Верблюди (лат. Camelus, родина верблюдових) – парнокопитні ссавці чималих розмірів, пристосовані до існування в сухому та спекотному кліматі (степах, пустелях, напівпустелях) – були одомашнені людиною в період близько 2000 років до н. е. У природі верблюди представлені двома видами: верблюд одногорбий (лат. Camelus dromedarius), або дромедар чи арабіан, та верблюд двогорбий (лат. Camelus bactrianus), відомий ще як бактріан чи верблюд Пржевальського.
У минулому стада диких дромадерів були повсюдно поширені на території Північної Африки та Близького Сходу, а бактріани населяли переважно східні регіони Центральної та Середньої Азії, Монголії, а також прилеглі до неї території Китаю, Казахстану, Бурятії, Узбекистану, де переважає різко континентальний клімат (сухе, спекотне літо та морозні, сніжні зими). На відміну від одногорбого, двогорбий верблюд зберігся у диких популяціях, хоча й дуже нечисленних (кілька сотень голів, які трапляються в природних заповідниках Китаю та Монголії). Тривалість життя верблюдів становить 40–50 років.
Бактріани різняться від дромадерів не лише кількістю горбів, але й більшими розмірами (висота в загривку сягає до 210–230 см, а разом з горбами – до 270 см), вагою (до 800–1000 кг) та густотою вовни (середня довжина ворсу складає близько 7 см). Саме завдяки захисту щільного хутра двогорбі верблюди здатні існувати в суворих кліматичних умовах. У дромадерів вовна значною мірою менш щільна, до того ж і коротша, проте вона допомагає захистити тварин від палючого сонячного проміння і вберегти тварин від втрати вологи.
Верблюди чудово пристосовані до існування в умовах спекотного й посушливого клімату. До того ж вони є надійним перевізним засобом на випадок необхідності перетнути пустельну місцевість. Жоден вид транспорту не може замінити верблюдів у подібних умовах. Їхня надзвичайна витривалість дає змогу тваринам тривалий час перебувати в дорозі, перевозячи на собі не тільки вершників, але й нелегку ношу (загальна вага вантажу може становити від 200 до 400 кг).
Температура тіла у верблюдів знаходиться в межах від +34°С (вночі) до +41°С (удень). Верблюди здатні живитись будь-яким трав’янистим кормом, непридатним для інших тварин, зокрема колючками (піщана акація, саксаул, верблюжа колючка), солянками, полином, цибулею, плоскухою, гілочками астрагалу, чагарниками ефедри тощо. Їхні губи й ротова порожнина не чутливі до шипів. Сухі корми засвоюються верблюдами набагато гірше, тому необхідно час від часу забезпечувати їх свіжою зеленню, що містить вологу.
Відомо, що верблюди можуть обходитися без їжі надзвичайно тривалий період (близько місяця) і вживати навіть солону воду. Втрата організмом верблюда до 25–30% вологи ніяк не позначається на самопочутті тварини, здатної обходитись без води від 8 до 15 днів, але за першої ж можливості він відновлює баланс, випиваючи понад 100 літрів води в найкоротший час.
Довгі й густі подвійні вії захищають великі очі верблюдів від потрапляння в них пилу й піску, а особлива форма ніздрів дає змогу запобігти втраті вологи, що виділяється під час дихання у вигляді пари, та вберегти дихальні шляхи від впливу піщаних чи пилових бур. Чудовий зір цих тварин здатний розрізнити предмети, що знаходяться на відстані близько 1 км, а завдяки тонкому нюху вони вловлюють в пустелі запах води й свіжої зелені оазисів, віддалених більш ніж на 40–60 км.
Вирощують верблюдів не тільки як засіб пересування в пустельних районах, а й як цінне джерело харчових продуктів – молока та м’яса. Верблюже молоко містить чимало вітамінів і мінералів. Кількість заліза в ньому вдесятеро перевищує цей самий показник у коров’ячому молоці, а вітаміну С – утричі.
Воно виглядає як біла рідина густої консистенції, що легко піниться. Має солодкуватий або солодко-солоний смак, зберігає свою свіжість близько 5 днів. Молоко верблюда містить амінокислоти, що сприяють кровотворенню, тому його вжавають як цілющий і зміцнювальний засіб у разі анемії, вагітності, в післяопераційний період.
Кисломолочні продукти (сир, гуслянка, кефір, масло), приготовані з верблюжого молока, відомі своїми дієтичними властивостями. Свіжоскисле молоко надзвичайно добре тамує спрагу, допомагає в разі захворювань шлунка та підшлункової залози, його вживають для лікування різних форм туберкульозу.
І верблюже молоко, і продукти його переробки рекомендовані до вживання хворим на цукровий діабет як інсулінозамінні засоби, що сприяють зниженню рівня цукру в крові. Одна бактріанська верблюдиця продукує за рік від 500 до 800 кг молока. Надої в дромадерів значно вищі (1000–1200 кг і більше).
Все більшої популярності набуває у світі верблюже м’ясо. Через незначний вміст жирів (1,2–2,8%) його вживання не призводить до ризику виникнення серцево-судинних захворювань. М’ясо молодих верблюдів (не старше 2,5 років) дуже цінується гурманами, його подають у деяких ресторанах Європи та Сходу як делікатес (стейк, гуляш, паштет, верблюжі ковбаски тощо). За правильного приготування воно має вишуканий смак. У старших тварин м’ясо вирізняється волокнистістю, жорсткістю й жилкуватістю, тому його використовують лише розмеленим і подрібненим (у ковбасних виробах).
Вживання верблюжатини надзвичайно поширене в Австралії, де періодично здійснюють нормований відстріл природної популяції тварин. Оскільки поголів’я здичавілих верблюдів щороку безконтрольно зростає і потребує збільшення територій пасовищ, їхні табуни завдають відчутної шкоди австралійському ландшафту дикої природи.
М’ясо верблюдів корисніше за яловичину, його калорійність не перевищує 160,2 ккал. Воно насичене вітамінами А, В, С, Е, РР, має значний вміст природних антиоксидантів. Його можна запікати, варити, тушкувати, смажити, в’ялити та коптити. Верблюжатина чудово поєднується із зеленню, овочами, рисом, грибами, морепродуктами.
Жир, що міститься в горбах верблюда, дуже цінується в кулінарії, косметології та народній медицині. Його застосовують як зовнішній ранозагоювальний засіб, для пом’якшення та відновлення шкіри. Внутрішнє застосування верблюжого жиру рекомендується в разі кашлю, бронхіту, запальних процесів, температури. Цей продукт підвищує імунітет, захищає від розвитку онкоутворень, сприяє зниженню рівня цукру. Також він відомий як сильний афродизіак.
Серед усіх наведених вище продуктів, які можна отримати від дивовижної тварини верблюда, слід також згадати й верблюжу вовну. Висока якість, неперевершені ізоляційні властивості, гіпоалергенність, антистатичність, міцність та легкість забезпечили їй неабияку популярність у всьому світі.
Навіть відходи життєдіяльності верблюдів мають неабияку цінність! Через надзвичайну сухість їхні екскременти слугують ефективним біопаливом. Верблюжа сеча – густа, темна, сиропоподібна рідина – використовується в народній медицині для лікування випадіння волосся. Вона покращує його стан і сприяє активному зростанню, допомагає позбутися лупи. Також сеча верблюдів містить природні антибіотики, тому застосовується для дезінфекції ран. Нею лікують гепатити, набряки й навіть критичні зміни в печінці (цирози), а також використовують для зниження рівня цукру в крові.
Значення верблюдів у житті людини величезне. Це не лише екзотичний вид транспорту, засіб для перевезення вантажів, а й корисна їжа, цінна вовна, джерело лікувальних компонентів. У наш час розведення верблюдів може перетворитися в надзвичайно перспективний і прибутковий бізнес. Втім, необхідно зважати, що тварини погано приживаються у вологих кліматичних умовах і в гористій місцевості.
З основних напрямків вирощування й розведення верблюдів обирають або виробництво молока, або м’ясне виробництво. У першому випадку перевагу надають молочним породам верблюдів (високі надої властиві представникам дромадерів). А от двогорбі верблюди (бактріани) мають більшу м’язову масу, чималі розміри, тому краще підходять для вирощування на м’ясо.
Також бактріани забезпечують більше вовни. На відміну від дромадерів вони можуть пристосовуватися до холодного клімату. Неабияким попитом у тваринників користується гібрид дромадерів і бактріанів – нар. Це велика, сильна й витривала тварина, що поєднує в собі кращі батьківські якості.
Є успішний досвід вирощування верблюдів не лише в природних ареалах їхнього існування, а й також у таких країнах як Австралія та навіть Голландія. Головне – забезпечити тваринам сухі, захищені від холоду й опадів приміщення. Підстилкою для верблюдів можуть слугувати сіно, солома, очерет тощо.
У спекотний період верблюдам дають воду двічі на день, у холодний – один раз. За неможливості вільного випасу верблюдів (взимку) в якості корму використовуються рослинні рештки, продукти переробки овочівництва та рослинництва, зерно, сіно. Окрім того, кожна доросла тварина додатково потребує певну кількість солей і мінералів (близько 70 кг на рік).
Верблюдиця народжує верблюденятко раз на два роки. Маля живиться молоком матері впродовж 18 місяців. На початку свого життя малюк особливо потребує тепла й захисту від протягів.
Дорослими вважаються тварини, які досягли семирічного віку. Стрижуть верблюдів один раз на рік, навесні, після линьки. Використовують їх на різних роботах, зокрема для перевезення вантажів.
Як в’ючна тварина, верблюд перевершує коней і мулів.
Поділитись в соцмережах:
