Свинина, як і м’ясопродукти, отримані шляхом її переробки, завжди займала важливе місце у раціоні людини. Але з популяризацією правильного харчування основним споживчим попитом стало користуватися нежирне м’ясо, тому сьогодні увагу покупців привертає саме пісна свинина, внаслідок чого вона більш затребувана на ринку. Та й м’ясопереробним цехах з виробництва ковбасних виробів потрібне в першу чергу м’ясо, а не сало й жир. Щоб задовольнити потреби споживачів, фермери зайнялися вирощуванням свиней беконного напрямку продуктивності. Великої популярності серед таких тварин набули свині породи п’єтрен.
Порода п’єтрен має бельгійське походження. З’явилася вона на початку минулого століття, приблизно у 1920-му році. Виведенням свиней м’ясо-беконного напрямку займалися на свинофермах невеличкого селища П’єтрен (провінція Брабант), звідки й походить назва породи. Предками п’єтренів стали кращі місцеві свині, породисті беркширські хряки та великі білі свині англійської селекції.
Близько 1925 року було вирішено застосувати більш науковий підхід до схрещування, щоб отримати особливу породу свиней, менш жирну і з великою кількістю м’язів. Через два роки багатообіцяючий зразок уперше був представлений на виставковому конкурсі, організованому сільськогосподарської комісією у розташованому неподалік містечку Жодойне. І вже напередодні Другої світової війни майже всі свинарські господарства Брабанту займалися розведенням п’єтренів.
Для закріплення бажаного м’ясного типу будови тіла під час створення породи широко використовувалося близькоспоріднене спарювання. Внаслідок цього, окрім досягнення необхідного результату, також виникли і небажані побічні ефекти, а саме ослаблення здоров’я тварин, погіршення їх пристосованості до умов утримання, низькі акліматизаційні можливості, зниження плодючості свиноматок та виживання молодняка, підвищені вимоги до якісних характеристик кормів і мікроклімату приміщення.
Упродовж тривалого часу порода була малочисельною і розводилася виключно на території Бельгії. Проте у 1950-х роках в Європі стрімко зріс попит на нежирне свиняче м’ясо, і п’єтрени набули неабиякої популярності в покупців. За десять-п’ятнадцять років тварини цієї породи поширилися практично по всій Європі. У багатьох країнах їх використовували для покращення м’ясних якостей місцевих порід і безпорідного поголів’я.
Сьогодні племінні організації не тільки в Бельгії, але й у всьому світі продовжують покращувати фізичні характеристики та якісні показники породи. Експорт продукції, яку отримують від п’єтренів, неухильно зростає та забезпечує фінансовий успіх їх власникам.
Тварини породи пьетрен мають своєрідну зовнішність, яка значно відрізняє їх від решти порід. Тіло у свиней довге, циліндричне, підкреслено мускулисте. У п’єтренів, особливо молодого віку, за рахунок надзвичайно слабо розвиненого жирового підшкірного прошарку добре проглядаються м’язи. Тулуб у передній частині відносно вузький, але поперек, крижі й окіст широкі та наповнені. Добре помітно поділ між м’язами, правою та лівою частинами окостів.
Ноги в цих тварин довгі, живіт підтягнутий, груди вузькі й неглибокі, через що свині видаються високими. Спина рівна, без провисання чи згорблення. Шия, порівняно з іншими породами, довга й мускулиста. Голова невелика, вуха короткі, прямостоячі. Профіль прямий або злегка увігнутої форми, морда середньої довжини. Масть ряба: на білому тлі безладно розташовані темно-сірі плями. Межі плям чіткі та дещо світліші за основний тон плями.
Вага дорослих кнурів становить від 230 до 260 кг, свиноматки важать менше: 160–220 кг. Кнурів, як продуктивних тварин для відновлення поголів’я, використовують до три-, чотирирічного віку. Пізніше їх репродуктивні функції погіршуються.
Свиноматки не вирізняються високою плодючістю. За один опорос повновікові свині приносять всього близько восьми поросят. Плодючість молодих, ремонтних свинок ще нижча. Материнські якості також невисокі – низька молочність не дає можливості потомству швидко набирати вагу за час підсосного періоду, а необережна поведінка самої свиноматки може стати причиною загибелі частини поросят. Чим старша свиня, тим краще вона вирощує свій виводок, тому свиноматок рекомендується використовувати до тих пір, поки вони здатні давати й вигодовувати потомство.
Поки потомство вирощується під маткою, швидкість зростання молодняка багато в чому визначається її молочністю, тому в підсосний період рекомендується згодовувати свиноматкам молокогонні корми з високим вмістом білків і забезпечувати рясне напування. Включення до раціону свиноматки макухи та незбираного коров’ячого молока зазвичай помітно підвищує її молочність, що відразу позитивно відбивається на середньодобових приростах підсосного молодняка. Добовий приріст поросят з початку прикорму й за повноцінного годування після відлучення становить близько 400–500 г на добу.
Порода п’єтрен доволі пізньостигла, вона не має високої енергії росту. Лише у віці семи – дев’яти місяців молодняк досягає ваги у 90–100 кг і може відправлятися на забій. М’ясо, отримане від цих тварин, має дуже високу якість, у ньому майже повністю відсутні жирові прошарки. Воно ніжне на смак, швидко засвоюється організмом і потребує лише короткочасної термічної обробки.
Забійний вихід туш – близько 70%. Середні витрати корму в разі утримання молодняка до моменту досягнення ним ваги 100 кг – приблизно чотири кормові одиниці. У подальшому конверсія корму знижується до 4,5–5 кормових одиниць, і вміст жиру у м’ясі дещо зростає. Та через генетично закладену схильність до будови тіла м’ясного типу доволі складно відгодувати п’єтрена до кондицій сального типу. Навіть за посиленого годування товщина жирового прошарку в дорослих особин є незначною.
Якщо оцінювати переваги й недоліки породи, то чітко визначені ознаки м’ясної спрямованості і здатність стійко передавати їх потомству – це, певно, єдиний істотний плюс п’єтренів. Недоліки ж даних породистих тварин полягають у вимогливості до умов утримання. У свинарнику не можна допускати ні перегріву, ні значного зниження температури.
Так, наприклад, за температури +10°С, котра є цілком прийнятною для більшості сільськогосподарських тварин взагалі й решти порід свиней зокрема, свині п’єтрен почувають себе некомфортно, мерзнуть, збиваються до купи або намагаються заритися в підстилку. За більш низьких температур у поголів’я виникають симптоми простудних захворювань. Молодняк знижує свої і без того невисокі темпи зростання, а також збільшує споживання корму. Висока температура (вище +30°С) може стати причиною теплового удару, внаслідок якого можлива навіть загибель цих тварин.
Через прискорений метаболізм порода також дуже чутлива до складових компонентів кормів та їх якісних характеристик. Корми для п’єтренів повинні містити багато білків та енергії. Тільки за такого годування молодняк здатний розкрити свій унікальний породний потенціал. Якщо говорити конкретніше, то найкращим кормом для представників породи є спеціальний заводський комбікорм, але в разі його відсутності можна скласти раціон з екструдованої сої, кукурудзи, гороху, м’ясо-кісткового та рибного борошна, молочних продуктів і преміксу.
Розводити п’єтренів у чистому вигляді для товарного господарства не завжди рентабельно, а ось для поліпшення м’ясних характеристик наявного поголів’я порода підходить якнайкраще. Так, у разі схрещування цих тварин з дюрком чи з ландрасом потомству не передаються негативні характеристики п’єтрена, і росте воно швидко, а в тушах ми отримуємо високоякісне, так зване «мармурове» м’ясо.
Якщо при ознайомленні з даною статтею у вас виникли будь-які питання, ви можете поставити їх на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
