Коники та цвіркуни

Коники (лат. Tettigoniidae) і цвіркуни (лат. Grulloidea) – родина та надродина комах ряду Прямокрилі. На сьогодні відомо близько 6400 видів коників і приблизно 3700 видів цвіркунів. Зустрічаються вони практично повсюдно, окрім полярних зон. Археологічні знахідки підтверджують, що первісні коники існували на Землі близько 300 мільйонів років тому, ще до появи на нашій планеті динозаврів. 

Відмінною ознакою коників і цвіркунів є їхня здатність блискавично й високо стрибати, а також уміння створювати неповторний стрекочучий звук, який теплої літньої пори лунає довкола. Цей своєрідний хоровий спів найчастіше можна почути з кінця травня й до осені. Проте коники, на відміну від цвіркунів, цвіркочуть лише вдень. До того ж їхні антени (пара вусиків на голові) значно коротші, ніж у цвіркунів. А ще коники (і самці, і самки) здатні до польоту.  

Створення комахами характерної акустичної вібрації (сюрчання) називається стридуляцією. Коники виробляють цей звук шляхом активного тертя задніми лапками видозміненої жилки з зазубринками, розташованої на лівому надкрилі. Біля основи надкрил коника знаходиться дзеркальце – прозора резонуюча мембрана, більш розвинена на правому надкрилі. Вона допомагає збільшити гучність звуку, завдяки чому його можна почути в радіусі до 30 м й більше. 

Ліве надкрилля в коників завжди розташовується над правим. Під час стридуляції крила комах трохи піднімаються й регулюють силу звуку, зсуваючись та розсуваючись, внаслідок чого сюрчання робиться тихішим чи голоснішим.  

Мембрани у цвіркунів більш тонкі, ніж у коників, тому й мелодія цих комах звучить ніжніше. До того ж кожен «музика» використовує свою власну, унікальну частоту в діапазоні від 3,6 до 4 кГц. У деяких азійських країнах, зокрема в Японії, цвіркунів (певні види з особливо приємним сюрчанням) навіть утримують як домашніх тварин. 

Здатність до сюрчання – прерогатива самців, хоча в деяких видів коників самки теж можуть створювати характерний стрекіт, проте значно тихіший. Самці ж використовують стридуляцію для відлякування ворогів або інформування конкурентів про межі своєї території. Також вміння стрекотати необхідне комахам, щоб приваблювати самок. Саме тому під час шлюбного періоду в цвіркунів їхнє сюрчання лунає особливо голосно і вдень, і вночі. Лише в хвилину небезпеки комахи миттєво замовкають.

У 1913 році словенський біолог-ентомолог Іван Реген, який досліджував поведінку коників і цвіркунів, вперше практично підтвердив значення сюрчання для спаровування комах. Вчений розмістив самця під прозорою чашкою таким чином, щоб самки могли його бачити, але не чути. Як і передбачалося, зовнішній вигляд «кавалера» не справив ніякого враження на «панночок».  

Тоді вчений передав сюрчання самця через телефон, і жіночі особини одразу ж з усіх сторін оточили джерело дзвуку – слухавку, хоча трансльований  звук насправді був значно спотворений.

Слуховий апарат коників і цвіркунів знаходиться на гомілках їхніх передніх ніг. Він утворений двома овальними перетинками, які відіграють роль барабанних перетинок у вусі людини. Здебільшого ці перетинки розташовуються під хітиновими захисними мембранами, що утворюють навколо них камеру. Зовні камера має дві поздовжні щілини, через які й проходить звук. Повертаючи передніми ногами у той чи інший бік, комахи сприймають звукові хвилі та на основі отриманої інформації визначають свою подальшу поведінку.

Слуховий апарат коників і цвіркунів дуже чутливий. Він здатний сприймати навіть ті частоти, які в кілька разів перевищують ультразвук.

Відрізнити самок цих комах від самців досить легко, оскільки на вершині черевця в них знаходиться довгий яйцеклад.

Комахи – рекордисти

Цвіркунам і коникам належать рекорди зі стрибків у довжину. Представники деяких видів цвіркунів здатні долати одним стрибком 61 см, а кращий результат у стрибках серед коників – 76 см.

Звичайний коник може стрибати на відстань, що в 20 раз перевищує його довжину. В цей момент навантаження отримують близько 7000 м’язових волокон комахи, які розвивають зусилля, що у 20000 разів перевищує його власну вагу.

Наприклад, якби людина володіла такою здатністю, то вона змогла б подолати відстань довжиною з футбольне поле всього за три стрибки. 

Стосовно висоти польоту під час стрибка, людина з такими ж здібностями, як у коника, могла б легко застрибнути на п’ятий поверх житлового будинку.

Цікаві факти про коників і цвіркунів

· Якщо необережно потягнути або смикнути коника за міцну стрибальну ніжку, то вона, як і хвіст в ящірки, легко відірветься. Проте, на жаль, здатності до регенерації кінцівок коник не має, тому ніжка вже не відродиться.

· Коники та цвіркуни є переважно рослиноїдними комахами, хоча серед них трапляються й хижаки, а також види, яким властиве змішане живлення.  

· Коники – дуже охайні комахи. Вони піклуються про власну гігієну, тому після кожного прийому їжі ретельно витирають «личко» та очі, чистять лапки й вуса.

• З давніх давен люди вживали коників як цінну білкову страву. Ці комахи й донині є незамінним харчовим продуктом для місцевих племен Африки, Азії, Південної Америки.

·  Надродина Цвіркуни дуже чисельна й  різноманітна. Серед її представників є й добре відома нам землерийна комаха капустянка або вовчок звичайний (лат. Gryllotalpa gryllotalpa), якій теж властиве створення стрекочучих звуків.

Розрізняють три  види такого стрекотання.

1. Різкі, скрипучі звуки (якщо капустянка налякана або зіткнулася з ворогом).

2. Дзвінкий, голосний і короткий стрекіт (лунає від комах у разі  зіткнення із суперником-конкурентом).

3. Ніжне сюрчання або переливчастий стрекіт (чоловічі особини використовують для зваблювання самок).

·  Для облаштування свого житла цвіркуни риють нори з похилим входом завглибшки до 10 см. Комахи викопують їх передніми ногами, на яких є спеціальні гострі шипи, що допомагають цвіркуну здійснювати земляні роботи.