росте і розвивається на легких, добре дренованих (суглинки, супіски), поживних слабокислих або нейтральних ґрунтах (4,5 < рН < 6,5) середньої зволоженості, а також на вапняних сухих землях (6,6 < рН < 8,5). Надає перевагу сонячним або розташованим у незначному затінку, захищеним від вітру ділянкам.
Ксантоцерас здатний витримувати тривалі зимові температури до –20°С без будь-яких пошкоджень гілок або деревини та скороминучі морози до –34°С. Рівень його морозостійкості підвищується з віком рослини, тому слід подбати про захист молодих дерев взимку в перші два-три роки їх життя.
Крім холодів дерева необхідно також оберігати від гризунів. Ксантоцерас любить спекотне, посушливе літо, що пояснюється особливістю будови кореневої системи рослини, а саме наявністю дуже потужного стрижневого кореня, здатного добувати воду з нижніх горизонтів ґрунту.
Розмножують ксантоцерас насінням або вегетативно (кореневими паростками, живцями). Насіння для кращого проростання скарифікують або обробляють стимулятором росту, потім висаджують на постійне місце проживання (ксантоцерас не любить пересадки), заглиблюючи в ґрунт на 4–5 см. Щоб збільшити шанси на появу сходів (горіхи дуже охоче поїдають польові миші), в одне заглиблення поміщають одночасно кілька насінин. У початковій фазі свого розвитку ксантоцерас зростає досить повільно, але за чотири роки досягає висоти близько 2 м.
Уперше цвітіння ксантоцерасу можна спостерігати вже на рослинах другого року, а до п’ятирічного віку дерева стабільно дають щорічні врожаї цінних горіхів. Квіткові бруньки формуються на пагонах минулого року, що слід враховувати під час обрізання дерев, яке проводять до початку сокоруху, наприкінці лютого – початку березня.
Догляд за культурою передбачає періодичні підживлення універсальними мінеральними комплексами з високим вмістом калію та фосфору. Здійснюють їх лише у вегетаційний період (квітень – вересень).
Поділитись в соцмережах:
