Нубійські кози

Перегляди: 547
25.05.2021
Нубійські кози

Всеохоплююча глобалізація, яка все глибше входить у нашу повсякденність і все швидше набирає обертів, торкнулась і присадибного сільського господарства. Те, що кілька десятиліть тому було лише теорією та нездійсненною мрією, зараз перетворилося на реальність чи навіть стало цілковитою буденністю. Тваринники-аматори вже можуть придбавати тварин майже будь-яких порід за цілком доступними цінами. Так сталось і з нубійською породою кіз. Зовсім нещодавно вони вважались екзотикою, та за короткий час стали цілком звичними домашніми тваринами на території України. Зростаюча популярність породи й зумовила ​​появу цієї статті.


Нубійські кози є одними з найпрадавніших сільськогосподарських тварин. Існують підтвердження, що люди викорстовували їх ще 9,5 тисяч років назад. Назва породи пов'язана з Нубійской пустелею, розташованою в південно-східній частині Сахари (територія сучасного Судану), де утримували цих тварин від самого початку.


Нубійська пустеля

Порода сформувалася шляхом тривалої народної селекції за продуктивними якостями й життєздатності в умовах спекотного, посушливого клімату з мізерною кормовою базою. Ці кози використовувалися як тварини подвійної продуктивності: від них отримували і молоко, і м'ясо.


Поступово нубійські кози розповсюдилися не лише на Африканському континенті, а й були завезені в Індію та Азію. У колоніальний період ця територія перебувала під управлінням Англії, й згодом нубійські кози потрапили до Європи.


Нубійське козеня

У ХIХ столітті англійські тваринники вирішили покращити продуктивні показники нубійських кіз і зробити їх більш пристосованими до європейського клімату. Для цього їх схрещували з англійськими молочними породами, а отримане потомство розводили «в собі», відбираючи кращих представників для подальшого розведення.


У такому вигляді порода проіснувала до 1920–1930 років. Саме в цей час англійці знову взялися за вдосконалення породи. Наявне поголів'я покращували староанглійською дійною породою та ангорською. Так сформувалась і стабілізувалася сучасна нубійська порода кіз, що спочатку була відома як англо-нубійська. З Англії ця порода поширилася спочатку в Європу, а пізніше потрапила й до інших країн.


Нубійські кози

Сучасні нубійські кози – тварини чималих розмірів: жива вага козла сягає близько 77–79 кг, доросла коза важить 60–61 кг. Висота самців у пахолку – 89 см, самок – 76 см.


Голова важка, з мордою середньої довжини. Профіль опуклий, лоб широкий, морда клиноподібна. Очі мигдалеподібні, з довгастими зіницями. Вуха висячі, дуже довгі, довші за морду. В частини тварин є роги, а частина – комолі. Стандарт породи не обмежує наявність чи відсутність рогів. Часто фермери штучно знерожують козенят у перші дні життя.


Нубійські кози

Шия середньої довжини, низько поставлена, м'язиста, але не товста. Тіло масивне, грушоподібне, вужча передня частина розширюється до заду. Груди глибокі й широкі, м'язисті. Загривок високий, не роздвоєний. Спина широка, рівна. Живіт об'ємний, таз широкий.


У дорослих кіз вим'я об'ємне, з двома великими сосками.


Хвіст короткий, прямостоячий. Ноги довгі, широко поставлені, м'язисті, прямі, з міцним копитним рогом темного кольору, в тон основному забарвленню шерсті. Масть може бути будь-якою, але найпоширеніші: коричнева різних відтінків, чорна з мітками й підпалинами, плавними переходами в інші кольори й відливами різних відтінків, кремова, біло-строката, біла, леопардова.


Нубійська порода кіз

Однотонні тварини зустрічаються здерідка. Зазвичай масть складається з комбінації різних забарвлень, які розташовані на тілі й голові тварини асиметрично. Часто зустрічаються тварини з темною смугою, яка проходить по лінії хребта від потилиці до хвоста. Бувають і триколірні особини. Шерсть у нубійських кіз коротка, щільно прилегла, блискуча. Шкіра під шерстю рожева.


Сучасна нубійська порода добре пристосована до жаркого, посушливого клімату, вимоглива до якості корму й погано переносить сиру, морозну зиму, тому тваринам на холодний період року потрібне тепле приміщення (сарай, хлів, кошара тощо).


Нубійська порода кіз

Нубійські кози – це тварини комбінованого напряму продуктивності. Вони добре дояться, а від козликів, не призначених для репродуктивних цілей, отримують м'ясо високої якості. Середній удій дорослої кози за 300 днів лактаційного періоду становить від 800 до 1000 літрів. Це приблизно 3 літри на день. Лактаційна крива спадна: на початку лактації удій вищий, потім кілька місяців тримається на одному рівні, а наприкінці лактації знижується. Зниження плавне, піддається впливу за допомогою годування.


Жирність молока нубійських кіз складає близько 4%, вміст у ньому білка – до 3,7%, що дозволяє використовувати це молоко як сировину для приготування різних кисломолочних продуктів. Воно має слабкий специфічний запах і солодкуватий смак.


Забійний вихід туші залежить від статі, віку та вгодованості тварини. У молодняка й самок він складає в середньому 45–47% живої ваги, в дорослих козлів – до 48–50%.


Розмноження сезонне, козенята народжуються рано навесні. Кожна коза приносить 2–3 козенят. Козенята швидко ростуть і розвиваються, до початку зими вони набирають близько 80% маси дорослої тварини.


Нубійські козенята

Завдяки своїм продуктивним якостям і привабливій зовнішності, нубійські кози швидко набувають популярності в присадибних господарствах і на невеликих козячих фермах. Тварини добре використовують як природні, так і культурні пасовища, швидко звикають до пасовищного утримання. Особливості породи роблять її перспективною для розведення в південних регіонах з м'яким кліматом.


Вдалого вам тваринництва!


Отримати відповіді на запитання, що виникли за темою цієї статті, можна на нашому форумі.


Віталій Чугуєвець


Поділитись в соцмережах:

Текст повідомлення*
Защита от автоматических сообщений