Окрім статей з докладними описами багатьох технологічних процесів у бджільництві, які можна знайти на нашому сайті, не меншу увагу варто, напевне, приділити й тому, заради чого переважно й здійснюється вся робота пасічника, а саме – відкачуванню меду. Це доволі складний процес, тому він заслуговує на окрему статтю, яка буде адресована насамперед новачкам у цій справі та тим, хто лише планує долучитись до такого захоплюючого заняття, як бджільництво.
Відкачування меду – це завершальний етап копіткої праці пасічника, етап отримання результату. Саме відкачування меду об’єктивно дає зрозуміти господареві пасіки, наскільки успішно він попрацював у поточному (а часто й у попередньому) році, чи були його рішення та дії правильними, чи щось потрібно було зробити по-іншому.
Скільки разів можна відкачувати мед протягом літа – залежить від багатьох як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Найважливішими в цьому питанні є кваліфікація бджоляра, обрана ним система вуликів і розмір рамок, напрямок бджільництва (виробництво меду чи виведення маток, збір отрути або маткового молочка, відбір бджолопакетів, апітерапія тощо), а також спосіб забезпечення пасіки взятком (стаціонарна це пасіка або кочова, чи є можливість висівати великі масиви культур-медоносів у радіусі продуктивного польоту бджоли від пасіки, а також чи є можливість розташувати пасіку поруч з багатою природною кормовою базою тощо).
Більшість бджолярів-власників стаціонарних пасік качають мед один раз чи двічі за сезон, залежно від того, наскільки багата взятком та місцевість, де розташована їхня пасіка. У різні роки ці умови можуть сильно різнитись, отже відрізнятиметься й кількість зібраного пасікою меду, її продуктивність та й, зрештою, фінансова результативність.
Для стаціонарної пасіки важлива не лише сила взятку (кількість нектару, принесена бджолами впродовж світлого часу доби) та його тривалість (скільки днів цвіте група рослин-медоносів даного виду), а й видова різноманітність рослин-медоносів, що квітнуть у різні строки та, навіть, тривалість інтервалів між періодами їх цвітіння.
Дуже зручно, якщо стаціонарна пасіка стоїть поруч із достатньою кількістю медоносів, які цвітуть у різний час протягом усієї теплої пори року, і взятки змінюють один одного з невеликими перервами. У таких умовах можна качати мед (навіть без кочівок, зі стаціонарної пасіки) кілька разів на літо. Проте, це трапляється нечасто.
Дикорослих рослин-медоносів залишилося дуже мало, тому бджолярі можуть покластись лише на культурні сільськогосподарські рослини, що не тішать своєю різноманітністю, та й цвітуть вони переважно в один і той же період.
Кількість відкачувань меду на кочовій пасіці більше залежить від породи бджіл, яких утримує бджоляр, від погодних умов і вправності самого пасічника, від його вміння мислити стратегічно (знайти посіви медоносів, правильно скласти план кочівок на весь сезон з урахуванням можливостей кормової бази місцевості та його власних можливостей), від його вміння організувати роботу пасіки на медозборі таким чином, щоб забезпечити бджіл не лише роботою, а й періодами відносного відпочинку, коли сім’ї зможуть самостійно відновитись та довести зібраний нектар до повної зрілості.
Стосовно породи бджіл, – вона має вирішальне значення для кочової пасіки, оскільки в умовах тривалого медозбору та сильних взятків, які постійно змінюють один одного, робочі бджоли швидко зношуються, а сім’ї через це помітно просідають.
Для кочової пасіки, що працює значно інтенсивніше за стаціонарну, потрібні породи, які не обмежують або несуттєво обмежують роботу матки, не схильні заливати медом гніздову частину і, тим самим, не стримують темпи природної зміни старих зношених робочих особин молодими.
Ці породи, крім хорошої здатності до самовідновлення чисельності сім’ї, повинні вміти швидко переходити з одного виду взятку на інший, не гаючи часу на звикання до нових медодайних рослин.
Строки відкачування меду можуть бути різними для різних регіонів. Вони залежать від особливостей клімату та переважаючої кормової бази, термінів цвітіння рослин-медоносів у кожній конкретній місцевості та від обраної породи бджіл, яку утримуть на пасіці.
Наприклад, якщо неподалік від пасіки є багато рослин, які забезпечують значні ранні взятки (первоцвіти, ріпак, фруктові сади, акація та ін.), а ви утримуєте породи бджіл з раннім строком розвитку (карніка, карпатка, деякі лінії бакфасту тощо), то перший мед можна відкачати одразу після завершення їх цвітіння – наприкінці травня чи початку червня. Його буде менше, ніж улітку, проте якусь частину товарного продукту можна все-таки отримати.
Таке раннє відкачування меду є швидше винятоком, ніж правилом. Найчастіше для стаціонарної пасіки з середніми продуктивними можливостями час першого відкачування припадає на кінець червня.
Перше відкачування меду проводять не лише для отримання цінної товарної продукції, але й щоб звільнити місце під новий нектар перед основним медозбором, який зазвичай починається в липні. Якщо цього не зробити, то з появою липневого взятку бджолам доведеться обмежувати роботу матки, щоб розмістити принесений ними свіжий нектар.
У більшості бджолиних порід інстинкт заготівлі корму переважає над інстинктом розмноження. Тому під кінець сезону може трапитись так, що меду у вулику буде багато, а бджіл – дуже мало. Така ситуація ускладнить осінню заміну й нарощування чисельності бджіл перед зимівлею (нове покоління просто не буде кому вирощувати) і може призвести до того, що сім’я піде в зиму нечисленною.
Друге відкачування проводять після завершення основного медозбору або під час нього, на завершальному етапі. Відкачування меду наприкінці липня – початку серпня слід здійснювати обережно, щоб не забрати занадто багато й не залишити бджіл на зиму з мізерними запасами корму. Не варто сподіватись, що в серпні медозбір ще не закінчився, і бджоли встигнуть принести взяток. Якщо вони щось і донесуть, то небагато.
Після відкачування у вулику мають залишатись не менше восьми повномедних рамок (вагою до 2,5–3 кг кожна), без урахування невеликих медових ділянок на розплідних та медопергових рамках. Особливо це актуально для порід, матки яких восени продовжують довго сіяти та яким невластиве економне витрачання кормів під час зимівлі (здебільшого це італійська порода і її помісі, деякі лінії бакфаст та інші).
Поспішати з викачуванням меду не варто. Перед цим потрібно переконатись, що він вже дозрів, що вологість продукту досягла того рівня, коли він може зберігатись у звичайних умовах впродовж тривалого часу (роками). Вологість більшості видів зрілого меду становить 20–21%, хоча є й виключення. Наприклад, готовий вересовий мед має вологість 23–26%.
Ознакою готовності меду є те, що бджоли його запечатали. Викачувати можна лише за умови, що запечатано не менше 3/4 площі рамки. Незрілий мед викачувати не бажано – такий продукт під час зберігання може забродити через високий вміст вологи.
Зрілий мед відрізняється від незрілого за такими ознаками: ллється він повільно, стрічечкою; на дно посуду лягає гіркою, що розтікається, з характерним звуком, схожим на тихе потріскування. Незрілий мед тече й розтікається по дну швидко, як звичайна рідина.
Зволікати з відкачуванням також не варто. Особливо це стосується тих видів монофлорного (зібраного з одного виду рослин) меду, які схильні до швидкої кристалізації (ріпаковий, гірчичний тощо). Запізнення з відкачуванням такого меду провокує його можливу кристалізацію прямо в сотах, після чого витягти продукт звідти буде майже неможливо.
До того ж, невідкачаний мед займає чималу площу гніздової частини вулика та значно обмежує місце для роботи матки, а це перешкоджає швидкому нарощуванню чисельності сім’ї.
Щоб спростити свою роботу та мінімізувати людське втручання в життя бджолиної сім’ї, пасічникові бажано попередньо підготувати бджолосім’ї до відкачування меду.
Приблизно за три тижні до запланованого відкачування меду потрібно відділити гніздову частину рамок від решти простору вулика за допомогою роздільної ганеманівської решітки. Проходити крізь неї можуть тільки звичайні бджоли, а матка – ні.
Таке обмеження дозволить матці сіяти лише в гніздовій частин, до того ж компактніше, не розтягуючи розплід на медові рамки. У майбутньому цей прийом дасть змогу бджолярові повніше відкачувати товарний мед.
У багатокорпусному вулику ганеманівська решітка встановлюється між першим (нижнім, гніздовим) корпусом та іншими, а в лежаку нею обмежують гніздову частину з двох сторін. Під час встановлення решітки потрібно обов’язково переконатися, що матка знаходиться саме в гніздовій частині вулика, інакше ефект від цієї операції буде протилежним.
Відкачування меду з багатокорпусного вулика та вулика-лежака дещо відрізняються на етапі відбору рамок. У багатокорпусному вулику можна значно спростити роботу пасічника з видалення бджіл на медових рамках за допомогою бджоловидаляча. Достатньо встановити цей пристрій у вулику за добу до відкачування меду.
Бджоловидаляч – це суцільна перегородка з отворами, яка пропускає бджіл лише в одному напрямку – з медового корпусу. Встановлюється вона між медовими корпусами, які планується відкачати повністю та рештою вулика.
Щоб встановити бджоловидаляч, перш за все слід обов’язково закрити льотки медових корпусів, в яких буде здійснюватись відкачування меду, сітчастою заслонкою з дрібними вічками, що вільно пропускає повітря, але перешкоджає бджолам потрапляти туди.
Через добу після встановлення бджоловидаляча робочих бджіл у відокремлених ним корпусах майже не залишиться. Це дуже полегшує бджоляру роботу під час відбору медових рамок. У таких випадках можна навіть брати корпус повністю, а не порамочно й відносити чи відвозити в приміщення, де проводиться відкачування. У вуликах-лежаках відбирати рамки доводиться по одній.
Найкраще викачувати мед у першій половині дня за хорошої, тихої погоди. Зазвичай роботу починають близько 9:00 і продовжують доти, доки бджоли дозволяють працювати, тобто поки вони не починають сильно жалити.
Багато що залежить знову ж таки від породи бджіл, кваліфікації, особистих здібностей та стану здоров’я бджоляра, погодних умов, наявності взятку та багато іншого.
Неагресивні породи (наприклад, більшість ліній бакфаст) в хорошу погоду, за наявності взятку дають можливість попрацювати навіть до 19:00, а то й до 20:00! Безпородні бджоли та породи середнього ступеню дратівливості (українська степова, італійська, багато ліній карніки) за тих же умов починають активно атакувати бджоляра вже після 15:00. В агресивних порід (середньоруської та її помісей, багатьох безпородних бджіл) роботу в вуликах доводиться припиняти після 13:00 або 14:00.
Для комфортного відкачування меду знадобиться набір інструментів та обладнання. Насамперед необхідно мати приміщення, де відбуватиметься відкачування. Якщо пасіка невелика, стаціонарна й розташована вдома, то можна тимчасово пристосувати та використати відповідне за розмірами й санітарними вимогами господарське чи інше приміщення (наприклад, кухню). Для великої пасіки знадобиться просторе, світле та чисте спеціальне приміщення. А для кочової – або пересувний пасічний будиночок, або намет, що швидко монтується, або шатро.
З особистого досвіду: якщо частина пасіки кочує, то приміщенням для відкачування меду може слугувати каркасне розбірне шатро, стінками в якому є біла сітчаста тканина. Сітчаста тканина надійно захищає людей і мед від нападу бджіл. Водночас вона забезпечує дуже хорошу вентиляцію та освітленість, чим створює комфортні умови роботи для помічників бджоляра.
Вхід до шатра також зроблений з сітчастої тканини. Він закривається замком-блискавкою, що доволі зручно під час експлуатації. Розміри шатра 3 м × 3 м дозволяють вільно розмістити там усе необхідне обладнання, а також забезпечують достатньо місця для роботи двох помічників (один розпечатує рамки, другий відкачує мед).
Щоб швидко й комфортно підготувати рамки до відкачування меду, потрібен стіл для розпечатки. Всупереч своїй назві це обладнання не дуже схоже на стіл. Зовні воно швидше нагадує прямокутну металеву ванну на високих ніжках. довжина його – від 1 до 1,5 м; ширина відповідає ширині вулика, – такий розмір робить процес встановлення рамок, призначених для розпечатки, дуже зручним.
Розпечатування здійснюють у «кошику». Кошиком називають прямокутний ящик із сітчастими стінками та дном, вставлений у цю ванну. Сітчасте дно та стінки кошика забезпечують хороший відтік меду зі зрізаного забрусу. Дно ванни має форму жолоба, нахиленого в бік спускного крана. Для зручності роботи висота ніжок регулюється відповідно до зросту оператора.
Столи для розпечатування виробляються багатьма фірмами серійно. Вони є у вільному продажу. Кращий матеріал для такого обладнання – нержавіюча сталь. Вона міцна, легко миється, не вступає з медом у хімічні реакції. Використання столу для розпечатки рамок помітно прискорює роботу.
Одним з найголовніших видів обладнання є медогінка. Вона має вигляд чималої бочки з краном для зливання меду та декількома (від 2 до 48) касетами для рамок, розташованими симетрично й рухомо закріпленими на осі всередині. Медогінки бувають різні: маленькі й великі; з ручним приводом і з електричним; зроблені з нержавіючого матеріалу або з оцинкованого заліза.
Принцип роботи у всіх них однаковий: розпечатані рамки з медом встановлюють у спеціальні касети. Внаслідок дії відцентрової сили, яка виникає під час обертання рамок навколо осі медогінки, відбувається витікання меду зі стільників. Продукт одразу ж потрапляє на внутрішню сторону бічних стінок медогонки й поступово стікає на дно.
Щоб забезпечити кращу якість відкачаного меду, варто використовувати медогінку з нержавіючої сталі – матеріалу, хімічно cтійкого до складових редовин продукту. Для середньої пасіки вистачить звичайної ручної медогінки, що розрахована на відкачування меду з чотирьох рамок водночас.
Щоб не переривати роботу задля зливання та проціджування меду, медогонку бажано купувати з ніжками або закріпити на невисокому міцному столику. У такому разі з’являється можливість одночасно качати мед і проціджувати його. А це дозволяє за день відкачати мед зі значно більшої кількості вуликів.
Для розпечатування медових рамок потрібні: спеціальний пасічний ніж, пасічна вилка, культиватор («Кузина» чи «Білка») або рубанок. Ніж для розпечатки сот можна викоритовувати звичайний або з електричним підігрівом. Звичайний пасічний ніж зручний у роботі, але для більшої ефективності його потрібно постійно підігрівати в окропі, а це завдає додаткового клопоту.
Ніж з електричним підігрівом має ту ж форму, що й звичайний, але трохи більший за розміром (ширина леза – 4 см, довжина – 23 см). До того ж у його лезі розташований термоелемент, що розігріває ріжучі краї інструменту. Використання такого ножа значно підвищує продуктивність праці оператора за рахунок зручності роботи. Електрика (12 чи 220 Вольт) розігріває ніж до робочої температури +70…90°С приблизно за 40–60 секунд після включення, внаслідок чого він легко, майже без зусиль, зрізає воскові кришечки.
Використання такого ножа забезпечує вищу якість виконаної роботи. Зрізи виходять завжди рівними, а стільники майже ніколи не деформуються, та й рамки ушкоджуються мінімально. Електричний ніж можна підключити як до звичайної розетки через понижувальний трансформатор, так і безпосередньо до 12-вольтного автомобільного акумулятора спеціальними клемами-«крокодильчиками». Така особливість цього інструменту дає можливість використовувати його для відкачування меду на кочовій пасіці, в полі, де відсутня електромережа.
Рубанок для розпечатки рамок – це інструмент, принцип дії якого ідентичний дії електричного ножа, з тією різницею, що лезо його розташоване перпендикулярно ручці. Зовні він нагадує мініатюрну городню сапочку. Рубанок для розпечатування потужніший за нож і підключається до розетки 220 Вольт. Гостро лезо шириною 11,5 см нагрівається до температури +85…90°С, завдяки чому швидко й без зусиль зрізає воскові кришечки з поверхні медових рамок.
У деяких моделей лезо має тефлонове покриття, яке значно полегшує очищення рубанка від воску. За швидкістю роботи розпечатування рамок рубанком відбувається приблизно вдвічі швидше, ніж за допомогою електричного ножа. Забезпечується і якість роботи – рамки лишаються неушкодженими, а стільники не деформуються.
Станок для розпечатування стільників «Клин» (або дельта-ніж французької фірми ТОМАС) складається з широкого – на всю ширину стандартної даданівської рамки – гострого, клиноподібного ножа й опірної рами, на яку кладуть медову рамку. Розміри ножа – 41,5 см (довша сторона) та 25 см (коротша сторона). У лезі розміщений нагрівальний елемент, котрий нагріває ріжучу поверхню до +90°С. Потужність цього приладу – 150 Вт при напрузі 12 В і силі струму від 10 до 12 А.
Його можна підживлювати від автомобільного акумулятора. Але звичайного автомобільного акумулятора (на 65–75 А·год) вистачить лише на 2,5–3,5 години безперервної роботи приладу. Тому доцільніше підключити його до мережі через понижуючий трансформатор 220/12Вольт.
Існують різні модифікації цього інструмента, які відрізняються між собою конструктивними особливостями: для вертикального розпечатування та для горизонтального розпечатування. За способом нагрівання розрізняють парові ножі, де теплоносій (гаряча вода або пара) пропускається по трубці всередині леза, та сухі, в яких ріжуча поверхня нагрівається внаслідок розігріву електричного елемента (спіралі) всередині леза. Для роботи парових моделей потрібне підключення парогенератора. За ступенем зручності у використанні сухі моделі практичніші.
Щоб розпечатати рамку, її просувають по лезу ножа. Одна сторона розпечатується одним рухом. Забрус падає цілим шаром у ємність, над якою закріплений ніж. Очищення леза від забрусу не потрібне. Для розпечатування з іншого боку, рамку просто перевертають і виконують ту ж саму операцію повторно. Цей станок працює дуже швидко. Одну сторону рамки можна розпечатати за 3–5 секунд. Зрізи виходять рівними, без «ям», стільники не зминаються, не вириваються. Але ним зручно користуватись тільки за умови, що всі рамки рівні, вощина не деформована та якщо потрібно відкривати всю площу рамки.
Такий прилад придатний для використання на нових медових рамках медових корпусів багатокорпусного вулика. Деформовані рамки або рамки з вулика-лежака, де крім меду часто трапляється ще й деяка кількість печатаного розплоду або перги, розпечуватати на станку «Клин» не можна.
Культиватор для розпечатування рамок є прямокутною, металевою рамкою завширшки 8 см, на якій розміщені 15 дуже гострих голок. А на протилежному боці рамки (навпроти голок) встановлена тонка пластина, яка обмежує їх заглиблення на відстань більшу, ніж це потрібно для розпечатування стільників. Ця рамка кріпиться до дерев’яної чи пластмасової ручки. Кут нахилу та глибина занурення голок у віск регулюються.
Для розпечатки рамок з медом оператор з невеликим зусиллям проводить інструментом по запечатаній поверхні в напрямку на себе й знімає воскові кришечки. Культиватор зручний у роботі та демонструє високу маневреність на рамці. Ним можна дуже швидко відкрити мед, не зачепивши при цьому розплід.
Та іноді він залишає рвані сліди, а якщо поверхня сотів нерівна, то стільники в поглибленнях залишаються нерозпечатаними. І тоді ці ділянки слід проходити повторно. До того ж культиватор потрібно постійно очищати від зрізаного воску та бажано, як і звичайний пасічний ніж, постійно підігрівати в окропі, що заповільнює й ускладнює роботу.
Пасічна вилка складається з ручки та закріплених в одній площині 15 сталевих голок. Голки можуть бути прямими або гнутими для зручності роботи на деформованій вощині. Довжина цього інструменту складає 20–21 см, ширина – 7–8 см. Крім розпечатування рамок, вилку можна застосовувати для швидкого очищення від воску культиватора, описаного вище.
Вилка придатна для виконання робіт невеликого обсягу, оскільки не дозволяє працювати швидко. Цей інструмент вимагає постійного очищення від забрусу, залишає рвані краї на стільниках, проте самі стільники не деформує. У разі безперервої роботи пасічною вилкою швидко втомлюється рука, що є суттєвим недоліком цього інструменту.
Для роботи безпосередньо у вуликах пасічнику знадобляться: запас суші або нових рамок, щоб замінювати вимушено вибраковані в процесі відкачування, пасічна стамеска, димар, пасічний ніж, пасічний ящик, порожній вулик для тих рамок, які з якоїсь причини потрібно тимчасово забрати з основного вулика, щітка для змітання бджіл з рамок і, звичайно ж, засоби індивідуального захисту (сітка, комбінезон або халат, просторі штани із щільної тканини та закрите взуття).
Іноді бувають потрібні рукавички (у разі роботи з агресивними породами або для роботи в несприятливий час), але працювати в них незручно, тому за можливості краще обходитися без них. Якщо бджоляр користується бджоловидалячами й забирає рамки не по кілька штук, а цілими корпусами, то ще потрібен візок для їхнього перевезення в приміщення для відкачування.
Оптимальна температура для відкачування меду – в межах від +23°С до +27°С. За вищих температурних показників вощина на рамках (особливо на нових, не користованих узимку) в медогінці буде рватись, а стільники – сильно деформуватимуться. Потім бджоли відбудовують такі пошкоджені рамки дуже неохоче. В надто холодних умовах (коли температура нижча +20°С) воск втрачає свою еластичність, і вощина на рамках під дією відцентрової сили в медогінці може розтріскуватись.
Відкачувати мед самому важко й довго. А строки виконання робіт здебільшого мають важливе значення, особливо для великої чи кочової пасіки. Щоб виконати роботу швидко й результативно, потрібна команда, яка б складалась з бджоляра-господаря пасіки та 1–3 помічників, котрі будуть працювати «в тилу»: носити з пасіки в приміщення для відкачування відібрані бджолярем повні рамки та повертати йому порожні, розпечатані рамки, відкачувати мед у медогінці, проціджувати його, розливати в тару й т. ін.
Процес відкачування меду здійснюється в кілька етапів. Спочатку бджоляр відбирає у вуликах готові до відкачування медові рамки. Робити це краще самому, не перекладати таку роботу ні на кого, навіть на дуже довірених помічників. Тут відоме правило «хочеш зробити якісно – роби сам» діє повною мірою. Працюючи з власними вуликами особисто, ви точно будете впевнені, що все зробили так, як потрібно. І, крім того, знатимете ситуацію в кожній конкретній сім’ї.
Вибір рамок проводиться за певною схемою. Якщо бджоли з медових корпусів були видалені за допомогою бджоловидаляча, то, відкривши дах вулика та переконавшись у їх відсутності, корпус можна забрати повністю, не розбираючи. Якщо бджоли на рамках чомусь залишилися, або ж бджоловидаляч не застосовувався, то пасічник, знімаючи верхню кришку, пускає кілька струменів диму на верхні бруски рамок, щоб бджоли не виявляли агресії й можна було витягти рамки з вулика.
Зазвичай рамки міцно приклеєні до вулика прополісом, і без стамески їх з місця не зірвати. Першу рамку вийняти найскладніше, витягувати решту буде легше. Зсунувши рамку з місця, потрібно обережно вийняти її з вулика й оглянути. Якщо це останнє викачування меду в поточному сезоні, то перш за все потрібно вибрати з рамок і залишити у вулику запас корму на зиму, а потім вже відбирати рамки для відкачування.
Для відкачування придатними є рамки, які не мають відкритого розплоду, і мед в яких запечатаний щонайменше на 3/4 площі рамки. Відібравши медові рамки у верхньому корпусі, його знімають і переходять до другого (якщо медових корпусів більше одного).
Поки бджоляр працює у другому корпусі, помічники встигають звільнити рамки з верхнього. Ці рамки слід одразу повернути у вулик, на місце щойно відібраних, – тоді бджолам буде де розміститися.
Нижній гніздовий корпус часто теж буває заповнений медом, тому його також варто оглянути. Якщо матці нема де сіяти (все заповнено медом), то медові рамки потрібно замінити відкачаними. А якщо основна частина рамок гніздового корпусу зайнята розплодом, то не варто відкачувати мед з 1–2 крайніх, заповнених медом.
Відбір рамок у лежаку потрібно починати від краю та рухатися до середини. У разі нестачі місця для роботи матки в центр розплідної частини вулика потрібно поставити 2–3 пусті рамки з темною вощиною. Також підійде суш або щойно відкачані рамки з того ж вулика.
Діставши рамку з вулика, оглянувши та переконавшись, що її можна качати, бджоляру треба прибрати з неї бджіл. Для цього їх спочатку струшують у вулик двома-трьома різкими рухами, а потім комах, що залишилися (а їх зазвичай залишається відсотків 20 від початкової кількості), змітають щіткою або невеликим трав’яним віником.
Використовувати для цього гусяче крило, як це робили наші діди, я б не рекомендував. Відібрану та очищену від бджіл медову рамку потрібно відразу ж сховати у пасічний ящик і накрити кришкою або цупкою тканиною, щоб бджоли не поверталися на неї.
Відібрані рамки слід якнайшвидше відкачати й повернути в сім’ю. Найбільш актуальним це є для вуликів-лежаків, де немає гніздового корпусу, і звичайний перебіг життя бджолиної родини сильно порушується втручанням людини.
Відбираючи рамки, пасічник повинен працювати швидко й надзвичайно акуратно, щоб мед випадково не потрапив на зовнішню сторону вулика і не спровокував напад на цю сім’ю ос, шершнів або бджіл з інших сімей. Особливо це важливо, коли взяток у природі вже закінчився.
Передавши рамки помічнику, бджоляр продовжує свою роботу. А помічники в цей час спочатку розпечатують рамки одним з вище згаданих інструментів, а потім відкачують мед у медогінці, для чого кожну рамку вставляють до окремої касети медогінки. Коли всі касети будуть заповнені, розпочинають відкачування меду за допомогою обертання ручки або з використанням електричного приводу.
У касеті можна розмістити одну даданівську рамку або дві магазинні. У чотирирамковій медогінці можна качати або чотири рамки, або, якщо з якоїсь причини немає такої кількості, дві, розташувавши їх одна навпроти одної. Одну чи три рамки нормально відкачати не вдасться через розбалансування ваги. З тієї ж причини бажано підбирати для одного циклу всі рамки приблизно з однаковим наповненням медом, а отже, однакової ваги. Якщо цього принципу не дотримуватись, то медогінка навіть на невеликих обертах починає сильно вібрувати, і втримати її дуже складно.
Після відкачування однієї сторони рамки повертають на інший бік і знову обертають. Дуже зручно, якщо касети оборотні. У такому разі рамку для перевертання не потрібно витягувати з касети, а лише повернути іншою стороною разом з касетою.
Рамки з розплодом, дуже повномеді та нові, з молодою, щойно відбудованою вощиною відкачують обережно, на менших ніж зазвичай обертах. Відкачані рамки у разі необхідності ремонтують або вибраковують, зрізають на них трутневий розплід тощо.
Повернувши порожні рамки в сім’ю, вулик закривають і переходять до наступного. До кінця дня потрібно періодично поглядати на вулики, де відбирались рамки для відкачування меду, щоб вчасно попередити можливий напад на них бджіл з інших сімей.
Мед, що накопичився в медогонці, потрібно злити. Зливати готовий продукт краще з одночасним його проціджуванням та розливанням у відповідну тару, залежно від подальшого призначення (зберігання, продаж оптом, роздрібна торгівля, використання для власних продовольчих потреб тощо).
Проціджувати можна через спеціальні металеві сита-фільтри або крізь кілька шарів аптечної марлі. Досвід показує, що складена в 2 шари нова марля відбирає найдрібніші шматочки воску та інші дрібні смітинки краще, ніж спеціальні, призначені для цього сита. Але проціджування крізь сито відбувається набагато швидше.
Тарою може слугувати різний посуд. Мед зберігають у скляній ємності, яка щільно закривається, керамічній або дерев’яній, посуді, виготовленому з нержавіючої сталі або харчового пластику, в емальованому. Але найкраще тримати мед у тарі, яка має внутрішній шар з натурального воску. Проте її використовують рідко.
Згідно з ДСТУ 4497:2005 дозволяється зберігати мед в алюмінієвій тарі. Але слід обов’язково зважати на високу хімічну активність алюмінію. І хоча зверху метал захищений оксидною плівкою, солі, що містяться в меді та органічні кислоти можуть вступати з нею в контакт. Досвідчені бджолярі вважають за краще не вдаватися до використання алюмінієвих ємностей, фольги чи туб для зберігання меду з тієї причини, що при цьому погіршується смак бджолопродукту та, ймовірно, також змінюється його хімічний склад.
Стосовно дерев’яного посуду, – найкраще використовувати липову тару. У ній мед з часом стає ароматнішим, розкриває багатший букет запахів. Але можна зберігати і в посуді з ясена, клена, осики. Категорично не підходить для меду деревина з дуба та хвойних порід. У дубовій бочці мед всотуватиме дубильні речовини, які неминуче знижуватимуть його якість. Деревина хвойних порід багата на смолу, яка при контакті з медом надаватиме йому гіркуватий присмак і нехарактерний для цього продукту запах.
Не можна зберігати мед у тарі з міді, звичайного заліза (сталі), в емальованому посуді з пошкодженням емалі, ємностях, виготовлених із нехарчового пластику.
Більшість бджолярів, що займаються виробництвом меду в товарних обсягах і потребують значної кількості тари для його зберігання та транспортування, використовують відра з харчового пластику. Вони доступні за ціною, випускаються багатьма фірмами, бувають різного літражу та форми.
Для домашнього використання чи роздрібної торгівлі досить зручними у використанні є відерця по 0,5 л, 1 і 5 л. Для зберігання та оптової торгівлі мед краще фасувати в 10–20-літрові відра. Зазвичай перевагу надають пластиковим відрам прямокутної форми, оскільки їх можна розмістити компактніше, ніж круглі.
Багато споживачів зберігають мед у щільно закритих трилітрових скляних банках. Теоретично він повинен добре зберігатися саме в склі, як у хімічно інертному матеріалі. Але на практиці в таких умовах він чомусь досить швидко втрачає свій специфічний запашний аромат і набуває неприємного старого запаху. У великих (на 20 літрів) пластикових відрах такого не відбувається. Тому гурманам краще не зберігати мед у трилітрових скляних банках.
Щодо умов зберігання, то якісний зрілий мед не потребує ніяких особливих параметрів мікроклімату. Він добре зберігається впродовж тривалого часу й у звичайних кімнатних умовах, не втрачаючи своїх корисних властивостей та смакових якостей.
Ось і все, вдалого всім пасічництва!
Усі питання стосовно теми відкачування меду можна обговорити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
