Індики у вашому господарстві

Перегляди: 44
16.04.2021
Індики у вашому господарстві

Одним з найпоширеніших видів діяльності у присадибних господарствах нашої країни є птахівництво. Воно не передбачає великих витрат часу на обслуговування поголів'я, не вимагає значних площ для розміщення птиці й навіть дозволяє працювати сезонно. Такі особливості дають можливість займатися птахівництвом багатьом аматорам, дачникам, пенсіонерам, старшим школярам і людям, для яких цей вид діяльності є просто хобі.


Утримання індиків вважається непростою справою. Їх вирощування вимагає від людини більшої уваги та досвіду, забезпечення якісного корму та організації комфортніших умов утримання пташенят у ранньому віці, ніж для курчат, гусенят, каченят або молодняка інших видів сільськогосподарської птиці.


З настанням весни й початком птахівничого сезону тема розведення та вирощування індиків у присадибному господарстві стає особливо актуальною, тому стаття присвячена детальному опису повного циклу утримання цих пернатих.


Канадська широкогруда порода індиків

Свійський індик, як вид сільськогосподарської птиці, має відносно невелику різноманітність порід. На початку ХХІ століття у світі їх налічувалось, за даними «World Watch List for Domestic Animal Diversity» (Світового списку спостереження за різноманітністю свійських тварин), не більше 31.


Залежно від породи індички несуть в середньому від 50 до 80 яєць на рік. Зафіксований рекорд яйценоскості становить у них 215 яєць. Та це скоріш виняток, ніж закономірність. Маса одного індичого яйця складає близько 80 г. Здебільшого яйця використовуються для інкубації, оскільки єдиний напрямок продуктивності в цих птахів – м'ясний.


Індичок не утримують виключно задля отримання яєць як продукту. Яйця, що не використовуються для інкубації, є лише побічною продукцією, тому не варто очікувати від них суттєвих комерційних зисків.


Узбецька палева порода індичок

Усі породи та кроси індиків, залежно від розміру, якого досягають дорослі птахи, умовно поділяють на три групи: легкі, середні, важкі. Представники легких кросів виростають вагою до 9 кг; птиця середніх кросів досягає маси від 9 до 18 кг; важкі індики важать від 18 кг й більше. Зазвичай важкі кроси досягають ваги близько 20–25 кг, проте деякі особини вирастають до 30 й навіть до 40 кг. Самці завжди більші за самок, вони набирають майже вдвічі більшої маси.


Вирощування індиків

Найбільш розповсюджені породи індиків: біла широкогоруда, канадська широкогруда, бронзова широкогруда, новозагорська чорна, московська біла, московська бронзова, північнокавказька біла, північнокавказька бронзова та інші.


Породи європейської та американської селекції значно випереджають представників місцевих порід (московську, північнокавказьку, узбецьку, азербайджанську тощо) за швидкістю росту й м'ясною продуктивністю, проте місцеві породи менш вимогливі до умов утримання й годування, краще пристосовані до нашого клімату й мають міцніше здоров'я.


Декотрі стародавні породи (іспанська чорна, кембриджська, англійська чубата, наррагантсетська, джерсійська палева, бурбонська червона, королевська пальмова) в наш час збереглись у нечисленних поголів'ях або зовсім були витіснені сучасними, надзвичайно продуктивними кросами. Зараз на межі зникнення знаходиться 15 порід. Для їх збереження в різних країнах організовані три національні програми, а деякі зі зникаючих порід навіть проголошені національною спадщиною.


З комерційної точки зору доцільніше вирощувати на м'ясо спеціалізовані кроси, а не чисті породи, оскільки в такому випадку цільову продукцію можна отримати з меншими витратами часу й кормів. Скорочення часу вирощування здійснюється за рахунок генетичних особливостей розвитку представників кросів і їх правильного годування. Конверсія корму і швидкість набору маси в індичат класичних порід майже в два рази нижче, ніж у кросових індичат-бройлерів.


Утримувати індиків у присадибному господарстві можна двома способами: сезонно або цілорічно.


У разі сезонного утримання індичат купують рано навесні й вирощують до зими поточного року, після чого все поголів'я забивають на м'ясо. Цей спосіб дає можливість отримати досить багато м'яса для власних продовольчих потреб або товарну продукцію за відносно короткий час і з мінімально можливими витратами.


Індичий крос BIG-6

Для сезонного вирощування краще використовувати спеціалізовані важкі бройлерні кроси. Кращими й найбільш популярними в нашій країні вважаються BIG-6, But-8, трохи менш розповсюджені Хайбрид конвертeр (Hybrid Converter), Хайбрид XL (Hybrid XL), Каддi, Хайбрид Грейд Мейкер (Hybrid Grade Maker), Hybrid Euro FP, Вiкторiя, Унiверсал. Деякі кроси за продуктивними показниками та зовнішнім виглядом дуже схожі, інші відрізняються не лише продуктивністю, але й особливостями будови тіла. Так, наприклад, в індичок Хайбрід конвертер ноги довші, ніж у представників But і Big, через що візуально цей птах здається більшим. Деякі кроси відрізняються між собою різними пропорціями розмірів голови й тулуба і т. д.


Отримати потомство від вирощених у власному присадибному господарстві кросових індичок не вдасться, оскільки через значну вагу ці птахи не можуть самостійно спаровуватися. На птахофабриках для отримання потомства представників вихідних батьківських і материнських ліній не спаровують, а практикують штучне запліднення.


Якщо для запліднення кросових індичок використовувати індиків легших класичних порід, то отримане потомство не матиме тих же високих продуктивних характеристик, як у їхніх гігантських матерів. До того ж унеможливлюється природна інкубація, бо через свою значну вагу індичка-квочка давитиме у гнізді власні яйця.


Бройлерні кроси індиків призначені тільки для швидкої відгодівлі та своєчасного забою на м'ясо. Якщо утримувати їх довше, то відбувається значна перевитрата кормів (апетит у них хороший), а подорослілим птахам стає важко ходити через їх вагу.


М'ясний крос BIG-6

Цілорічне утримання індиків застосовують у разі вирощування їх не лише для швидкого отримання м'яса, але й для відновлення поголів'я. З цією метою для розведення відбирають кращих особин і з них формують батьківське стадо. Оскільки представники важких кросів не придатні для розведення в присадибному господарстві, то формувати батьківське стадо потрібно тільки з представників традиційних порід або їх помісей. Щоб підвищити життєздатність молодняку та покращити його продуктивні характеристики, самців і самок краще підбирати з різних порід.


Щоб сформувати батьківське стадо для присадибного індичого пташника, краще вибрати самок віком до 3 років, які добре себе проявили в минулих репродуктивних сезонах, і молодих особин обох статей з найбільш ранніх виводків минулого року, отриманих від матерів з добре вираженим інстинктом насиджування й хорошими батьківськими якостями. Вибирати молодняк для подальшого репродуктивного використання можна вже у віці 7–7,5 місяців, коли племінна цінність молодих особин вже добре помітна.


Якщо в господарстві планується інкубувати яйця штучно, і отриманий молодняк вирощувати не під індичкою, а окремими одновіковими групами, інстинкт насиджування та батьківські поведінкові характеристики індичок не матимуть ніякого значення. Навіть навпаки, прояв інстинкту насиджування буде небажаним, оскільки він істотно скорочуватиме тривалість періоду відкладання яєць та врешті знижуватиме несучість індичок. Тому критерії відбору поголів'я для формування батьківського стада й вимоги до поголів'я можуть різнитися залежно від обраної господарством технології.


Використовувати для природного запліднення індичок самців старших півтора року небажано, оскільки до цього віку вони стають надто важкими, в них відростають довгі, гострі шпори й пазурі, через що старі індики часто сильно травмують спини самкам під час спарювання.


Самок і самців потрібно підбирати від різних за походженням, не споріднених між собою батьківських пар. Потомство таких батьків буде життєздатнішим, ніж отримане від близькородинних особин. Для цього достатньо періодично (один раз на два – три роки) міняти самців-запліднювачів. Можна обмінюватися ними з колегами-птахівниками або купувати в інших господарствах, та якість чужих індиків не завжди виправдовує очікування, крім того, з чужим птахом можна занести в господарство різні інфекційні захворювання. Тому для поліпшення продуктивних показників майбутнього потомства краще купити добових індичат у племінному господарстві, в кількості втричі – вчетверо більшій, ніж потрібно самців для наступного репродуктивного сезону, виростити їх разом з молодняком свого господарства й використовувати на своїх індичках.


Купувати індичат треба обов'язково більше, ніж потрібно буде самців, оскільки не всі вони виживуть, а приблизно половина з тих, хто вижив, виявляться самками. Крім того, потрібно враховувати, що з тих молодих індиків, хто дожив до статевозрілого віку, не всі годитимуться для племінного використання.


У промислових умовах індичок вирощують у великих приміщеннях, без вікон, з штучно регульованим мікрокліматом і тривалістю світлового дня. При утриманні в такому штучно створеному середовищі проживання знижуються витрати корму й збільшується яєчна продуктивність поголів'я за рахунок оптимізації всіх умов життя стада. В особистому присадибному господарстві можна також обладнати такий пташник.


Для утримання репродуктивного стада індиків у промислових умовах потрібне капітальне приміщення з усіма комунікаціями, зі стелею заввишки не менше 3 м, в якому рекомендується дотримуватися певних параметрів мікроклімату.


  Оптимальною вважається температура повітря близько +16…18°С, та допустимі короткочасні коливання зі зниженням температури до +12°С й підвищенням до +26°С.


     Відносна вологість повітря має бути в межах 65–70%. Коливання також припустимі, але не нижче ніж до 40% й не вище за 75%. При підвищенні вологості різко зростає концентрація аміаку та інших шкідливих газів у повітрі, підвищується ризик розвитку грибкової мікрофлори на всіх поверхнях, а також ускладнюється терморегуляція організму птиці. У разі значного зниження вологості збільшується ламкість пір'я, виникає подразнення слизової оболонки очей, птахи стають вразливішими до дії респіраторних інфекцій через висихання слизових оболонок дихальних шляхів.


    Повітрообмін між пташником та довкіллям залежить від погоди й пори року. Потрібно забезпечити обмін повітря від 0,8 до 4 м3/год на кожен кілограм живої ваги індиків, що проживають у пташнику. Холодної пори року швидкість переміщення повітря має бути в межах 0,2–0,6 м/с, а в теплий період: 0,3–1 м/с.


        Освітленість на рівні годівничок і поїлок забезпечується на рівні від 30 до 50 Лк. Якщо самці і самки до настання періоду спарювання утримуються окремо, то для індиків досить буде освітленості до 30 Лк, а для індичок – 50–60 Лк.


        Тривалість світлового дня залежить від технологічного періоду: в період спокою цілком достатньо 8 годин освітлення на добу.

Перед настанням репродуктивного сезону режим змінюють, щоб спровокувати процес линяння. У перші дві доби батьківське стадо тримають в темноті, без води й корму, на третій день світло у пташнику вмикають на 2 години, птахам дають досхочу води та 2/3 добової норми корму.


З четвертого по шостий день індиків годують та напувають як зазвичай, а до кормів підмішують метионін дозою 6 г на 1 кг комбікорму. Світло в ці дні вмикають на 2–3 години.


З шостого дня по шістдесят третій освітлення вмикають на 6 годин; ніяких обмежень ні в кормі, ні в воді птахам у цей період не встановлюють. Саме в цей час зазвичай розпочинається линяння. 


До семидесятого дня линяння завершується приблизно в половини поголів'я. З цього часу тривалість світлового дня потрібно одразу різко збільшити з 6 годин до 14.


Статева активність індиків у цей час сильно зростає, внаслідок чого запліднюється основна частина індичок. Приблизно через 14–16 днів самки починают нестись.


Щоб підвищити яєчну продуктивність, світловий день поступово (на 20 хвилин за добу) збільшують до 16 годин.


Із збільшенням тривалості світлового дня більш ніж до 16 годин, статева активність індиків різко знижується, і частина знесених індичками яєць лишається незаплідненою.


Така технологія дозволяє отримувати інкубаційні яйця та молодняк раніше, ніж при звичайному надвірному утриманні. Також вона дозволяє уникнути більшості паразитарних захворювань, оскільки птахи не контактують із зовнішнім середовищем. Та водночас ця технологія є й більш витратною, порівняно з технологією звичайного утримання.


Надвірне утримання індиків дещо дешевше за промислове. Щоб застосувати його у присадибному господарстві, необхідно забезпечити батьківському поголів'ю сухе, світле приміщення з прилеглою до нього просторою, огородженою територією для вигулу. Добре, якщо поруч з пташником є велика, незайнята площа (ліс, луг, пустир тощо), індики дуже добре ростуть і розвиваються в умовах денного напіввільного вигульного утримання.


Індики на вигулі

Приміщення може бути як спеціально спорудженим, так і переобладнаним. Вигульне пасовисько потрібно загородити металевою сіткою з розміром вічок близько 5×5 см. Висота загорожі має бути не менше 2 м, оскільки індики непогано літають.


Мінімальна площа пташника має передбачати, щоб на кожну дорослу особину припадало не менше 0,5–1 квадратного метра підлоги (залежно від породи й розмірів птиці). Площа вигулу визначається з пропорції: 4 квадратних метри на 1 дорослого індика. Чим меншою є скупченість птиці, чим більше місця відведено для її утримання, тим краще почуватиметься поголів'я, і тим рідше у нього будуть виникати проблеми зі здоров'ям, а отже в господарів буде менше клопоту й витрат.


У вольєрі-вигулі потрібно передбачити відкриту для сонячного світла зону й затінену зону (приблизно 30% від загальної площі вольєра). У вигулі індики проводитимуть більшу частину світлового періоду. За гарної погоди годування та напування індичого поголів'я також краще проводити на вигулі.


Вирощування індиків

Приміщення потрібне індикам як укриття в негоду, для ночівлі та як місце гніздування й відкладання яєць. У пташнику для індичок потрібно влаштувати сідала. Це горизонтально розташовані дерев'яні бруски завтовшки приблизно 6 см, закріплені на висоті 60–80 см від рівня підлоги. Відстань між сусідніми брусками-сідалами складає близько 50–60 см. Індички охоче вмощуються на сідала й проводять там нічний час.


У пташнику потрібно обов'язково підтримувати чистоту. Це допоможе поголів'ю уникнути багатьох захворювань. У міру забруднення приміщення слід міняти птахам підстилку, своєчасно ремонтувати всі несправності, а двічі на рік проводити його повну дезінфекцію. В якості дезінфектантів можна застосовувати такі засоби: «Арквадез», «Екоцид С», «Кристал» та інші.


Важливо запобігати появі в приміщенні чи безпосередньо коло нього гризунів і шкідливих комах. Для цього за необхідності тріба проводити дератизацію та дезінсекцію спеціальними засобами. Для дератизації підійдуть «Ланірат», «Лускунчик», «Щуряча смерть», «Шторм» та інші препарати. Для дезинсекції застосовують липкі стрічки, розчини препаратів «Байт», «Агіта» тощо. Розміщувати отруйні приманки слід у таких місцях, які будуть недоступні для індиків та інших домашніх тварин, але щоб до них могли дістатись шкідники.


Велике значення для репродуктивного поголів'я індиків має дотримання у пташнику параметрів мікроклімату. Якщо штучно регулювати несучість індичок і настання сезону яйцекладки не планується, то цілком можна обійтися без штучного освітлення. Для нормального світлового режиму буде достатньо природного освітлення відповідної пори року.


Індики. вирощування

Достатній рівень природного освітлення забезпечується тоді, коли співвідношення площі віконних прорізів до площі підлоги птахівничого приміщення становить не менше 1:17. Для індиків комфортнішою є позитивна температура, але дорослі, здорові особини при хорошому годуванні з легкістю переносять і морози, тому для утримання дорослої птиці в помірному кліматі ніякого додаткового опалення в приміщенні не потрібно. Цілком вистачить відсутності у пташнику вогкості та протягів.


Забезпечувати чистоту потрібно не лише у пташнику, але й на вигулі. Не можна допускати там багнюки, калюж, скупчення сміття, брудної підстилки, пір'я тощо. Все це погіршує умови життя індиків, приваблює комах, погіршує епізоотологічну ситуацію і знижує якість знесених інкубаційних яєць.


Не можна допускати присутності на присадибної птахофермі бродячих тварин, диких птахів. Всі ці тварини можуть бути переносниками багатьох інфекційних або інвазійних захворювань і тому становлять потенційну загрозу для поголів'я ферми.


Комбікорм для індиків

Кращим кормом для батьківського стада є якісний спеціальний комбікорм від професійного виробника. Усі компоненти підібрані в ньому з урахуванням особливостей фізіології даного виду птиці, і всі потреби організму індиків будуть задоволені. Але такі комбікорми є досить недешевими (близько 19–25 грн/кг), тому для зменшення витрат на утримання батьківського стада багато хто з господарів використовують звичайні корми домашнього приготування.


Вирощування індиків

Орієнтовний приклад такого добового раціону для 1 особини середнього розміру: кукурудза (40 г), ячмінь (65 г), пшениця (20 г), овес цілісний або пророщений (40 г), макуха соняшникова (10 г), варена картопля (80 г), коренеплоди сирі, подрібнені (120 г), трава, борошно трав'яне або запарена люцернова полова (100 г), ракушняк, крейда (8 г), сіль (1 г), дріжджі кормові (10 г), сир кисло-молочний (10 г), борошно рибне й м'ясокісткове (15 г).


Якщо індики утримуються в неопалюваному приміщенні з вигулом та в умовах природного освітлення, то репродуктивний сезон у них розпочнеться з настанням календарної весни. Молоді індички починають спаровуватися й повноцінно нестися навесні наступного року, у віці близько 10 місяців, а самці в цьому віці закінчують власний розвиток і також можуть бути використані як плідники в батьківському стаді.


Щоб забезпечити високу заплідненість інкубаційних яєць, середня пропорція індиків та індичок у батьківському стаді повинна бути 1 до 12–16. Але цей показник може варіюватися в межах від 8 до 20 самок на 1 самця. Рекомендоване співвідношення самців і самок у батьківському поголів'ї залежить від віку самців (чим молодший індик, тим більше самок він може запліднити), пори року (наприкінці зими і на початку весни активність самців вища, ніж наприкінці весни та влітку), живої маси представників породи (чим більша порода, тим меншу кількість індичок може запліднити індик) і племінної цінності батьківського стада (чим цінніше поголів'я, тим менше самок розподіляють на кожного самця). При розведенні високоцінної птиці на одного індика має припадати 8–10 индичок.


Індичка на гнізді

Найвища статева активність індиків спостерігається від ранньої весни до початку травня. У травні-червні вона суттєво знижується. Відповідно, стрімко зменшується заплідненість яєць. Тому, щоб отримати якісні інкубаційні яйця в пізні строки, потрібно влітку зменшити кількість самок, що припадає на одного самця, у 1,5–2 рази.


Для підвищення статевої активності самців і досягнення максимально можливої заплідненості яєць, практикують описаний нижче прийом. Необхідну відповідно до проведеного розрахунку кількість індиків ділять на дві рівні групи, одну з яких утримують спільно з самками, а другу  без них. Через тиждень групи самців міняють місцями: першу ізолюють від індичок, а другу допускають до них. Таку ротацію доцільно повторювати кожні 7–10 днів протягом усього періоду, поки індички несуться.


Після завершення репродуктивного сезону репродуктивне стадо оцінюють за якістю потомства й за батьківським якостям. Для використання в наступному році відбирають тільки тих особин, які проявили себе з найкращої сторони, а на ремонт стада залишають їх потомство. Всю птицю, яка за якимись характеристиками не влаштовує господаря, вибраковують на м'ясо.


Індиків батьківського стада перед репродуктивним періодом обов'язково щеплять від хвороби Ньюкасла, ринотрахеїту, синдрому набряклої голови і проводять профілактичні заходи проти гістомонозу, а також мікоплазмозу. Детальніше на ветеринарній частині зупинимося далі.


Використовувати для природного запліднення індичок старих і надто важких самців не рекомендується, але за відсутності іншого вибору, або якщо самець у племінному сенсі дуже цінний, таким індикам потрібно злегка підрізати й заокруглити кігті та шпори. Робиться це з метою запобігання травмування спин самок під час процесу природного парування.


Індичка висиджує яйця

Через 2–3 тижні після перших парувань індички починають відкладати яйця. Молоді самки починають яйцекладку на тиждень чи два тижні пізніше, ніж дво-, трирічні.


Приблизно за два тижні до початку періоду яйцекладки потрібно провести в індичнику ретельне прибирання, потруїти гризунів, а в разі необхідності відремонтувати сідала та інші деталі, провести потокову дезінфекцію і встановити гніздові ящики з розрахунку 1,5–2 ящика на одну індичку. Така їх кількість необхідна для того, щоб кажна самка могла вибрати, де саме облаштувати своє гніздо. Наявність зайвих гніздових місць знизить конкуренцію між індичками за гніздові ящики. Це має важливе значення, якщо в поточному сезоні планується природне висиджування яєць. Якщо ж яйця будуть інкубуватись штучно, вистачить і значно меншої кількості гніздових ящиків (один на 4–7 самок).


Гніздовий ящик за розмірами має бути не меншим ніж 60 × 70 см і завглибшки близько 40 см. Для облаштування гнізда ящик наповнюють дрібною соломою або м'яким сіном приблизно на 2/3 його місткості. Встановлювати ящики потрібно в місцях, захищених від прямих сонячних променів. Якщо їх недостатньо, або вони не подобаються самкам, то індички будуть шукати місце для відкладання яєць самостійно. Найчастіше таке місце розташоване у важкодоступних для господарів зонах.


Індички несуться через день, зазвичай у першій половині дня. Протягом усього періоду відкладання яєць, їх потрібно регулярно забирати з гнізда, але так, щоб індичка цього не бачила. Коли кожна самка знесе по 15–20 яєць, слід припинити забирати нові яйця, і залишати їх у гніздовому ящику. Для індички наявність у її гнізді 5–7 яєць є ніби стартом для «включення» інстинкту висиджування.


Та не варто поспішати з підкладанням інкубаційних яєць під індичку-квочку. Підкладати яйця можна лише тоді, коли самка не сходить з гнізда цілими днями, а при насильному її видаленні прагне повернутися туди протягом півгодини.


Під індичку середнього розміру можна підкладати 15–19 яєць. Застосовувати яйця для інкубації є сенс лише тоді, коли вони знесені не раніше ніж 7–10 днів тому. Чим свіжіше яйце, тим вищий шанс отримати з нього пташеня. Виводимість несвіжих яєць зазвичай низька, а молодняк, що зародився в них, може зазнавати труднощів при виході з яйця. Інкубаційні індичі яйця потрібно зберігати в затемненому місці, при температурі +8…12°С й вологості 75–80%.


Штучна інкубація індичат

Якщо індичі яйця інкубують штучно, то слід дуже точно дотримуватися наступного режиму інкубації:


1–6 день: температура 37,8°С, вологість 70%, поворот яєць 4 рази на добу; перші 6 днів провітрювати та охолоджувати інкубатор не потрібно.


6–7 день: і в разі штучної інкубації, і за природного насиджування слід провести овоскопію яєць; під час просвічування у запліднених яєць проглядається мережа судин, у незапліднених судин немає. Незапліднені яйця немає сенсу продовжувати інкубувати, тому їх треба прибрати. Замінювати свіжими їх теж не потрібно, оскільки замінені яйця вимагатимуть іншого режиму інкубації.


7–12 день: температура 37,5°С, вологість 53%, поворот яєць 4 рази на добу; провітрювання інкубатора та його охолодження здійснюються 1 раз на добу, упродовж 5–7 хвилин.


13–26 день: температура 37,2°С, вологість 53%, поворот яєць 4 рази на добу; провітрювання інкубатора та його охолодження проводять двічі на добу, упродовж 15–20 хвилин.


27–28 день: температура 37,0°С, вологість 75%; поворот яєць, провітрювання й охолодждення інкубатора припиняють.


Індичата виводяться на 28–29 день інкубації. Якщо вони виводяться під квочкою, то перших індичат після обсихання потрібно забрати на кілька днів, доки виведеться решта пташенят в гнізді під цією квочкою, а потім знову повернути до неї в гніздо. Перші индичата за ці кілька днів уже навчаться їсти корм і будуть прикладом для своїх молодших побратимів.


У разі природної інкубації, якщо яєць під індичкою було занадто багато, або вони були підкладені не в один день, поява пташенят може тривати довше на 2–3 дні. Повертати відібраних індичат до їх матері слід пізно ввечері, на ніч, щоб упродовж темного часу доби індичка могла звикнути до свого потомства. Це виключить можливі прояви її агресії по відношенню до пташенят.


Одночасно з ними можна пустити під квочку й куплених або виведених іншою самкою індичат. Здебільшого індички дуже хороші матері, вони легко приймають не лише своїх чи чужих індичат, а й пташенят інших видів птиці. Під індичкою можна успішно виростити курчат, цесарят, фазанят та інший молодняк.


Виведені штучним чи природним способом індичата дуже чутливі до параметрів мікроклімату. Внаслідок переохолодження вони навіть можуть загинути. Для утримання індичат у перші дні потрібен просторий ящик, а якщо їх багато, то невеликий загін з ламповим обігрівачем, під який пташенята могли б за бажанням вільно заходити й виходити.


Індичата під обігрівачем

Ламповий обігрівач зазвичай має вигляд конусоподібного куполу діаметром близько метра, зроблений з жаростійкого та незаймистого матеріалу, у вершині якого розміщена лампа інфрачервоного випромінювання або звичайна лампа розжарювання значної потужності (150–200 Вт), підключена через терморегулятор (такий, як в інкубаторах).


Обігрівач підвішують таким чином, щоб нижній край купола знаходився на 4–5 см вище рівня підлоги, й індичата могли б вільно заходити та виходити з-під нього. На дно ящика рекомендується покласти плиту з пінопласту, яку потрібно застелити газетою або іншим папером (не глянсованим!).


Пінопласт забезпечує хорошу термоізоляцію. Папір є найкращою підстилкою на перший час, він добре вбирає вологу, не перешкоджає руху пташенят (як солома або тирса). Міняти підстилку слід в міру її забруднення. З тижневого віку індичатам для підстилки можна використовувати дрібну тирсу, а з місячного – солому.


У перші день-два після народження індичат потрібно утримувати в приміщенні з температурою повітря +30…32°С й вологістю 60–70%. Температура під обігрівачем у цей час має становити +35…37°С. З третього дня температуру в приміщенні (на рівні знаходження індичат) можна зменшити до +29…30°С, але під обігрівачем вона повинна лишатись на попередньому рівні. Знижувати температуру повітря в приміщенні треба поступово, на 0,5°С щоденно, так пташенята встигатимуть адаптуватися до змін.


З десятиденного віку температура в приміщенні поступово знижується до +27…29°С, а температура під обігрівачем – до +32°С. У цьому віці індичат слід починати випускати на прогулянку. Перші прогулянки потрібно проводити в теплу, сонячну погоду, починаючи з 15–20 хвилин перебування на свіжому повітрі й поступово з кожним днем продовжуючи цей час на 5–10 хвилин.


Під час прогулянок слід уважно стежити за станом пташенят. Якщо вони збиваються до купки, значить їм холодно, пора закінчувати прогулянку й повертати малюків у тепле приміщення. Поки індичата знаходяться на прогулянці, їх приміщення потрібно почистити, провітрити й раз на кілька днів продезінфікувати (кварцовою лампою або деззасобами).


Вирощування індичат

З двадцятого дня обігрівач можна виключити та прибрати. Температуру в приміщенні на рівні підлоги треба підтримувати на позначці +27°С. Якщо це складно, тоді краще не відключати обігрівач ще протягом 10–12 днів, щоб пташенята за необхідності могли під ним погрітися.


У віці одного місяця індичат цілком можна вже тримати при температурі +22°С й відносній вологості 65–70%.


Для індичат двохмісячного віку навколишня температура в приміщенні чи на вигульному майданчику не має бути нижчою за +20°С. Для пташенят старше трьох місяців допустимим є зниження температури до +18°С.


З чотиримісячного віку молодняк втрачає надмірну чутливість до температурних коливань. Вдень він може утримуватись в умовах природної температури, незалежно від погоди й пори року, а вночі – у пташнику без опалення.


Окрім температурного режиму дуже важливе значення для нормального розвитку індичат мають освітленість і загазованість птахівничого приміщення.


Оптимальна інтенсивність освітлення для них вдень складає близько 40 Лк. У першу добу світло можна зовсім не вимикати. Надалі тривалість світлового дня має бути не менше 14–16 годин. Її можна регулювати вручну або встановити реле часу на розетку, щоб освітлення у індичат включалося й відключалося автоматично. За такого освітлення пташенята залишаються активними, але загроза виникнення серед них канібалізму зникає.


Потрібну освітленість можна забезпечити, якщо встановити звичайні лампи розжарювання на висоті 2 метрів від підлоги, з розрахунку 12 Вт потужності на 1 м2 площі ящика або приміщення, де містяться індичата. Замість ламп розжарювання, з метою використання економнішого освітлення, можна застосовувати й енергозберігаючі лампи. При використанні сучасних люмінесцентних ламп співвідношення їх потужності до площі підлоги становить 2,5 Вт на 1 м2. Якщо для освітлення застосовуються світлодіодні лампи, то їх потужність повинна підбиратися з розрахунку 1,3 Вт на 1 м2 підлоги.


Вирощування індиків

Стосовно складу повітря та запобігання зайвої загазованості: оптимізувати ці показники допоможе регульована припливно-витяжна вентиляція. Її можна обладнати за допомогою вентилятора «равлика» з продуктивністю, що відповідає потребам вашого поголів'я.


Прийнятні за якістю параметри повітря в пташнику забезпечує повітрообмін зі швидкістю 1 м3/год на 1 кг живої ваги птахів, що знаходяться в приміщенні в холодну погоду; а спекотної літньої пори – від 4 до 6 м3/год. Вентиляція не повинна створювати протяги чи вогкість у птахівничому приміщенні. За вологої, дощової або туманної погоди швидкість повітрообміну потрібно знижувати до 0,7 м3/год на кожний кілограм ваги молодняка птиці, що знаходиться в приміщенні.


Важливим параметром у процесі вирощування індичат є щільність їх посадки. Чим менша скупченість у пташнику, тим краще. Індичат віком від 1 до 7 днів має бути не більше 25 штук на 1 м2. У віці від 7 до 14 днів ця кількість зменшується до 20 штук. З 14 до 30 днів – не більше 12 голів на 1 м2. З місячного до півторамісячного віку на 1 м2 підлоги приміщення пташника має припадати не більше 9 особин. З півтора- до двохмісячного віку на 1 м2 розміщують не більше 7 пташенят. З двох місяців до трьох: 4–5 индичат на 1 м2. З трьох місяців до чотирьох: 2–3 особини на 1 м2. З чотирьох місяців: 1–2 особини на 1 м2.


Індичатам високопродуктивних кросів норму щільності посадки треба зменшити в 1,5–2 рази на кожну одиницю площі (вони потребують більше місця).


Дорослим птахам важких кросів потрібно забезпечити місце площею 1 м2 на кожну особину, решті – по 0,5–0,7 м2.


Особливу увагу потрібно приділити тому, щоб усі індичата могли одночасно мати доступ до годівниць і поїлок. Для цього кількість поїлок і годівниць має відповідати нормативам для певної кількості й віку пташенят. На кожне індича віком до двох тижнів має припадати по 3 см зовнішнього периметра годівниці та по 1,5 см поїлки; з двотижневого віку до місячного пташенята потребують по 5 см годівнички й по 2 см поїлки на кожну особину; з місяця до двох норма зростає до 10 см годівниці та 4 см поїлки; с двохмісячного віку до чотиримісячного кожному індичаті необхідний доступ до 15 см годівниці й до 5–6 см поїлки; молодняку старше трьох місяців потрібно забезпечити по 15–20 см простору біля годівниці та по 10–15 см біля напувалки на кожне індича.


Найкращий варіант годування індичого поголів'я передбачає, що корм у годівниці є завжди, але якщо така модель годування з якихось причин неможлива, то в перші 10 днів молодняк потрібно годувати 6–7 разів на добу, наступний місяць – 5–6 разів на добу, а з 1,5-місячного віку – 4 рази на добу.


Вирощування індичат

Велике значення для успішного вирощування індиків має їх повноцінне годування. Порівняно з іншими видами сільськогосподарської птиці індички потребують більше білків і поживних речовин, особливо в ранньому віці, що пов'язано з особливостями обміну речовин цього виду птахів. Темпи набору ваги індичатами-бройлерами важких кросів перевершують швидкість росту всіх інших видів птиці й можуть зрівнятися лише з приростами курчат-бройлерів.


За період вирощування жива вага індичати-самки збільшується приблизно в 200–250 разів, а індичати-самця – майже в 400 разів! Щоб забезпечити такі значні зміни, їм вкрай необхідний біологічний «будівельний матеріал» та енергія. З подальшим дорослішанням пташенят, їх потреба в енергії та поживних речовинах пропорційно зростає. Задовольнити ці потреби може тільки правильний раціон, складений з урахуванням вікових особливостей зростаючого молодняку.


Правильний раціон дає можливість отримувати максимально можливий результат за мінімально можливі терміни, уникаючи водночас перевитрати кормів. Найпростішим способом оптимізувати раціон і зробити годування найбільш результативним є застосування спеціально розроблених і виготовлених комбікормів.


Вирощування індичат

Висока ефективність використання якісного комбікорму зумовлена не тільки науково обґрунтованим складом самої кормової суміші, а й технологією її приготування. Оптимальний розмір і щільність гранул запобігає перевитратам корму через його втрати під час згодовування. Термічна обробка знищує хвороботворну мікрофлору й підвищує доступність, перетравлюваність і засвоюваність поживних речовин, що містяться в кормі для організму птиці за рахунок декстринізації крохмалю і часткової денатурації білка.


Вирощування бройлерних індичат м'ясних важких кросів базується на використанні спеціального комбікорму, що відповідає їх віку. На звичайному кормі ці пташенята не зможуть розкрити весь свій генетичний потенціал і показати максимально можливі результати за швидкістю набору живої маси.


Для годування такої птиці та забезпечення її всіма необхідними речовинами й енергією існує кілька вікових груп комбікормів. У різних виробників кількість вікових груп може сильно відрізнятися. Для аматорського присадибного вирощування зазвичай пропонується лінійка, розділена на дві – чотири вікові групи: передстартерний (з 1-го по 14–20 день), стартерний (з 14–20 дня до 1 місяця), гровер або ріст (з віку 2,5–3 місяців до забою чи до 4,5–5 місяців), фінішний (з 4,5–5-місячного віку й до забою).


Для професійного вирощування серйозні виробники рекомендують лінійку з 5–6 різновидів рецептури, призначених для використання в різних вікових періодах життя молодняку та навіть для різних кросів індичат. Найкращих результатів при мінімальних витратах часу можна досягти, якщо користуватися професійними комбікормами.


Першим за віком застосовується передстартерний комбікорм. Його використовують з першого-другого дня життя індичат і до досягнення ними двотижневого віку. Особливістю передстартерного комбікорму є найвищий вміст протеїну (27,5%), метионіну, лізину, треоніну, триптофану порівняно з іншими групами лінійки. Такий склад – це саме те, що потрібно для індичат у наймолодшому віці. У передстартерному комбікормі найменший вміст клітковини (3,2%) порівняно з наступними віковими групами лінійки, оскільки травна система пташеняти ще не готова до її перетравлювання. За добу одне пташеня з'їдає від 10 г до 26 г комбікорму, а за 14 днів – близько 250–260 г.


Починаючи з третього по п'ятий тиждень від народження, індичатам дають перший стартовий комбікорм. Переводити поголів'я на годування комбікормом наступної вікової групи треба поступово, упродовж 4–5 днів, підмішуючи щоденно до корму попередньої групи новий у кількості 20–25%.


У цей період життя в індичат починає активно розвиватись опорно-рухова система, зокрема м'язова тканина. Тому від режиму та якості годування пташенят саме в цей час значно залежатиме й кількість м'яса на їх тушках після забою, наприкінці періоду вирощування.


У цьому комбікормі міститься значна кількість кальцію (1,3%) та вітаміну D (5000 МЕ) для забезпечення швидкого розвитку кісток скелета і зміни пуху на оперення. Деякі виробники вводять до складу цього корму кокцидіостатики в профілактичних дозах для захисту індичат від кокцидіозу. За добу одне пташеня з'їдає від 30 г (на початку) до 80 г корму (в 5-тижневому віці). За весь час годування першим стартовим комбікормом одне індича з'їдає його від 1200 до 1300 г.


Другий стартовий комбікорм починають згодовувати індичатам з шостого тижня їхнього життя і продовжують годування до досягнення пташенятами дев'ятитижневого віку. У цьому кормі міститься більша, ніж у попередніх групах, кількість клітковини для стимуляції розвитку травної системи індичат. Також у ньому міститься більше обмінної енергії (290 Ккал на 100 г корму) для забезпечення нормального проходження всіх фізіологічних процесів в організмі пташеняти й для підтримки його активності. За добу одне індича з'їдає від 85 г (на початку) до 160 г (наприкінці періоду годування) цього корму. За весь період годування другим стартовим комбікормом одне пташеня з'їдає його приблизно від 3420 до 3450 г.


З 10-го тижня життя індичат до 18-го тижня для їх годування рекомендується використовувати комбікорм з маркуванням «гровер» або «ріст». Якщо завданням передстартерного і стартового комбікорму було зміцнити здоров'я індичат і стимулювати правильний розвиток організму, то ростовий комбікорм призначений для максимально швидкого нарощування живої маси, стимуляції розвитку м'язової тканини, особливо грудних м'язів, які в масі тушки мають становити близько 35%.


Ростовий комбікорм деяких виробників розділений на два вікових періоди: з 10-го по 13-й тиждень і з 14-го по 17-й тиждень. Ростовий комбікорм відзначається вмістом високоякісних, легко перетравлюваних білкових компонентів, які швидко засвоюються й використовуються організмом для формування м'язів. Для задоволення енергетичних потреб інтенсивно зростаючого організму цей комбікорм спеціально створений високопоживним (307 Ккал у 100 г).


Оскільки в цьому віці в організмі молодняку вже відбувається продукування статевих гормонів, індичата-самці починають обганяти за живою вагою індичат-самок. Для підтримки цієї господарсько вигідної особливості, в ростовому комбікормі міститься майже вдвічі більше вітамінів, що впливають на розвиток статевої сфери (100 мг/кг вітаміну Е, 15000 МЕ вітаміну А, 5000 МЕ вітаміну D), ніж у кормі, який використовувався в попередніх вікових групах.


Індичата

А для стимуляції інтенсивної роботи травної системи в цей корм додано найбільшу за всі періоди кількість клітковини (4,5–5%). Через інтенсивніше нарощування живої маси, індичата чоловічої статі вживають корму більше, ніж особини жіночої статі. Але в середньому по стаду кожне індича віком 10–13 тижнів з'їдає від 170 до 240 г комбікорму за день, а за всього на ці три тижні кожна особина потребує по 7100–7200 г корму. У віці 14–17 тижнів добове споживання гровера одним индиком складає 245–290 г. Повна витрата комбікорму на кожну особину за  вказаний період становить 7400–7500 г.


Починаючи з 14 тижнів, молодняку індиків для покращення травлення компонентів корму рекомендується давати невелику кількість дрібного гравію. Його можна додавати в корм, але краще поставити окремо в невеликому кориті. Птахи, відчуваючи потребу, будуть самостійно поїдати запропоновані камінчики в потрібній їм кількості.


Ростовим комбікормом можна годувати індиків до самого забою. Але краще завершувати процес вирощування з використанням фінішного комбікормуЗавдання цієї групи корму полягає в тому, щоб очистити м'ясо від можливого залишкового вмісту шкідливих для людини речовин та надати продукту приємний аромат і смак, не втративши при цьому в живій вазі й забійному виході.


Для реалізації такої мети з фінішних комбікормів виключені всі компоненти, які можуть негативно впливати на смакові та інші органолептичні властивості м'яса (рибне борошно та риб'ячий жир, соєва макуха тощо), а також усі лікувальні та профілактичні препарати, використання яких допускалося протягом усього періоду вирощування. Крім того, до фінішних комбікормів можуть бути включені ті кормові компоненти, які покращують вигляд, запах і смак м'яса (ячмінь, кукурудза, жолуді, коріандр та ін.).


Поживність цього комбікорму складає 315–320 Ккал на 100 г, що компенсує всі енергетичні витрати організму, дає можливість накопичити помірну кількість жиру в підшкірній клітковині й надати тушці  привабливішого вигляду. Щодня кожна молода особина з'їдає від 290 г (на початку періоду) до 500–550 г корму (наприкінці відгодівлі). Потреба в комбікормі на весь період залежить від тривалості строку фінішного дорощування.


Конверсія комбікормів різних виробників становить близько 3–3,7 кг на 1 кг приросту.


Індичат класичних порід, їх помісі та безпородну місцеву птицю для успішного вирощування можна годувати як комбікормами, так і звичайними кормами. Перше годування потрібно провести приблизно через добу після виведення, раніше індичата їдять дуже неохоче. А в перші кілька годин після обсихання індичат потрібно напоїти.


Для напування найкраще використовувати не просто чисту воду, а 5% розчин глюкози (його можна придбати у ветеринарних аптеках). Глюкоза додасть пташенятам енергії та прискорить процес розсмоктування залишкового жовтка, який у цей час ще присутній в їх організмі.


Випоювати глюкозу достатньо один раз чи двічі. Якщо індичата самостійно пити не захочуть (а швидше за все так і буде), то слід напоїти їх примусово, занурюючи клювики в розчин на кілька секунд декілька раз поспіль.


Кращим кормом для першого годування є передстартерний комбікорм з мінімальною величиною гранул. Якщо ж ви з якихось причин вирішили не використовувати комбікорми, то годувати індичат вперше можна пшоном, дрібно нарізаним вареним яйцем або дрібною крупою.


Перше годування індичат

З недільного віку можна годувати пташенят сумішшю, що складається з ячмінної крупи (30%), кукурудзяної крупи (30%), пшеничної крупи (8%), рибного борошна (12%), соняшникової макухи або шроту (14%), сухого молока (3%), черепашок (2,9%), трикальційфосфату (0,95%), солі (0,3%). Для більш повного задоволення потреб зростаючого організму індичат у всіх необхідних речовинах, до цього складу бажано додати вітамінно-мінеральний премікс (1%) або білково-вітамінно-мінеральну добавку (20–25%).


Надалі склад корму лишається таким самим, але змінюється кількість його спживання. З 4-го – 5-го дня індичатам слід додавати в корм дрібно нарізану молоду зелень кропиви чи іншої трави.


Годувати пташенят потрібно досхочу. Нижче наводяться орієнтовні добові норми споживання самостійно приготованої суміші одним індичам у різному віці:


·       у віці 1–5 днів пташеня споживає близько 10 г корму за добу;


·        у 6–10 днів йому потрібно до 20 г корму на добу;


·        в 11–20 днів його добова потреба зростає до 40 г корму;


·        у 21–30 днів індичаті забезпечують 60 г корму на добу;


·        у 31–40 днів – 80 г;


·        у 41–50 днів добова норма на одне індича збільшуєтся до 110 г;


·        у 51–60 днів індича за добу споживає вже по 125 г корму;


·        у 61–70 днів – по 160 г;


·       у 71–80 днів – по 180 г;


·        у 81–90 днів – по 220 г;


·        у 91–100 днів – по 250 г;


·        у 101–110 днів – по 260 г;


·        у 111–120 днів – по 270 г;


·        у 121–130 днів – по 280 г;


·        у 131–140 днів – по 300 г;


·        у 140–180 днів кожному індичаті потрібно по 320–350 г корму на добу.


Найкраще з самого початку починати годувати поголів'я тим кормом, який ви плануєте використовувати й надалі, оскільки індичата переходять з одного виду корму на інший дуже неохоче, кілька днів їдять погано, через що у них знижуються темпи зростання й набір ваги.


На завершальній фазі вирощування не рекомендується застосовувати для годування стада рибне борошно, риб'ячий жир, зерно бобових рослин, буряк, брукву, хрінницю, редьку, цибулю, грицики, оскільки ці корми надають м'ясу неприємний смак або запах.


Для успішного вирощування індичат і максимального збереження поголів'я важливе значення має проведення профілактичних ветеринарних обробок.


Байтрил

У перші три дні для профілактики виникнення таких інфекційних хвороб як сальмонельоз, мікоплазмоз, пастерельоз, колібактеріоз потрібно додати в питну воду один з препаратів: «Енрофлоксацин 10%», «Байтрил», «Енровет», «Норофлокс 10%» чи інші, з розрахунку 0,5 мл на 1 літр води.


З четвертого дня по сьомий включно потрібно додавати в питну воду аскорбінову кислоту з розрахунку 1 грам препарату на 1 літр води. Випоювання аскорбіновою кислотою підвищує загальний тонус організму індичат і сприяє збільшенню активності імунітету.


АСД-2Ф

Якщо индичата ослаблені чи з якихось причин погано виглядають, мало їдять, повільно розвиваються, їм можна протягом 5–7 днів випоювати розчин препарату «АСД-2» добовою дозою 3–3,5 мл на 100 голів. Потрібну кількість препарату розчиняють (він має хорошу водорозчинність) у тій кількості води, яку пташенята випивають за день і наповнюють цим розчином поїлку. Ніяку іншу воду індичатам у цей період не дають. Випоювання цього препарату діє на молодняк як загальнозміцнюючий засіб, нормалізує обмін речовин і розвиток, є непрямою профілактикою виникнення багатьох захворювань.


Для профілактики респіраторного мікоплазмозу досить ефективним є такий засіб: в 1 літрі води розчинити 0,5 мл антибіотичного препарату «Тілозин 50» і випоювати молодняк протягом 3–5 днів. Процедуру потрібно проводити індичатам на 9-й день їхнього життя й пізніше повторити її в місячному віці. У неблагополучних щодо цього захворювання регіонах профілактичні обробки від респіраторного мікоплазмозу рекомендується повторювати у віці 9, 26, 42, 90, 121, 145 днів.


Якщо захворювання вже з'явилося (кашель, хрипи, чхання тощо), то для лікування в 1 літрі води розводять 3 мл препарату. У разі, якщо пташеня не хоче пити запропоновані ліки самостійно, його слід напувати цим розчином примусово 4–6 разів на день. Тривалість курсу лікування визначається станом птиці. Припиняти лікування слід через 2 дні після повного зникнення симптомів захворювання.


З сьомого по дванадцятий день життя індичат бажано додавати їм у питну воду вітамінний препарат «Чіктонік» або «Вітатонік» дозою 1 мл засобу на 1 літр води. Ці ветеринарні препарати стимулюють обмін речовин та є додатковим джерелом амінокислот.


Біовіт

Протягом другого й третього тижня, якщо ви не використовуєте спеціалізовані комбікорми, до кормової суміші потрібно додати «Біоміцин» або «Біовіт-80» з розрахунку 1 чайна ложка на 100 індичат. Препарат можна змішати з усією кількістю корму на день або з тією кількістю, яку пташенята з'їдають за одне годування. Препарати «Біоміцин» та «Біовіт-80» містять антибіотик тетрациклін і вітамін В12, їх згодовування є ефективною профілактикою розладів травлення, до того ж вони стимулюють ріст індюшат.


Байкокс

З чотирнадцятого по шістнадцятий день необхідно здійснити профілактичну обробку молодняку від кокцидіозу. Для цього в питній воді потрібно розчинити препарат «Байкокс 2,5%» чи «Толкокс 2,5» дозою 1 мл на 1 літр води. Профілактичний курс випоювання триває три дні.


Якщо ваш регіон є неблагополучним через хворобу Ньюкасла (про це можна дізнатися в місцевій ветеринарній службі), то індичат обов'язково слід прищепити від цієї хвороби. Для імунізації застосовується одна з вакцин: «Ла-Сота», «Полімун НХ Клон 124», «Бор-74» та інші.


Вакцина "Ла-Сота"

Перед вакцинацією птахів 3–4 години тримають без доступу до води, а після вакцинації їх можна напувати не раніше ніж через 1,5 години. Робити індичатам щеплення можна одним з таких способів: випоюванням, закапуванням розчину вакцини в ніздрю, або розпорошуючи препарат аерозольно. Спосіб проведення обробки й терміни ревакцинації залежать від обраної конкретної вакцини. Наприклад, вакциною «Ла-Сота» індиків вакцинують шляхом випоювання або закапування в ніздрю (0,1 мл чи 2 краплі на голову) у віці 15–20, 45–60, 140–160 днів; згодом цю вакцинацію повторюють через кожні півроку.


У віці 48 днів індикам рекомендується провести профілактичну обробку від гістомоноза. З цією метою застосовують препарат «Метронідазол» у дозі 2,5 г на 10 кг корму упродовж 7 днів. У неблагополучних регіонах обробку потрібно повторювати кожні місяць-півтора. Для лікування цей препарат потрібно вводити дозою 5 г на 10 кг корму до повного одужання птиці.


Вирощування індичок

Стосовно економічної сторони вирощування індиків, варто зазначити, що фінансовий ефект буде залежати від дуже багатьох чинників: від того, яких саме індичок ви будете утримувати, особливостей технологічного циклу, способу годування й утримання, способу реалізації вирощеної продукції тощо. У середньому рентабельність цього заняття сягає близько 20%. 


Вдалого вам птахівництва!


Обговорити та дістати відповіді на всі питання, які виникли під час ознайомлення з цією темою, можна на нашому форумі.


Віталій Чугуєвець

Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений