При всьому різноманітті наших вітчизняних видів не варто забувати і про рослини-прибульці. Деякі адаптувалися і радують нас своїми смачними врожаями, а інші стали найлютішими ворогами для аборигенних рослин.
– Чужі для нашої природи рослини іноді «тікають» з ботанічних садів і оранжерей, куди їх завезли, як екзотику, – говорить голова Національної екологічної ради України Олександр Чистяков. – Дивно, але більшість з них дуже агресивні і тому, витісняючи аборигенні види, самовільно займають великі площі. У природі вони дичавіють, завдаючи величезних екологічних і економічних збитків. А деякі з них, наприклад, борщівник Сосновського та амброзія, небезпечні для людини.
Вчені давно вже б’ють на сполох через те, що інвазійні види можуть бути вкрай небезпечними.
Як оцінити збиток від опіків борщівника або алергії, яку викликає амброзія? Прибульці витісняють місцеві види з їх історичних ареалів. Від них починає страждати ґрунт, комахи і дрібні тварини, для проживання яких вже не підходять змінені природні угіддя.
Прикладами впливу рослин-прибульців на місцеву природу можуть бути, скажімо, дрібнопелюстник канадський, циклахена, золотарник канадський, які використовують всі поживні речовини і вологу ґрунту, не залишаючи нічого рослинам що мешкають поруч. Дуже агресивними є яглиця, кислиця ріжкова, гірчак японський, клен американський, розрив-трава дрібноквіткова, які через це занесені до списку небезпечних інвазійних видів. Агресором буває й малина, позбутися якої після її появи на дачній ділянці дуже проблематично, і багато інших видів, які для нас уже стали звичними.
Чому відбувається агресія чужорідного виду, вчені не можуть пояснити. Спочатку всі прибульці ведуть себе гідно, а потім, накопичуючи енергію, ніби вибухають і активно розмножуються самосівом.
Простіше було б припинити використовувати ці екзотичні види в озелененні, тому що після їх розселення по просторах країни не допомагають ні прополювання, ні обробка гербіцидами. Чіткої програми запобігання і боротьби з інвазійними видами в Україні немає.
Одним з найнебезпечніших видів рослин-прибульців вважається борщівник Сосновського. Його в середині ХХ століття завезли в Україну. Тоді рослину вважали прекрасною силосною культурою і спеціально висівали для годівлі худоби. Але тварини їли його неохоче, а м’ясо і молоко набували специфічного смаку. Рослина ця агресивна і своєрідна, а її сік викликає дуже сильні опіки.
З 1980 року борщівник Сосновського припинили культивувати. І з того часу, здичавівши, він перетворився на неконтрольовану загрозу.
– Оскільки його, фактично, сіяли майже у всіх регіонах, він моментально поширився на територію всієї країни, – розповідає голова Держекоінспекціі України Андрій Мальований. – Особливо борщівник віддає перевагу сонячним місцям з вологим ґрунтом. Тому, якщо не вживати серйозних заходів боротьби з ним, він може окупувати прибережну територію наших водойм і розростися там так, що до води не можна буде підійти. Сік борщівника містить фуранокумаріни – сполуки, що блокують синтез меланіну в шкірі, тому ультрафіолет сонячного світла викликає опіки. Волога, тепло і піт підсилюють ефект. Рани довго не гояться, темна пляма на місці опіку не проходить кілька років і може залишатися чутливою до ультрафіолету. Самі фуранокумаріни вважаються канцерогенними речовинами. Вчені рекомендують уникати контакту з борщівником, тому що були зафіксовані навіть летальні випадки від його опіків.
На боротьбу з борщівником Сосновського виділяються бюджетні кошти. У містах місцеві служби намагаються не допустити його розростання, хоча боротьба через свою складність і тривалість йде зі змінним успіхом. А ось за містом, «на волі», рослина відчуває себе господарем. Часом вона поширюється на величезні площі, де виростає до 4–5 метрів у висоту.
– Цей бур’ян досить складно вивести, – пояснюють співробітники «Київзеленбуду». – Рослини скошують, а вірніше сказати, вирубують, тому що стебла в них досить потужні. Зазвичай всередину стовбура заливають гербіцид «Раундап», але на природоохоронних територіях міста ми хімію не застосовуємо – це зашкодило б іншим видам.
Після вирубки протягом трьох тижнів видаляють молоду поросль. Але борщівник надзвичайно живучий. Тож немає гарантій, що на наступний рік у цьому місці він не виросте. Зазвичай такі роботи, щоб остаточно перемогти борщівник, необхідно проводити кілька років поспіль, тоді він вироджується.
– У природі немає непотрібних рослин, – зазначають у Національній екологічній раді України. – В ній все існує в гармонії одне з одним. Тому не можна дозволити, щоб абсолютно чужі для місцевої флори рослини починали домінувати, пригнічуючи інші види. Адже сьогодні поруч з нами живуть десятки інвазійних видів, які завдають істотної шкоди не тільки аборигенним рослинам, але й здоров’ю людей.
Пресслужба Національної екологічної ради України
Поділитись в соцмережах:
