Ондатра як хутрова тварина цілком придатна для використання у присадибному хутровому звірівництві. Такий напрям господарської діяльності є досить привабливим через доступність та дешевизну кормової бази (ондатри споживають переважно рослинну їжу), невибагливість цих тварин та стабільний попит на їхнє хутро.
Пік популярності ондатрового хутра спостерігався у 80-х роках минулого століття, але й нашого часу вироби з нього користуються незмінним попитом. Зі шкурок ондатр шиють шапки, жилети, пелерини, пледи, комбінують їх з хутром інших видів тварин, але найбільш ефектно виглядає хутро ондатри на довгих шубах.
У середовищі експертів вважається, що найякісніші шкурки ондатр виробляються на її батьківщині – у Канаді та США. Таке хутро успішно продають на міжнародних хутрових аукціонах під маркою «GMVF». Вироби з канадської ондатри оцінюються значно дорожче, ніж з ондатр, вирощених у інших країнах. Ондатрове хутро добре поєднується з будь-якими іншими видами хутра, взаємно їх доповнюючи та підкреслюючи красу одне одного.
Хутро ондатри складається з м’якого та густого підшерстя, вкритого довшими й грубшими остьовими волосками. Підшерсток має голубувато-димчасте забарвлення з рудим відтінком на кінцях. Остьові ж волоски у тварин з різних популяцій відрізняються своїм кольором. Їм можуть бути притаманні різноманітні відтінки від майже чорного до яскраво-рудого. Після вичинки ондатрові шкурки мають пружне, пишне та приємне на дотик хутро, яке яскраво блищить і переливається у денному світлі. Після штучного фарбування воно дуже нагадує хутро норки. Вправні шевці нерідко користуються цією схожістю для його імітації.
Природний колір хутра ондатри найчастіше має різні відтінки каштаново-коричневого, від світло-рудого до майже чорного. Цьому хутру властиві водовідштовхувальні властивості, тому вироби з нього дуже практичні і не втрачають своєї привабливості навіть під впливом атмосферних опадів або вогкості, що важливо у нашому кліматі з вологою, тривалою зимою.
Хутро ондатри дуже тепле й водночас легке, це вигідно відрізняє його від хутра інших тварин. До того ж вартість хутряних виробів з ондатри, при всіх перерахованих вище позитивних властивостях, відносно невисока. Що стосується зносостійкості, то нефарбовані вироби зберігають презентабельний вигляд при щоденному використанні протягом п’яти, шести сезонів, фарбовані – протягом трьох або чотирьох.
Походить ондатра болотяна (лат. Ondatra zibethicus) з Північної Америки, а понад сто років тому (1905 р.) цих тваринок завезли до Західної Європи (Чехословаччина), де завдяки схожим умовам проживання вони успішно акліматизувалися й швидко розповсюдилися на величезних площах, знайшовши свою екологічну нішу. Зараз дикі ондатри водяться у водоймах на всій території Євразії, і навіть стали одним з об’єктів промислового полювання. У деяких європейських країнах, Люксембурзі, Бельгії та Нідерландах, вони вважаються не менш шкідливими, ніж пацюки або миші, через що їх чисельність намагаються контролювати й обмежувати.
За зовнішнім виглядом ондатра нагадує великого пацюка. Вага дорослої дикої тварини (незалежно від її статі) становить близько 1,1–1,5 кг. На фермах ондатри зазвичай досягають значно більших розмірів, і їх вага складає 1,8–2 кг. Здебільшого розмір залежить від віку тваринки та якості кормової бази конкретної місцевості. Довжина тіла у представників різних популяцій також відрізняється, вона коливається в досить значних межах: від 22 см до 36 см, не враховуючи довжини хвоста. Хвіст ондатри довгий, вкритий лусочками, сплюснутий з боків, завдовжки майже як сама тваринка: близько 18–28 см.
Ондатра має широкий тулуб з короткою шиєю та міцні короткі ноги. На задніх лапах пальці з’єднані перетинками. Голова невелика, з короткою мордочкою, маленькими вухами й очима. На кожній щелепі у звірка по два різця і по шість корінних зубів. Як і в решти гризунів, різці у ондатр ростуть безперервно, тому вимагають регулярного сточування об деревину. Шерсть щільна, м’яка, погано змочується і в сухому стані тепло проводить слабо. Забарвлення шерсті у різних популяцій цього виду сильно відрізняється і варіюється від світло-рудого до темно-бурого, майже чорного. Спина й огузок завжди темніші від основного тону. Нижня частина тулуба – світло-сіра, часто майже біла.
Ондатрам властиве явище гетеротермії, коли загальна температура тварини відрізняється від температури деяких частин його тіла. У випадку з ондатрою вуха, хвіст і кінцівки завжди мають більш низьку температуру, ніж тулуб. Ондатра має чудовий слух, причому не тільки на суші, але й під водою. А от нюх і зір розвинені у неї значно гірше.
У крові та м’язах ондатри вміст кисню підвищений, якщо порівнювати його з цим же показником у інших видів тварин. Затримувати дихання й обходитися без повітря ондатра може близько 15 хвилин. Такі особливості організму дозволяють звірям комфортно себе почувати у водному середовищі. Ондатри, дещо незграбні на суші, дуже швидко плавають і добре пірнають.
У дикій природі тварина живе на берегах неглибоких, але не промерзаючих взимку прісноводних водойм та у водоймищах з багатою рослинністю: болотах, заболочених озерах, плавнях річок. Харчується ондатра головним чином прибережною та водною рослинністю, а також у незначних кількостях комахами, дрібною рибою, молюсками, жабами, іноді пташенятами. Самі ж ондатри стають їжею для щук, сомів, норок, видр, пеканів (хижак сімейства куницевих, що мешкає біля річок), єнотовидних собак, лисиць, рисей, лунів, сов та інших хижаків. Дика тварина веде переважно нічний спосіб життя, але в неволі ондатри активні й удень.
Дикі ондатри живуть у норах або хатках. Нори вони риють у берегах водойм, влаштовуючи вхід під водою. Довжина нори залежить від стану берега і характеру ґрунту. У щільному ґрунті крутих берегів нори коротші, до трьох метрів, а в похилих берегах і м’якому ґрунті можуть досягати навіть десятиметрової довжини. У норі розміщені одна або кілька гніздових камер та комірчина.
У регіонах, де відбуваються сезонні зміни рівня води, камери нори часто розміщуються на декількох рівнях і з’єднані між собою ходами. У місцевостях, де ондатри ділять свій ареал проживання з дикими норками (це природні вороги ондатр), їх нори мають кілька входів-виходів. Навіть у найлютіші морози температура в норах ондатр залишається вище нульової.
Хатки будують ондатри, які живуть на заболочених водоймах з багнистими або дуже пологими берегами. Таке житло являє собою велике сферичне гніздо (близько метра у висоту і зовнішнім діаметром до 1,5 метра), споруджене з прибережної та водної рослинності, скріпленої мулом, вхід до якої здійснюється безпосередньо з водойми. Подібним чином звірята запасають і корм на холодну пору року.
Ондатри – територіальні тварини, що живуть невеликими сімейними групами, які складаються з одного самця, однієї самки і їх потомства різного віку, народженого у цьому сезоні. За теплу пору року сім’я вирощує в середньому близько трьох виводків. Кількість виводків залежить від кліматичних умов: у північних регіонах з коротким літом їх буває не більше двох, а в південних, де теплий період року триваліший, пара може встигнути дати потомство і п’ять разів!
Щовесни самки виганяють своє потомство, яке вже подорослішало за зиму, з займаної ними території, і репродуктивний сезон для домінуючої пари починається спочатку. Осиротівший молодняк змушений освоювати нові, не заселені родичами ділянки, мігруючи часом на значні відстані.
Популяції ондатри досить численні, але в існуванні виду спостерігається стабільна циклічність зростання та спадів їх чисельності. Кожні 7–10 років відбувається різке зменшення кількості ондатр, після чого популяція знову починає збільшуватися. Причини цих циклів вченими не з’ясовані. У місцях значного поширення ондатри стали об’єктом полювання для місцевого населення.
Окрім своєї промислової цінності для людини, ондатра спричинює й загрозу. При сильному зростанні їх чисельності тварини завдають шкоди сільському господарству, руйнують дамби, гризуть встановлені рибальські снасті, але найнебезпечніше те, що дикі гризуни є переносниками багатьох інфекційних захворювань.
Тривалість життя ондатри у дикій природі складає в середньому не більше трьох років. Існують багато чинників, що обмежують цей термін (промислове полювання, хижаки, хвороби, внутрішньовидова конкуренція, погодні умови, обмеженість кормової бази, господарська діяльність людини та багато іншого). На звірофермах, де тваринкам ніщо не загрожує, а людина дбає про їхнє здоров’я і збереження поголів’я, ондатри можуть жити втричі довше. Спроби одомашнити дику ондатру робилися давно. На сьогоднішній день у світі існує багато ферм по розведенню цього хутрового звіра.
Для заняття присадибним ондатрівництвом потрібне приміщення, відносно небагато вільного часу, корми та вода. Ну і, звичайно ж, бажання працювати, а також самі звірята. Успіх цього заняття залежить головним чином від якості придбаного племінного поголів’я (плодючість, розмір, тон і якість вовни тощо), умов утримання та якості годування.
Перших тварин для заснування присадибної звіроферми можна купити або зловити у природному середовищі їх існування. Якщо вирішите починати своє ондатрівництво з відлову диких особин, то слід враховувати, що таким тваринкам буде потрібно досить багато часу на звикання до нових умов життя і присутності людини. Встановити точний вік або можливі присутні захворювання у виловлених екземплярів буде досить проблематично. Крім того, існує ймовірність, що усі звірята, які потрапили до пастки, виявляться близькими родичами або ж однієї статі.
Досвід багатьох звірівників показує, що отримати потомство в умовах штучного утримання від спійманих у природі диких звірів досить складно (іноді в неволі від стресу вони навіть гинуть). Пари, сформовані з обох диких тварин, рідко починають розмножуватися на фермі (всього до 10% пар дають потомство). Якщо ж тільки одна тварина дика, а друга народжена на фермі, то шанси отримати дитинчат від такої пари зростають (вдається отримати потомство від 70% пар).
З дикими звірами набагато більше клопоту, ніж з народженими в неволі та звиклими до присутності людини, тому перший племінний молодняк доцільніше буде придбати у звірівників, які мають успішний досвід розведення цих тварин. Вони ж пізніше зможуть консультувати початківця ондатрівника з різних питань, що виникатимуть у процесі його роботи.
Якість придбаного поголів’я і професійна репутація заводчика мають ключове значення. Полохливі, нетерпимі до людини ондатри завдадуть багато клопоту і можуть зовсім не дати потомства або дадуть потомство з таким же складним характером. Небажано привозити племінний молодняк здалеку, особливо з південніших регіонів. Таким тваринам потрібен час на акліматизацію, а їх продуктивність у нових умовах може бути гіршою. Придбані тварини повинні бути здоровими, добре вгодованими, з блискучою шерстю і привченими до присутності людини.
Бажано вибирати більших (у 3 місяці вагою близько 700 г, а в 4 місяці – не менш ніж 1 кг) молодих тварин (3–4-місячних) з весняних виводків. Придбання молодняка більш раннього віку ускладнює прогнозування щодо того, якого розміру він досягне, коли виросте. Якщо є така можливість, то бажано приїхати до заводчика, подивитися на умови утримання поголів’я його ферми та зробити візуальну оцінку якісних характеристик батьків придбаного молодняка (розміри, поведінка, властивоті хутряного покриву тощо).
Найкраще купувати ондатр наприкінці літа – початку осені. Це пов’язано з кількома причинами. Саме у цей період спостерігаються найнижчі ціни на ондатр та найбільший їх вибір у заводчиків, до того ж придбані в цей час тваринки встигають звикнути до нового житла, режиму годування, до нових хазяїв та максимально підростають саме до нового сезону розмноження. Купувати краще ондатр з максимально темним тоном шерсті. У майбутньому таке хутро при його вичинці не втрачатиме колір і не вигорить в процесі використання вже готового виробу, надовго збереже привабливий вигляд без додаткового фарбування, чого не можна сказати про хутро світлих тонів.
Справжніх пород ондатр поки що не створено. (За встановленим визначенням, порода – це якісно своєрідна, цілісна, досить численна група тварин одного виду, створена творчою працею людини, яка має спільну історію розвитку, характеризується спадковими специфічними морфологічними і господарсько корисними властивостями і типом статури, яка має у своїй структурі достатню кількість родин або ліній). Але популяція ондатр все-таки дуже неоднорідна, і поголів’я у різних заводчиків помітно різниться розміром тварин, їх плодючістю, ставленням до людини, кольором хутра та його якістю.
За кольором хутра усіх одомашнених ондатр умовно поділяють на три основні групи:
– зі світлим хутром (до піщано-жовтого);
– з темним брунатно-рудим тоном;
– та з майже чорною шерстю.
З огляду на особливості даних типів тварин і сучасні тенденції на ринку хутра, комерційно найкраща для розведення найтемніша ондатра. Її хутро майже чорного кольору та різноманітних відтінків, від сіро-блакитного до шоколадного, користується набагато більшим попитом та оцінюється дорожче. Вироби з нього довше зберігають привабливий вигляд. Якість шкурок темної ондатри теж вища, вони мають більш пухнасте й щільне хутро. Тварини з темним кольором хутра витриваліші, мають міцніше здоров’я, охайніші та більш доброзичливі до людини.
Усі придбані вами для розведення тварини обов’язково не повинні мати між собою родинних зв’язків. За такого підбору репродуктивних особин перші два роки ви зможете формувати нові пари з вирощеного вами молодняка, без залучення «свіжої крові» зі сторони. Від неспоріднених батьків народжується молодняк кращої якості, ніж від тих, які перебувають у родинних стосунках. Обов’язково варто поцікавитися у господарів складом раціону звірів і перший час продовжувати годувати їх так само, за необхідності поступово привчаючи тваринок до більш зручних для вашого господарства кормів. (У кожного господарства свої кормові можливості, своя специфіка й технологічні особливості.)
Основний раціон для ондатр, що розводяться в неволі складається з грубих, соковитих, концентрованих і кормів тваринного походження. З грубого корму ондатри добре використовують сіно лугових та посівних трав. Особливо цінним є сіно бобових трав (вика, люцерна, еспарцет), відоме своїм високим вмістом білка й кальцію. Обов’язкові у раціоні ондатр і дрібні гілки дерев, бажано тих видів, які ростуть біля води (осика, верба, рокита й т. п). Ними ондатри не тільки харчуються, а й сточують об них свої постійно ростучі передні зуби.
У літню пору гілковий корм можна згодовувати у свіжому вигляді, а взимку бажано зрізані гілки за 7–10 днів до згодовування поставити у воду в теплому, освітленому місці для проростання бруньок. У пророщенном вигляді від них буде більше користі для тварин. Особливо це важливо у період підготовки до гону (лютий-березень) та під час вагітності самок.
З соковитих кормів звірята охоче поїдають свіжу траву, навіть непридатну для інших сільськогосподарських тварин болотну й водяну рослинність: рогіз, молоду осоку, аїр, очерет, стрілолист тощо. (Для харчування ондатри використовуються близько 80 видів ставкових рослин). Краще засвоюються лугові і культурні трави, але в силу фізіологічних потреб цих тварин болотна рослинність теж має бути присутня у їх щоденному раціоні. Кожна рослина – це унікальний набір різних речовин, і тому в раціоні повинно бути їх максимальне видове різноманіття. Косити траву та заготовляти сіно для годування ондатр слід подалі від промислових об’єктів, автомобільних доріг, собачих стежок, тваринницьких ферм і населених пунктів.
Зимового часу соковиті корми складають: капуста, сира або варена картопля, буряк, гарбуз, морква, яблука. Особливо цінним соковитим кормом можна вважати топінамбур через його багатий мікроелементами й вітамінами склад. Топінамбур рекомендується згодовувати перед початком репродуктивного сезону і під час нього. Коренеплоди перед згодовуванням бажано мити та обрізати їх зіпсовані частини. Для миття великої кількості коренеплодів зручно користуватися звичайною будівельною бетономішалкою.
Як концентрований корм для годування ондатр можна застосовувати будь-які види зерна, крім бобових. Соя, горох та інші бобові в необробленому вигляді містять речовини-інгібітори травних ферментів, які порушують нормальний процес травлення у тварин. Давати тваринкам зерно бобових культур є сенс тільки після його екструдування. Зерно злакових культур (кукурудза, ячмінь, овес) можна згодовувати як в цілісному, подрібненому, екструдованому стані, так і вареним, у вигляді каш.
Максимальна засвоюваність організмом тварин екструдованого зерна становить близько 98%, при інших способах підготовки зернового корму вона не перевищує 80%. Будь-яке зерно повинно бути доброякісним, не мати ознак пліснявіння або іншої зіпсованості. Взимку з зерна ячменю можна приготувати цінний вітамінний корм, пророщуючи його протягом 5–8 днів (залежно від температури в приміщенні). Це зручно робити в лотках, разміщених у теплому, добре освітленому місці, замочивши в них шар ячмінного зерна (товщиною до 5 см) теплою водою (+25…28°С).
Корму тваринного походження для ондатр потрібно небагато, але згодовувати його потрібно регулярно (потроху кожен день або раз на тиждень декількома великими порціями). Найчастіше застосовуються: сир, молоко, сира риба, субпродукти, м’ясо-кісткове борошно, рибне борошно, кров’яне борошно.
Крім основних кормів до складу раціону має входити невелика кількість мінеральних добавок (трикальцій фосфат або крейда), вітамінні препарати (наприклад, «Ганаміновіт»), риб’ячий жир, сіль.
Годувати ондатр можна досхочу, не боячись, що тварини від цього ожиріють. (Таке можливо лише при утриманні тварин у клітках, за умов тісноти.)
Якихось чітких, науково обґрунтованих раціонів для ондатр немає. У кожному звірівницькому господарстві існує свій погляд на годування цих тварин. Взимку орієнтовний добовий раціон для однієї дорослої особини складається з: 20–25 г сіна, 100 г овочів або коренеплодів (топінамбур, бурк, картопля, морква, гарбуз), 25 г зерна або 40 г каші з ячмінної крупи з додаванням у неї м’ясо-кісткового чи рибного борошна (до 5% від загальної маси) та 2–5 г подрібненої хвої, 10 г знежиреного сиру, 0,2 г харчової кухарської солі, 1 г цукру, 150–200 г тонких гілочок, 0,5 г трикальційфосфату або крейди.
За можливості раз у тиждень можна дати 20–30 г сирої риби. Оскільки зимового часу тварини рідко потрапляють під прямі сонячні промені, то в їх раціоні повинні бути джерела вітаміну D (риб’ячий жир, висушене на сонці сіно бобових).
Весняно-літньо-осіннього сезону (репродуктивного) орієнтовний раціон складається з: 300 г свіжої зеленої трави, 200 г гілочок з листям, 30 г зернових кормів, 50 г фруктів, овочів, бахчі, 10 г сирої риби, 20 г молока, 0,5 г харчової кухарської солі, 0,8 г трикальційфосфату, «Ганаміновіту» 0,1 г на 1 кг зернового корму).
Норма корму для молодняка залежить від його віку й кількості. Оскільки різновікові дитинчата зазвичай увесь сезон живуть і харчуються разом зі своїми батьками, то необхідну порцію корму точно розрахувати складно. Потрібний обсяг розраховують не на одну особину, а відразу на всю сімейну групу, збільшуючи його в міру збільшення чисельності групи і зростання молодняка.
Норму підкажуть самі тварини: при достатньому годуванні вони спільно, без конкуренції поїдають виданий корм, поводяться миролюбно, а частина їжі (до 5%) залишається нез’їденою. При достатньому годуванні усі члени групи мають округлі форми, блискучу, доглянуту шерсть, чисті слизові оболонки очей і носа. Поводяться активно, але спокійно, без нервування.
З початком осені інстинкт починає диктувати ондатрам, що потрібно запасатися кормом. Боротися з цим явищем – справа марна та безперспективна. Маючи запаси корму, тварини поводяться спокійніше, підтримують оптимальну вгодованість для успішного початку нового репродуктивного періоду і раніше починають гон. Щоб уникнути можливих отруєнь поголів’я зіпсованими у їхніх коморах кормами, слід лише виключити з раціону на цей період (вересень – грудень) усі термічно оброблені корми (каші, варену картоплю й таке інше). При запасанні ондатрами лише сирих кормів, отруєнь ними не спостерігалося.
У зимовий період (листопад – лютий) достатньо давати ондатрам корм один раз на добу, у будь-який зручний для вас час. Такий режим годування поступово спустошує комори тваринок, що максимально подібно до природних умов життя ондатр цієї ж пори року. З початком гону (березень) та настанням вагітності у самок потреби поголів’я в режимі харчування змінюються, і краще годувати тварин двічі на добу – вранці та ввечері.
Найвідповідальніший період у годуванні – це репродуктивний. Якщо корму недостатньо, то навіть успішно покрита самка може не доносити вагітність або народити слабких дитинчат. У недостатньо вгодованих самок також можуть виникнути проблеми з лактацією – вони виявляться неспроможними забезпечити свій виводок молоком. А від слабкого, недогодованого молодняка неможливо отримати ні якісних шкурок, ні цінних племінних тварин. Таким чином, в ондатрівництві невигідно економити на кормах. Тут краще перегодувати, ніж недогодувати. Ондатра – тваринка, безумовно, невибаглива, але дуже чутлива до хороших умов годування та утримання.
У приміщенні, призначеному для утримання ондатр, необхідно створити тваринам оптимальні параметри мікроклімату: температуру повітря від +15°С до +20°С, вологість повітря – до 80% літнього часу та 70–75% взимку. Обмін повітря: в зимовий час – 3 літра за годину на 1 кг живої ваги тварин у приміщенні, влітку – 6 літров. Максимальна допустима швидкість руху повітря у приміщенні 0,3 м/с. Допустима концентрація аміаку: 10 мг на кубічний метр повітря; вуглекислого газу: 0,25 %; сірководню у повітрі бути не повинно.
Приміщення для утримання ондатр може бути пристосованим або спеціально побудованим для цієї мети. Спеціально побудоване, звичайно, краще, але підійде будь-яка споруда, у якій можливо підтримувати зазначений мікроклімат. Утримувати тварин можна в клітках, у вольєрах або на надійно захищеній невеликій присадибній водоймі в умовах, максимально наближених до природних. У кожного з цих способів є свої недоліки та переваги.
Позитивний фактор утримання ондатр у клітках – це значна економія місця, а також те, що за необхідності тварин можна легко зловити. Технологія такого способу утримання може бути різною, від її особливостей залежить потреба тварин у площі.
При клітковому утриманні з відселенням молодняка у місячному віці на одну батьківську пару достатньо клітки площею близько одного квадратного метра. Але слід враховувати, що при такій технології складно виростити якісний племінний молодняк з хорошими батьківськими характеристиками у майбутньому. В цьому випадку майже всі самки дають у перший рік тільки один приплід. Наступного ріку кількість виводків у кожної самки за сезон збільшується, але водночас деякі самки зовсім не приносять потомства. Скоріше за все, така технологія суперечить фізіології ондатр.
У разі переселення молодняка в 1,5–2 місяці знадобиться клітка площею до 2 м2. Якість тварин, вирощених за цією технологією, буде вищою, та сподіватися на те, що з них виросте елітний племінний молодняк не варто. Від них можна отримати шкурки лише середньої якості.
Якщо ж молодняк лишається з батьками до кінця сезону, то потрібна клітка площею близько 3–3,5 м2 на кожну сім’ю.
У клітках менших розмірів тварини погано розмножуються, схильні до ожиріння, а іноді у них навіть проявляється канібалізм.
Висота стінки клітки для будь-якої технології утримання не може бути нижче 45 см, а мінімальна ширина – 40 см. Її внутрішній простір зазвичай складається з гніздового відділення, вигулу та ємності для води. При розміщенні кліток у кілька ярусів під кожним поверхом потрібно передбачати піддон з водонепроникного матеріалу для збору екскрементів. У теплу пору року клітки краще розміщувати на відкритому повітрі, під навісом, який захищатиме тварин від попадання прямих сонячних променів, а взимку – в утепленому приміщенні без опалення.
Клітки обов’язково повинні бути металевими, оскільки ондатри схильні все гризти, і з житла, виготовленого з іншого, менш міцного матеріалу, вони легко можуть втекти. Вічко сітки, з якої виготовлена клітка, або відстань між прутами решітки повинні бути таким, щоб ні дорослі тварини, ні молодняк не могли крізь них пролізти. Добре зарекомендували себе вічка розміром 48 × 16 (мм).
У разі кліткового способу утримання ондатр за сезон від кожної сім’ї вдається отримати 14–18 голів приплоду.
Якщо обраний вольєрний спосіб утримання ондатр, без відсаджування молодняку від батьківської пари протягом усього сезону, то на одну сім’ю потрібно 6–7 м2 площі підлоги вольєра. На думку фахівців, цей спосіб є найзручнішим. За таких умов тварини відчувають себе більш комфортно, а господарям нескладно контролювати стан тварин, до того ж і на обслуговування поголів’я потрібно менше часу. Окрім того, за вольєрного утримання отримують шкурки кращої якості, а племінна цінність молодняка вища, ніж у разі вирощування тваринок у клітках.
Вольєр для утримання продуктивної сім’ї ондатр складається з каркасу (кутик 25 × 25 мм), на який натягнута оцинкована сітка і бетонованої підлоги. Висота стінок повинна бути не менше 1,4 м. У вольєрі мають бути розміщені кілька гніздових будиночків з лазами діаметром близько 12 см та широка ємність для води об’ємом близько 10–15 літрів.
Хоча там буде мешкати одна сімейна пара ондатр, та будиночків потрібно кілька. По-перше, у самки повинен бути вибір місця для пологів; по-друге, інші будиночки потрібні як укриття для самця і дитинчат старших виводків; по-третє, вільні від наймолодших виводків будиночки сім’я буде використовувати в якості комор, запасаючи в них корм.
Гніздові будиночки можуть бути розміщені як на поверхні підлоги вольєра, так і під нею, у спеціальних ямах. Самі вольєри облаштовують або на відкритому повітрі, або у призначеному для цього спеціальному приміщенні. Якщо кілька вольєрів, розміщених на відкритому повітрі, об’єднати під загальним прозорим дахом, за принципом теплиці, то можна подовжити період розмноження і отримати більшу кількість приплодів за календарний рік.
За вольєрного утримання від кожної сім’ї за сезон можна отримати в середньому 18–24 голів приплоду.
В уморвах кліткового та вольєрного способу розведення кожну сім’ю потрібно забезпечити не менш ніж 10 літрами чистої води на добу. У разі відсутності чи недостатньої кількості води в ондатр знижуються репродуктивні властивості та погіршується якість хутра.
При утриманні на захищеній водоймі, її площа повинна бути від 10 до 30 квадратних метрів. Цей спосіб найбільш зручний для тваринок, а також найменш клопітний для господарів, оскільки максимально наближений до природних умов життя ондатр. Він максимально підходить для особин, яких недавно зловили у дикій природі. Але треба пам’ятати, що в цьому випадку буде складно відстежувати у процесі вирощування стан звірків, а також виловлювати їх під кінець сезону.
Окрім того, завжди є ймовірність, що вирощене поголів’я може втекти на волю. При такому утриманні є можливість розводити тварин не парами, а гаремами (1 самець і 2 самки). Кількість отриманого за сезон приплоду залежить від умов клімату, якості годування, кількості самок у батьківській групі (одна або дві) і особливостей конкретних тварин (дикі чи одомашнені; вік; плодючість самок; активність самця тощо).
Самці стають статевозрілими у віці 12–13 місяців, а самки – значно раніше, у 3–5 месяцев. Якщо самка досягла на цей момент 85% маси дорослої тварини, то її можна покривати. Зазвичай ондатр розводять, утримуючи парами, але при вирощуванні їх у захищеній водоймі достатньої площі деякі звіроводи розподіляють на самця двох самок-сестер з одного гнізда. Бійок у такій групі зазвичай не трапляється, і весь молодняк добре уживається протягом всього теплого сезону. На захищеній водоймі ондатри розмножуються з березня по вересень, встигаючи за цей час дати в середньому три виводка.
Якщо батьківські пари протягом року утримувати в теплому приміщенні з опалюванням, то їх репродуктивний сезон можна продовжити, а кількість приплодів за рік вдається збільшити вдвічі. Але не слід забувати, що ресурси організму самок не безмежні. Самки, інтенсивно розмножуючись, зношуються швидше, ніж ті, які приносять потомство у відповідності з сезонними ритмами.
Формувати пари найпростіше з молодняка раннього віку (відразу після відлучення) або на початку сезону розмноження. У такий час бійки між тваринами трапляються здерідка. При проведенні цього заходу тваринок слід випускати у незнайоме для них місце. Якщо одного із звірят підсадити до клітки іншого, то господар клітки захищатиме свою територію, і пара може відразу не скластися.
Коли пара не приймає один одного, то тварини демонструють агресивні пози і клацають різцями. Але навіть у цьому випадку, якщо проявити наполегливість і почекати, через деякий час, після бійок і конфліктів, можливий позитивний результат. І якщо пара успішно сформувалася, то тварини починають обнюхуватись, ходити разом по клітці або вольєрі, а через кілька днів спільно заготовляють корм і носять підстилку до гніздового будиночка.
Зазвичай парування ондатр відбувається у воді або в гнізді. Тварини в шлюбний період видають особливі звуки. Триває вагітність у самок ондатр близько місяця. При виношуванні багатоплідного виводка цей термін скорочується на кілька днів. В середньому за один раз народжується близько семи – восьми дитинчат, та іноді трапляється, що у посліді налічується до 12 і більше малюків. Найчисленніші – це перші виводки, у осінніх послідах дитинчат, як правило, народжується менше.
Середня вага новонароджених становить 20–22 грами. Розміри дитинчат і їх кількість залежать від віку й розміру самки, рівня годування та способу утримання батьківської пари. Дитинчата народжуються безпорадними, сліпими, зовсім без шерсті. Верхня частина тіла (голова, загривок, спина) у них сірого кольору, а нижня (груди, живіт і лапи) – рожева. У випадку необхідності переміщення малюків в інше місце, самка бере дитинчат не за холку, як собака або кішка, а за спину, ближче до попереку.
Зазвичай ондатри мають надзвичайно розвинений батьківський інстинкт, і ніяких проблем з вирощуванням малят у них не виникає. Але дискомфортні умови утримання або щеніння, стрес, недостатнє годування, тіснота та інші чинники можуть його притупити. Тому в період пологів і перші два тижні після них небажано розміщувати клітини або вольєри у прохідному місці, поруч з речовинами, яким властивий сильний запах (запапаси ПММ, свіжопофарбовані поверхні й т. ін.), по сусідству з іншими тваринами, особливо м’ясоїдними (норки, фретки, лисиці, собаки, песці), а також не потрібно занадто часто тривожити звірят своїм відвідуванням.
Слід повністю ізолювати тварин або мінімізувати дію на них шуму, вібрації (від працюючої техніки, верстатів та іншого), нічного освітлення. Але якщо після народження дитинчат самка без видимих причин їх не годує, розкидала або вбила, то таких батьків краще вибракувати і більше не допускати до розмноження.
Опікуються дитинчатами обоє батьків. Перший час після пологів самець приносить самиці корм, а вона не відходить від новонароджених. Через кілька днів після пологів самка знову приходить в охоту і може бути запліднена. Висока молочність матері дає можливість приплоду швидко розвиватися й набирати вагу.
До кінця першого тижня у новонароджених прорізуються зуби, а їхнє тіло покривається короткою сірою шерстю. На десятий день життя дитинчата вже виглядають як мініатюрна копія своїх батьків. У двотижневих малюків відкриваються очі. До цього часу самка майже завжди знаходиться у гнізді і лише зрідка залишає свій виводок. Інші члени групи також не заходять всередину будиночка.
У віці трьох тижнів ондатренята вже виходять з гніздового будиночка, починають купатися (у нічний час), поїдають звичайний корм, а у місячному віці вони досягають маси близько 280 г і вже не потребують молока матері. Одномісячні дитинчата фізіологічно повністю стають незалежними від батьків, і теоретично їх можна вирощувати окремо. Але краще не поспішати з відсадженням, оскільки це сильний стрес для всіх членів сім’ї, який може порушити подальший репродуктивний цикл батьківської пари і знизити темпи зростання відселеного молодняка.
Молодняк, призначений для подальшого використання у репродуктивних цілях, віднімати рано дуже небажано. За хороших умов утримання і повноцінного годування жива маса молодих двомісячних ондатр може досягати 500 г, у три місяці вони вже важать близько 700 г, а в чотири молоді тваринки майже не відрізняються за розмірами від своїх батьків.
Час відлучення молодняку залежить від обраної технології утримання звірят. Але за будь-яких умов їх потрібно забрати з території батьківської пари до середини зими, інакше перед початком нового шлюбного сезону самка може серйозно травмувати молодих тварин. Іноді навіть можливі випадки канібалізму. Відібраний молодняк, призначений на забій, слід розділити на одностатеві групи і вирощувати в умовах достатнього, повноцінного годування до повного дозрівання хутра.
На одну тварину має припадати не менше 0,2 м2 площі підлоги клітки або вольєра. З ремонтного молодняка можна формувати неспоріднені пари і розміщати їх з осені як майбутні сім’ї у клітках або вольєрах для репродуктивних пар.
Самок доцільно використовувати протягом двох сезонів розмноження. У третьому сезоні більшість з них різко знижують свою плодючість, а ті, що давали у попередніх сезонах численне потомство, починають хворіти й гинути. Самців можна використовувати до тих пір, поки вони зберігають статеву активність, а закріплені за ними самки продовжують приносити потомство.
Забивати дорослих тварин і молодняк ранніх виводків для отримання шкурок краще з настанням зими (грудень – лютий). Якість хутра у них найвища саме у цей період. Якщо запізнитися, то у тварин може початися чергове линяння, і цінність шкурки стане набагато нижче. Перед забоєм слід обов’язково оглянути стан хутра тварини. Під час линяння шкіра має синюшно-сірий колір, а підшерстя – дві зони, брунатну й сіру. Якщо ж линяння скінчилось, то шкіра під шерстю стає білою, а підшерстя – блакитно-сірим. Якісне хутро від молодняка отримують найраніше у 4,5–5 місяців. У тварин цього віку закінчується ювенільне (вікове) линяння, хутро дозріває, а самі звірята вже досягають кондиційних розмірів.
М’ясо ондатри цілком їстівне. Вдало приготоване, воно має приємний смак і дуже ніжну текстуру. Через високі смакові якості м’яса, ондатр на їх батьківщині навіть називають «водяним кроликом».
Не можна не згадати і про комерційний бік цієї справи. Для того, щоб відчути фінансовий сенс заняття ондатрівництвом, потрібно мати щонайменше 10 батьківських пар, від яких за один сезон можна отримати мінімум 130–150 голів молодняка. Витрати робочого часу на 1 пару складають близько 15 хвилин на добу. Вартість кормів залежить від багатьох чинників і розраховується індивідуально у кожному конкретному випадку. Найбільші витрати тягне за собою будівництво приміщення, вольєрів, придбання кліток і перших тварин.
Реалізувати результати своєї праці можна декількома способами. Найпростіший – це продати вирощений молодняк як племінне поголів’я іншим фермерам-звірівникам. У цьому випадку ви уникнете клопоту з забоєм тварин і вичинкою їх шкурок та отримуєте цілком прийнятний прибуток. Але якість звірят має бути дуже високою.
Другий спосіб – це забій ондатр і продаж необроблених шкурок. Виручка у цьому випадку буде мінімальною. Третій спосіб – це вичинка хутра та пошиття готових виробів. Він вимагає високої якості хутра, професійних знань та навичок, але у цьому випадку ви зможете отримати максимальний прибуток.
Для орієнтиру: на шапку-обманку потрібно 4 шкурки, на шапку-вуханку – 6 шкурок, на шубу, в залежності від розміру та довжини, 60–70 шкурок. Вичинка однієї шкурки на професійному обладнанні коштує 1 долар США. Шкурки, призначені для подальшого фарбування, при вичинці проходять обробку дубильними речовинами з використанням формаліну. Якщо застосовувати хромові дублячі речовини, то після фарбування міздря (зворотній бік шкіри) втрачає міцність і рветься.
Варто сказати кілька слів і про ветеринарну сторону цього заняття. Ондатри, як і більшість тварин, можуть хворіти. Вони сприйнятливі до багатьох інфекційних (викликаних мікроорганізмами) та інвазійних (викликаних паразитами) хвороб. Ондатри можуть заражатися 59 видами гельмінтів. Ще ці тварини можуть страждати від розладів шлунково-кишкового тракту, травм, теплових і сонячних ударів, хвороб сечостатевих органів, патологічних пологів, а при різких похолоданнях застудитися (особливо це стосується молодняку з пізніх виводків і старих самок з високою плодючістю). Від канібалізму частіше страждають молоді тваринки наприкінці зими – початку весни, якщо їх до цього вчасно не відсадити від батьківської пари, або при великому їх скупченні у житлах.
Коротко зупинимося на деяких з найбільш поширених проблем. Найбільш часто трапляються захворювання системи травлення (гастрит, ентерит, коліт або комбінації цих захворювань), які в більшості випадків викликані порушеннями режиму годування, різким переходом на інший раціон, введенням нового корму або згодовуванням неякісного, занадто холодного чи гарячого корму, але можуть бути і наслідком потрапляння в корм хвороботворної мікрофлори. Причиною розвитку розладів травлення також може бути і стрес при ранньому відселенні молодняка.
Хвороби травної системи проявляються у зниженні активності, апетиту, пригніченні тварин різного ступеня, проносах, виснаженні, погіршенні якості хутра і без лікування можуть закінчитися загибеллю тварин. Особливо висока ймовірність загибелі при інфекційніх причинах розладу травної системи (сальмонельоз, колібактеріоз та інші). Причин і проявів симптомів розладів травлення багато, але у будь-якому з цих випадків допоможуть практичні рекомендації. Важливо пам’ятати про них і вміти вчасно надати наступну конкретну допомогу тваринам.
У разі виникнення описаних ознак слід змінити воду в басейні, а в свіжу додати перманганат калію до набуття блідо-рожевого кольору. Обов’язково треба вичистити та вимити годівниці від залишків корму і забрати весь заготовлений запас з комор сім’ї, після чого 8–10 годин тварин не годувати. Потім дати тваринам 1/3 добової порції якісного, звичного корму (краще сіна або немолодої, зів’ялої трави, листя). Лікування може бути груповим, якщо симптоми захворювання проявляються у більшості або в усіх тварин в групі, або ж індивідуальним, якщо хворі одна-дві особини.
Для медикаментозної допомоги тваринам можна використовувати наведені нижче лікарські засоби. «Біовіт-80», порошок, який містить висушену міцеліарную масу мікроорганізму Streptomyces aureofaciens, що продукує антибіотик хлортетрациклин і вітамін В12. Крім цих діючих речовин до його складу входять: мінеральні речовини у легкозасвоюваних формах, близько 35–40% білків, у тому числі різноманітні ферменти, і не менше 8% жирів.
Препарат не лише пригнічує розвиток хвороботворної мікрофлори у кишечнику, але й стимулює нормалізацію обміну речовин в організмі тварини. З профілактичною метою його можна давати раз на добу протягом 3–4 днів, дозою 0,13 г на одну ондатру, незалежно від віку. З лікувальною метою – двічі на добу, дозою 0,25 г на одну хвору тварину до зникнення проявів симптомів та ще 3 дні після одужання. Давати ондатрам «Біовіт-80» найзручніше у суміші невеликої кількості смачного корму (подрібнена морква, зернові, хліб тощо).
«Гіракса» – препарат, діючою речовиною якого є антибіотик колістин. Еффективний при різних шлунково-кишкових розладах. Якщо вдатися до його допомоги, то слід прибрати всю воду з клітки і давати її тільки з препаратом. Препарат розчиняють з розрахунку 1 г на 2 літра води і випувають до зникнення симптомів, потім ще 3 дні після одужання. Симптоми захворювання зникають зазвичай через 2–3 дні.
«Тилоциклінвет» містить антибіотики тилозин та доксициклін, які ефективно протистоять багатьом кишковим інфекціям (і не тільки їм). Застосовувати його можна з водою (1 г на 1 літр) або з невеликою кількістю смачного корму (1 г на 1 кг корму). Тривалість лікування залежить від тяжкості проявів симптомів, зазвичай для повного одужання буває досить від 3 до 5 днів.
Препарат «Трисульфон» допоможе у випадку зараження ондатр кокцидиозом. Розчиняють 1 мл засобу в 1 л води та випувають тваринам лише цю воду протягом 5 днів.
Хороший лікувальний і профілактичний результат дає додавання «Ацидофіліну» у корм дозою 20 г на 1 кг корму. Препарат не лише надає лікувальну дію, нормалізує мікрофлору кишечника, але і усуває негативні наслідки застосування антибіотиків.
Оральні засоби (ті, які можна згодовувати тваринам) зазвичай застосовують для лікування всієї групи звірів. Для лікування однієї тваринки з групи зручніше застосовувати ін’єкційні ветеринарні препарати. Наприклад, «Окситетрациклін 200 LA» вводиться внутрішньом’язово, дозою 1 мл на 10 кг живої ваги тваринки, одноразово.
Якщо за 72 години тваринка не одужала, то варто застосувати антибіотик іншої групи. Наприклад, «Тилозин-50» або «Фармазин-50». Вводяться ці препарати внутрішньом’язово, дозою 0,2 мл на 1 кг ваги тваринки, один раз на добу до повного одужання та 1 день після нього. «Байтрил 5% розчин для ін’єкцій» застосовується один раз на добу протягом 5–7 днів, дозою 1 мл на 10 кг живої ваги, підшкірно.
Для того, щоб подібні захворювання не виникали, слід годувати тварин в один і той же час; особливу увагу приділяти якості та свіжості корму, не допускаючи згодовування мерзлого, цвілого, кислого продукту; будь-який новий вид корму слід вводити в раціон тварин поступово, протягом декількох днів, починаючи з невеликих порцій і спостерігаючи за станом поголів’я; перехід з одного раціону на інший (через зміну сезону, зміну господаря, зміну фізіологічного стану тварин тощо) повинен відбуватися плавно, протягом часу не менше місяця, з поступовою заміною спочатку однієї групи кормів, а потім наступної.
Осінньої пори, коли у ондатр посилюється потяг до запасання корму, слід припинити давати їм термічно оброблені корми і періодично проводити ревізію створених тваринами запасів. Потрібно уважно стежити за чистотою води в басейні і щодня її міняти, дотримуватися чистоти в приміщенні та періодично проводити дезінфекцію.
Друге місце за частотою захворюваності у ондатр посідають хвороби органів дихання (риніт, бронхіт, пневмонія), які є наслідком порушення умов утримання тварин: протяг, недостатнє утеплення вольєра (клітки) або відсутність утеплених будиночків холодної пори року, недостатня кількість підстилки, погана вентиляція та підвищена загазованість у приміщенні, поїдання холодного або замерзлого корму. Небезпека не тільки для здоров’я, але і для життя ондатр з’являється, якщо температура повітря піднімається вище +35°С або ж опускається нижче –15°С. У таких умовах тварини гинуть протягом декількох годин.
Хвороби дихальної системи у ондатр проявляються загальним пригніченням, відмовою від корму (повною або частковою), ознобом, підвищенням температури тіла (норма близько +38,5°С), утрудненим або частим поверхневим диханням, кашлем, чханням, виділеннями з носа та очей, занедбаним станом хутра. Під час прослуховування можна почути хрипи. Без своєчасного лікування тварини можуть загинути.
Лікування слід починати з термінового усунення причин, що викликали захворювання. Для медикаментозного лікування використовуються певні ветеринарні препарати та схеми допомоги. У випадку захворювання всієї групи зручно користуватися оральними препаратами. «Ультрасептол» дають з невеликою кількістю смачного корму двічі у день, дозою 1 г на 10 кг маси тварин у групі. Термін лікування – до повного одужання та наступні 2 дні.
«Ніфулін» застосовують з кормом двічі у день, дозою 0,1 г на 1 кг маси тіла тварин, протягом 5–7 днів або до повного одужання. «Тримероксин» застосовують також орально, з кормом, один раз на день, дозою 1 таблетка на 5 кг ваги тварин у групі. Лікування займає близько 7 днів, але після одужання необхідно продовжувати давати препарат протягом наступних 2–3 днів.
Якщо в групі захворіла одна тваринка, то доцільно провести індивідуальне лікування ін’єкційними препаратами. Досить зручний у застосуванні, ефективний і водночас доступний за ціною препарат «Біцилін-5». Вводять його внутрішньом’язово, дозою 30000 ОД на 1 звірятко. Зазвичай достатньо однієї ін’єкції, але при потребі введення препарату слід повторити через 5 діб. Не менш ефективний, але дорожчий за вартістю його напівсинтетичний аналог групи пеніцилінів, препарат «Амоксіцилін 15%». Його вводять внутрішньом’язово або підшкірно, дозою 1 мл на 10 кг живої ваги, двічі, з інтервалом 48 годин.
Можна скористатись також «Гентаміцином 4%», його доза складає 1 мл на 10 кг маси тіла, термін лікування складає 5–7 діб. Першого дня слід зробити 2 ін’єкції з інтервалом 10–12 годин, решту наступних днів – по одній. Вводити внутрішньом’язово. Препарат «Терраміцин LA» застосовують внутрішньом’язово, бажано вводити його у декількох точках, одноразово, дозою 1 мл на 10 кг маси тварини.
Ондатри, як і чимало інших тварин, можуть заражатися паразитарними хворобами. Наявність паразитів зі 100% точністю може встановити тільки лабораторне дослідження, але якщо за хороших умов утримання і якісному достатньому годуванні тваринки виглядають виснаженими, їх шерсть тьмяна, а поведінка агресивна, то, швидше за все, паразити у них є.
У цьому разі найкраще віддати на аналіз у ветлабораторію кал ваших тварин (для дослідження методом послідовних змивів або методом флотації), щоб отримати точний діагноз. Та на жаль, так роблять далеко не всі господарі. З профілактичною метою можна дати антигельмінтик усьому поголів’ю і провести дезінфекцію. Далі у статті перераховані препарати для профілактичної або вимушеної дегельмінтизації.
«Альбендазол 10% суспензія» застосовується дозою 2 мл на 10 кг маси тварин. Найкраще давати його кожному звірятку індивідуально, але за відсутності такої можливості засіб згодовують груповим методом у ранковий час, натщесерце, зі смачним кормом. Препарат ефективний у боротьбі з дорослими формами трематод (Dicrocоelium lanceatum, Fasciola hepatica), нематод, паразитуючих у травній і дихальній системі (Bunostomum spp., Triсhostrongylus spp., Trichuris spp. Cooperia spp., Dictyocaulidae spp., Haemonchus spp., Nematodirus spp., Ostertagia spp., Strongyloides spp. та ін.), а також з декотрими видами цестод (Moniezia expansa, Moniezia benedeni, Avitellina centripumctata, Thysaniezia giardi). Оскільки він знищує лише дорослих гельмінтів, рекомендується через два тижні застосувати засіб повторно, у таких самих дозах.
«Фенбендазол плюс» складається з двох взаємодоповнюючих діючих речовин: піперазину адипіната й фенбендазола. Це ефективний засіб проти більшості видів глистів, які паразитують у травній системі тваринок. Дають ліки з кормом, натщесерце, дозою 5 г на 10 кг маси ондатр, три дні поспіль. Курс лікування через два тижні необхідно повторити.
Препарати «Баймек», «Бровермектин», Профіверм», «Промектин», «Івермектин», «Івермек», «Іверон» виготовлені на основі діючої речовини івермектин, що має найширший спектр дії серед протипаразитарних препаратів. Він ефективний у боротьбі як з внутрішніми паразитами (у дихальній чи травній системі), так і з зовнішніми (блохи, кліщи, волосоїди та інші).
Препарати випускаються у двох формах: для орального застосування і для ін’єкційного способу введення. Якщо ви вибрали оральну форму, то дозування буде наступним: 1 мл на 25 кг ваги оброблюваних тварин. Відміряну дозу розчиняють у невеликій кількості води і випоюють поголів’ю перед ранковим годуванням. Перед обробкою бажано протягом ночі залишити тварин без води, щоб спровокувати спрагу. Обробку слід повторити через 7–10 діб.
Якщо у вашому господарстві зручніше обробляти тварин ін’єкційно, то доза розраховується зі співвідношення: 1 мл засобу на 50 кг ваги тварин. Потрібна кількість препарату вводиться тільки підшкірно. Оскільки ондатри тварини невеликі, то буде потрібен шприц з відповідною градацією. Обробку слід повторити через тиждень тією ж дозою.
Препарати, які містять івермектин, не можна застосовувати для вагітних або самок у період лактації, ослаблених та хворих тварин, а також для молодняка до 1,5-місячного віку. Щоб уникнути непередбачених реакцій, спочатку рекомендується пробно застосувати препарат на декількох малоцінних тваринах, і лише через кілька днів, якщо не буде негативних проявів, обробити все плановане поголів’я.
Деякі захворювання, зокрема інфекційні, заносять до ондатр шкідливі гризуни, комахи, бродячі тварини, дикі птахи, сторонні люди. Не допустити виникнення багатьох хвороб допоможе встановлення надійної огорожі навколо вашої присадибної звіроферми, підтримання чистоти на всій її території, й особливо у звірівницьких приміщеннях, проведення регулярних профілактичних дезінфекцій, дезінсекції та дератизації, строгий контроль якості води та кормів.
Дезінфекцію обладнання, інвентаря та приміщень звіроферми можна проводити як фізичними, так і хімічними методами. З фізичних методів найчастіше використовується випалювання паяльною лампою або газовим пальником та обробка спеціальною знезаражувальною лампою. Обпалювати можна клітки, металевий інвентар, ємності для води, годівниці, гніздові будиночки та інше. Перед обпаленням усі предмети рекомендується ретельно механічно очистити і рясно змочити водою. Вода проникне в усі щілини, тріщини, пази, стики й інші важкодоступні місця об’єктів дезінфекції, і при різкому нагріванні вона перетвориться на гарячий пар, який згубний для мікрофлори.
Другий спосіб знезараження підходить для дезінфекції приміщень і всього, що в них знаходиться, включаючи воду і повітря. Він більш технологічний і вимагає певної кваліфікації від оператора. Перед обробкою із зони впливу лампи потрібно прибрати тварин, людей і рослини.
Існують два види знезаражувальних ламп: кварцеві та бактерицидні. При роботі кварцевої лампи утворюється озон і згубний для мікроорганізмів спектр випромінювання. Вплив цих факторів небезпечний для тварин і людей. Бактерицидні лампи впливають ультрафіолетовими променями і менш шкідливі для тварин і людини. Час обробки залежить від потужності лампи, об’єму приміщення. Якщо прилад підібраний правильно, для повної дезінфекції звіроферми у середньому досить 30 хвилин. Приміщення після обробки потрібно провітрити.
Вибірковий знезаражуючий ефект мають і прямі сонячні промені. Але найчастіше на практиці користуються хімічним способом. Для проведення дезинфекцій хімічним методом застосовують різні знезаражувальні засоби: 2–5% розчин формаліну; гарячий 2–4% розчин їдкого натру; 3–5% розчин фенолу; препарати «Кристал», «Віркон С», «Екоцид С» та інші. Тварин на час проведення дезінфекції необхідно прибрати з приміщення, хоча деякі засоби («Бровадез», «Арквадез плюс» концентрацією 0,25%, перекис водню, молочна кислота та інші) не потребують проводити знезараження за відсутності тварин. В обох випадках перед проведенням знезараження приміщення обов’язковою умовою є повне видалення залишків корму та води!
Дезінфекцію проводять або звичайним обприскуванням поверхонь, або аерозольно. При аерозольному методі спеціальним генератором створюються і розпорошуються найдрібніші крапельки дезрозчину, які проникають у важкодоступні місця в приміщенні. Така обробка дозволяє дезінфікувати повітря і всі предмети, що знаходяться у приміщенні.
Повну дезінфекцію всього інвентаря, обладнання, годівниць, басейнів та приміщень достатньо проводити двічі на рік, а білити вапном стіни та вольєри слід кожні 10 днів. Ще дуже бажано обладнати на вході у звіроферму дезбар’єр. Це невелике (близько 5 см) поглиблення в підлозі, довжиною приблизно в два кроки, яке заповнене тирсою, змоченою дезрозчином. Його функція – знезаражувати взуття усіх, хто заходить та виходить з приміщення, а також колеса допоміжних транспортних засобів. Заправляти дезбар’єр свіжим знезаражуючим розчином потрібно раз у 7–10 днів або в залежності від його висихання.
Для проведення дератизації можна скористатися одним з двох методів – механічним або хімічним. Механічний метод полягає в застосуванні різних пасток, капканів, давилок, липучок і подібних винаходів. Він застосовується, коли кількість гризунів на фермі незначна. Якщо шкідників багато, то зручніше користуватися хімічними засобами.
Небажаних мешканців ферми можна труїти готовими отруйними принадами на основі бродіфакуму, фосфіду цинку, бромадіалону, етилфенаціну, дифенаціну або інших речовин, наприклад: «Пінокумарин», «КРИСІН», «Смерть щурам», «Смерщур», «Винищувач», «Лускунчик», «Зоокумарин», «Цунамі» та інші.
А можна згадані отрути купити у чистому вигляді і приготувати приманки самостійно, використовуючи хліб, варене зерно, м’ясний фарш й інші ласощі. У приготований корм додають 5% отрути і ретельно розмішують до однорідної маси. Принади розкладають у затишних місцях, недоступних для ондатр. Оновлювати закладки слід до тих пір, поки гризуни не перестануть їх з’їдати.
Крім цього, можна використовувати отрути безпринадним способом. Отруйними порошками і мазями змащують входи в нори. Під час входу-виходу шкідників у нору чи з неї, отрута потрапляє на шерсть гризунів, яку вони регулярно вилизують. Так, непомітно для себе, щури вживають отруту і гинуть протягом тижня.
Препарати, які містять культури мікроорганізмів, здатних викликати епідемії у щурів та мишей, на ондатрівницькій фермі застосовувати не можна. Використання таких засобів небезпечне для життя самих ондатр.
Для проведення дезінсекції застосовують препарати: «Байт», «Агіта», «Мухостоп», «Смерть шкідникам» та інші. Ще можна встановити спеціальні липучки або пастки для комах. У місцях скупчення комах, їх можна знищити за допомогою обприскування 1% водним розчином карбофосу, 0,5% хлорофосу, 0,5% трихлорметафосу, 0,2–0,5% дифосу та інших інсектицидів. Витрата готового розчину: 100 мл на 1 квадратний метр всередині приміщення і 200 мл на зовнішніх стінах та об’єктах, які приваблюють комах.
Відставання у рості та розвитку, погіршення стану хутряного покриву й шкіри, зниження статевої активності, невиношування вагітності або труднощі з заплідненням можуть бути наслідком нестачі вітамінів в організмі тварин. Якщо симптоми спостерігаються у всього поголів’я, то в першу чергу слід звернути увагу на раціон ваших вихованців і бажано провести біохімічне дослідження крові. Якщо ж випадки поодинокі, то можна обмежитися вітамінотерапією лише для тих тваринок, які мають подібні симптоми.
Зручні в застосуванні оральні вітамінні засоби. Їх можна давати груповим способом або індивідуально. Існує багато препаратів для боротьби з гіповітамінозом та їх ефективної профілактики. Розглянемо деякі з найбільш відповідних для ондатр. «Фармавіт Neo для хутрових тварин». Препарат містить групу вітамінів: А, D, Е, В2, В3, В5, В6, В12, Вc, Н, біотин, фолієву кислоту. Його дають ондатрам разом з кормом або питною водою.
Використовуються два варіанта препарата. «Фармавіт Neo – П» застосовують для профілактики, щодня, з листопада до червня включно, для дорослого поголів’я і молодняку старше 1,5 місячного віку. Добова доза на одну тварину: 0,5 г препарату, незалежно від віку.
«Фармавіт Neo Н» застосовують з профілактичною або терапевтичною метою для молодняка ондатрового поголів’я. Доза препарату на добу – 1 таблетка на 3 особини. Препарат приміняється трьома курсами тривалістю по 21 день, з тижневою перервою між ними. Застосування препарату покращує стан хутряного покриву, зміцнює здоров’я тварин за рахунок нормалізації обмінних процесів, підвищує молочність самок, збільшує кількість дитинчат у посліді та сприяє кращому збереженню молодняка, прискорює його ріст і розвиток, підвищує загальну резистентність.
«Біосупервіт» краще використовувати не як щоденну добавку, а як лікувальний засіб. Його слід випоювати з водою протягом 7 – 10 діб, дозою 0,5 мл на одну особину. У кожному мілілітрі препарату міститься: вітаміну А – 25 000 МЕ, вітаміну D3 – 10 000 МЕ, вітаміну Е – 10 мг, вітаміну В3 – 5,25 мг, вітаміну В6 – 1,6 мг, вітаміну В12 – 0,00001 мг, магнія хлориду – 0,9 мг, міді сульфату – 0,1 мг, цинка сульфату – 0,1 мг, замінних та незамінних амінокислот – 95 мг. Внаслідок його застосування зикають симптоми гіповітамінозу, покращується засвоюваність корму, знижується вплив стрес-факторів, підвищується загальна резистентність, нормалізуються обмінні процеси, відновлюється репродуктивна функція.
«Ганаміновіт» та «Вітастар» – аналогічні препарати, які мають у своєму складі вітаміни ретинол (віт. А), токоферол (віт. Е), кальциферол (віт. Д), менадіон (віт. К3), аскорбінову кислоту (віт. С), тиамін (віт. В1), рибофлавін (віт. B2), кальція пантотенат (віт. В5), піридоксин (віт. B6), фолієву кислоту (віт. Bc), нікотинамід (віт. PP), біотин (віт. Н), а також амінокислоти: D, L-метіонин, лізин, аланін, триптофан, цистин, аргінін, аспарагінова кислота, валін, гістидин, гліцин, глутамінова кислота, ізолейцин, лейцин, пролін, серин, треонін, фенілаланін.
Застосовують препарат з профілактичною метою, додаючи його до корму постійно, дозою, зазначеною раніше у раціоні (0,1 г на 1 кг зернового корму) або курсами по 4–8 днів, з перервою 1–2 місяці, дозою 0,5 г на 1 кг зернового корму. Використання препарату дозволить усунути прояви гіповітамінозу, поліпшити стан ослаблених тварин, прискорити зростання й розвиток молодняка, підвищити репродуктивні показники батьківського стада, пом’якшити вплив лікарських препаратів на організм ондатр.
Слід пам’ятати, що вітамінотерапія – це вимушена міра. Застосовувати її варто лише у тому випадку, коли потрібно швидко вивести тварин з критичного стану. Набагато краще, якщо необхідну кількість вітамінів ондатри будуть своєчасно отримувати з кормом. Для орієнтиру нижче вказано вміст основних вітамінів у різних видах кормів.
Основне джерело вітаміну А : зелена трава, особливо бобових (30–100 мг/кг), яксне сіно (20–30 мг/кг), сінаж (60 мг/кг), трав’яне борошно (100–250 мг/кг), свіжа морква (70–95 мг/кг). У випадку тривалого зберігання моркви кількість вітаміну А у ній зменшується.
Багато вітаміну D у сіні бобових, висушеному на сонці (750–900 ІЕ в 1 кг), кукурузному силосі 450 ІЕ), риб’ячому жирі (50 000 ІЕ).
Джерелом вітаміну С є молода зелень, особливо листя (400–900 ІЕ), гіллячковий корм (500 ІЕ), хвоя (1000 ІЕ), коренеплоди та бульбоплоди (115–380 ІЕ).
Вітамін Е знаходиться у таких кормах: молода трава (100–150 мг/кг), бобове сіно (70 мг/кг), зерно кукурудзи.
Вітамін B міститься у кормі тваринного походження, у риб’ячому борошні (30–80 мг/кг), м’ясо-кістковому борошні (40 мг/кг), зернах, висівках злаків та пшениці. Саме правильно підбираючи склад кормів у раціоні, слід забезпечувати звірят усіма необхідними вітамінами.
Крім згаданих вище поширених розладів, можливі ураження ондатр багатьма більш небезпечними хворобами, такими як туляремія, стробілоцеркоз, пастерельоз, геморагічна лихоманка та інші.
На завершення цього матеріалу слід розглянути деякі особливості поводження з ондатрами. Ондатра – маленьке, але дуже сміливе звірятко, здатне за потреби дати відсіч. Якщо шляхи до відступу відсутні, вона нападає, кидаючись просто в очі! Розмір агресора її зовсім не лякає. Особливо сміливими стають самці перед появою дитинчат. Вони не тільки не ховаються з появою людини, а й можуть напасти, тому з перших днів потрібно поводитися з ними лагідно та спокійно, годувати в один і той же час, говорити, привчаючи тварин до свого голосу. Згодом вони будуть виходити з будиночків, почувши вас. Довіра з боку тварини істотно спрощує догляд за ними, упіймання, періодичні огляди та ветеринарні маніпуляції.
Ловити ондатр потрібно за середню частину хвоста. Спроба утримати тварину за кінець хвоста призводить до того, що шкіра знімається подібно чохлу, і травмована тварина може через це загинути. Особливо слабка шкіра хвоста у молодняка й самок. Не слід докладати великих зусиль, витягаючи ондатр з укриття, оскільки у цьому випадку можна зламати тваринці хвоста і зірвати її чіпкі кігтики. Піймавши за хвіст, не потрібно довго тримати ондатру у звислому положенні. Звірятко може примудритися вивернутися та вкусити. Для захисту рук доцільно користуватися рукавицями з щільного матеріалу. (Наприклад, такими, які використовують зварювальники).
Ондатри, особливо дитинчата, можуть легко підніматися по сітці вольєра вгору, але спускатися назад вони не вміють, тому часто просто падають і травмуються. Для запобігання втечі з вольєра і травм молодняка нижню частину вольєра, до висоти 50 см, краще робити з гладкого матеріалу, непридатного для лазіння (шифер, листи металу, цегляна кладка й т. ін.).
Будь-якою справою варто займатись лише у тому випадку, коли ви робите її з задоволенням і любов’ю. Це, напевне, головний інгредієнт успіху. Якщо він є, то й годування, і догляд, і ставлення до тварин будуть правильними. Успішного вам ондатрівництва!
Відповіді на питання, які виникли під час ознайомлення з цією темою, можна отримати на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
