Трюфелі – найзагадковіші й найдорожчі гриби у світі. Багато людей вважають, що ростуть ці рідкісні дари природи лише в дикому лісі. Утім, успішно вирощувати їх можна й у культурі, для чого не треба навіть бути великим фахівцем із сільського господарства.
Повелитель трюфелів з буковинського села
Можливість отримання врожаю трюфелів в умовах звичайного українського села довів мешканець Чернівецької області Михайло Козьма. А почалося його захоплення вирощуванням цінних делікатесів з випадкової знахідки. Якось він пішов у ліс за грибами й натрапив на гігантський білий трюфель. Принаймні, так чоловік визначив вид гриба. Саме його найбільше полюбляють гурмани й готові платити за нього великі гроші. Тоді чоловік і замислився над тим, чи можна не покладатися на випадок під час «тихого полювання» в лісі, а гарантовано отримувати врожай грибів, вирощених власноруч. І почав експериментувати.
– Це була моя забавка, – розповідає Михайло Козьма. – Одні в карти грають, а я займався трюфелями. Колись купив перший міцелій у своєму житті у чотирьох фірм. З трьох нічого не вийшло, а четвертий получився.
Допомогла чоловіку наполегливість. Адже не кожен може продовжувати розпочату справу і багато хто кидає її після першої ж невдачі. А мешканець буковинського села Брусниця не здався, хоча першого врожаю йому довелося чекати дванадцять років. Зате тепер збирає трюфелі кілограмами – як найцінніші білі, так і дещо дешевші чорні.
Поки що ласує делікатесами лише сам грибівник і його родина. Тут, в українській глибинці, завдяки власній праці, прості селяни щодня мають можливість їсти салати з білими трюфелями та опановувати приготування інших цікавих страв. Але Михайло Козьма також планує монетизувати своє захоплення і постачати гриби ресторанам – як вітчизняним, так і зарубіжним. А от відомим у країні він вже став – сюжет про грибівника нещодавно показав український телеканал НТН.
Звісно, виникає питання: як саме чоловік культивує трюфелі? Проте, свої секретів він не розкриває. А також тримає в таємниці й місце вирощування, адже небезпідставно побоюється, що його можуть розорити любителі скористатися плодами чужої праці. Одне відомо точно – врожай він збирає не на традиційній городній грядці. Його плантація захована десь у лісі. А от під якими деревами – зізнається.
– Дубові, грабові і фундукові, горіхові сади, – перелічує грибівник. – Це його атмосфера, це його природні умови, де він себе почуває дуже добре.
Проте, яким би цікавим не був досвід буковинського ентузіаста, він не є унікальним. Трюфелі в культурі відомі досить давно. Зараз у багатьох країнах розроблені власні системи їх вирощування. Та, перш ніж розкрити таємниці «домашніх» трюфелів, варто зрозуміти, чому їх так цінують, та розібратися з видами цих грибів, серед яких є як делікатесні, так і неїстівні.
Білі, чорні, оленячі…
Трюфелі (Tuber) – рід сумчастих грибів родини Трюфелеві порядку пецицієвих. Їх характерною рисою є утворення плодових тіл під землею. Саме гриби з цього роду вважають справжніми трюфелями і високо цінять гурмани. Але під поверхнею ґрунту можна знайти й гриби з інших родів, які, через таку особливість, також подекуди називають трюфелями. Утім, всі вони менш смачні, а іноді й неїстівні. Загалом в природі понад 60 видів трюфелів, але їстівними серед них вважають близько десятка.
Особливістю цих грибів є неперевершений стійкий аромат. Додавання навіть невеликої кількості м’якоті трюфеля до страв також робить їх ароматними. Причому, запах залишається навіть в сушених або консервованих продуктах. Тому в продажу можна зустріти соуси, макаронні вироби, ковбаси, сири, олії та іншу продукцію з трюфелями. Щоправда, останнім часом виробники вже навчилися синтезувати речовину, яка відповідає за специфічний трюфельний запах. Якщо продукт зі справжніми грибами має невеликий термін придатності, то з синтетичним ароматизатором може зберігатися місяцями, та й коштує дешевше.
Але людей приваблює не лише аромат. Вважається, що трюфель, особливо – гігантський білий, є потужним афродизіаком. В якості таких «любовних ліків» його використовували ще в Давній Греції та Римі. Дієтологи погоджуються, що споживати ці гриби корисно для здоров’я, адже вони містять багато вітамінів групи В, мають антиоксидантні властивості, позитивно впливають на імунітет. Водночас, чорним трюфелям приписують вміст анандаміду – психотропної речовини, схожої за своєю дією з канабіноїдами.
Звісно, важливий і смак трюфелів. В деяких видів він практично нейтральний, завдяки чому їх можна додавати до багатьох страв, насамперед, для придання їм аромату. Інші види відрізняються насиченим грибним смаком з нотками горіха або смаженого насіння.
Цінність трюфелів залежить не тільки від властивостей того чи іншого виду грибів, а й від того, наскільки вони рідкісні, вирощені в штучних умовах чи знайдені у природі. Деякі різновиди трюфелів ростуть лише на обмежених територіях і не піддаються вирощуванню в культурі. Та й високий врожай буває далеко не кожного року, достигає протягом лише певного періоду, а зірвані гриби швидко псуються. Крім того, трюфелі – одна з ознак багатства й розкоші, статусна їжа, про що говорять і такі їх назви як «королівський гриб», «королівська їжа», «король грибів». А предмети розкоші, як відомо, мають набагато вищу ціну, ніж вони мали б коштувати, зважаючи на затрати на їх виробництво.
Як не дивно, трюфелі мають великий ареал. Різні види ростуть практично по всій Європі, в тому числі – в Україні, а також у Туреччині, Азербайджані, Туркменістані, Північній Африці, США, Китаї. Але в більшості регіонів зустрічаються малоцінні види. Найкращими вважають гриби, що виросли в певних регіонах Італії, Франції й Іспанії.
Трюфель італійський
Серед справжніх трюфелів найбільшої слави зажив трюфель італійський (Tuber magnatum), відомий також під назвами трюфель п’ємонтський, трюфель гігантський білий, трюфель справжній білий. В природі зустрічається у північно-східній частині Італії і прилеглих районах Франції, рідше – в решті регіонів Італії, а також в Іспанії, Хорватії та інших країнах Південної Європи.
Відрізняється гладкою шкіркою світло-охристого, бежевого, жовтуватого або злегка бурого кольору, і майже білою, або охристою чи жовтувато-рожевою з білими прожилками м’якоттю. В ароматі поєднуються нотки ферментованого сиру, часнику, цибулі шалот, землі. За розміром найчастіше зустрічаються досить невеликі екземпляри – діаметром до 10–12 см і вагою від 20 до 300 г. Утім, якщо пощастить, можна знайти гриб, що важить кілограм і більше.
Вживають білий трюфель у сирому вигляді, адже під час термічної обробки специфічний аромат зникає. Як правило, його, за допомогою спеціального ножа, схожого на невелику тертушку, нарізають дуже тонкими скибочками на вже готові страви, зокрема, на деякі м’ясні, пасту, яєчню, омлет, або навіть на хліб з оливковою олією. Прості страви сприяють розкриттю власного смаку і аромату гриба.
Цей вид трюфелів – найдорожчий, особливо, якщо він знайдений у дикій природі. Звичайна ціна кілограма гриба – 2–4 тисячі євро, а в неврожайні роки доходить до 9 тисяч євро. Та дійсно на вагу золота коштують гриби, які виставляють на аукціонах. В італійському П’ємонті щороку проводять благодійний аукціон, де великі екземпляри продають поштучно. За гриби, що важать 850 г і більше, покупці готові викласти понад 100 тисяч євро. За один з найдорожчих трюфелів було заплачено 208 тисяч євро. З’їли цей коштовний гриб під час банкету в Гонконзі. Але й це ще не межа. Рекордна ціна за трюфель на сьогодні становить 300 тисяч євро. Стільки грошей не пошкодував за делікатес американський бізнесмен.
Трюфель чорний
Ще один дуже цінний гриб – трюфель чорний (Tuber melanosporum), або трюфель перигорський, або трюфель французький. Гриб зустрічається в Південній Європі, насамперед – у Франції. Навіть назва «перигорський» пов’язана з історичним французьким регіоном Перигор. Також поширений в Італії й Іспанії.
Шкірка гриба червонувато-брунатного відтінку, по мірі дозрівання стає темнішою, аж до вугільно-чорного кольору. На її поверхні багато дрібних нерівностей у вигляді бородавок чи шишечок з 4–6 гранями. М’якоть спочатку сірувата або світла рожево-брунатна, пізніше – чорна, з фіолетовим відливом і білими або червонуватими прожилками, що утворюють характерний мармуровий малюнок. Діаметр плодового тіла – 3–12 см. Аромат сильний.
Споживають чорний трюфель здебільшого в сирому вигляді, але також допустима легка термічна обробка.
Коштує кілограм грибів цього виду 1–2 тисячі євро, тобто, вдвічі дешевше, ніж білого трюфеля.
Трюфель чорний зимовий
Інші види трюфелів можуть посперечатися один з одним за смаковими і ароматними характеристиками. Але найчастіше третім за цінністю називають трюфель чорний зимовий (Tuber brumale), поширений у Франції, Італії, Швейцарії, а також і в Україні. Ще його називають мускусним трюфелем.
Відрізняється майже круглими плодовими тілами від 1 до 20 см в діаметрі. У стиглого гриба шкірка майже чорного кольору, вкрита чисельними бородавками. М’якоть в молодих грибів біла, в дорослих – фіолетово-сіра, з білими або жовтувато-бурими прожилками, що на розрізі утворюють мармуровий малюнок. Маса плодового тіла може перевищувати 1,5 кг, але такі екземпляри зустрічаються досить рідко. Запах мускусний, з відтінками фруктів, дріжджів, горіхів.
Споживають цей вид трюфелів переважно після термічної обробки, насамперед, в супах і омлетах.
Коштує трюфель чорний зимовий у 10–15 разів дешевше, ніж найцінніший білий.
Трюфель скорцоне зимовий
Ще один вид, який полюбляють гурмани, – скорцоне зимовий (Tuber uncinatum), або трюфель бургундський чорний зимовий. Поширений у Франції, також зустрічається в Італії.
Шкірка округлого плодового тіла чорна, бородавчаста. М’якоть темно-брунатна, з білими прожилками. Аромат інтенсивний, приємний, з фруктовими нотками.
Споживають у сирому вигляді, натираючи на готові омлети, пасту, а також смажать, додають в інші страви.
Кілограм таких грибів коштує 250–500 євро.
Трюфель їстівний
Трюфель їстівний (Tuber aestivum), або трюфель чорний літній, або трюфель скорцоне літній, або земляне серце – також делікатесний, але менш цінний вид справжніх трюфелів. Поширений практично по всій Європі, в тому числі – в Україні. Також зустрічається на півночі Африки й на Корейському півострові.
Плодове тіло округле або бульбоподібне, діаметром 2,5–10 см. Шкірка чорна, з пірамідальними бородавками. М’якоть дорослих грибів сіро-брунатна, мармурова, зі світлими прожилками. Маса гриба іноді може досягати 700 г. Аромат досить інтенсивний, з лісовими нотками або дещо схожий на запах водоростей.
Трюфель чорний літній, як правило, не споживають у сирому вигляді, але він добре смакує у готових стравах, додає їм приємного аромату.
Коштує кілограм цього виду грибів 80–140 євро.
Трюфель Борха
Трюфель Борха (Tuber borchii), або трюфель білий літній, або Бьянкетто поширений на більшій частині Європи, але скрізь досить рідкісний. У Білорусі й Польщі перебуває під охороною держави.
Плодове тіло невелике, розміром від горіха ліщини до курячого яйця, але найчастіше діаметром близько 5 см. Шкірка гладка, блідого забарвлення, від вохристого до злегка брунатного відтінку. М’якоть біла або світла, з червонуватими прожилками й мармуровим малюнком. Аромат має нотки часнику.
За смаком дещо нагадує трюфель італійський, але меншої інтенсивності. Споживають після термічної обробки, насамперед – у стравах з дичини.
За кілограм трюфеля Борха доведеться сплатити від 100 до 250 євро.
Трюфель гладкий чорний
Трюфель гладкий чорний (Tuber macrosporum) менш популярний у гурманів. Поширений він у багатьох країнах Центральної й Східної Європи, в тому числі – в Україні.
Плодове тіло округле, трохи видовжене, діаметром 2–5 см, бородавки практично не виступають, що робить поверхню гриба майже гладкою. Шкірка темно-брунатна, аж до чорної. М’якоть темна, брунатно-пурпурова або майже чорна, з мармуровим малюнком. Аромат нагадує запах часнику.
Смак має відтінки смаженого ячменю. Використовують гриб здебільшого для приготування соусів і паштетів.
Хоча трюфель гладкий чорний вважають не надто цінним, все ж кілограм цих грибів коштує 200–500 євро.
Крім згаданих, є ще кілька видів справжніх трюфелів, придатних до споживання, наприклад, трюфель китайський (Tuber sinensis), трюфель орегонський (Tuber oregonense) тощо.
Також трюфелями іноді називають гриби з інших родів, які мають підземні плодові тіла. Серед них є й їстівні, зокрема, трюфель польський, або білий, або троїцький (Choiromyces meandriformis), поширений в ряді країн Європи, в тому числі – в Україні, Білорусі, РФ. Плодове тіло в нього світле, жовтувате, за формою нагадує картоплину. М’якоть майже біла, з сильним запахом, який у старих грибів стає неприємним. Смак приємний, горіховий.
Трюфель польський не вважають дуже цінним грибом. Утім, як делікатес його споживають у Німеччині, Швеції, Угорщині, Росії. В Італії, Франції, Іспанії цей гриб, навпаки, вважають отруйним через токсичні властивості перезрілих плодових тіл. Тому споживати його все ж слід з обережністю.
Ще один вид «підземних» грибів, які можна зустріти в Україні, – елафоміцес зернистий, або трюфель оленячий, або парга (Elaphomyces granulatus). Він дуже поширений у Північній півкулі, зокрема, зустрічається по всій Європі й Північній Америці. Має округле брунатне або майже чорне плодове тіло, поверхня якого гладка або з дрібними бугорками. М’якоть світла. Запах гострий, з нотками землі й картоплі. Елафоміцес відносять до неїстівних грибів, і це треба мати на увазі, збираючи справжні трюфелі, на які він схожий зовні.
За грибами – до лісу, магазину, або… на фестиваль
Одна з причин того, що трюфелі так дорого коштують, – складності з їх пошуками в дикій природі. Всі трюфелі утворюють плодові тіла під землею, на глибині від 5 см до півметра. До того ж, деякі види досить рідкісні, окремі їх екземпляри виростають далеко один від одного. Щоб їх знайти, та ще й у великій кількості, необхідно бути справжнім професіоналом.
Такі професіонали є в деяких країнах Європи. Наприклад, в Італії їх називають «мисливцями за трюфелями», або тартуфайо. Діяльність таких фахівців підлягає ліцензуванню, отже, просто піти до лісу на пошуки трюфелів, не маючи відповідного документа, в цій країні не можна. Спеціальний закон також регламентує, в яку пору року можна збирати певні види грибів, який для цього треба використовувати інструмент і яких тварин.
Так, помилки тут нема: підземні гриби важко знайти без чотирилапих помічників. Ще в середні віки для пошуку трюфелів почали використовувати свиней. Ці тварини дуже полюбляють такі гриби, тож здатні їх знаходити навіть без спеціального навчання. Але не все так просто. Адже, знайшовши гриб, свиня починає рити землю, часто пошкоджуючи грибницю. До того ж, якщо вчасно не зупинити тварину, вона з’їсть «здобич». Тому зараз свиней для пошуку трюфелів використовують лише в деяких регіонах Франції.
В Італії ходити за грибами зі свинями заборонено законом, тож «мисливцям за трюфелями» тут допомагають спеціально навчені собаки. Видресирувати відповідним чином можна псів будь-якої породи з гарним нюхом, і навіть дворняжок. Але найкращими шукачами трюфелів у світі вважають собак спеціалізованої італійської породи лаготто романьйоло. Протягом багатьох поколінь серед тварин цієї породи відбирають особин з найбільш тонким нюхом. Ціна добре навченого пса з чудовим родоводом може досягати 20 тисяч євро.
А що робити звичайному мешканцю України, який хоче знайти у лісі «свій» трюфель? Адже дресированих «трюфельних» псів у нас немає, а йти за грибами зі свинею навряд чи хтось схоче. Щоправда, і закону, який забороняв би будь-якому мешканцю нашої країни збирати гриби, також немає. Хоча трюфель їстівний занесений до Червоної книги України, про що треба пам’ятати.
Отже, якщо дуже хочеться самотужки знайти трюфель, треба йти до широколистяного лісу. В хвойних масивах їстівні трюфелі не ростуть. Найбільше полюбляють вони селитися біля дубів, грабів, буків, ліщини, волоського горіха. Є одна прикмета, що може видати розташування плодових тіл: над стиглими грибами часто літають дрібні мушки з родини Heleomyzidae. Це двокрилі комахи з тілом жовтуватого кольору, довжиною 5–7 мм, які відкладають яйця в ґрунт у місцях, де ростуть трюфелі. Адже цими грибами харчуються личинки мушок.
Але в наш час для того, щоб поласувати трюфелями, не обов’язково вирушати до лісу. Зараз їх можна легко купити у крамницях, що торгують делікатесами, в інтернет-магазинах, або замовити в ресторані. Звісно, задоволення це не з дешевих, і коштують трюфелі в Україні практично так само, як і в Європі. Дешевше обійдеться придбати не самі гриби, а продукти, в які вони додані, або відповідним чином ароматизовані, – олію, макаронні вироби, ковбаси, паштет тощо.
Слід лише зважати на те, що настільки дорогий продукт, як трюфелі, не міг не привернути увагу ділків, які хочуть заробити більше з найменшими затратами. У Китаї навчилися вирощувати як місцевий вид цих грибів, так і білі трюфелі. Нині КНР стала одним з найпотужніших експортерів такої продукції в світі. Однак китайські трюфелі поступаються за смаком і ароматом європейським. У самому цьому фактові немає нічого поганого. Тим більше, що китайський продукт і коштує дешевше. Однак недобросовісні продавці подекуди змішують цінні справжні білі трюфелі з китайськими. Зрозуміло, що споживачів вони про це не інформують, а ціну виставляють як на європейський продукт. Тож, щоб уникнути підробок, купувати трюфелі варто на солідних перевірених майданчиках, які піклуються про свою репутацію.
А тим, хто бажає насолодитися не лише смаком, а ще й яскравим дійством, і доторкнутися до цікавих європейських традицій, знавці гастрономії радять вирушати в Італію. Там проходять фестивалі трюфелів, де можна скуштувати безліч страв з них, приготованих найкращими кухарями Європи, придбати найсвіжіші гриби, порозважатися. Найвідоміший такий захід – Міжнародний фестиваль білого трюфеля у місті Альба. Саме сюди привозять знамениті білі п’ємонтські трюфелі, і тут на аукціоні покупці викладають величезні гроші за найкращі екземпляри. Але й звичайні відвідувачі не залишаються ображеними, адже невеликі, але справжні білі трюфелі у місцевих продавців коштують від 20 євро за штуку.
А в містечку Акваланья протягом року проводять кілька ярмарків і фестивалів. Найбільший з них – Національний ярмарок білих трюфелів, як зрозуміло з назви, теж присвячений найціннішому виду грибів, але свої заходи мають також чорний літній і чорний зимовий трюфелі. До речі, мешкає в Акваланьї трохи більше двох тисяч осіб, і кожен другий житель має ліцензію на «полювання» за трюфелями. Високо цінують і собак-шукачів грибів, народжених у цих місцях.
Серед інших відомих італійських заходів – ярмарки трюфелів у Монкальво і Сан-Мініато, фестивалі трюфелів у П’єтралунга, Довадола, Тінгалі та інші. Отже, мандрівнику є з чого вибирати і що куштувати.
Замість городу – грибна плантація
Вирощувати трюфелі на власному городі хотілося б будь-кому. Ідея не така й фантастична. Адже культивувати ці гриби навчилися ще в позаминулому столітті.
Сталося це у Франції. У 1808 році перші експерименти, що закінчилися успішно, провів місцевий дослідник Жозеф Талон. Він зібрав жолуді з дубів, під якими росли трюфелі, й виростив з них молоді дерева. Під корінням частини з них за кілька років знайшли трюфелі. Подібний спосіб пізніше використав інший француз – Огюст Руссо. У 1847 році він засіяв такими жолудями 7 гектарів, і незабаром плантація почала плодоносити. Власник цього своєрідного «городу» навіть отримав приз на Всесвітній виставці в Парижі у 1855 році.
Метод у Франції прижився, і наприкінці ХІХ століття трюфельні гаї росли вже на площі 750 квадратних кілометрів. Щороку з них збирали до тисячі тонн цінних грибів. Утім, пізніше галузь занепала. Адже найбільший врожай трюфелі дають протягом кількох десятиліть, а потім посадки треба поновлювати. Не пішли на користь грибівництву й війни та інші негаразди, що негативно впливали на сільське господарство. До того ж, створенню нових плантацій перешкоджають місцеві фермери. Як не парадоксально, їм вигідно отримувати невеликі врожаї трюфелів, адже чим менше грибів зібрано, тим дорожче вони коштують. Тож зараз у Франції зі старовинних плантацій збирають лише близько 50 т грибів на рік.
Але сільськогосподарська наука не стоїть на місці, і нині нові методи вирощування трюфелів розробили в багатьох країнах. Про Китай ми вже згадували. Але культивують різні види трюфелів у промислових масштабах також у США, Австралії, Новій Зеландії, Великобританії, Швеції, Італії, Іспанії. В інших країнах їх вирощують дрібні фермери і грибівники-любителі в невеликій кількості.
Окремі ентузіасти, що опанували цю справу, є і в Україні. Один із них – Михайло Козьма, з розповіді про якого й почалася ця стаття. Хоча він і не розкриває всіх нюансів свого методу, очевидно, що використовує одну з найпростіших технологій. Спробувати її може кожен, в кого є ділянка землі.
Отже, спочатку треба купити міцелій. Він зараз цілком доступний у магазинах, де продають посівний і посадковий матеріал для садівників і городників. Залежно від виду трюфелів і кількості міцелію, упаковка коштує 82–490 грн.
PH ґрунту на місці грибної плантації має дорівнювати показникам 7–8.
Якщо на ділянці ростуть дерева волоського горіха, фундук або дуб, міцелій можна висаджувати просто під їх коріння. Коли дерево ще молоде, віком близько 3–5 років, роблять підкоп під його стовбур. У випадку великих дорослих екземплярів землю розкопують на відстані приблизно метра від стовбура і, знайшовши коріння, роблять між ними лунки, в які й висаджують міцелій. Достатньо внести посадковий матеріал у 3–5 таких лунок. Ямки засипають рихлим ґрунтом і поливають відстояною водою. У подальшому грибна плантація не потребує догляду. Бажано тільки залишати під деревом опале листя, що створить для грибниці мікроклімат, подібний до природного лісового.
Закладати плантацію можна з квітня до жовтня. Перші гриби мають з’явитися через 3–5 років після посадки. З-під одного дерева збирають від чверті кілограма плодових тіл.
Якщо дорослих дерев нема, слід придбати саджанці. Крім згаданих порід, добре підходять також бук, граб, менш вдалим вибором будуть береза, липа, в’яз. Зовсім не підходять каштани, верби, плодові, хвойні породи.
Міцелій закладають в посадкову яму перед тим, як помістити туди саджанець. Далі все відбувається так, як і у випадку з дорослими деревами.
Щоб підвищити шанси на успіх, можна скористатися більш складними методами. Відповідно до одного з них, придбані або вирощені саджанці знезаражують або витримують кілька днів на карантині. Наступний етап відбувається в теплиці, в стерильних умовах. Міцелій гриба розподіляють по корінню деревця і висаджують саджанець у теплиці або в розсаднику. Тут його тримають близько року. За цей час міцелій має вже утворити симбіоз з деревом, і тоді можна пересадити саджанець на постійне місце. Найкраще це робити навесні, щоб протягом теплої пори року грибниця почала розвиватися. Землю навколо стовбура бажано замульчувати листям, соломою або накрити плівкою. Перший врожай можна буде зібрати також через 3–5 років, але за такого методу приживається більше міцелію.
Ще один варіант – спробувати виростити трюфелі в теплиці. Цей метод культивування схожий на способи вирощування інших видів грибів. Як основу використовують тирсу або стружку дерев тих самих порід – волоського горіха, дуба, ліщини тощо. Її перемішують з лісовою землею, взятою під відповідними деревами, їх опалим листям і розчином добрив, що містить азот, фосфор і калій. Отриманий субстрат розподіляють по стелажах і вносять у нього міцелій. Надалі посіви вимагають підтримання постійної температури повітря й ґрунту, оптимального рівня вологи, регулярного підживлення. І хоча цей спосіб дає очікуваний результат з вищою ймовірністю, він потребує більших затрат праці й ресурсів, а також ретельного дотримання всіх елементів технології. Тому його рекомендують використовувати тим грибівникам, які вже мають досвід вирощування менш вимогливих видів грибів.
…Є відомості, що на території України вперше виростили «культурні» трюфелі невдовзі після того, як з’явилися плантації таких грибів у Франції. Тодішні українські грибівники нібито навіть постачали ці делікатеси до столу європейських гурманів. Цілком можливо відродити «трюфельну галузь» в нашій країні й у теперішній час. Приклад буковинського ентузіаста Михайла Козьми це підтверджує. А власники садів і присадибних ділянок можуть самотужки забезпечити королівськими грибами принаймні власні родини. Адже сьогодні маємо для цього все необхідне – і посадковий матеріал, і кліматичні умови, і технології.
Поділитись в соцмережах:
