Екзотична краса павичів викликає захоплення кожного разу, як тільки з’являється можливість побачити цих птахів наяву. На проведеній нещодавно виставці голубів та декоративної птиці мені вдалося поспілкуватися з господарями дивовижних пернатих, і в цій статті я хочу детально зупинитися на питаннях утримання, вирощування, розведення павичів, а також розглянути можливості, як окрім естетичної насолоди отримувати ще й прибуток від цього заняття.
Павич – птах, який безсумнівно здатен прикрасити своєю присутністю будь-яку садибу, надати їй вишуканості, навіть деякої аристократичності. Його величний вигляд та яскраво забарвлене пір’я нікого не залишають байдужим! Ті, хто не знайомий зі специфікою вирощування цих дивовижних птахів, переконані, що утримувати, а тим більш займатись їх розведенням – справа надзвичайно складна, яка вимагає створення неймовірних умов, наявності унікальних знань та особливого вміння. Я теж був певний цього, але насправді все виявилось значно простішим.
Розводити павичів може за бажання будь-який власник приватного господарства як у селі, так, навіть, і в місті. Мабуть, головна перешкода для власників цих птахів – часті несамовиті крики павичів-самців у шлюбний період, які можуть викликати цілком природнє невдоволення сусідів. Кричать павичі й справді дуже різко, особливо неприємно чути їх «спів» у темний час доби. Але треба справедливо зазначити, що це чи не єдина їх негативна якість.
До речі, одна з версій пояснює утворення імені цих птахів – латинська назва павичів «рavo» – його співзвучністю їз специфічним павичевим криком. Хоча в їхньому «співі» кожен може почути щось своє. Так, наприклад, індійці чують його як «мін-хао», що відповідає фразі «йди, дощ!» їхньою рідною мовою. З цієї причини місцеве населення вірило, що павичі захищають землю від посухи, а людей – від голоду.
Згідно з зоологічною класифікацією павичі відносяться до ряду Куроподібні родини Фазанові. Розрізняють два роди павичів: азійський та африканський. Африканський павич не зацікавив птахівників, оскільки самці цього роду майже не відрізняються від самок – вони не мають розкішних віялоподібних хвостів з яскравого пір’я.
Павичі азійського роду виглядають більш презентабельно й поділяються на два види: звичайний (або індійський) та зелений. Ці види не пересікаються у звичайному природному середовищі, а от у неволі вони легко схрещуються й дають плодюче потомство, відоме під назвою сполдінг (на честь птахівниці з Каліфорнії Кейт Сполдінг, яка вперше схрестила ці два види). Головною причиною одомашнення самців обох видів стало шлюбне оперення павичів, що просто вражає своєю красою.
Внаслідок господарського утримання приручених павичів з’явилося чимало нових різноманітних варіацій кольорового забарвлення цих птахів: чорноплечі, опалові, білі, персикові, камея, бронзові, вугільні, пурпурові, жовто-зелені, природного забарвлення зі смугастими крилами, природного забарвлення з білими «очками» на пір’ї хвоста, строкаті, сріблясто-строкаті тощо. Всього на сьогодні у цих птахів налічується близько 185 різновидів основних кольорів і їх комбінацій.
Утримувати павичів можна не лише в тропіках. У нашому кліматі теплої пори року павичі не потребують особливих умов. Вони вільно ходять на подвір’ї, ділянках навколо будинку, займаються своїми справами: скльовують бур’яни та їх насіння, збирають усіляку дрібну живність, яка трапляється їм на шляху (комах, мишей, змій, ящірок, черв’яків і т. ін.). Ночують птахи на високих сідалах, які краще влаштовувати під навісами для захисту від дощу. За наявності просторого вигулу і сідал хвости у самців будуть в кращому стані, ніж у разі утримання в пташнику.
Високі сідала (на висоті 1,5 м) потрібні ще й тому, щоб павичі не залишалися ночувати на деревах, парканах і не перелітали до сусідів. У дикому середовищі вони живуть серед лісів, тому павичам притаманна звичка ночувати на висоті. Щоб птахи позбулися бажання залишатися вночі на деревах і завжди поверталися додому, годувати їх треба тільки в пташнику і завжди в один і той же час.
Літають павичі відносно добре в порівнянні з домашньою птицею. Полетіти далеко, як голуби або горобці, вони не зможуть, але злітають швидко і легко долають кілька десятків метрів!
Незважаючи на те, що павичі – це південні птахи (дикі види мешкають у джунглях Непалу, Китаю, Шрі-Ланки, Бангладешу, Пакистану, Індії), у дбайливих господарів вони чудово пристосовуються до наших зим.
Купувати павичів краще або у вигляді інкубаційних яєць, або добовими пташенятами. Так вони легше приживаються в господарстві, звикають до свого двору і господарів. Спілкуватися з людьми вони люблять, особливо ті, які вивелися з яєць в інкубаторі.
Дорослих павичів бажано купувати в тій місцевості, де ви живете. А при покупці варто поцікавитися, чим годували і як доглядали за ними їх господарі. Трапляється, що привезений здалеку, цінний як племінний птах, дорослий павич гине за пару місяців на новому місці через різку зміну клімату, звичного корму та умов утримання.
Місцеві павичі, що виросли у нашій кліматичній зоні, можуть зимувати, перебуваючи вдень у відкритих вольєрах або під тристінними навісами, які захищатимуть їх від вітру й опадів. У нічний час їм, звичайно ж, необхідно забезпечити теплий пташник. За наявності капітального неопалюваного приміщення чималої площі, можна утримувати там павичів впродовж усієї зими. Дуже важливо, щоб пташник був світлим, сухим і просторим. На одного дорослого павича потрібно не менше двох з половиною квадратних метрів площі підлоги, але краще більше.
Для годування павичів використовують комбікормом для перепілок або спеціальний комбікорм, призначений для дичини (фазанів, цесарок). Якщо ж немає можливості придбати готову суміш, то цілком підійде такий добовий раціон на основі зернових сумішей (з розрахунку на одного дорослого птаха): пшениці – 60 г, ячменю – 55 г, кукурудзи – 40 г, проса – 10 г, насіння соняшнику – 10 г , зелені і коренеплодів – 120 г, ракушняку або крейди – 10 г. Взимку дуже бажано давати їм капусту, пророщене зерно пшениці, а в період розмноження потрібно подвоїти кількість насіння соняшнику.
Бажано згодовувати павичам корм в неподрібненому вигляді. Як видно з раціону, їдять вони відносно мало (враховуючи їх розміри). Перегодовувати батьківське стадо павичів неварто, так як через ожиріння вони можуть давати неякісні яйця. Годування дорослої птиці вареною картоплею не забороняється, але й не рекомендується, оскільки цей продукт провокує ожиріння. До будь-якого нового корму павичі звикають досить повільно – спочатку зовсім його не сприймають як корм, довго придивляються.
За характером павичі дуже товариські птахи і легко ладнають з рештою мешканців пташника. Бійки між самцями бувають лише в період розмноження. Перезимувавши у теплому приміщенні, павичі починають токувати навесні раніше, порівняно з тими птахами, які знаходились узимку на відкритому повітрі, перебуваючи в курнику тільки вночі.
Що стосується розведення павичів, то і це завдання під силу захопленим своєю справою птахівникам. Розводити павичів можна, практикуючи штучну інкубацію і вирощування одновікових групи пташенят окремо від дорослої птиці, або за допомогою природного насиджування кладки яєць павою і подальшого вирощування молодняка під матір’ю-квочкою. Обидва способи мають свої переваги й недоліки.
Для розмноження використовують самців і самок старше дворічного віку. Але молоді самки з ранніх весняних виводків можуть почати нестися вже наступної весни (в однорічному віці). Самці ранніх виводків теж починають токувати вже наступної весни, але зазвичай не спаровуються з самками.
Гарне оперення і довгий хвіст з’являються у павичів тільки у віці півтора років, що свідчить про їх статеву зрілість. До цього часу вони мають сіро-коричневе забарвлення, як і самки. До речі, те, що ми називаємо хвостом павича – це не сам хвіст, а значно розвинені верхні криючі пір’іни, які разом зі стерновим пір’ям утворюють надзвичайно барвисте хвостове віяло.
Для отримання якісних яєць потрібно забезпечити в батьківському стаді правильну пропорцію статевозрілих самців і самок. Надмірна кількісна перевага самок призведе до того, що частина яєць залишиться незаплідненими. До такого ж результату призводить і зворотна ситуація. У цьому випадку через брак самок самці будуть або заважати один одному в паруванні, або спаровуватися буде тільки один чи кілька домінантних, а решта не будуть брати участь у розмноженні. Усі ці варіанти небажані. Оптимальними для успішного розведення павичів є умови, коли на окремій території мешкає один самець і 4–5 самок.
Токувати павич починає з березня і продовжує весь теплий період, приблизно до серпня. Наприкінці літа павичі линяють, втрачаючи по всій ділянці свої чудові пір’їни.
Пави починають нестися тільки з настанням тепла, здебільшого це відбувається у квітні. До цього часу господар повинен облаштувати кілька гнізд у пташнику і в різних затишних місцях по всій ділянці, де утримуються павичі. Пави самі виберуть собі вподобане гніздо і відкладуть там яйця.
Розміри гніздового ящика мають бути достатніми для того, щоб там вільно помістилася пава і десяток яєць. Орієнтовно вони становлять 60 х 70 (см). Несуться пави через день. Яйця в них білі, більші від курячих. Якщо яйця з гнізда не забирати, то відклавши 5–10 штук, пава візьметься їх насиджувати. За сезон у нашому кліматі кожна самка встигає виростити по два виводка.
Якщо необхідно отримати максимально можливу кількість інкубаційних яєць, то яйця з гнізд потрібно забирати регулярно, але так, щоб пава цього не помітила, при цьому в гнізді повинно постійно залишатися 2–3 яйця. В іншому випадку пава може залишити це гніздо і знайти інше, більш безпечне на її думку. Якщо збирати яйця регулярно, то пава може знести до 30 яєць за сезон.
Інкубувати бажано тільки свіжі яйця, що зберігалися не довше 10 днів у прохолодному місці (але не холодніше, ніж +10°С). Виводимість яєць після більш тривалого зберігання суттєво знижується. А яйця, що пролежали більше 25 діб, вже зовсім не придатні для інкубації.
Під час зберігання яйця бажано перевертати раз на добу. Кілька останніх знесених самкою яєць рекомендується залишити в гнізді і дати можливість паві насиджувати їх самостійно, а потім вирощувати пташенят, що вилупилися. Пави – хороші квочки і турботливі мами. Виводимість запліднених яєць у них майже стовідсоткова.
Проте вирощування пташенят під матір’ю має ряд небажаних побічних ефектів. По-перше, це незручності в догляді – потрібно набагато більше місця і корму. Пава постійно прагне відвести свій виводок подалі від людини, а це не завжди доречно, та й небезпечно для пташенят.
По-друге, молодняк, що виріс з матір’ю, більш полохливий і не довіряє людині, а це створює певні складнощі в разі подальшого його утримання та використання.
По-третє, якщо у дорослої птиці є якісь зовнішні паразити, то вони обов’язково переселяються і на пташенят, що дуже небажано. Та є і неабиякий плюс: у випадку природної інкубації та вирощування пташенят під квочкою участь людини зводиться до мінімуму – не потрібно слідкувати за інкубатором, встановлювати електричний обігрівач для щойно народжених павчат, турбуватися про їхній захист від хижаків (сорок, кішок тощо).
За наявності якісного інкубатора штучне інкубування павиних яєць не створює ніяких проблем. Термін інкубації триває 28 діб. У перші три дні підтримується температура +38,2°С. Потім, до дванадцятого-тринадцятого дня вона відповідає +38,0°С, вологість у цей час повинна складати 60–65%. Надалі, до самої появи пташенят, зберігають температуру +37,5°С.
Від початку чотирнадцятого дня інкубатор один раз на день вимикають і відкривають на 7–10 хвилин для охолодження. За два дні до передбачуваної дати появи пташенят поворот яєць слід припинити. Вологість у цей період повинна становити не менше 80%, інакше курчата павича відразу після прокльовування будуть прилипати до шкаралупи.
Протягом першої доби після появи на світ пташенятам дають час обсохнути і трохи зміцніти в теплі, за температури +34 … 35°С. У цей період їх слід напоїти 5% -ної глюкозою (або цукровою водою) і наприкінці першої доби починати годувати.
Найкращим кормом у перші дні буде дрібно нарізане варене яйце і зелена цибуля. З п’ятого-шостого дня пташенятам крім яєць і різаної зеленої цибулі можна давати по 3–5 г кисломолочного сиру і до 10 г зернової крупи або пшона, додавши туди по 1–2 г риб’ячого жиру (це приблизний раціон для одного пташеняти).
Але можна скористатися і готовими передстартовими комбікормами для сільськогосподарських птахів. Для курчат павичів допускаються як сухі корми, так і у вигляді зволожених сумішей.
Першого тижня пташенят потрібно годувати через кожні 2–3 години. З тижневого віку – кожні 3 години. З 7-го по 21-й день в кормову суміш їм бажано додавати «Біовіт-80», згодовуючи його один раз на добу з розрахунку: чайна ложка препарату на 100 пташенят. Щоб полегшити свою працю, пташенятам з віку 10–12 днів доцільно встановити автоматичні годівниці та поїлки.
Дуже важливо, щоб у перші три – чотири тижні життя пташенята не переохолоджувалися. Для цього у приміщенні, в місці їх утримання встановлюють обігрівач (лампу), під яким вони зможуть періодично зігріватися. Температура під обігрівачем повинна підтримуватися близько +37°С. Для нормального розвитку павиченят віком до місяця необхідно забезпечити у приміщенні, де вони знаходяться (або на вигулі) температуру повітря від +22° до +27°С. (За умови, що у пташенят є цілодобовий доступ до обігрівача.)
У разі вирощування під квочкою обігрівач не потрібен, бо пташенята зігріваються її теплом. З тижневого віку, в суху й теплу погоду павиченят можна випускати на короткочасну прогулянку, тривалість якої з кожним наступним днем має поступово зростати.
У міру зростання молодняка кількість корму йому потрібно збільшувати. Взагалі пташники рекомендують не обмежувати павиченят у кормі, годувати досхочу, поступово вводячи до їхнього раціону нові інгредієнти. Як уже зазначалося, до нового корму павичі звикають важко, тому чим різноманітнішим буде раціон у молодняка, тим простіше згодом годувати вже дорослих павичів.
Найскладніший період для господарів павиченят – це зазвичай перші дві-три тижні. З тритижневого віку температуру в приміщенні можна знизити до +21°С, обігрівач відключити і прибрати. Якщо вирішено не використовувати в годуванні підростаючого молодняка готовий комбікорм, приблизний раціон для тритижневих пташенят може включати: свіжий сир (10 г), кисле молоко (20–25 г), пшеничну крупу (20 г), кукурудзяну крупу (40 г), ячмінну крупу (15 г), пшоно (10 г), риб’яче борошно (15 г), м’ясо-кісткове борошно (5 г), дрібно нарізану зелену цибулю (30 г), крейду або ракушняк (2 г), риб’ячий жир (2 г). Зелену цибулю можна замінити й іншою зеленню, але згодовування саме цибулі значно підвищує виживаність молодняка.
З півторамісячного віку павиченятам дають ті ж корми, що й раніше, але збільшують їх кількість у міру потреби. Окрім того, щодня додають у кормову суміш по 20 г висівок, але не відразу, а поступово привчаючи. Починають з 3–5 г і за тиждень доводять їх кількість до 20 г. Якщо ввести новий інгредієнт різко, то молодняк може відмовитися від корму.
Зелень цибулі повинна бути у них постійно, особливо це обов’язково, якщо пташенята не мають можливості вільно пастися. У цей же час окрім перерахованого корму пташенятам починають давати ціле зерно пшениці, по 10 г на кожне курча. Спочатку вони його не їдять, але через декілька днів почнуть пробувати, і до двомісячного віку з’їдатимуть усю запропоновану порцію. У два місяці виключаємо з їхнього раціону пшоно.
У тримісячному віці пташенята вже досить підросли, щоб змінити їм склад живлення. Сир і кисле молоко скасовуються. Залишаються: пшенична крупа – 30 г, кукурудзяна великого дробління – 20 г, ячмінна крупа – 25 г, висівки пшеничні – 20 г, рибне борошно – 20 г, м’ясо-кісткове борошно – 10 г, дрібно нарізана зелена цибуля – 30 г, інша зелень – 40 г, крейда або ракушняк – 3 г, сіль – 0,2 г. Окрім цієї суміші раз у день окремо (не одночасно, а окремим годуванням) слід давати кожному пташеняті по 20 г зерна пшениці і по 20 г цілого зерна ячменю.
До чотирьох місяців незбиране зерно даємо раз на день, а з чотирьох місяців двічі, причому збільшуємо його кількість на 20 г. У п’ять місяців м’ясо-кісткове борошно, крупи і висівки скасовуємо, і раціон молодих павичів виглядає приблизно так: пшениця – 50 г, ячмінь – 40 г, кукурудза великого дробління – 30 г, рибне борошно – 20 г, просо – 10 г, зелень – 100 г, коренеплоди – 50 г, ракушняк або крейда – 5 г. Рибне борошно даємо в суміші з подрібненими коренеплодами. З шестимісячного віку молодняк можна годувати як і дорослих павичів.
Павичі живуть порівняно довго. За хорошого годування і комфортних умов утримання тривалість їх життя може становити до 20 років! Якщо павичів вирощують окремо від іншої птиці, то в дорослому віці вони майже ніколи нічим не хворіють. Профілактично кожну весну й осінь їх рекомендується обробляти від паразитів. Молодняк схильний до тих же проблем, що й пташенята інших видів сільськогосподарської птиці, тому павиченят від самого народження необхідно пропоювати згідно з наведеною нижче схемою.
У перший день життя пташенятам дають 5% -ний розчин глюкози. Це їх підбадьорить і прискорить процес розсмоктування залишкового жовтка (Не буде затвердіння в області пупка). Наступні три дні для профілактики сальмонельозу, мікоплазмозу, пастерельозу, колібактеріозу потрібно давати їм воду з одним з препаратів енрофлоксацину («Байтрил», «Норофлокс 10%», «Енрофлокс 10%» або інші). На 1 літр чистої води витрачається 0,5 мл препарату.
Наголошую: під час усіх профілактичних обробітків воду для пиття слід давати лише з препаратом, напувати пташенят окрім того ще й чистою водою в цей період не можна!
З 4-го по 7-й день курчат напувають водою з додаванням аскорбінової кислоти: 1 г препарату розчинити в 1 літрі води. Аскорбінова кислота діє на пташенят як загальнозміцнювальний засіб та підсилює їх резистентність до різних захворювань.
З 7-го по 12-й день у питну воду додається один з вітамінних препаратів: «Чиктонік», «Вітатонік» або інші, подібні до них. На 1 літр води витрачається 1 мл препарату. Ці засоби містять речовини, які покращують обмінні процеси в організмі пташенят і є джерелом необхідних амінокислот.
У двотижневому віці для профілактики кокцидіозу павиченята повинні пропити 3 дні поспіль препарат «Байкокс 2,5%». Для цього 1 мл засобу розчиняють в 1 літрі води.
В разі виникнення у пташенят старшого віку пригнічення, відсутності апетиту чи інших відхилень від звичайної поведінки, їх впродовж трьох діб слід напувати препаратом «Трисульфон». Він добре допомагає майже від будь-яких інфекцій та кокцидіозу.
Павичів не можна назвати сільськогосподарською птицею, але їх вирощування також може бути прибутковим і перетворитися на справжній бізнес. Обов’язкова умова для цього – висока якість птахів та їх бездоганний зовнішній вигляд, а значить і здоров’я. Продуктами реалізації у цій справі є усе: пір’я, яйця, м’ясо птахів. І ціни цілком гідні! Так, наприклад, вартість однієї дорослої особини становить від 1000 грн. до 5000 грн.!
Окрім естетичного задоволення павичі також дають цінні продукти харчування. За давнім тибетським трактатом «Чжуд-Ши», м’ясо павичів може виліковувати хвороби органів зору і помітно продовжує молодість організму. Тому в азійських країнах рекомендується регулярно вживати м’ясо павича людям з ослабленим імунітетом та людям похилого віку, а також періодично всім для підвищення життєвого тонусу. Особливо цілющим вважається м’ясо молодих павичів.
Павині яйця мають унікальний склад та суттєво відрізняються і від курячих, і від яєць інших сільськогосподарських птахів. Їх рекомендовано вживати тим, хто ослаблений після операцій, хвороб, під час значних фізичних та психологічних навантажень, інфекційних захворювань тощо. У Китаї павині яйца використовують для приготування різних косметичних засобів (кремів, масок) та лікарських препаратів.
Ось які ці птахи гарні та корисні! Сподіваюсь, викладена інформація стане у пригоді тим з читачів, хто захоче мати павичів у своєму господарстві!
Якщо під час ознайомлення з цією статтею у вас виникли запитання, їх можна поставити на нашому форумі.
Чугуєвець Віталій
Поділитись в соцмережах:
