Масті коней

Описи кінських порід у найрізноманітніших джерелах зазвичай містять назви найтиповіших для кожної з них мастей. Масті вказуються також у наукових статтях з конярства, в художній та спеціальній літературі. Здебільшого подібна інформація лишається недоступною звичайному читачеві, оскільки точних знань про те, які саме особливості тварини визначаються назвою тієї чи іншої масті, він не має, або ж орієнтується в цьому дуже приблизно. Більшості не пов’язаних з конярством людей складно уявити, як саме виглядає кінь саврасої, підласої, каурої чи ігреневої масті. Завдання цієї статті – дати детальні описи найбільш поширених кінських мастей.

Окрас шерсті в коней має безліч варіацій. Іноді він є досить складним для опису. Щоб систематизувати існуючі варіації забарвлення і зробити їх загальнозрозумілими для коневодів, заводчиків, аматорів (та й не лише для них), типовим поєднанням кольорів шерсті на різних ділянках тіла коней привласнили спеціальні назви, які й визначають масті тварин.

Масть – зумовлена генетично комбінація окрасу шерсті тварини, її гриви, хвоста, щіток, кольору шкіри, копитного рогу, очей.

У світі користуються різними класифікаціями кінських мастей, найдавніша з яких з’явилась ще за часів Гіппократа. Вона визначає 4 основні масті: гніду, руду, сіру та ворону. Решта розглядаються як похідні від основних.

Відповідно до більш пізньої классифікації, створеної у 1870-х роках (автор – Неуман Г.), усі масті поділяють на: однобарвні (біла, ворона, руда, солова); двобарвні (гніда булана, ігренева, каракова, бура); зональні (каура, савраса, мишаста); змішані (суміш кольорових і білих волосків у шерсті – сіра, чала); двомасні (ряба) та складні (чубара).

Одним з найпоширеніших варіантів систематизації кінських мастей (автор – B. K. Green) є класифікація їх за способом розподілу барвника пігменту в шерсті та кількості цього пігменту, тобто концентрації його у волосках: ослаблені (солова, світло-каура, ізабелова); насичені (ворона, гніда, сіра, темно-гніда, каракова, гнідо-савраса); селфові (руда, булана, ігренева, темно-каура); інші (мишаста, чала).

Згідно з іншими сучасними класифікаціями основними мастями вважаються ворона, гніда та руда (автор – американський вчений, доктор Філіп Споненберг) або ж лише ворона й руда (автор Енн Боулінг).

Сучасні класифікації базуються здебільшого не на самому кольорі шерсті коней, а на його генетичній зумовленості, тому основними вважаються лише кілька мастей, хоча у світі відомі понад 50 колірних варіацій окрасу.

Оскільки масть зумовлена генетично, вона передається потомству й визначає як зовнішні характеристики коня, так і деякі пов’язані з нею фізіологічні особливості кінського організму, його робочі можливості, а також походження тварини. Деякі масті успадковуються разом зі схильністю коней до різних захворювань. Ця закономірність була помічена ще в давнину.

У ті часи, коли призначення коней в різних сферах людської діяльності полягало у виконанні функцій основного транспортного засобу й головної тяглової сили, спостережливість та аналітичні здібності їхніх власників допомогали виявляти закономірності і встановлювати зв’язок між характером, робочими здібностями тварин та їхньою мастю.

Подальша практика також довела, що коні світлих мастей менш витривалі, ніж тварини з насиченим, темним окрасом, а чорні й сірі коні частіше за інших демонструють непокірність і схильність до агресії.

До наших днів збереглося старовинне арабське прислів’я, яке радить надавати перевагу коням гнідої масті, оскільки такі тварини найбільш надійні. В Європі небажаними вважались коні невиразних, бляклих мастей. Англійці стверджували, що блідий окрас коня свідчить про його слабкість і невисокі робочі якості.

У Середньовіччі існувало переконання, що кожна з основних мастей та їх різновидів безпосередньо пов’язана з певною стихією: вогнем, землею, водою чи повітрям, і що характеристики коня залежать від впливу тієї стихії, якій відповідає масть тварини.

Багато хто зі стародавніх знавців коней (наприклад, перший майстер неаполітанської школи їзди верхи Федеріко Грізоне у своїй праці «Настанови з їзди верхи», 1550 р.) пов’язували масть тварини з характерними рисами її темпераменту та робочими властивостями. Проте більш сучасні автори ХVIII, ХIХ століть, що займалися кіннозаводською діяльністю, а також чимало військових кавалеристів цей зв’язок не тільки не підтверджували, а й повністю заперечували.

Дослідження ХХ століття також не знайшли незаперечних доказів безпосереднього зв’язку масті коня з його основними господарсько значимими параметрами. Втім, у деяких кінських порід виявилась певна залежність від масті плодючості кобил, адаптаційних здібностей тварин, а також здатності коней до відгодівлі.

В орловської та російської верхової порід найплодючішими виявились кобили гнідої масті, а найменш плодючими – вороної. Найнижчий показник виживаності молодняка був зафіксований у сірих кобиломаток, а найвищий – у мишастих, гнідих і каурих.

Існує підтвердження залежності між здатністю коней до акліматизації та їхньою мастю. Так, у старих записах збереглися відомості про те, що сірі коні печорської породи погано пристосовуються до погодно-кліматичних умов Республіки Комі. Через майже століття, у 2007 році, сучасні дослідники не знайшли серед представників печорської породи коней сірої масті. Найімовірніше, відбувся природний відбір: такі тварини просто не витримали суворого клімату та випали з процесу відтворення.

Зв’язок між мастю та здатністю нарощувати живу масу в киргизьких коней, виявлений ще в середині минулого століття, підтверджують і сучасні киргизькі іпологи, які довели, що чалі новокиргизькі коні відрізняються від коней інших мастей тієї ж популяції міцнішим кістяком, кращою статурою та кращою здатністю до нагулу на пасовищах.

Сучасні конярі звернули увагу, що коні будь-яких порід рудої та гнідої масті менше схильні до атак іксодових кліщів, ніж сірі.

Оскільки масть переважно є ознакою, яка селекціонується, то ці закономірності слід враховувати зоотехнікам і кіннозаводчикам у племінній роботі.

Отже, розглянемо найбільш поширені кінські масті.

Першість серед них належить гнідій, вона допускається стандартами багатьох кінських порід, а для деяких є навіть єдиною можливою. Така повсюдна поширеність гнідої масті пояснюється лише тим, що дикі предки сучасних коней були гнідими.

Гніда масть закріпилася в генетиці диких коней внаслідок природного відбору. Таке забарвлення шерсті є для тварин відмінним маскуванням у степу, а коли табун тікає від небезпеки, то візуально контури тіла кожної особини розмиваються, стають нечіткими, і хижакові складніше визначитись з прицільним стрибком. Завдяки цьому гніді коні отримали більше шансів вижити.

Коням гнідої масті належать і рекорди довголіття: мерин Біллі, який працював на буксируванні барж, прожив 62 роки. Найдорожчий кінь у світі також має гніду масть: англійський чистокровний скакун Франкель оцінений у 200 млн. доларів США. Коням гнідої породи надавали перевагу й більшість кочівників.

Гніда масть властива українським верховим коням, володимирським ваговозам, чистокровним англійським верховим коням, французьким селям (верховим коням), новоолександрівським ваговозам, російським рисакам, баварським верховим, арабським, гуцульським, кабардинським та багатьом іншим породам.

У гнідих коней шерсть на корпусі, шиї, голові, проксимальній частині кінцівок (тій, що розташована ближче до корпусу) має коричневий колір різних тонів (від червоно-рудого до майже чорного). Грива, хвіст, нижні частини ніг (до скакальних і зап’ястних суглобів включно), копита, щітки, очеси, губи, повіки обов’язково повинні бути значно темнішими за тоном, ніж решта тіла, зазвичай вони яскраво-чорні. Гніді лошата часто народжуються зі світлими кінцівками, а чорна шерсть з’являється в них у міру дорослішання.

Гніда масть об’єднує різні варіанти забарвлення, відповідно до яких розрізняють кілька підмастей: світло-гніду, темно-гніду, олене-гніду, каракову, вишневу, підласу, золотисту, булану.

Світло-гніда характеризується чорними або темно-бурими гривою, хвостом, копитами, губами, повіками та чорним кольором вовни на нижній частині ніг. Чорне або темно-буре забарвлення також у щіток та очесів. Покривна шерсть на інших частинах тіла світло-коричнева. Іноді зустрічаються тварини з темною смугою вздовж хребта.

Темно-гніда – це коні з чорною гривою, хвостом, копитами, губами,повіками та чорним кольором вовни на нижній частині ніг. Чорні також щітки та очеси. Покривна шерсть на інших частинах тіла темно-коричнева.

Олене-гніда підмасть визначає гнідих коней (будь-якого відтінку), що мають на корпусі та грудях плями темнішого тону, ніж основний. На ногах таких тварин може бути ледь помітна, розмита зебристість. Забарвлення верхніх частин тіла (чола, вух, задньої сторони шиї, холки, спини, крупу, боків) помітно темніше, ніж нижніх (нижньої щелепи, передньої сторони шиї, підгрудка, живота).

Каракова підмасть – це коні з найтемнішим тоном гнідої масті. У таких тварин спостерігається чорне забарвлення покривної шерсті корпусу, шиї, голови. Губи, повіки, копита, грива та хвіст у них також чорні. На основному чорному тлі в області морди, навколо губ, біля очей, у паху, на грудях, за ліктями присутні підпали рудувато-коричневого кольору. Вся шерсть на будь-яких частинах тіла може мати рудий чи коричневий полиск.

Вишнева підмасть – кінь з буро-чорними ногами, копитами, хвостом та гривою. Покривна шерсть – червоно-коричнева з вираженим вишневим полиском.

Підласа – кінь темно-гнідої масті з дуже світлими, білими підпалинами на морді, навколо очей, рота, в паху, в області ліктів, на внутрішній стороні ніг і на сідницях.

Золотиста підмасть – це окрас гнідого коня будь-якого відтінку, що має добре помітний золотистий полиск шерсті. (Розрізняють також золоту масть, як різновид рудої масті, але про це далі).

Булана підмасть є найсвітлішим варіантом гнідої масті. Основний колір шерсті в буланого коня – піщаний різноманітних відтінків, від світло-жовтого до темно-рудого. А грива, хвіст, нижня частина ніг, краї вушних раковин у цих тварин чорні. Копитний ріг має чорне або темно-коричневе забарвлення. Очі карі, різних відтінків. Шкіра сіра. У деяких коней може спостерігатися ледь помітна вузька смуга темнішої шерсті від холки до кореня хвоста, так званий «ремінь».

Залежно від особливостей забарвлення шерсті булана підмасть буває світло-буланою, темно-буланою, золотисто-буланою, сріблясто-буланою, буланою в яблуках.

Коні буланої масті трапляються досить часто. Такий окрас властивий представникам ахалтекінської породи, квотерхорсам, білоруській упряжній, естонській, андалузькій, лузітанській, чеській напівкровній породам, а також американським мініатюрним коням, шетлендським, уельським і коннемарським поні.

Інша надзвичайно гарна й не менш поширена масть коней – ворона́. Її назва підкреслює ідентичність окрасу цих тварин з яскраво-чорним, із синім відблиском кольором оперення птахів круків або воронів (Corvus corax). У вороних коней шерсть на всіх частинах тіла, грива, хвіст, губи, повіки, вії – рівномірно чорні, часто із синюватим полиском. Копита й шкіра – темно-сірого кольору. Очі – темно-карі.

Ворона́ масть зумовлена домінантним геном Extention (ЕЕ чи Ее). Якщо кінь здоровий і в хорошому стані, то чорна шерсть вилискує великими ділянками, внаслідок чого на анатомічних згинах виникає візуальний ефект мокрої шерсті. Такий ефект спостерігається й у коней інших мастей, але на чорній шерсті він особливо помітний. Вороні лошата часто народжуються попелястими або бурими, а в міру дорослішання набувають своєї масті.

Ворона масть визнана стандартами багатьох порід. Вона властива представникам шайрів, володимирському ваговозу, першеронам американської селекції, кладрубській породі, українській верховій, англійськой чистокровній верховій, віргинській гірській, кабардинській, карачаївській, ганноверській, фелл (поні) та іншим породам. Ворона масть єдина, яка допускається для фризьких та ар’єжуазьких коней. Водночас вороних коней майже немає серед представників бретонської, гафлинської, суффолькської та деяких інших порід.

Ворона масть виглядає надзвичайно ошатно. Згідно з історичними відомостями кінь Александра Македонського Буцефал був вороної масті. Чорні коні в культурах різних народів асоціювалися з високим статусом їхніх власників, з катаклізмами, з війнами, з голодом та іншими неминучими небезпеками (наприклад, в Одкровенні Івана Богослова один з вершників апокаліпсису – голод, їде верхи на вороному коні).

У межах вороної масті розрізняють підмасть ворона в засмагу.

Ворона в засмагу – це чорний кінь з коричневим або рудим відтінком шерсті. Рудо-коричневий відтінок помітний лише у верхній частині тіла: на морді, боках, спині, крупі, попереку. Від каракової ворона в засмагі відрізняється тим, що шкіра в тварини має темно-сірий колір, а волоски біля основи чорні. До того ж у вороної в засмагі на нижній частині тіла відсутній рудо-коричневий відтінок.

Руда масть проявляється в тому, що корпус коня, голова, ноги, грива та хвіст забарвлені в однаковий рудий колір.

Вона властива багатьом кінським породам. Рудих тварин багато серед італійських, литовських, новоолександрівських важковозів, німецьких рисаків, малопольських, білоруських упряжних коней та багатьох інших порід.

Руда масть має кілька похідних: світло-руду, темно-руду, золоту, солову, буру, ігреневу, ізабелову.

Світло-руда масть – це руді коні з однаковим жовто-абрикосовим кольором шерсті на всіх частинах тіла. Грива й хвіст мають той самий відтінок, що й покривна шерсть. Копити світлі, шкіра рожева, очі карі.

Темно-руда масть вирізняється темнішим тоном покривної шерсті. Її колір співпадає із забарвленням гриви та хвоста. Колір копит відповідає тону шерсті.

Золота масть означає золотисто-рудий окрас покривної шерсті на всіх частинах тіла, а грива й хвіст у таких тварин зазвичай або світло-жовті, або дуже світлі, майже білі. Копита й очі мають світлі відтінки. Основна відмінність золотої масті від солової – рожева з темними цяточками шкіра. Золота масть поширена серед поголів’я коней американської кремової упряжної породи.

Солова масть характеризується рівномірним піщаним кольором покривної шерсті різних відтінків на всьому тілі та кінцівках. Грива й хвіст – того ж тону або світліші. Грива та хвіст можуть бути майже білими або з домішками темного волосся (не більш 15%). Шкіра у солових коней рожева або світло-кремового кольору. Очі світло-карі або блакитні. Вії жовті чи руді. Колір копит відповідає основному кольору вовни або трохи темніший.

Солову масть визначає ген крему на основі рудої масті. У гетерозиготному стані цей ген зумовлює біле забарвлення гриви, хвоста та висвітлює відтінок рудої шерсті на корпусі. Це й складає основну відмінність солової масті від ігреневої.

Народжуються коні цієї масті дуже світлими, майже білими.

Іноді зустрічаються солові коні в яблуках: на корпусі пісочного кольору проглядаються невеликі темніші плями діаметром 2–4 см.

Солова масть властива представникам ахалтекінської породи, коням паломіно та деяким іншим породам.

Бура масть є, власне, дуже темним варіантом рудої масті. Колір покривної шерсті рівномірний по всьому тілу. Очі карі, всі частини тіла мають кавово-коричневе забарвлення, а ноги, грива, хвіст, копита – той самий відтінок, що й корпус. У цьому полягає відмінність між тваринами бурої та гнідої масті.

Ігренева масть – це такий окрас коня, коли руда чи бура тварина має білі або димчасті гриву й хвіст, а нижня частина ніг може бути забарвленою  в тон  решти тіла, або ж мати білі мітки.

Генетично ігренева масть кодується рецесивним геном f (flaxen – освітлений) і виявляється зовні лише у випадку його гомозиготності – ff. Дія цього гена полягає у значному зменшенні пігменту меланіну в волоссі гриви та хвоста. Руді коні мають цей ген у домінантному стані (FF або Ff), тому колір гриви та хвоста не освітлюється.

Ігренева масть зустрічається в коней багатьох порід: арабських, чистокровних верхових, чвертьмильних коней, російських важковиків та інших. Деяким породам властива виключно ігренова масть – це коні гафлінгер і бельгійський ваговоз.

Ізабеллова масть є однією з найрідкісніших. У ізабеллових коней покривна шерсть на всіх частинах тіла має колір слонової кістки, світло-кремовий або молочно-кремовий. Грива та хвіст у них того ж тону, що й покривна шерсть. Копита відповідають забарвленню тварини або трохи темніші. Шкіра рожева. Очі депігментовані. Молодняк народжується повністю білим, зі світло-блакитними очима. Після вікових линянь колір шерсті змінюється.

Коні ізабеллової масті дуже чутливі до впливу сонця. У разі тривалого випасання їх під прямим сонячним промінням (у звичайному режимі на пасовищі) тварини можуть страждати від сонячних опіків на морді. В умовах постійного знаходження поголів’я просто неба, шкіра в таких коней темнішає, з’являються темні плями навколо носа, очей, на губах. Через таку вразливість ізабеллова масть є небажаною майже в усіх робочих породах.

Визначають ізабеллову масть два домінантні гени Сr/Сr (кремелло), котрі кодують також солову та булану масті. Тварини цих окрасів найчастіше зустрічаються серед представників ахалтекінської породи, породи паломіно та деяких інших, яким властиві такі гени.

Сіра масть – особлива. Вона з’являється внаслідок генетично зумовленого раннього посивіння коней будь-якої масті. Тому сіра масть може бути червоно-сірою, полово-сірою тощо. Лошата від сірих батьків з’являються на світ вже з помітною сивиною, яку набувають ще під час внутрішньоутробного розвитку (як американські мініатюрні коні), або ж сивіють у перші місяці життя.

Кількість сивих волосинок у них збільшується після кожного линяння. А до 1–3 років такий молодняк стає майже повністю білим.

Швидкість генетично запрограмованого посивіння в різних порід та у різних особин різна. Найшвидше біліють уельські поні, орловські рисаки, арабські коні, особини світлих мастей. У першеронів цей процес відбувається повільно, вони сивіють до 5–8-річного віку. Посивіння починається з морди, навколо очей і поступово поширюється спереду назад і зверху вниз.

Сіра в яблуках – це масть, властива генетично вороним і гнідим коням. Вона проявляється у тварин віком 4–16 років. На основному сірому фоні окрасу проглядають світлі плями. З віком ці плями стають більшими й світлішими. Такий різновид сірої масті зустрічається найчастіше в орловських рисаків та арабських коней.

Світло-сіра масть – це майже біле забарвлення тварини з незначною домішкою кольорового волосся. Копита лишаються темними.

Сіра в гречку – це тварини світло-сірої масті з численними дрібними цятками коричневого, рудого, червоного або чорного кольору на загальному тлі. Така масть зустрічається в коней арабської і таджицької порід.

З віком сіра масть змінюється, оскільки після кожного линяння шерсть тварини стає світлішою. Коні сірої масті зустрічаються серед таких порід як орловська рисиста, арабська, першерон, кладрубська, ліппіцианська, терська та деяких інших.

Чала масть утворюється внаслідок чергування білих та кольорових шерстинок на різних частинах тіла тварини. Зовні вона схожа на сіру, проте на відміну від неї не є наслідком посивіння і не прогресує з віком коня. Навпаки, у деяких чалих особин шерсть із віком темніє.

Найтемніші частини тіла, де кількість білих волосинок мінімальна – це голова, кінцівки, грива, хвіст. А найсвітліші ділянки, з максимальною кількістю білих шерстинок – круп і боки. Шкіра та копитний ріг пігментовані та відповідають кольору шерсті.

Чала масть може утворитися на тлі будь-якої кольорової масті. Її зумовлює ген чалої масті Rn (roan – чалий). Він є домінантним, тому якщо міститься в генотипі, то тварина обов’язково буде чалою. У поєднанні з генами інших мастей цей ген визначає варіації частої масті. Розрізняють вороно-чалу, рудо-чалу, караково-чалу, гнідо-чалу, саврасо-чалу, солово-чалу та інші варіанти.

Лошата або відразу народжуються чалими, або набувають такого забарвлення згодом, після першого линяння.

Найчастіше коні чалої масті трапляються серед представників ваговозних порід: бретонських ваговиків, брабансонів, арденів. Також чалі коні характерні для тенесійської та карачаївської порід. Дещо рідше можна побачити їх серед квотерхорсів та уельських поні.

Ряба масть визначає окрас коней, на основному кольорі вовни в яких розташовані несиметричні білі плями різного розміру та неправильної форми. Якщо біла пляма розташована на голові, поблизу очей, то у тварини спостерігається гетерохромія (різний колір очей).

Ряба масть, залежно від кольору основної масті, може бути вороно-рябою, рудо-рябою, гнідо-рябою тощо. Ряба масть поширена серед деяких порід поні, у клейдесдалей, а для циганських коней породи тінкер вона є єдино можливою.

У сучасному світовому конярстві в рябій масті розрізняють кілька варіантів: сабіно, оверо, тобіано, сплешед уайт, манчадо. Але деякі вчені виділяють лише два основні варіанти рябих коней: тобіано та оверо. Інші, на їхню думку, є варіаціями оверо.

Тобіано – це найпоширеніший тип рябої масті. Він притаманний багатьом представникам європейських порід поні, породам тінкер, пейнтхорс, гуцульським, алтайським, башкирським і забайкальським коням.

В коней цієї підмасті на основному фоні шерсті ніг та інших частин тіла розташовані білі ділянки. З кольоровою шерстю білі плями мають чіткі межі. Водночас деякі білі плями обов’язково мають перетинати лінію хребта. Часто спостерігається перетин у двох місцях: у передній частині (потилиця, шия чи загривок) та в задній (поперек, круп або основа хвоста).

Якщо біла пляма перетинає лінію хребта біля основи хвоста, то хвіст складається з волосся двох кольорів: білого в місці пижини та кольориу основного забарвлення шерсті в іншій частині. Голова не повинна мати великих ділянок білої шерсті, але на морді в тварини може бути зірочка.

У місцях розташування білих плям шкіра в коней тобіано світло-рожевого кольору, а на всіх інших ділянках тіла – пігментована. Зустрічаються тварини тобіано рябої масті, в яких одне або обидва ока не мають пігменту (це так звані сорочі очі).

Також розрізняють два крайні варіанти масті тобіано: слабкий прояв ряби і сильний. При слабкому прояві у коня тільки ноги (повністю або частково) залишаються білими, а плями, що перетинають лінію хребта, присутні у вигляді маленьких, ледь помітних ділянок. При сильному прояві ряби тобіано тварина майже повністю біла, а кольорова шерсть присутня тільки на голові.

У коней масті стрімко тобіано білі плями можуть бути як чистого, однорідного кольору, так і містити невеликі вкраплення кольору основного фону вовни у формі дрібних бризок або коротких овальних смужок.

Сабіно (чи сабіано) означає, що у коня з будь-якого відтінку основним кольором шерсті на голові та ногах розташовані білі плями. Білі плями можуть бути також по всьому тілу. Краї плям бувають чіткими або плавно переходять від білого до основного кольору через чоло.

Розмір білої плями на голові варіюється від невеликої мітки чи смуги до повністю білої голови. Ноги можуть бути повністю білими або мати лише невеликі ділянки білої шерсті. Біла шерсть може бути на всіх чотирьох ногах або лише на деяких. Шкіра під білими плямами – світло-рожевого кольору, на решті ділянок – пігментована.

Варіант рябої масті сабіно найчастіше зустрічається в представників гельдерлендської породи, клейдесдальської, шайрської, тенесійської та в популяції диких коней північноамериканського континенту – мустангів.

Ніколи не зустрічається ця масть у норвезьких фіордів та у фризьких коней. Сабіно також рідкість для порід, селекція яких була спрямована на обмеження розмірів білих міток на тілі або їх повну відсутність. Наприклад, у ноніусів, коней Скелястих гір, кабардинської породи, карачаївської, у американських рисаків та деяких інших.

Оверо – це тип рябої масті, коли тварина має білі мітки лише на тулубі та голові, але не на кінцівках. На тулубі вони розташовані так, що рідко перетинають хребет. Білі плями на голові можуть мати довільну форму й розмір, від незначних, ледь помітних зірочок до чималої плями, яка займає значну частину чола й нижньої щелепи.

Нижня губа у коней оверо часто рожева, а верхня – пігментована. Шкіра під білими плямами має світло-рожевий колір, а під кольоровою шерстю основного забарвлення вона пігментована. Вії часто білі, навіть якщо шерсть навколо очей забарвлена. Очі можуть бути або темними, або не мати пігменту (один чи обидва ока – сорочі), незалежо від кольору шерсті навколо них. Білі плями мають чіткі межі, але їхні краї часто нерівні. Масть оверо проявляється різним ступенем інтенсивності, з більшою чи меншою кількістю білого кольору на основному забарвленні шерсті.

Стосовно генетичної обумовленості рябої масті оверо, за її формування відповідає ген EDNRB, який не лише зумовлює розташування пігментованої та білої шерсті, але й програмує весь розвиток організму тварини. Одна з алелей (Ov) цього гена в гомозиготному стані є летальною.

Вона порушує внутрішньоутробний розвиток ембріона, внаслідок чого лоша народжується повністю білим, з непігментованими очима і без нервових закінчень у деяких відділах кишківника. Через цю аномалію лоша не здатне випорожнитись і приблизно через дві доби після народження гине з клінічними ознаками колік.

Частина коней цієї масті страждають через вроджену глухоту різного ступеню.

Варіація рябої масті типу оверо зустрічається нечасто. Такі тварини з’являються серед деяких представників північноамериканських порід: диких коней мустангів, пейнтхорсів, морганів, квотерхорсів, американських мініатюрних та тенесійських коней.

Назва типа рябої масті сплешед уайт походить від английського «splashed white», тобто збризнутий білим. Це словосполучення досить точно передає візуальну сутність даної масті. На основному тёмному фоні шерсті на ногах, животі та голові коня розташовані білі мітки. Розмір цих міток може бути довільним, їхні межі зазвичай чітко вирізняються, а форма плям – округла.

Зазвичай шерсть білого кольору переважає на передніх ногах тварини. На задніх її менше. Шкіра під пежинами має світло-рожеве забарвлення, на інших частинах тіла вона нормально пігментована. Верхняя губа темного кольору, нижня – рожева. Очі здебільшого позбавлені пігменту або гетерохромні (різного кольору: одне сороче, а інше звичайне), в окремих випадках темні.

Ступінь прояву цього типу рябої масті буває різним. За мінімального вираження білі плями займають незначну площу на ногах і животі, а на голові може бути лише широка проточина. За максимального розвитку білими є вся нижня частина тіла ноги, живіт та боки.

Ряба масть типу сплешед уайт доволі часто зустрічається в американських та європейських коней. Вона не є рідкісною і серед уельських поні, представників американської верхової породи, чистокровних верхових коней австралійського розведення, американських мініатюрних коней, фінських та ісландських коней, порід тінкер, морган, квотерхорс, пейнтхорс та деяких інших.

Назва масті манчадо походить від іспанського слова «manchado», тобто «пістрявий». Цей різновид рябої масті характеризується наявністю значних зон білої шерсті на корпусі та шиї коня, на яких розташовуються дрібніші плями кольорової шерсті.

Межі пежин та розташованих на них пігментованих вкраплень чіткі. Голова та кінцівки тварини манчадо забарвлені у фоновий колір. Від чепрачної чубарості манчадо відрізняється невеликими пежинами, розташованими і на інших частинах тіла.

Цей тип рябої масті був цілеспрямовано створений в Аргентині, тому манчадо спостерігається лише серед коней аргентинських популяцій наступних порід: поло-поні хакне, арабська, чистокровна верхова, креольська.

На практиці часто зустрічається ряба масть змішаного типу. Вона називається товеро і об’єднує різні варіанти рябої масті на одній тварині.

Чубара масть – це плямистий окрас зі складним, різноманітним розташуванням кольорових міток на тлі білої шерсті по всьому тілу. Чубара масть може змінювати свій малюнок та ступінь виразності. Вона остаточно формується до 3–5-го року життя тварини.

Згідно з припущенням вчених, чубара масть виникла як випадкова мутація в популяції коней Центральної Азії. Потрапивши до Європи, чубарі коні набули неабиякої популярності в період з ХVI до XVIII століття. Коштували такі тварини дуже дорого, тому дозволити їх собі могли тільки дуже заможні люди або королівські особи. Чубарий кінь у власності господаря був підтвердженням його високого статусу та заможності.

У світовій іпології затверджені стандарти, згідно з якими кінь чубарої масті має одну або одночасно кілька наступних відмінних ознак: білі склери очей, смужки контрастного кольору на одному чи кількох копитах, дрібні цятки на шкірі (світлі на пігментованій або темні на рожевій), які добре помітні на губах, у паху, під хвостом.

Чубара масть дуже різноманітна за формою та інтенсивністю прояву. Найбільшого поширення вона набула у популяціях американського поголів’я коней різних порід, тому найсильніше у класифікації варіацій чубарой масті просунулися саме конярі США. Американські фахівці запропонували розмежувати прояви чубарой масті на кілька груп, опис яких наводиться нижче.

Леопардова, в оригінальному американському варіанті – leopard. Це прояв чубарості зустрічається найчастіше і є найвідомішою варіацією чубарою масті. Фонове забарвлення вовни у таких тварин біле на всьому тілі. На білому тлі у великій кількості безладно розташовані маленькі кольорові плями різної форми.

Форма плям овальна або неправильна округла. Найчастіше плями трохи витягнуті в бік росту шерстинок. У деяких місцях на тілі коня можуть залишатися острівці пігментованої шерсті, зазвичай це за ліктями, або в паху, або на шиї, голові, кінцівках. Конярі Америки ці острівці називають глянсовими мітками, в оригінальному американському варіанті – varnish marks.

Леопардова малоплямиста, в оригінальному американському варіанті – few-spot leopard. Тварини цієї масті майже білі. Кольоровий пігмент присутній тільки в спеціальних чутливих волосках, а також у волоссі гриви й хвоста. Кольорових ділянок шерсті немає, або ж їх обмаль, і вони займають незначну площу.

Темне пігментоване цяткування на світлій шкірі часто проглядає крізь покривну білу шерсть і добре помітне на губах та інших ділянках з рідкою або короткою шерстю. Копитний ріг зазвичай має контрастні поздовжні смуги.

Крапчаста, в оригінальному американському варіанті – solid. Це мінімально виражений прояв чубарі масті. Тварина майже не має білої вовни, крім можливих однієї чи кількох невеликих білих міток на основному кольоровому фоні. Це може бути проточина на морді чи білі ділянки у нижній частині кінцівок.

На перший погляд, такий кінь не класифікується як чубарий, оскільки присутні лише непрямі ознаки цієї масті: смугасті копита, плямиста шкіра, рожеві склери очей. На одній особині можна спостерігати як одну з перелічених ознак, так і декілька одночасно.

Чепрачна або покривало. В оригінальному американському варіанті – blanket. Ця варіація чубарої масті поширена серед поголів’я порід, для яких чубара масть є типовою (наприклад, уокалуза, фалабелла, апалуза).

Чепрачна чубарість характеризується тим, що на тілі тварини розташовується порівняно значна ділянка білої шерсті у вигляді покривала, на якій присутні дрібні пігментовані ділянки різної величини і форми. Межа між білою та пігментованою шерстю буває як чіткою, так і розмитою, з перехідною зоною.

«Біле покривало» може мати довільні розміри. В одних тварин це відносно невелика мітка на спині чи верхній частині крупа, в інших «покривало» займає значну зону, охоплюючи більшу частину тіла і верх кінцівок. Але навіть у випадку максимальної площі білої шерсті голова та грива коня завжди залишаються кольоровими.

Цей варіант чубарості схожий з рябою мастю манчадо, хоча на відміну від неї коні такої масті не мають пежин на інших ділянках тіла.

Інша варіація чубарості – сніжний чепрак, оригінальна американська назва – snowcaр. Вона подібна до попередньої чепрачной чубарості, але на білому тлі кольорові цятки або зовсім відсутні, або їх дуже мало, і вони мають міеімальну площу. За наявності дрібних цяток, розташовуються вони переважно по краях білої області (чепрака) і виглядають як перехід від білої шерсті до кольорової.

Чубарість «в інеї», в оригінальному американському варіанті – frost, визначає тварин з чалою шерстю вздовж хребта і на верхній частині крупа. Коні цієї масті мають контрастні смуги на копитному розі та дрібні світлі цятки на пігментованій шкірі.

Чубарість «снігові пластівці», в оригінальному американському варіанті – snowflakes. Це надзвичайно рідкісний різновид кінського окрасу. Зустрічається він нечасто навіть серед поголів’я порід з переважаючою чубарою мастю (уокалуза, фалабелла, кнабструпська).

У коней з такою варіацією чубарої масті на кольоровому тлі шерсті тіла, на стегнах і крупі безладно розташовані дрібні білі цятки. Молодняк народжується без білих цяток, але з віком вони з’являються. Чим старшим стає кінь, тим більше в нього шерсті білого кольору, і «снігові пластівці» перетворюються на мармурову чубарість.

Мармурова варіація чубарості (в британському варіанті – marble, а в оригінальному американському – varnish roan) характеризується наявністю значної кількості білих ділянок з розмитими краями на основному кольоровому тлі шерсті по всьому тілу та кінцівках тварини. На копитах помітні контрастні смуги, а на шкірі – дрібне цяткування (крап), яке також є на губах, у паху та на інших ділянках, не надто вкритих шерстю.

Дроздова, – оригінальна американська назва speckled, – це масть, що нагадує оперення дрозда. Цей термін американські конярі застосовують для коней масті сіра в гречку, яка за їхньою класифікацією належить до чубарої.

Чубара масть зустрічається порівняно рідко. Більшості робочих і спортивних порід такий окрас не властивий, а серед деяких навіть вважається вадою екстер’єру.

Чубара масть властива лише окремим породам, переважно американської селекції. Вона поширена серед британських чубарих поні, американських поні, представників порід апалуза-поні та апалуза, колорадських рейнджерів, кнабструпських, уокалузських коней, фалабела та деяких інших.

Зрідка чубарі тварини зустрічаються серед поголів’я норикійської, південно-німецької ваговозної породи, гуцульських, казахських, киргизьких, тувінських, алтайських, монгольських, башкирських коней.

Одна з рідкісних конячих мастей – домінантна біла або білонароджена. Ця масть утворюється внаслідок генетично зумовленого зниження пігментації (лейкізму). На відміну від альбіносів, яким властива повна відсутність пігментації, у білонароджених коней меланін у невеликій кількості міститься у волоссі, копитному розі, очах та шкірі. Через це на шкірі та волоссі таких тварин можна помітити незначну залишкову пігментацію.

Очі в білонароджених коней майже завжди кольорові. Найчастіше вони карі або світло-карі, але іноді зустрічаються тварини і з «сорочими» очима.

У коней домінантної білої масті іноді спостерігаються спадкові дефекти фізіології, пов’язані саме з цією мастю. Частина лошат гине в перші дні після народження, інші можуть бути глухими, а деякі білонароджені тварини виявляються безплідними. Влітку такі коні в умовах пасовищного утримання страждають від сонячних опіків через дуже незначну кількість меланіну в шкірі. З цієї причини в домінантно білих коней нерідко виникають злоякісні пухлини шкіри.

Білонароджені коні – це біологічна аномалія, тому домінантна біла масть є рідкісною для будь-якої породи. Водночас вона може випадково з’явитись серед представників будь-якої породи чи серед безпородного поголів’я. Найчастіше домінантно білі коні народжуються в поголів’я американської білої та кремової, арабської, тенесійської, фрайберзької, ісландської порід, у японських ваговозів, камарильйо та деяких інших коней.

Окрім наведених вище, в коней спостерігаються так звані дикі масті. Це масті, властиві диким предкам сучасних коней, що існували задовго до появи людської цивілізації. До стародавніх диких мастей належать каура, савраса, мишаста. Вони сформувалися внаслідок природного відбору як адаптаційне пристосування коней до зовнішнього середовища.

Завдяки такому захисному окрасу коням цих мастей вдавалось добре маскуватись під колір навколишнього ландшафту і ставати малопомітними для хижаків, що давало їм можливість більш ефективно боротися за своє життя. Внаслідок цього коні диких мастей мали більше шансів вижити та залишити потомство. Від диких мастей походять більшість мастей сучасних коней. Наприклад, мишасту масть вважають предком сучасної вороної, саврасу масть – вихідною для гнідої, кауру масть – попередницею сучасної рудої. Усі дикі масті зумовлені впливом гену DUN, який освітлює покривну шерсть, але не освітлює волосся гриви та хвоста.

Каура масть визначає тварин з блідо-рудим забарвленням шерсті на тулубі та шиї і яскравішим, зазвичай темнішим, на кінцівках і голові. Уздовж хребта каурого коня тягнеться вузька смуга світло-бурого кольору. Хвіст і грива – буро-руді. З віком кінь світлішає, його окрас стає ще блідішим. Шкіра пігментована, копитний ріг має бежеві відтінки, губи та повіки часто чорні, очі карі.

Тварини каурої масті зустрічаються і в наш час серед ісландських поні, американських мустангів, представників породи кріоло, норвезьких фіордів, радянських важковозів, коней Алтаю, Казахстану, Якутії та деяких інших порід.

Савраса масть у класичному варіанті визначає блідо-жовтий колір шерсті на корпусі, шиї та голові. Живіт у тварин саврасої масті за тоном завжди светліший за боки й спину. Від загривку до кореня хвоста проходить вузька смуга. В області загривка й лопаток шерсть значно темніша за основний фон і утворює широку розмиту поперечну смугу, так звані «крила». Грива, хвіст і кінцівки суттєво темніші за тіло тварини.

У деяких саврасих коней можна помітити на ногах нечіткі горизонтальні смуги світлішої шерсті – зебристість. У гриві й хвості є волосся різного кольору, від майже чорного до світло-рудого та сріблястого. Шкіра пігментована, очі карі, копитний ріг сірий.

Савраса масть неоднорідна, в неї є варіації.

Вороно-савраса варіація характеризується тим, що в покривній шерсті коней окрім жовто-рудих волосків є ще й сірі, бурі та чорні. Кінцівки повністю або частково забарвлені в чорний або темно-бурий колір. Грива, хвіст і ремінь – чорного кольору.

Гнідо-савраса варіація визначає тварин з тілом та головою блідо-коричневого кольору різних відтінків. Кінцівки, грива, хвіст, губи, ніздрі, темна смуга біля хребта в них чорні, іноді зебристі. Трапляється, що в гриві та хвості таких коней частина волосся світла.

Сіро-савраса варіація означає сіро-бежевий колір шерсті на тілі тварини і присутність у гриві й хвості як світлого, так і темно-бурого волосся. Ремінь вздовж хребта і так звані «крила» на лопатках – сіро-бурого кольору. Така масть зустрічається здебільшого в коней Пржевальського та деяких аборигенних порід.

Рудо-савраса варіація характеризується світло-рудим забарвленням шерсті тулуба, голови та шиї тварини. Грива й хвіст у рудо-саврасого коня містять волосся різного кольору (світле, буре, руде) у різних співвідношеннях. Ремінь вздовж хребта має червоно-коричневий колір різних відтінків. Дистальні ділянки кінцівок завжди темні, часто зебристі. Зебристість виражена бурими, з помітним рудим відтінком смугами.

Булано-савраса варіація означає, що основний колір шерсті в коня – полово-сірий, жовтий або пісочний. Грива й хвіст темні, проте містять незначну кількість світлих пасм. Ноги та ремінь на спині – чорного кольору.

Савраса масть трапляється серед поголів’я коней Пржевальського, башкирських коней і деяких воговозних порід.

Саврасу масть, на перший погляд, можна сплутати з буланою. Відмінність між ними полягає в тому, що в буланих коней відсутня зебристість на кінцівках, немає яскраво вираженої темної смуги на спині вздовж хребта (від пахолку до кореня хвоста), немає темних «крил» на лопатках. У тварин буланої масті колір шерсті на животі такий самий, як і на решті поверхні тіла, а в гриві та хвості немає світлого і рудого волосся.

Мишаста масть означає, що покривна шерсть на тілі коня має попелястий або рудувато-бурий колір, наближений до мишачого забарвлення. Залежно від відтінку мишисту масть класифікують на темно-мишасту (темно-попелястого кольору), світло-мишасту (від брудно-білого до світло-попелястого кольору), мухорту (рудувато-бурі тварини з підпалинами різної площі на різних частинах тіла).

Грива, хвіст і нижня частина кінцівок значно темніші за тоном, ніж колір шерсті на решті тіла. У деяких тварин на темній частині кінцівок спостерігається розмита зебристість. На спині, вузькою смугою від холки до кореня хвоста, шерсть має темнобуре забарвлення.

Очі в мишастого коня карі або темно-карі. Копитний ріг забарвлений у тон основного окрасу. Копита часто світліші за шерсть на нижній частині кінцівок. Шкіра пігментована в тон кольору шерсті.

Справжня мишаста масть утворюється не за рахунок чалості, – чергування світлих і темних шерстинок, як зазвичай це відбувається в інших схожих мастях, – а саме завдяки однаковому попелястому чи рудувато-бурому кольору всіх волосків. Такий колір зумовлюється генетично тим же геном DUN, успадкованим кіньми від їх далеких диких предків.

З віком мишаста масть не змінюється і в пасовищний період майже не вигоряє на сонці.

Сучасні коні мишастої масті успадкували її від своїх диких предків тарпанів. Вона збереглась у поголів’я аборигенних порід, таких як польський коник, гуцульська, монгольська, ісландська породи, гірський поні та інші. Серед культурних порід мишаста масть зустрічається нечасто, лише у 1% поголів’я. Особин мишастої масті можна помітити серед представників норвезьких фіордів, арабської, ахалтекінської породи та деяких інших.

Окрім масті ще однією характерною ознакою коней є мітки. Для кожної тварини вони індивідуальні, тому використовуються як особлива прикмета для кращої впізнаваності, що полегшує завдання з ідентифікації конкретної особини.

Білі мітки з’явилися в коней після їхнього остаточного одомашнення і тривалого розведення відповідно до принципів штучного відбору. Для диких предків сучасних коней білі мітки створювали проблему, оскільки демаскували таких тварин, робили їх більш помітними для хижаків.

В одомашнених коней, поголів’я яких знаходилось під захистом людини, така особливість окрасу має скоріше позитивне значення, ніж негативне. Їхнє потомство з білими мітками також було захищене від небезпек дикої природи, і таким чином ознака закріпилася.

Для більшості сучасних кінських порід мітки на різних частинах тіла є прийнятними, для багатьох вони бажані (більшість важковозних порід, шайська, клейдесдальська, хакне, уельський поні та інші), для деяких мітки допустимі, але їх розмір обмежується стандартами породи. І лише для небагатьох порід мітки не допускаються стандартом породи (фризькі коні). Найбільш поширені білі мітки серед породистих коней заводського походження. В аборигенних порід, позбавлених втручання людини до їхньої селекції, вони зустрічаються рідко. 

Колір у відмітин буває різним і може різко контрастувати з основним тоном окрасу. Але найбільш поширеними є саме білі мітки. Краї у них дость чіткі. Зазвичай мітки займають на тілі коня невелику площу. Шкіра під темними мітками завжди пігментована, а під білими – рожева.

Місце розташування відмитин – довільне, але найчастіше вони розміщені на голові та на кінцівках. Залежно від розміру й особливостей прояву, мітки на голові мають свої назви: сивина, зірочка, мала зірка, зірка, велика зірка, проточина, лисина, білизна, біла морда, тільна пляма, облямівка.

Сивина – це наявність шерстинок білого кольору між кольоровою шерстю основної масті на лобі, переніссі чи верхній губі коня. Площа такої мітки довільна, вона не має чітких меж і проявляється у вигляді розмитої чалої плями. У сірих коней з віком розмір сивини може збільшуватися.

Зірочка – це невелика ділянка білої шерсті з чіткими краями на лобі коня (між очима), площа якої не перевищує розмір ока тварини.

Зірка – це біла пляма з чіткими межами на лобі коня, площа якої більша за розмір його очей. Зазвичай зірка перевищує розмір ока коня в 1,5–5 раз. Розміри цієї мітки можуть бути довільними, але її межі мітки не повинні виступати за межі лобової частини черепа тварини. Форма зірки різноманітна. Найчастіше вона є неправильним колом або ромбом. 

Проточина – це смуга білої шерсті з чіткими краями, яка проходить від чола до верхньої губи коня. Проточина може бути суцільною або перериватися в одному чи кількох місцях. Вона буває відносно рівною або звивистою, може зливатися із зірочкою, зіркою чи сивиною. Іноді проточина займає всю довжину морди, інколи – лише її частину. Але вона обов’язково повинна виходити вздовж за межі лобової частини на перенісся, а завширшки не виступати за носову кістку.

Лисина – це широка, з чіткими краями біла смуга, яка проходить від чола до ніздрів і захоплює ніздрі коня. Завширшки лисина повинна збігатися або перевищувати ширину носової кістки коня.

Ліхтар – це дуже широка лисина, яка охоплює завширшки відстань між очима тварини, іноді включно з їх орбітами, і захоплює перенісся, ніздрі, верхню або обидві губи.

Білизна – це біла пляма на шкірі між ніздрями коня, яка добре проглядає крізь коротку шерсть.

Тільна пляма – це ділянка депігментованої шкіри між ніздрями або на верхній губі, вкрита депігментованою шерстю. Проточина, лисина або ліхтар можуть зливатися з тільними плямами. Найчастіше саме так і відбувається.

Усі мітки, їх особливості, розмір та форма вказуються в документах коня.

Окрім голови, мітки можуть розташовуватись і на інших частинах тіла. Так, сиві плями на корпусі чи шиї називаються плямами Масауда. Білі мітки трапляються й на кінцівках. Їхні розміри й точне розташування детально вказуються в документах.

Часто за наявності білих міток на кінцівках, копитний ріг, що потрапив у їхню зону, також може бути білим повністю або частково.

Інший різновид білих міток – тетраркові плями. Вони мають біле забарвлення, круглу або овальну форму, чіткі межі. Діаметр тетраркових плям становить близько 5–7 см. Такі мітки розташовуються на різних частинах тіла тварини хаотично. Найчастіше вони зустрічаються в коней чистокровної верхової породи сірої масті. Назва цих плям пов’язана з прізвиськом англійського жеребця Tetrarch, в якого вони були вперше зареєстровані та зафіксовані в документах.

Мітки бірдкетчера – це круглі або витягнуто-овальні білі цятки з чіткими краями на тлі основного забарвлення. Вони розташовані безладно або ж групою на певній ділянці тіла коня. Діаметр їх становить 1–3 см.

Мітки бірдкетчера – непостійна ознака. Вони можуть з’являтись, збільшуватися в розмірах, кількості, а також зникати після чергового линяння. Цим вони відрізняються від варіанту чубарої масті «снігові пластівці». Мітки бірдкетчера спостерігаються у коней рідко. Вони бувають у чистокровних верхових та арабських коней.

Назва міток бердкетчера також пов’язана з прізвиськом англійського чистокровного жеребця Irish Birdcatcher, який мав цю рідкісну ознаку.

Окрім міток природного походження, в коней бувають також і набуті мітки, які з’являються впродовж життя тварини. Білі мітки можуть виникати внаслідок різних перенесених поверхневих ушкоджень: механічних травм, обморожень, опіків, впливу хімічних речовин тощо.

Найчастіше набуті білі мітки з’являються в робочих або спортивних коней через хронічні травми, спричинені несправною або неправильно підібраною збруєю, а також внаслідок порушення правил експлуатації коня. Такі мітки розташовані у відповідних частинах тіла: на животі й грудях (від попруг), на холці та біля основи шиї (від хомута чи шлеї), на спині (від сідла), на плечах (від оглобель), на переніссі (від вуздечки) тощо.

Внаслідок значних пошкоджень шкіри страждають також і волосяні цибулини, тому шерсть після загоєння ран, саден, виразок від опіку чи обмороження виростає на цих ділянках без пігменту.

Отримані білі мітки потомством не успадковуються, і в документах їх не вказують.

Окрім білих міток, на тілі коня можуть бути мітки іншого кольору, світлішого чи, навпаки, темнішого за тон основного окрасу.

Магометові плями – це розташовані на корпусі тварини округлі ділянки шерсті чорного або коричневого кольору з нечіткими межами, розміром від кількох до 10–15 см в діаметрі. Вони виділяються на тлі основного, світлішого забарвлення шерсті коня. Найчастіше ці мітки розташовуються на крупі. Випадки їхньої локалізації на передній частині корпусу дуже рідкісні. Кількість таких міток не обмежується, їх може бути від однієї до десяти й більше.

Магометові плями з’являються в коней з віком незалежно від їхньої масті, але найчастіше зустрічаються в рудих, солових, саврасих, ізабеллових тварин. Найбільш схильні до появи таких міток коні, що розводяться в Америці, але мають іспанське походження, а також представники андалузької, лузитанської, арабської та деяких інших порід.

Сприйняття цих міток у різні часи і в різних народів було особливим. Їх називали королівськими знаками, печаткою пророка, благородними плямами, знаком Магомета та ін., що свідчить про шанобливе ставлення до цих плям і приписування винятковості тваринам з таким окрасом.

Криваві мітки – це ділянки шерсті різних відтінків рудо-вишневого чи червоного кольору на тлі основного забарвлення в арабських коней сірої масті. Величина кривавої плями може варіюватися від невеликих точок до ділянок значної площі, що захоплюють цілі частини тіла: плече, лопатку, ногу, бік, частину голови та шию тощо. Найчастіше ці мітки середні за розміром і розташовуються на плечах. Криваві мітки зазвичай не мають чітко окреслених меж, але перехід від основного кольору до червоного контрастний. Вони з’являються в коней з віком.

Темні мітки – це асиметричні ділянки темної шерсті на тлі основної світлішої масті. Такі плями не мають чітких меж з основним забарвленням, але перехід досить контрастний і добре помітний. Темні мітки трапляються в коней будь-якої масті, але частіше бувають у світло-гнідих тварин.

Жовті плями (сиво-жовті) – це ділянки шерсті світло-жовтого кольору на тлі основного темного забарвлення. Вони мають округлу форму та нечіткі краї. Розмір жовтих плям в діаметрі становить від кількох сантиметрів до кількох десятків сантиметрів. Найчастіше вони зустрічаються в коней бурої та рудої мастей різних відтінків. Причина появи – спадково запрограмоване ослаблення пігментації на певних ділянках покривної шерсті. Шкіра під світлою шерстю має те ж забарвлення, що й на усьому тілі.

Мітки бідер (від монгольського bider, английське bi-markings) – це симетричні темні ділянки шесті біля основи шиї, лопаток або плеча коня у вигляді павутиноподібних смуг, що зливаються. Шкіра під міткою темніша, ніж на решті тіла. Трапляються рідко, приблизно в 1–1,5% поголів’я сучасних коней. Найчастіше фіксуються у тварин якутської та забайкальської порід, а також у коней Пржевальського. Вперше ці мітки були відкриті монгольськими конярами, а описані японськими іпологами.

Масть і мітки – це дуже важливі ознаки-ідентифікатори коня, які обов’язково фіксуються в документах тварини. Як і будь-який вид людської діяльності, кіннозаводство також продовжує успішно розвиватися. Сучасні вчені-генетики, ґрунтуючись на аналізі ДНК, створюють та вдосконалюють нові кінські масті (пастельну, шампанську, сріблясту, перлинну тощо). Назви мастей в місцевих кіннозаводських асоціаціях різних країнах можуть відрізнятися.

Окрім офіційних і загальновживаних назв мастей існують інші, менш відомі або їх народні найменування. Наприклад, сива масть – це інша назва темно-сірої, вороної з сивиною; порцелянова – це сіро-строката масть; чаграва – тёмно-попеляста й мишаста; сталева – це тёмно-сіра масть; ряба – это строката й чубара масті; сіра в гірчиці – сіра в дрібну гречку; сіра в мурашках – сіра у велику гречку; рожева – сіра масть на базі гнідої; крилата – кінь будь-якої світлої масті з симетричними темними мітками біля лопаток та плечей; мухорта – гніда із симетричними бежевими підпалинами; каря – каракова, у маслі – будь-яка масть з муаровим полиском або жирним блиском шерсті; калтара – ігренева; біла – світло-сіра масть; калюна – булана з червонястим відтінком; барсова – чубара.

З опису стає зрозумілим, що визначення масті – справа непроста, і людині без досвіду досить складно встановити її безпомилково. Але за допомогою загальних знань у цьому питанні цілком реально навчитися розрізняти за назвами найяскравіші та найпоширеніші масті коней.

 Вдалого вам конярства!

 Віталій Чугуєвець