Зміївництво як нова ідея для бізнесу

Перегляди: 241
05.02.2021
Зміївництво як нова ідея для бізнесу

Як продовження теми про нові, несподівані напрями тваринницького бізнесу, розглянемо детально в цій статті ідею створення зміїної ферми. Метою такого екзотичного виробництва є отримання зміїної отрути та подальша її реалізація фармацевтичним компаніям в якості сировини.


Продукування власної отрути й застосування її для захисту чи як зброї властиве багатьом представникам тваринного світу. Така здатність зумовлена переважно життєвою необхідністю, оскільки без уміння жалити ці тварини опинилися б досить беззахисними в разі виникненні загрози їхньому життю, а також для них було б дуже проблематично ефективно полювати чи захищатися.


Найбільша кількість отруйних видів налічується серед членистоногих (павуки, комахи та ін.), кишковопорожнинних (медузи), кнідарій або жалких (актинії та інші коралові поліпи), земноводних (жаби, саламандри), риб і плазунів. Отрути різних видів тварин діють по-різному. Деякі спричиняють сильний біль і цим швидко відбивають у ворогів бажання нападати (як, наприклад, отрута ос чи бджіл), а інші паралізують або вбивають жертву (змії, павуки, представники морської фауни). У кожної отрути є своє призначення.


Отрута - зброя багатьох тварин

Серед 2000 вивчених видів змій близько 350 видів належать до отруйних і можуть складати небезпеку для людини й домашніх тварин. Зміїна отрута – це складна (містить у собі до ста різних компонентів!) біологічно активна білково-пептидна суміш, що складається з ферментів (здебільшого гідролаз), токсичних поліпептидів, білків зі специфічними біологічними властивостями та неорганічних речовин. 


Отрута у змій виробляється їх видозміненими слинними залозами. Розташовані отруйні залози в скроневій ділянці голови змії, трохи позаду очей. Секрет виводиться з них по протоках, які відкриваються в отруйних зубах. Як тільки зуби проколюють шкіру жертви чи ворога, отрута потрапляє глибоко в тканини і викликає в організмі враженої тварини або людини ряд дуже серйозних порушень.


Отруйні зуби змії

Одні компоненти отрути змінюють активність клітинних ферментів й антикоагулянтів, інші блокують виділення медіаторів синапсів, роботу рецепторів, іонних каналів тощо, чим порушують нормальне функціонування нервової та серцево-судинної системи, м'язів, змінюють характеристики згортання крові й гемостазу.


Хоча отрути різних видів змій відрізняються своєю дією, вони поділяються на дві великі групи: геморагічні та нейротропні. Геморагічна отрута містить протеолітичні ферменти тромбіноподібної, трипсиноподібної, калікреїноподібної дії, які викликають спазм судин, зміну їх проникності, геморагічний набряк, порушення цілісності кровоносних судин в місці укусу, а також руйнування еритроцитів крові та порушення процесів нормального згортання крові у всьому організмі.


Під дією ензимів геморагічної отрути відбувається внутрішньосудинне згортання крові, вивільнення з тканин біологічно активних речовин (брадикініну, гістаміну, простагландинів, ендорфінів та ін.), що призводить до різкого зниження артеріального тиску, істотного посилення судинної проникності, порушення процесів живлення й газообміну в тканинах внаслідок припинення циркуляції в них згорненої крові.


Зміна проникності капілярних стінок спричинює транссудацію електролітів, еритроцитів й альбуміну через стінки судин в уражену зону. Цей процес може відбуватись не лише в місці укусу, але й у життєво важливих органах: у легенях, серцевому м'язі, ниркових тканинах, у печінці, в головному мозку. Смерть може виникати внаслідок згортання крові в сердці, мозку чи магістральних судинах живої тварини. Гемотоксини містяться в отруті більшости змій з родини Гадюкові (лат. Viperidae).


Укус гадюки

Укус змії, отрута якої має геморогічну дію, супроводжується сильним місцевим болем, кровоточивістю ранок в місцях проникнення отруйних зубів, набряком тканин навколо місця укусу. Пізніше (через 3–6 годин) в зоні навколо ранок з'являються точкові крововиливи (петехії), а тканини можуть відмирати. Місце укусу набуває синюшного чи сірувато-блідого кольору. 


Невдовзі після укусу (через 15–20 хвилин) з'являються симптоми загальної інтоксикації: настає слабкість, нудота або блювота, біль у животі, запаморочення, пульс частішає і з'являється задишка. Потім розвивається порушення серцевої діяльності, а внаслідок сильного падіння артеріального тиску руйнуються клітини крові. Нефротоксична дія отрути може викликати ниркову недостатність. У важких випадках спостерігається кровоточивість ясен, гематурія (кривава сеча через присутність гемоглобіну, що надійшов із зруйнованих дією отрути еритроцитів).


Нейротропні отрути діють інакше. За рахунок токсичних поліпептидів (наприклад, ацетилхолінестерази) вони згубно діють на периферичну й центральну нервову систему, порушуючи передачу нервових імпульсів до м'язів і роботу нервових центрів. Врешті порушується регуляція життєво важливих систем організму, внаслідок чого розвивається розлад серцевої діяльності та дихальна недостатність.


Після укусу людина чи тварина відчуває слабкість, у неї загальмовуються рефлекси, виникають труднощі з ковтанням, потім настає сонливість, значно знижується тактильна й больова чутливість, сповільнюється дихання. Смерть може наступати від паралічу дихальних м'язів либонь від зупинки серця. Місцева реакція тканин при цьому відсутня або виражена слабо.


Отруту нейротоксичної дії мають усі види тайпанів, кобр, морських змій. Нейротоксична отрута діє порівняно швидко, після повноцінного укусу кобри людина помирає через 15–20 хвилин.


Отрути змій складають смертельну небезпеку лише в разі їх потрапляння безпосередньо в тканини. Якщо ж зміїна отрута надходить через органи травлення, то її отруйні компоненти руйнуються в шлунково-кишковому тракті (як і будь-які інші білки), і вона не завдає ніякої шкоди. Саме тому змія не отруюється після з'їдання жертви, вбитої власною отрутою.


Зміїна отрута – не лише отруйна речовина. Її цілющі властивості та значна ефективність у лікуванні були відомі людству ще в прадавні часи. Цим продуктом у різних цілях користувалися скіфи, древні єгиптяни, жителі Східної й Південно-Східної Азії, Індії та інші народи. Одна з восьми гілок Аюрведи вивчає отрути та їх використання з лікувальною метою. Стародавні індійці одними з перших помітили, що дуже мала доза зміїної отрути діє на організм людини як стимулятор. Суміш отрути кобри з деякими іншими компонентами рослинного й тваринного походження стародавні лікарі застосовували в лікуванні чуми, водянки, лихоманки, коми, туберкульозу. Опис використання зміїної отрути як лікарського засобу міститься у трьох класичних доктринах Аюрведи (Чарака, Сушрута, Вагбхата).


Медичні емблеми

Розпочате в давнину, проте вже більш наукове вивчення зміїної отрути продовжилось і в ХХ столітті. Наслідком цієї праці стало створення багатьох лікарських препаратів. Наприкінці 1970-х – початку 1980-х років на основі пептиду з отрути південноамериканської змії жарараки звичайної (лат. Bothrops jararaca) створені засоби для лікування гіпертонії «Каптоприл» (Captopril) й «Еналаприл» (Enalapril). Препарати «Ептифібатид» (Eptifibatide) (або «Інтегрилін» (Integrilin)) і «Тирофібан» (Tirofiban) (або «Аграстат» (Aggrastat)), що запобігають утворенню тромбів в судинах і сердці, розроблені фармацевтами з використанням отрут карликового гримучника просяного (лат. Sistrurus miliarius barbouri) та піщаної ефи (лат. Echis carinatus). З отрути гюрзи (лат. Vipera lebetina) створено засоби для лікування гемофілії. 


Фармакологічна промисловість країн пострадянського простору застосовує зміїну отруту в складі медикаментів, призначених для лікування невралгії, радикуліту, а також у кровоспинних препаратах і діагностичних засобах. Талліннський фармацевтичний завод виробляє популярні мазі «Випросал» і «Випросал В» з використанням отрути гадюки звичайної.


"Випросал В"

Зарубіжна фармакологія в застосуванні зміїної отрути зробила крок набагато далі: створено препарати для лікування псоріазу, дерматиту, екземи, чорної й червоної вугрової висипки, алергічних висипань, грибка долоні, нігтів, стопи, астми, геморою, гіпертонії, протизапальні та знеболюючі засоби.


Лікувальна мазь із зміїної отрути

На основі зміїної отрути у Великобританії розроблений препарат для лікування лейкемії. А в Бразилії, за твердженнями фахівців, створили засіб, що за своєю дією в 600 разів перевершує відомий знеболюючий препарат «Промедол» та водночас не викликає наркотичного ефекту.


Зміїна отрута необхідна й для приготування протиотрутних засобів – антитоксичних протизміїних сироваток. Також вона застосовується в косметології.


Зміїна отрута у лікуванні суглобів

В наш час вчені працюють над створенням засобів з використанням отрути змій, які б запобігали виникненню хвороби Альцгеймера та раку. Найбільших успіхів у цьому напрямку досягли японські, південнокорейські та китайські дослідники. З глибокої давнини й до наших днів зміїна отрута є важливим компонентом лікарських препаратів. Не дарма медична емблема містить зображення змії, що обвиває чашу з отрутою.


Цілком зрозуміло, що зміїна отрута – це не лише потенційна небезпека, а й надзвичайно потрібний лікарський засіб. Як дуже цінна сировина, зміїна отрута є досить дорогим продуктом і в прямому сенсі. Лише один її грам (у висушеному стані) може коштувати від 500 доларів США до 4000 євро (в країнах Європи), що перевищує вартість золота, платини та інших дорогоцінних металів у багато разів. А ціни на ферменти, добуті зі зміїної отрути, ще в декілька разів вищі.


Така висока вартість продукту робить ідею створення серпентарію з метою виробництва зміїної отрути та її подальшого продажу фармакологічним компаніям надзвичайно привабливою. Проте, порівняно з вирощуванням будь-якої іншої живності, тут не все так просто. 


Є в цій сфері свої складнощі. Майже всі вони суб'єктивні, проте здатні поставити крапку на перспективній ідеї ще до початку її реалізації. По-перше, ця робота представляє смертельну небезпеку для співробітників серпентарію, тому вимагає від герпетологів особливих особистісних якостей. По-друге, не меншою перешкодою є правова сторона цієї непростої діяльності (про це наприкінці статті), тому виробництвом зміїної отрути займаються одиниці.


Для отримання отрути у нас зазвичай утримують гюрзу, кобру й гадюку. (Хоча, якщо бути точним, то гюрза – це, власне, теж майже гадюка, оскільки належить до родини Гадюкові). Отрути цих видів змій найчастіше застосовують у фармакології та косметології. Й саме для них створені чіткі стандарти якості ТФСУ (Тимчасової фармакопейної статті України). Їх опис також розміщений далі. Ознайомимось спочатку з характеристиками самих змій.


Гюрза (лат. Vipera lebetina) відповідно до біологічної класифікації є представником класу плазунів або рептилій (лат. Reptilia), підряду змій (лат. Ophidia, або Serpentes), родини гадюкових (лат. Viperidae). Налічується шість видів гюрзи, але в нашій кліматичній зоні найбільш розповсюджені серед них: гюрза середньоазійська (лат. Macrovipera lebetina turanica) та гюрза закавказька (лат. Macrovipera lebetina obtusa). Це змії значних розмірів, довжина їх може сягати 1,5 м й більше. Самці й самки мало відрізняються за розміром. Довжина їх залежить від віку й повноцінності раціону. Доросла, вгодована змія може важити до трьох кілограмів.


Гюрза

Морда в гюрзи коротка, з різко виступаючими скроневими кутами, що надає голові трикутної, стрілоподібної форми. У самців голова масивніша, ніж у самок. Змія має товсте, мускулисте тіло з рельєфними лусочками. Колір шкіри може бути різним, він залежить від виду й особливостей забарвлення навколишнього середовища тої місцевості, де живе конкретна тварина. Таке забарвлення називається маскувальним. Воно подібне на камуфляж, який дозволяє змії зливатися з довкіллям і лишатися непомітною як для ворогів, так і для потенційної жертви. Зазвичай забарвлення у гюрзи буває від світло-сірого кольору з оливковою відтінком, до темно-сірого з червонувато-каштановим відтінком. Спина помітно темніша від нижньої частини тіла. Уздовж неї, на однотонному основному тлі розташований візерунок з великих плям, а на бічній поверхні помітні світліші й дрібніші цятки.


Гюрза напередодні зимівлі

На перший погляд гюрза здається заповільненою та навіть трохи незграбною, проте таке враження досить оманливе. Ця змія надзвичайно рухлива. За необхідності вона здатна швидко пересуватися по будь-якому рельєфу й здійснювати раптові випади-кидки на відстань 2/3 довжини свого тулуба. Гюрза вміє повзати по деревах, гілках чагарників та майже прямовисних ділянках скель. Незважаючи на свою грізну зброю, вона в разі виникнення небезпеки прагне сховатися. І лише у безвихідній на її думку ситуації проявляє агресію. Отрута гюрзи має геморагічну дію.


У дикій природі гюрза оселяється в пустелях, напівпустелях, горах, сухих передгір'ях, ущелинах, на рідколіссях, але може жити й на городах та сільськогосподарських культурних плантаціях. Ця рептилія зустрічається в Африці, у країнах Середземномор'я, в Сирії, Закавказзі, Східному Передкавказзі, на півдні Казахстану, в Ірані, Іраку, Південній Туркменії, Дагестані, південній і східній частині Узбекистану, на території Західного Таджикистану, в Афганістані, Азербайджані, Пакистані, в північно-західній частині Індії.


Гюрза – одиночна тварина, але в сприятливих кліматичних умовах її популяції досить щільні: на одному гектарі можуть одночасно співіснувати до 4 особин, а в місцях, де є значна кількість дрібних гризунів – і до 20 змій.


Гюрза їсть мишу

Гюрза зберігає активність протягом теплої пори року. В цей час вона живиться та розмножується. Холодний період змія переживає в стані заціпеніння – зимовій сплячці. Навесні й восени гюрза активна вдень, але в сильну спеку полює вночі. Харчується ця змія всім, що підходить їй за розміром: гризунами та іншими дрібними ссавцями, птахами, жабами, дрібними рептиліями. Знищуючи велику кількість гризунів-шкідників на полях, гюрза приносить непряму користь сільському господарству. 


Молоді змії та яйця гюрзи нерідко самі стають здобиччю дорослих родичів, жовтого полоза, мангустів, лисиць, шакалів, кішок, різних птахів, що живляться зміями (канюка, змієїда, птиці-секретаря тощо). Врешті з умовних ста відкладених яєць виводиться приблизно половина, а до дорослого віку доживають не більше десятка гюрз. У цьому сенсі штучне розведення і поповнення природної популяції виглядає дуже перспективно.


Гюрза в сезон парування

Розмножується гюрза сезонно. Після пробудження від зимової сплячки, у квітні – червні відбувається масове парування змій. А в період від кінця червня до завершення серпня – масове відкладення яєць. Самка відкладає яйця в різних потайних або важкодоступних місцях. Це можуть бути порожні нори гризунів, шпарини в скелях, покинуті людські оселі тощо.


Величина кладки залежить від розмірів самки: чим вона більша, тим більша кількість яєць. Молоді й невеликі самки відкладають по 8–15 яєць, середні – близько 20–25, значних розмірів – до 30–45 штук. Яйця у гюрзи чималі: довжина їх складає приблизно 45–47 мм, ширина – 20–23 мм, маса – 21–25 г. Вони не мають шкаралупи, а вкриті зовні тонкою, проте міцною шкірястою оболонкою. 


Інкубаційний період залежить від температури довкілля й може тривати від 25 до 50 діб. Потомство з'являється наприкінці липня й до початку вересня. Змієнята виводяться з вагою 10–12 г та завдовжки 23–24 см. Перший час вони живляться комахами, ящірками, хробаками, а згодом переходять на звичайний зміїний раціон.


Новонароджені змієнята вперше линяють через кілька днів після появи на світ. А в подальшому, в міру свого зростання, скидають шкіру, що вже стала затісною, до 8 разів на рік. Статевої зрілості молоді особини досягають на третьому – четвертому році життя. 


Дорослі змії линяють тричі на рік: після виходу із зимових схованок, в середині літа, перед відкладанням яєць (у самців і невагітних самок літнє линяння може й не відбутися за умови обмеженого та недостатнього живлення) і восени, перед зимівлею.


Гадюка в різних регіонах планети представлена різними видами: на сьогодні рід отруйних змій родини Гадюкові налічує 21 вид цих плазунів. У наших серпентаріях зазвичай утримують гадюку лучну (лат. Vipera ursini) та гадюку звичайну (лат. Vipera berus). Обидва вони належать до того ж класу, підряду, родини, що й гюрза.


Довжина лучної та звичайної гадюк відносно невелика й рідко перевищує 60 см, хоча іноді в північних регіонах зустрічаються особини до 90 см завдовжки. Самки трохи більші за самців. Тулуб у цих змій відносно товстий і короткий.


Характерною ознакою гадюки є темна смужка-зигзаг на загальному буро-сірому фоні, що тягнеться уздовж всього її тіла. Самці мають темніше сіре забарвлення, ніж у самок. Але зустрічаються й повністю чорні особини, а також сріблясті, бежеві, мідно-червоні.


Голова у гадюки широка, масивна, з чітким переходом до шийного відділу. Зіниці вертикальні, щілиноподібні. У роті розташовані 2 отруйних зуба довжиною до 3 см, які рухомо прикріплені до верхньої щелепи. Під час укусу змія робить раптовий випад-кидок верхньою частиною тіла. Одночасно рот її відкривається на 180 градусів, і отруйні зуби спрямовуються в бік жертви чи ворога. Укус гадюка здійснює дуже швидко, ніби удар отруйними зубами. Одночасно з укусом відбувається рефлекторне скорочення м'язів отруйних залоз, внаслідок чого вичавлена отрута миттєво опиняється в протоках отруйних зубів.


Отрута гадюк має гемотоксичну дію. Гіалуронідаза, що в ній знаходиться, розщеплює живу тканину, руйнує стінки дрібних кровоносних судин, збільшує проникність клітинних мембран для води та іонів, порушуючи цим водно-сольову рівновагу. А фосфоліпаза гадючої отрути розчиняє ліпідний шар еритроцитів, що призводить до їх злипання й руйнування. Внаслідок цього в судинах утворюються тромби, що перешкоджають кровообігу, порушується робота серця й печінки.


Гадюка

Гадюки поширені в Криму, в південних областях України, в Казахстані, на півдні та в європейській частині Росії, у степових районах Кавказу, в Середній Азії. Також зустрічаються на всій території України, в Європі, Туреччині та інших країнах і континентах. Небагато їх в Азербайджані та Вірменії, а в Австралії, Новій Зеландії, на островах Океанії вони повність відсутні.


Живляться ці змії здебільшого мишоподібними гризунами, дрібними птахами, їх пташенятами та яйцями, комахами, ящірками, жабами й іншими тваринами. Під час полювання гадюка зазвичай довго сидить нерухомо, а потім несподівано завдає швидкий укус жертві, що наблизилась, не помітивши її. Здобич гине за кілька хвилин, після чого рептилія спокійно заковтує її цілком, головою вперед.


Своєю чергою гадюки нерідко стають здобиччю їжаків, лисиць, борсуків, тхорів, лелек, сов, чапель, орлів, ящіркових змій (лат. Malpolon monspessulanus) та інших тварин.


Гадюки перед зимівлею

Усе своє життя гадюки перебувають на одній території й нікуди не мігрують. Теплої пори року вони ведуть переважно денний спосіб життя. З настанням холодів стають млявими через уповільнення біохімічних реакцій в організмі (всі змії холоднокровні тварини, і швидкість протікання обмінних процесів залежить у них від температури навколишнього середовища), припиняють полювання. У жовтні збираються групами (іноді великими) в захищених від холоду й хижаків місцях або норах різних тварин, що ховаються від холоду в глибших шарах ґрунту. Там, у стані заціпеніння, вони проводять всю зиму, нічим не живлячись.


Гадюка

Тривалість холодної пори року великого значення не має, оскільки всі процеси в організмі рептилії майже повністю зупиняються, й ресурси організму витрачаються дуже повільно. З настанням тепла (при +15...18°С) гадюки знову стають активними, і в квітні виповзають зі своїх зимових схованок. У цей час вони починають інтенсивно полювати та відновлювати сили після зимівлі.


Гадюки

Відновившись, приблизно у травні, гадюки починають сезон парування. Самка парується й приносить потомство один раз на два – три роки. Після копуляції змії розповзаються та продовжують своє звичне існування аж до настання осені. У запліднених самок у серпні – вересні з'являються дитинчата. Гадюка не відкладає яйця, а одразу народжує живих змієнят, від 5 до 12 особин. Кількість і розміри приплоду залежать від віку й розмірів самої самки. 


Дитинчата гадюки

Довжина новонародженої гадюки складає 10–15 см. Народжуються змійки вже отруйними й одразу здатними до полювання та самостійного існування. Мати не піклується про своє потомство, та все ж кілька днів після народження дитинчата тримаються біля неї. Решту часу теплого періоду молодь активно полює й живиться, а також линяє 1–2 рази за місяць. З настянням холодів молодняк, як і дорослі гадюки, ховається на зимівлю.


Тривалість життя гадюк становить більше 15 років. Молоді змії починають розмножуватись у віці 2–5 років, досягнувши завдовжки не менше 42 см. У разі випадкової зустрічі з людиною чи твариною, що не може слугувати їй за здобич, гадюка реагує по-різному: частіше намагається втекти, але деколи ніяк не реагує або відразу атакує. Укус гадюки може спричинити смерть людини й навіть великої тварини.


Кобра – це отруйна змія чималих розмірів, яка за біологічною класифікацією належить до класу рептилій (лат. Reptilia), підряду змій (лат. Serpentes), родини аспідових (лат. Elapidae). Нараховують до 10 видів цих рептилій. Залежно від виду, їх довжина може сягати від 1,5 м до 4,8–5 м. Самці завжди більші за своїх одноліток-самок. Луска в кобри дуже гладенька, має забарвлення від оливкового до світло-коричневого кольору.  


Кобра

Коли змія знаходиться в спокійному стані, голова її плавно переходить у тулуб, який поступово звужується й перетворюється на хвіст. Але в разі небезпеки кобра здатна роздувати шию, утворюючи характерний плоский капюшон, і вертикально піднімати передню частину тіла, щоб здаватися більшою. При цьому вона голосно сичить, похитується, повертає голову назустріч ворогу, попереджаючи його про свою готовність до нападу.


Кобра в господарській будівлі

У серпентаріях для добування зміїної отрути зазвичай утримують кобру середньоазійську (лат. Naja oxiana). Вона поширена в південних регіонах Середньої Азії: на півдні Узбекистану, в південно-західній частині Таджикистану, на півдні Туркменистану. Побачити цю змію можна в долинах рік, передгірних районах, серед чагарників, на плантаціях винограду, в господарських будівлях, куди кобру приваблює потенційна здобич – гризуни, молодняк та яйця домашньої птиці тощо. 


Кобра середньоазійська

У дикій природі кобра полює на дрібних тварин, жаб, птахів, інших отруйних змій. Навесні та восени вона веде денний спосіб життя, але в спекотні літні місяці полює вночі, ховаючись вдень у захищених прохолодних місцях.


Парування кобр

У тих регіонах, де є холодна пора року, з жовтня-листопада до березня-квітня кобри зимують у занедбаних глибоких норах. Вони не збираються групами, а переживають зиму поодинці. Тривалість зимівлі залежить від кліматичних умов. З настанням весни кобри виходять зі своїх укриттів і линяють. У травні в них відбувається шлюбний сезон. Через 2 місяці після спаровування (в липні) самки відкладають близько 10–15 довгастих яєць, з яких наприкінці серпня – почаку вересня виводяться малі кобренята. Самостійне життя вони розпочинають одразу після народження. Дорослі кобри линяють двічі на рік, молодь – в міру свого зростання.


Розмноження кобр

Отрута цього виду змій має виражену нейротоксичну дію. Кобри дуже отруйні, але вони кусають людей чи сільськогосподарських тварин у кілька разів рідше, ніж інші змії. Так відбувається тому, що кобра завжди попереджає про свою присутність, а перед отруйним укусом робить кілька «холостих» атак, ніби прицілюючись. Отруйні зуби у кобр набагато коротші, ніж у гадюк і гюрз, тому укус відбувається не блискавично – ударом, а саме укусом. Змія впинається зубами в жертву й вичавлює отруту зі своїх отруйних залоз у тіло потерпілого, почергово то стискаючи щелепи, то послаблюючи хватку.


Серпентарій – це зміїна ферма, де всі ці рептилії живуть у спеціальних тераріумах, живляться відповідно до своїх потреб і вподобань, періодично розмножуються й регулярно продукують отруту. Щоб отримувати від змій отруту високої якості, необхідно забезпечити їм комфортне існування з повноцінним годуванням.

Серпентарій


Для облаштування серпентарію потрібне капітальне, опалювальне приміщення з усіма комунікаціями (електрика, вода, каналізація, під'їзна дорога з твердим покриттям, стійке покриття стільникового зв'язку і т. д.). Каналізація та водогін мають бути автономними, без під'єднання до загальноміських мереж.


Орієнтація приміщення серпентарію у просторі  з урахуванням географічного напряму повинна бути південною або південно-східною. Розташовувати його слід обов'язково за межами населеного пункту, на відстані не ближче, ніж за 300 метрів до найближчого людського житла, магістральних доріг чи об'єктів інфраструктури. Його територію необхідно обнести глухим парканом висотою не менше 2,2 м. Ворота і хвіртки повинні замикатися на ключ.


Табличка на дверях у серпентарії

Усі вхідні двері серпентарію обов'язково роблять подвійними. Перші – зовнішні двері – глухі дерев'яні, металеві чи пластикові, а другі – внутрішні – з металевої сітки, в якій площа вічок не перевищує 4 квадратних міліметри. На всіх вхідних дверях в усі приміщення серпентарію обов'язково розміщують таблички білого кольору з написом червоними буквами: «Обережно, отруйні змії, стороннім вхід заборонено!». 


Вікна встановлюють також подвійні, які щільно закриваються. Для цього добре підійдуть сучасні пластикові склопакети. Між рамами зовнішнього і внутрішнього вікна встановлюють такі ж металеві сітки, як і на дверях. Для інтенсивнішої вентиляції протягом теплої пори року віконні склопакети замість стандартної москітної сітки можуть оснащуватися  сітчастими рамами з площею вічок не більше 3 квадратних міліметрів. Усі вентиляційні отвори обов'язково повинні бути закриті металевою сіткою з розміром вічок 3 мм × 3 мм. Приміщення, де утримують змій, зал для відбору отрути, кімната для сушки та зберігання отрути повинні бути забезпечені припливно-витяжною вентиляцією, повітроводи якої розташовуються під стелею вздовж усього приміщення.


Захисна сітка на вентиляційному отворі

У серпентарії обов'язково мають бути декілька приміщень чи окремих кімнат певного призначення, а саме:


- кімната для виконання адміністративної роботи та зберігання документів;


- зал, де здійснюватиметься відбір отрути; 


- токсикологічна лабораторія; 


- склад для зберігання готового продукту; 


- приміщення, де знаходитимуться тераріуми чи клітки з отруйними зміями; 


- приміщення для карантинування нових придбаних чи впійманих змій та для ізоляції хворих особин; 


- приміщення для розведення чи тимчасового утримання тварин, які використовуються як корм для рептилій; 


- приміщення для ветеринарної лабораторії, де лікуватимуть хворих змій і проводитимуть розтин тих, які загинули; 


- приміщення для зберігання інвентарю, миючих та дезинфікуючих засобів.


Площа робочої зони серпентарію (зал для відбору отрути, лабораторія, адміністративна кімната, склад та ін.) на кожного працівника має складати не менше 5 квадратних метрів при висоті стелі 3,5–4,0 м, що забезпечить 18–20 м3 повітря на 1 людину. Загальна площа серпентарію залежить від його виробничої потужності та кількості розміщених у ньому тварин.


Зал для відбору отрути – одне з найголовніших приміщень серпентарію. У ньому знаходиться робочий стіл заввишки 80 см і площею стільниці 1 м × 2 м, з білою, гладкою поверхнею, на якому присутність якихось сторонніх предметів є неприпустимою. На столі встановлюють штатив для кріплення чашки Петрі або склянки з мембраною для збирання отрути.


Освітленість у залі для відбору отрути має бути на рівні 150 Лк, а в інших приміщеннях серпентарію – близько 100 Лк.


Інструментарій серпентарію складається з: холодильника для зберігання антитоксичної сироватки й медичних препаратів, призначених для надання першої допомоги; Г-подібні гачки завдовжки 1,2 м для ловлі й переносу змій; палички довжиною 1 м з хвилеподібними вирізами на одному з кінців; лопатки й шкребки з ручками, довшими на 50 см від найдовшої сторони клітки чи тераріуму, для їх очищення в присутності змій; ящики-переноски з кришками і ручками для транспортування або тимчасового короткочасного розміщення змій; корнцанг Іванова та пінцети завдовжки 25 см для відлову дрібних змій.


Інструменти герпетолога

Для постійного зберігання стерильного посуду, чашок Петрі, етикеток, реактивів, рукавичок, масок індивідуального захисту та іншого необхідного інвентарю використовується аптечна інструментальна шафа зі скляними дверцятами.


Аптечка першої допомоги має складатись з двох одноразових шприців, двох ампул протизміїної сироватки «Антигюрза» й «Антикобра», двох одиниць стерильных марлевих бинтів, ампул адреналіну, ефедрину, йоду, серцевих засобів («Корвалол», «Кофеїн», «Нітрогліцерин», «Валідол»), перманганату калію в порошку, 100-грамового флакону спирту 70%, двох скальпелів, двох хірургічних пінцетів, що зберігаються у спиртовому розчині.


Протизміїна сироватка

У лабораторії повині бути стіл, стільці, горизонтальний автоклав з біксами, електричний стерилізатор для інструментів і посуду, ультрафіолетова кварцова лампа для періодичної обробки приміщення, де містяться змії, залу для збору отрути та лабораторії.


Отримати зміїну отруту можна двома способами. Перший – менш витратний, але й менш продуктивний. Змієлови відловлюють диких змій в їх природному середовищі існування, приносять у серпентарій, де протягом певного часу утримують і «доять» з них отруту один чи декілька разів, після чого відпускають «додому», у місця їх вилову. Другий передбачає постійне перебування змій у серпентарії, належний догляд за ними, годування, розведення та постійний, регулярний відбір отрути.


Аптечні ваги

Одне з перших запитань, яке виникає в герпетолога-початківця, – де взяти змій для постійного утримання. Їх можна придбати в інших серпентаріях або відловити в дикій природі. Перший варіант більш вдалий, оскільки придбані змії найпевніше народилися в неволі й уже пристосувались до життя в умовах тераріуму. До того ж майже всі змії, яких зазвичай використовують як донорів отрути, – це представники видів, що занесені до Червоної книги, тому дозвіл на їх вилучення з природи для потреб серпентарію видають дуже обмежено, а для приватних осіб такий вилов повністю заборонений.


Якщо отруту отримують від спійманих диких змій, то для тимчасового утримання цих плазунів потрібні невеликі індивідуальні або просторі групові клітки з металевої сітки, що має дрібні вічка (не більше 4 мм). Для тимчасового тримання краще використовувати клітки з сітки, а не скляні тераріуми, бо дикі рептилії не сприймають скло як перешкоду, вони його не помічають і постійно б'ються мордою в прозорі стінки.


Для тимчасового утримання відловлених груп змій найкраще використовувати клітки розміром 150 см × 150 см × 40 см, в кожній з яких можна розмістити до 25 гадюк, або 15 щитомордників, або 2 кобри, або 7–10 гюрз завдовжки 65–70 см, або 5–7 гюрз завдовжки до 90 см, або 3–5 гюрз завдовжки до 1 метра чи 2–3 гюрзи довжиною понад 1 метр.


Клітки для змій

Для постійного утримання та розведення змій потрібні великі за площею клітки, вольєри або тераріуми. Їх площа повинна складати близько половини квадратного метра на одну особину. Точніше розрахувати потребу в площі можна, якщо знати конкретні розміри змії. Для наземних рептилій довжина клітки повинна бути не менше половини довжини змії, а ширина – не менше третини її довжини. У скляних тераріумах простіше підтримувати бажані параметри мікроклімату.


Як для тимчасового, так і для постійного утримання змій в серпентарії з метою регулярного отримання від них отрути, необхідно забезпечити рептиліям оптимальні умови мікроклімату. Температура в приміщенні серпентарію не повинна бути нижче +18°С або вище +27°С. В залі для відбору отрути оптимальним середовищем для змій буде температура повітря +18...20°С, а в тераріумах її обов'язково потрібно підтримувати на рівні +25°С. Саме така температура є найкомфортішою для активного життя змій. Вона  забезпечує найкраще протікання всіх фізіологічних процесів (і синтез отрути залозами в тому числі) в організмі змії. 


Температура +25°С спричинює денну активність змій, що дуже зручно для їх обслуговування. Ні надто низька, ні дуже висока температура не бажані. При вищих температурах змії переходять на нічний спосіб життя, а в денний час намагаються сховатися в різних затишних місцях тераріуму, а це ускладнює роботу з ними. При постійній нижчій температурі процеси в організмі змії сповільнюються. Плазуни втрачають активність, мало їдять, тому відбір отрути у них проводиться рідше, ніж зазвичай.


Незначні добові перепади температури (±2° від оптимальної) не завдадуть шкоди. Та якщо після годування настає значне й тривале зниження температури, то виникає пряма небезпека для життя самої змії: за низької температури вона не здатна перетравити з'їдену їжу, особливо кістки скелета жертви. Тому потрібно стежити за тим, щоб після годування в тераріумі було тепло. У цей період краще нехай буде на кілька градусів тепліше, ніж холодніше за норму. Через таку особливість організму змії з пониженням температури восени, перед самим впаданням у сплячку, не їдять.


Параметри середовища в тераріумі

Важливими параметрами мікроклімату в серпентарії є вологість і повітрообмін. Вологість не повинна перевищувати 65–70%. Низька вологість цілком прийнятна для дорослих змій. Такий рівень здатні забезпечити поїлка з водою та постійна припливно-витяжна вентиляція. Для вентиляції достатньо, якщо повітря в тераріумі буде змінюватися зі швидкістю 0,8 м3 на годину з розрахунку на 1 кг маси змій. Якщо змії утримуються в скляних тераріумах, то вентиляцію забезпечують для кожного тераріуму окремо, а якщо в клітках, то її розраховують на всю кімнату відразу, оскільки в цьому випадку повітря вільно циркулює по кліткам.


В серпентарії змій можна утримувати по одній чи по кілька в клітках або скляних тераріумах. Якщо ж великими групами, то у вольєрах. У разі утримання в вольєрах, можна розмістити на меншій площі більшу кількість змій, але працювати зручніше, коли змії розміщуються в індивідуальних клітках. Спосіб утримання впливає на безпеку роботи обслуговуючого персоналу, виживаність та продуктивність зміїного поголів'я.


Якщо змій тримають по одній, то їх смертність майже нульова, та й обслуговувати їх легше, зменшується ризик випадкових нападів та укусів. При розміщенні змій групами по 2–3 особини, смертність поголів'я сягає до 12% за рік, але їх отрутопродуктивність на 18–22% вища порівняно зі зміями, що перебувають на індивідуальному утриманні.


Змія в освітленій частині тераріуму

Тераріум чи клітка повинні мати два відділення: світле й темне, які розділені мід собою перегородкою. Внизу перегородки роблять кілька трикутних отворів шириною на 1/3 більше за товщину ситої змії. Отвори обов'язково повинні бути трикутними, це допомагає змії швидше звільнитися від старої шкіри під час линьки. У світлій частині змія харчується й гріється, а темна використовується нею як прихисток для відпочинку та спокою. У таких клітках змії самостійно вибирають своє місцезнаходження й таким чином регулюють власну температуру тіла.


Обидві частини клітки повинні мати легкий доступ (троє дверцят – двоє з фасадної сторони, одні – зверху) для швидкого відловлювання змії та обслуслуговуння тераріуму. Усі дверцята клітки повинні надійно зачинятись.


У світлій частині розміщені діодні лампи й лампи розжарювання або обігрівач, які освітлюють та обігрівають тераріум. Часто для спрощення ремонту й заміни ламп освітлювально-обігрівальні прилади встановлюють на верхніх дверцятах. Для автоматичної підтримки потрібної температури лампи розжарювання чи обігрівач підключають через терморегулятор. У світлій частині біля обігрівача температура повинна становити близько +27...28°С, а в темній частині +20...21°С. 


Освітлювальні діодні лампи вмикаються й вимикаються вручну або ж за допомогою реле часу. Режим освітлення має бути максимально наближеним до природної тривалості ночі й дня влітку. День: 14–16 годин; ніч: 8–10 годин. Освітленість світлої частини тераріуму в денний час повинна становити 100 Лк. Таку величину параметру забезпечує діодна лампочка, розташована на стелі клітки з розрахунку 1,5 Вт на 1 квадратний метр площі підлоги, або звичайна лампа розжарювання 13 Вт на 1 квадратний метр площі підлоги.


Приміщення для утримання змій

Для нормального функціонування організму змій та дезінфекції їхнього житла потрібно періодично опромінювати тераріум ультрафіолетовими лампами в мінімально можливому режимі їх роботи. Освітлення і температура – головні фактори впливу на фізіологічні процеси в організмі змії та її поведінку.


На кожній клітці чи тераріумі прикріплюється табличка з повною інформацією про тварин, що в ній знаходяться (стать, вік, кількість, вид тощо) і про дату останнього відбору отрути.


Повноцінне годування змій має одне з вирішальних значень для успішного виробництва отрути. Змії живляться порівняно нечасто. Дорослу змію для нормального функціонування організму достатньо годувати один раз на тиждень. Чим старша й більша змія, тим більшу здобич вона здатна проковтнути і тим рідше вона може харчуватися. Дорослій гюрзі потрібна одна миша або тижневе курча кожні 4–6 днів, либонь один щур чи перепілка на 7–10 днів. 


Живлення змій

Своєю поведінкою змії самі підкажуть, як часто їх потрібно годувати. Ситі рептилії поводяться спокійно, мало рухаються, більшу частину часу гріються під променями обігрівача й сплять. Коли змія голодна, вона повзає по клітці, піднімається по стінках, стає агресивною.


У серпентаріях для годування рептилій використовуються спеціально вирощені живі лабораторні миші, щури, курчата різного віку, перепілки, жаби (в раціоні кобри жаби займають до 45%) та інші дрібні тварини. Максимально можливий розмір жертви розраховують за обхватом її грудної клітки. Обхват грудної клітки кормової тварини не має перевищувати обхват змії в її найтовщому місці. 


Згодовувати зміям шматки м'яса, субпродукти та інший подібний корм не можна. Небажано годувати змій і добовими курчатами, оскільки в їх організмі ще присутній жовтковий мішок із залишковим жовтком, а ця субстанція перетравлюється в організмі рептилій з великими труднощами. Якщо в раціоні присутні курчата, то лише тижневого віку й трохи старші.


Влітку годувати змій хом'яками можна не частіше, ніж 1 раз на місяць, бо в їх організмі міститься багато жиру, і включення цих гризунів до раціону призводить до ожиріння рептилій. Найкраще використовувати хом'яків для корму навесні, відразу після виходу змій зі стану зимового спокою, щоб вони могли швидко відновити запаси енергії в організмі, а також восени, коли плазуни накопичують запаси жиру напередодні зимівлі.


Помітивши потенційну жертву, змія вбиває її своїм укусом і заковтує цілою, не розжовуючи. Травна система рептилії повністю переробляє всі частини здобичі й поглинає з її м'язів, жиру, хрящів, вовни, кісток, пір'я всі необхідні вітаміни, мікро- та макроелементи, білки, жири, вуглеводи.


Максимальна різноманітність у раціоні змій дуже важлива, бо їжа має забезпечувати всі потреби їхнього організму. Для гарантованого постачання корму зміїному поголів'ю найкраще мати в серпентарії невеликий віварій, де утримуватимуться й розмножуватимуться лабораторні пацюки, миші та перепілки. Годування повноцінними кормами дає можливість підтримувати змій у хорошому стані, а це дозволяє отримувати від них якісну продукцію. Самі ж рептилії зберігають в таких умовах своє здоров'я впродовж багатьох років і дають потомство.


Змії воліють з'їдати меншу здобич і частіше, ніж велику й здерідка. Та з господарської точки зору вигідніше годувати поголів'я за іншою схемою: більшою здобиччю й рідше. Справа в тому, що на умертвіння жертви змія витрачає свою отруту. Доза використаної на один укус отрути зазвичай у кілька разів перевищує смертельну дозу для конкретної жертви. Витрата отрути на дрібну й велику тварину приблизно однакова, а інтервали між годуваннями великою здобиччю та дрібною можуть відрізнятися майже вдвічі. Тобто, в разі годування більшими тваринами змія витрачатиме менше отрути на власні потреби (умертвіння здобичі), отже цього цінного продукту можна буде зібрати більше.


Будова змії

Годувати, напувати змій, чистити їхнє житло не можна на самоті, все це слід робити двом працівникам серпентарію в парі. Відкривати дверцята тераріуму можна лише тоді, якщо поруч з нею немає змії. І навіть у цьому випадку дверцята слід відкривати гачком, а не голою рукою. Для напування рептилій в клітки або тераріуми ставлять емальовані поїлки, воду в яких щодня міняють на свіжу.


Всі роботи в клітці слід здійснювати інструментами з довгими ручками (на 50 см довшими за найдовшу сторону клітки).


Процес годування здійснюється наступним чином: один з робітників кладе рукою на край підлоги клітки тварину, що слугує змії за їжу, і гачком підштовхує живий корм вглиб. Другий співробітник у цей час стежить за поведінкою змії та в разі необхідності попереджає про небезпеку. Закривши клітку, обидва співробітники спостерігають за діями рептилії. Якщо вона майже відразу атакує жертву, то ніяких проблем не виникло. Відсутність же апетиту свідчить про те, що змії, можливо, потрібна ветеринарна допомога.


Щоб вичистити клітку від екскрементів, змій за допомогою Г-подібного гачка пересувають у протилежний кут. Чистити клітку потрібно щодня. У разі загибелі змії, її витягають з тераріуму тим же гачком. Переконавшись, що вона дійсно мертва, змію кладуть у таз і роблять розтин у ветеринарній лабораторії для встановлення причини смерті. Труп після розтину утилізують шляхом спалювання або в біотермічній ямі. Падіж рептилії реєструють у спеціальному журналі, де зазначають усі дані змії, дату загибелі та її причини.


Якщо серпентарий має значні розміри, і прибирання приміщень здійснюється не особисто герпетологами, а технічним персоналом, то всі роботи слід проводити при яскравому електричному освітленні, в присутності кваліфікованого персоналу серпентарію, а підлогу мити тільки шваброю.


Цільова продукція серпентарію – це зміїна отрута. Її збирають у змій двічі на місяць, через однакові проміжки часу, або рідше – раз на три тижні. Частіше «доїння» послаблює здоров'я змії та здатне призвести до її загибелі. Взяття отрути можна проводити не раніше, ніж через три доби після останнього годування. За цей час залози встигають виробити потрібну кількість нового секрету з необхідною концентрацією всіх цінних речовин.


Отруйний зуб змії

Отруту можна здобувати різними способами: 


- методом прямого укусу мембрани отрутозбірника; 


- електростимуляцією (струмом напругою в 5–6 Вольт подразнюють слизову оболонку ротової порожнини змії, внаслідок чого м'язи отруйної залози скорочуються й виштовхують отруту);


 - масажуванням отруйних залоз пальцями руки.


Метод електростимуляції досить шкідливий для здоров'я змії. Він істотно скорочує термін її життя й продуктивної експлуатації. До того ж він гальмує репродуктивну функцію, що перешкоджає використовуванню цих особин для розведення в серпентарії, а отже відновлюванню та збільшуванню зміїного поголів'я без вилову нових диких особин. 


Найбільш фізіологічним і безпечним для змії є метод прямого укусу, хоча метод масажу отруйних залоз також лишається цілком прийнятним. Для методу прямого укусу використовують склянку з мембраною, де й імітується отруйний укус. А для відбору отрути методом масажу отруйних залоз користуються чашкою Петрі з оплавленими, закругленими краями, які б не травмували слизову оболонку ротової порожнини змії.


Фіксація голови змії

Перед тим, як розпочинати роботу з відбору отрути, слід дістати аптечку та перевірити в ній наявність усіх необхідних препаратів і комплектуючих інструментів. Також потрібно обов'язково перевірити, чи працює телефон, на випадок необхідності встановлення екстреного зв'язку з лікувальним закладом.


Під час роботи не можна відволікатися на сторонні справи або вести емоційні чи важливі для герпетолога розмови. Також під час взяття отрути заборонена присутність у залі сторонніх, не задіяних у цьому процесі людей.


Відбір зміїної отрути

Працювати з великими зміями (наприклад з коброю або гюрзою) дозволяється тільки в присутності двох помічників. Функції учасників процесу наступні: один з асистентів фіксує тіло змії; другий видаляє пінцетом відмерлі зуби рептилії (за їх наявності) та обробляє їй ротову порожнину антисептичними препаратами, або підводить електроди, якщо отрута береться способом електростимуляції; герпетолог «доїть» зміїну отруту.


Герпетологам-жінкам заборонено працювати зі зміями завдовжки понад 1 м та з кобрами, незалежно від розміру останніх.


Діставати змій із кліток та пересаджувати до ящика-переноски, а також переносити в зал для відбору отрути також повинні два працівника серпентарію. Ловити змій, переміщувати, переносити їх слід тільки з використанням Г-подібного гачка. Ящик-переноску зі зміями потрібно ставити на відстані двох метрів від столу, на якому відбирають отруту.


Для відбору отрути потрібно підготувати стерильний лабораторний стакан з натягнутою на ньому спеціальною мембраною або чашку Петрі. На стінці отрутозбірника вказують його вагу й вид змії.


Переміщення змії гачком

Перед взяттям отрути герпетолог обережно бере змію гачком з ящика-переноски й кладе на стіл. На столі він лівою рукою фіксує змію за основу голови за допомогою спеціальної палички з вирізами на кінці. Переконавшись, що змія добре зафіксована паличкою, герпетолог бере змію великим, вказівним і середнім пальцями правої руки в місці переходу голови в шию, трохи позаду палички. У цей час помічник, стоячи праворуч, по сигналу герпетолога швидко фіксує тулуб змії обома руками. Лівою рукою помічник тримає тіло змії на відстані 15–20 см від правої руки герпетолога, а правою фіксує хвостову частину.


Стіл для відбору зміїної отрути

Надійно зафіксувавши змію, герпетолог обережно піднімає її з поверхні стола й підносить до чашки Петрі або до спеціально виготовленої склянки з натягнутою мембраною. Під час роботи герпетолог і його помічники повинні бути в окулярах або прозорих масках, щоб отрута з отруйних зубів випадково не потрапила в очі. 


Великим і вказівним пальцями лівої руки герпетолог обережно відтягує шкіру нижньої щелепи змії ближче до її шиї – вниз. Внаслідок такого впливу рот рептилії відкривається, і оголюються отруйні зуби. Кінці зубів обережно накладають на закруглений край чашки Петрі або ж проколюють ними мембрану. Всі маніпуляції потрібно робити дуже обережно, щоб випадково не зламати змії отруйні зуби.


Отруйні зуби змії знаходяться в сполучно-тканинних чохлах, де також можуть знаходитись і старі, відмерлі зуби. Тому перед відбором отрути слід спочатку видалити їх пінцетом, інакше такі зуби під час процедури можуть травмувати ротову порожнину й спричинити кровотечу.


Зачепивши зуби за край чашки Петрі, герпетолог обережно масажує отруйну залозу великим і вказівним пальцями правої руки або дає сигнал другому помічникові про застосування електродів. У разі взяття отрути методом електростимуляції, другий помічник прикладає один електрод спеціального апарату до піднебіння змії, а другий – на край пащі. 


Після відбору отрути потрібно обробити ротову порожнину змії (спреєвим способом) антисептичним розчином фурациліну, риванолу, перекису водню чи марганцівки. 


В одну чашку Петрі можна збирати отруту кількох змій, пока її рівень не досягне позначки 3 мм. 


Під час відбору отрути методом прямого укусу на мембрану масаж залоз не потрібен. Після проколу мембрани отруйними зубами, герпетолог трохи послаблює хватку, але так, щоб змія не могла звільнитися. У цей момент змія кусає мембрану, й отрута з зубів стікає до отрутозбірника. Для остаточного «видоювання» можна через кілька секунд після першої спроби повторити укус. 


Після того як змія виділить отруту, герпетолог обережно знімає отруйні зуби змії з отрутозбірника, лівою рукою забирає змію в першого помічника, взявши її в нижній третині тіла і, трохи розтягнувши, несе до ящика-переноски. Змія в цей час повинна перебувати у звисаючому положенні. Відпускати змію потрібно дуже обережно, хвостом вперед, але так, щоб він не торкнувся дна чи стінок ящика. Відпустивши змію, герпетолог швидко відсмикує руки, щоб уникнути випадкового укусу.


Повернення змії в клітку

Під час опускання змії в ящик-переноску слід бути дуже уважним, відпускаючи руку. Рептилія в цей момент не повинна нічим торкатися стінок або дна ящика (особливо хвостом!), інакше вона може вискочити й миттєво вкусити. Швидкість випаду-кидка змії в середньому становить близько 30 метрів за секунду!


Кількість отрути за один відбір у різних змій неоднакова. Вона залежить від виду рептилії, її віку, розміру, стану здоров'я, пори року та багатьох інших факторів. У дрібних змій і молодняка можна «здоїти» близько 0,15–0,2 мл свіжої отрути, а від дорослої чималої змії можна отримати 1,25–1,5 мл цього цінного продукту. Зміїна отрута має вигляд прозорої рідини жовтого (різної інтенсивності) кольору.


Свіжий секрет швидко втрачає свої цілющі властивості внаслідок контакту з повітрям і світлом, тому його одразу ж висушують у спеціальному приборі ексикаторі над щойно розжареним хлористим кальцієм або на силікагелі за температури +5...6°С протягом 12 діб. 


У свіжій отруті міститься близько 22,5–24,3% діючих речовин. Сухий продукт збирають у герметично закупорені флакони з темного скла й зберігають при температурі +5°С. Строк зберігання сухої отрути без втрати всіх необхідних для її фармацевтичного застосування характеристик – близько трьох років. Але свою токсичність вона зберігає набагато довше, за деякими свідченнями – до 20 років.


Серед герпетологів звичним є вимірювання кількості отрути саме в сухому стані. За один сеанс відбору від гадюки звичайної можна отримати 5–30 мг отрути в перерахунку на суху речовину, від ефи – 40–50 мг, від щитомордника – 120–135 мг, від кобри – 180–190 мг, від гюрзи – 250–300 мг. За рік одна гюрза спроможна забезпечити 2–3,3 г сухої кристалічної отрути.


Небажано відбирати отруту у вагітних самок і у всіх змій під час линяння. Зміна шкіри й формування потомства в утробі – це вже значне навантаження на організм рептилії, яке потребує в якості «будівельного матеріалу» великої кількості енергії та поживних речовин. А після відбору отрути організм відчуває втрату й намагається якомога швидше її відновити, оскільки без своєї головної зброї змія й сама перетворюється на легку здобич. Для синтезу отрути потрібні ті ж ресурси, що й для линяння та розвитку ембріонів. Але синтез отрути завжди є пріоритетним серед потреб організму, тому він відбуватиметься навіть на шкоду линянню й вагітності.

Використовувати змій для відбору отрути можна цілий рік, та якщо серпентарій планує займатися їх розведенням, то потрібно обов'язково влаштовувати рептиліям період зимового спокою протягом не менше одного місяця на рік. А можна дотримуватися природних термінів зміни сезонів.


Кобра з кладкою

Розведення отруйних змій у серпентарії дає можливість відновлювати втрачене продуктивне поголів'я та навіть нарощувати його чисельність, не вдаючись до вилову диких особин у місцях їх природного проживання. А за потреби й навпаки – збільшувати чисельність дикої популяції за рахунок отриманого в серпентарії молодняка. Змієнята, що народились у неволі, не вимагають ніяких адаптаційних заходів і можуть одразу жити в умовах дикої природи, полювати й самостійно захищатися, так само, як це роблять їх дикі ровесники.


Для вдалого розведення зміїного поголів'я насамперед необхідно правильно підібрати майбутні пари. А для цього потрібно точно визначити, хто з рептилій самка, а хто самець. Якщо змій придбали в іншому серпентарії, то в документах міститься інформація про статеву приналежність кожної особини, її вік і вид. Але якщо змії у вас з'явилися якимось іншим шляхом, то їх стать доведеться встановлювати самостійно. Це можна зробити за зовнішніми ознаками, за особливостями поведінки, за аналізом крові, методом зондування або видавлювання статевих органів.


Шлюбний період у змій

Визначення статевої приналежності змій – справа нелегка. Усі репродуктивні органи представників обох статей сховані всередині, в порожнині тіла. У самців для спаровування передбачені парні органи – геміпеніси, які знаходяться у двох внутрішніх кишенях, що відкриваються в клоаку. Кожний геміпеніс з'єднаний зі своїм сіменником: лівий – з лівим, а правий – з правим. Завдяки такій особливості період рефракції майже відсутній, і самець може продуктивно спаровуватися почергово з двома самками без значної перерви. А це дуже важливо для продовження роду та поширення генетики конкретного самця, оскільки шлюбний сезон у змій відбувається лише раз на рік і триває дуже недовго.


На поверхні геміпенісів є помітний жолобок – заглиблення для витікання сперми. На відміну від ссавців, у змій це не трубка, а лише одна її поздовжня половина. Друга половина трубки розташована в репродуктивних органах самки. Під час спаровування статеві органи самця наповнюються кров'ю, розгортаються й виходять (один чи обидва одразу) з кишень назовні, після чого один з них вводиться в клоаку самки. 


У самки теж є парні органи – геміклітори та дві невеликі порожнини, які знаходяться біля основи хвоста, в тому ж місці, що й кишені самців, і вони теж відкриваються в клоаку. У цих порожнинах після спарювання насіннєва рідина самця може зберігатися дуже довго (близько 5 років!) і використовуватись для запліднення в найсприятливіший період, навіть за відсутності нового спарювання. 


Самка змії здатна вагітніти не відразу після спарювання. Якщо зовнішні умови не сприяють, то вагітність може «відкладатися». Через таку особливість довго вважалося, що змії здатні до партеногенезу.


Статеві органи різних видів змій (навіть споріднених) відрізняються між собою багатьма особливостями (відростки, форма, шипи, рельєфні виступи чи заглиблення тощо), які збігаються в обох статей одного виду як замок і ключ, що фізично перешкоджає міжвидовому схрещуванню. 


Ще одна цікава репродуктивна особливість змій полягає в тому, що в тому випадку, коли самка парувалась з декількома самцями, потомство в одному виводку може бути від різних батьків (кілька від одного, кілька від іншого, кілька від третього і т. д.). Така властивість забезпечує більшу генетичну різноманітність популяції в регіоні та зменшується ризик близькоспорідненого запліднення (інбридингу), яке знижує життєздатність потомства.


Окрім того організм самки може «вибирати», від якого саме самця вагітніти. Це відбувається на підставі розпізнавання тих частин генома сперматозоїда, де відмінності між батьківськими організмами особливо важливі, й чим більша різноманітність варіацій, тим краще для майбутнього потомства. А це гени, що кодують головний комплекс гістосумісності, – набір особливих білків, які задіяні в ідентифікації патогенних факторів й активації імунної відповіді на них. У споріднених організмів такий набір схожий або ж ідентичний (залежно від ступеню спорідненості), тому яйцеклітини ігнорують ці сперматозоїди. 


Досвідчений герпетолог вже за зовнішнім виглядом змії, інтуїтивно, з високим ступенем ймовірності може сказати, до якої статі вона належить. Хоча помилка, звичайно ж, не виключена, тому що зовнішні ознаки – це досить непевний критерій. Самці часто забарвлені яскравіше або мають темніший тон окрасу, порівняно з самками. У кобр самець більший і масивніший за самку-ровесницю. У гадюкових представники обох статей приблизно однакові за розміром, або ж самка більша за самця. Хвостова частина у самців товстіша й ніби квадратна за рахунок кишень з геміпенісамі. У самок хвіст менший, а в поперечному розрізі має круглішу форму.


Імовірність помилки буде меншою, якщо крім зовнішніх ознак будови тіла змії враховувати поведінку двох особин при зустрічі в шлюбний період. Самці будуть змагатися між собою, виконувати так званий «танець», здіймаючись вище й штовхаючись верхніми частинами тулуба. У той же час вони намагатимуться притиснути один одного до землі. Самки в більшості випадків ніяк не реагують одна на одну. Якщо ж пара складається із самки з самцем, то вони будуть проявляти зацікавлення одне одним, повзати поруч без ознак боротьби і врешті прагнутимуть сплестися хвостами для спарювання. Але такий метод визначення статі дасть результат лише під час шлюбного періоду, що може бути запізно.


Якщо ж необхідно встановити стать змії завчасно, іншої пори року, то можна лабораторно дослідити пробу її крові на присутність чоловічих чи жіночих статевих гормонів. Однак цей спосіб вимагає від фахівців певних навичок як для взяття крові від рептилії, так і для проведення самого аналізу й подальшої інтерпретації результатів дослідження.


Найчастіше в таких випадках герпетологи застосовують спосіб визначення статі змій методом зондування клоаки за допомогою спеціального зонду з тупим наконечником. Дослідження базується на різній глибині статевих порожнин у самок і самців. Кишені, де розташовані геміпеніси самця, в кілька разів глибші, ніж аналогічні порожнини у самки.


Для дослідження буде потрібен або спеціальний ветеринарний зонд, або медичний зонд з тупим наконечником, призначений для лобних пазух людини. Його товщина вибирається залежно від розмірів рептилії. Для змій завдовжки до 1 метра використовують інструмент завтовшки до 1 мм. Для особин розміром від 1 до 2 метрів – 2 мм, для ще більших можна скористатись триміліметровим зондом. 


Зонди для визначення статі у змій

Зонд обов'язково повинен бути з тупим або кулястим наконечником для зниження ризику випадкового травмування внутрішніх органів змії під час дослідження. Не можна користуватися дротом, спицями чи подібними до них предметами.


Перед застосуванням зонд потрібно дезінфікувати одним з антисептиків: 0,05% розчином хлоргексидину біглюконату, 70% розчином спирту, 3% розчином перекису водню або простерилізувати кип'ятінням. Після знезараження інструмент змащують стерильним лубрикантом для меншої травматизації слизових оболонок змії та полегшення його введення.


Перед дослідженням два помічника фіксують змію: один тримає голову трьома пальцями, як і при відборі отрути, а іншою рукою фіксує верхню третину тіла змії; водночас другий працівник тримає середню частину її тулуба і хвіст таким чином, щоб черево й анальний отвір були повернені вгору. Герпетолог, який перебуває по інший бік від рептилії (щоб не заважати своїм асистентам), дуже обережно й повільно вводить кінець зонда під анальний щиток у напрямку передньої частини тіла змії. Як тільки кінець зонда потрапить у клоаку, його повертають на 180 градусів і просувають трохи правіше або лівіше середньої лінії тіла змії, в напрямку хвоста, щоб ввести до однієї з кишень геміпеніса.


Зондування змій

Вводити зонд потрібно з невеликим зусиллям, але дуже обережно, щоб не нашкодити змії. Процедура вважається потенційно небезпечною для здоров'я рептилії (занесення інфекції або травмування). Коли зонд досягне стінки статевої порожнини, слід заміряти глибину його входження й після обережного вилучення інструменту порівняти її з розміром лусочки цієї змії.


У самок зонд входить не глибше, ніж на довжину 3–4 лусочок, а порожнина геміклітора відчувається як широка й коротка. У самців кишеня геміпенісу за тактильною оцінкою здається довгою та вузькою, а зонд входить у неї на глибину близько 10–12 лусочок.


Видавлювання статевих органів змії

Інший спосіб визначення статі змії – це витіснення статевих органів назовні. Для здійснення процедури змію фіксують так само, як і в попередньому випадку, але щоб клоака опинилася вище за решту частин тіла змії. Лівою рукою герпетолог обережно відгинає хвіст змії вниз, а великим пальцем правої руки видавлює геміпеніси з кишень у напрямку від кінця хвоста до отвору клоаки й водночас синхронно піднімає хвіст рептилії догори.


Цей метод зручно застосовувати для визначення статі у молодняка. Великі та сильні змії зазвичай активно пручаються. Під час перших спроб у них спочатку може видавлюватися вміст клоаки (екскременти). Також крім статевих органів можливе вивертання клоаки внаслідок сильного й грубого тиску.


Зовні геміпеніси самця виглядають як загострені на кінцях трубочки з дрібними червоними судинами. Геміклітори самки мають округлі вершини, судини на них не проглядаються, вони білого кольору й значно (в 3–4 рази) менші від геміпенісів самця.


Визначення статі у змій

Жоден із способів не є абсолютно точним, а результат залежить від багатьох факторів, тому для визначення статі змій потрібно застосовувати комплексний підхід.


Для розведення відбирають великих, здорових змій віком не модше 4–5 років. Змії – полігамні тварини, але для більш гарантованого заплідненняя кожну самку спаровують з одним-двома самцями по черзі.  


Відібране репродуктивне поголів'я розміщують в індивідуальних клітках або тераріумах по одній особині й проводять профілактичний курс загальнозміцнюючої терапії. Для цього наприкінці літа (в серпні) можна застосувати препарат «Рептилайф порошок» або подібні вітамінно-мінеральні комплекси, призначені саме для рептилій. «Рептилайф порошок» слід давати зміям щодня або через день упродовж місяця, дозою 1 г/кг живої маси змії. Згодовувати його доведеться примусово, шляхом введення потрібної дози в просвіт глотки. Це зміцнить організм рептилій і підготує їх до майбутнього репродуктивного сезону.


Щоб активувати статевий рефлекс у змій, восени або наприкінці календарного року температуру в тераріумі потрібно поступово знижувати, а довжину світлового дня скорочувати приблизно так само, як це відбувається і в природі. Такі зміни мікроклімату приведуть спочатку до зниження активності й апетиту змій, а потім змусять їх впасти в зимову сплячку. Для деяких особин глибоке заціпеніння не обов'язкове, буває достатньо й зниження температури до +14...16°С протягом місяця (в цей період плазуни не живляться), щоб потім, з підвищенням температури змії були готові до розмноження.


Припиняти годування змій потрібно приблизно за місяць до передбачуваної сплячки, коли температура ще не знижена. У такому випадку вся з'їдена раніше їжа встигне перетравитися і не почне розкладатися в їхньому організмі внаслідок зниження температури.


За тиждень до запланованої сплячки освітлення в тераріумі потрібно вимкнути. Змія для сплячки знаходить в тераріумі темне, захищене місце і припиняє реагувати на зовнішні подразники. Для організму змій місяця спокою цілком достатньо, щоб включилися фізіологічні механізми, які ведуть до репродуктивної активності, але зимівлю можна продовжити й до настання календарної весни.


Ось приблизний календарний план розведення кобр в одному з серпентаріїв:



1 вересня – припинення годування


1 жовтня – початок зимування


31 жовтня – вихід із зимування


19–21 листопада – линяння самок


12–14 грудня – линяння самців


18–20 грудня – парування змій


9–12 лютого – відкладання яєць


6–8 квітня – вилуплення з яєць молодняка.


Щоб вивести змій з анабіотичного стану (зимової сплячки), в тераріумі потрібно ввімкнути освітлення і впродовж першого тижня поступово збільшувати тривалість світлового дня до 10–12 годин. Наступного тижня слід ппоступово підвищувати температуру до +25°С, а  тривалість дня збільшувати до 14 годин. 


Після виходу із зимівлі змії завжди відчувають голод. Навесні, до початку шлюбного сезону, рекомендується змащувати призначених для корму тварин вітамінними препаратами, які містять вітамін Е, для посилення статевого інстинкту. Крім того, в цей період і самих мишей (чи іншу живність) потрібно годувати якомога повноцінніше, щоб в їхніх організмах був присутній увесь набір необхідних зміям речовин.


Вже після декількох годувань (приблизно через 3 тижні) у змій відбувається  линяння. Цей процес для герпетолога є сигналом, що змії готові до парування. Часто самка нехтує самцем, якщо він не вилиняв. Самці також менше реагують на самку, процес линяння в якої не відбувся.


Для спаровування самку переносять у тераріум самця. Побачивши її на своїй території, самець починає переслідувати самку, намагається притиснути до землі й оповити хвостом. Одразу після спарювання змії втрачають взаємний інтерес. Парування самки можна повторити того ж дня, але вже з іншим самцем. Попередньому партнеру також можна запропонувати іншу самку.


У період спарювань самці зазвичай відмовляються від корму, в самок навпаки – апетит зростає. 


Через декілька тижнів після спаровування в клітку до самиці потрібно поставити гніздовий ящик розміром приблизно 30 см × 30 см та зі стінками заввишки 7–8 см. Він має бути наповнений мохом на 2/3 своєї глибини. За 2–3 тижні до відкладення яєць самка знову линяє й усе частіше лишається в гніздовому ящику. 


Приблизно через 50 діб після запліднення самка відкладає яйця (кобра, гюрза) або народжує живих дитинчат (гадюка). Кобри охороняють свою кладку аж до появи молодняка. Гадюки, на відміну від них, про своє потомство не турбуються зовсім. 


Яйця на час їх розвитку можна залишити в тераріумі самки або перенести до спеціального інкубатора, зберігаючи їх у тому ж положенні, в якому вони були відкладені самкою. Деякі самки обвивають своє гніздо й зігрівають яйця, підвищуючи температуру свого тіла шляхом скорочення м'язів тулуба.


Інкубатор для виведення змій

Забирати яйця слід надзвичайно обережно, оскільки вони можуть склеюватись між собою. Температура інкубації має складати +27...29°С за вологості близько 75–80%. Молодняк з'являється на 50–60-й день, і його виведення може тривати близько 5 днів. Ще лиш наполовину висунувшись з яєць, змієнята вже шиплять, а кобренята розкривають капюшон. З цього часу вони вже отруйні та небезпечні.


Маленька кобра

Батьки можуть з' їдати своє потомство, тому молодняк, який щойно вилупився з яєць, краще відразу забрати від матері й вирощувати окремо невеликими групами. Годувати змієнят потрібно живою здобиччю відповідно до їх розмірів і вдвічі частіше, ніж доросле поголів'я.


За умов хорошого годування й утримання кобра здатна розмножуватись щороку, а гюрза та гадюка – раз на два роки. Кожному виду змій притаманні свої репродуктивні особливості, але алгоритм розведення типових для наших серпентаріїв змій (середньоазійська кобра, гюрза й гадюка) практично однаковий.


Працюючи з отруйними зміями та отрутою, слід дотримуватися деяких правил – запобіжних заходів, що знижують професійні ризики для життя і здоров'я співробітників серпентарію. А також добре знати, як надати першу допомогу при їх укусі.


Найпершу пасивну небезпеку для герпетолога складає повітря серпентарію. Через постійну присутність отруйних рептилій і регулярний відбір у них отрути, незначна кількість токсичних речовин випаровується й постійно перебуває в повітрі. До того ж відшаровані мікрочастинки шкіри змій, особливо під час линяння, також знаходяться в повітрі серпентарію в завислому стані. І те, й інше має антигенний вплив на організм людини.


Сумарний вплив цих продуктів може провокувати розвиток алергічних реакцій з боку органів дихання, шкіри й зовнішніх слизових оболонок. Для мінімізації шкідливого впливу продуктів життєдіяльності змій на здоров'я персоналу слід особливу увагу приділяти обладнанню припливно-витяжної вентиляції.


Витяжна шафа для роботи з отрутою

Працювати з отрутою потрібно в окремій кімнаті, в стерильних умовах, використовуючи витяжну шафу лабораторного типу. Лаборант повинен працювати в халаті, масці та окулярах. Не можна, щоб з сухими отрутами щодня працював один і той же співробітник. Це повинні робити кілька працівників за графіком чергування по днях тижня.


Готову висушену отруту потрібно зішкрібати з чашок Петрі лише стерильним скальпелем. Після зішкрібанняя кристали зважують з точністю до 0,001 г і фасують у герметичні пеніцилінові флакони. Суха отрута має зберігатися в опечатаній вогнетривкій шафі-сейфі.


Оскільки будь-яка робота зі зміями пов'язана зі смертельною небезпекою, то вона потребує максимальної концентрації уваги й напруження органів чуття (слух, зір, дотик) герпетолога. Через постійне надмірне навантаження нервова система втомлюється, і герпетолог здатний припуститись помилок, які можуть стати причиною укусу змією його самого та співробітників, що йому асистують. Запобігти цьому можна, якщо грамотно чергувати різні види робіт у серпентарії і приділяти належну увагу відпочинку й перервам.


Кваліфікований герпетолог разом з двома помічниками за 8-годинний робочий день може зібрати отруту не більше ніж у такої кількості змій: 



- гюрза розміром понад 1 м – у 25 особин;


- гюрза завдовжки до 1 м – у 30 особин;


- гюрза довжиною від 65 до 90 см – у 50 особин; 


- кобра – до 25 особин; 


- щитомордник – до 70 особин; 


- у гадюк або еф –  не більше як у 100 особин. 



Після відбору отрути у кожних 5–10 великих змій або 15–20 дрібних, оператор й його помічники повинні зробити перерву на 10–15 хвилин, під час якої обов'язково вийти з приміщення на свіже повітря. Якщо під час відбору отрути з'явилося відчуття втоми, слабкості в руках, невпевненості, слід негайно припинити роботу, незалежно від того, виконана денна норма чи ні.


Змій потрібно тримати в клітках чи скляних тераріумах за видами, у відокремленій від решти серпентарію кімнаті чи в іншому приміщенні.


Вхід до залу для відбору отрути та в приміщення, де утримують змій, співробітникам серпентарію, безпосередньо не задіяним у роботі зі зміями, ЗАБОРОНЕНО. У разі виробничої необхідності такі працівники можуть заходити в ці приміщення лише з дозволу керівника серпентарію й перебувати там тільки в присутності герпетолога. 


Працювати з отруйними зміями можуть люди віком від 18 років після відповідної теоретичної та практичної підготовки. Усі співробітники серпентарію, які працюють зі зміями, мають бути щеплені від правця, щоб уникнути розвитку цього захворювання в разі укусу змії.



Працювати зі зміями потрібно тільки в спецодязі. Взуття має бути міцним і високим (черевики-берці, чоботи та ін.). Весь одяг має бути з щільного матеріалу, з довгими рукавами, штанинами та не облягати тіло. Штани й верхній одяг краще носити на розмір більше, ніж зазвичай. Якщо робочий одяг вільний, не облягає, то при випадковому укусі змія встромить отруйні зуби в складку тканини, а не в тіло герпетолога. Не можна недооцінювати змію або поспішати при роботі з нею. Забороняється під час роботи палити чи приймати їжу.


На початку робочого дня слід перевірити, чи всі тераріуми закриті. Якщо це не так, то слід одразу ж оглянути клітку та впевнитись у присутності в ній усіх змій. Починати роботу можна тільки тоді, коли усіх змій, що втекли, буде спіймано й  повернено на свої місця. Ловити змій на підлозі чи в клітці слід тільки спеціальними інструментами: невеличких – 25-сантиметровим пінцетом, а більших – корнцангом Іванова або довгим Г-подібним гачком.


У випадку будь-якого ремонту обладнання в тераріумі чи клітці (заміна ламп, ремонт дверцят та ін.) слід забрати змій у спеціальний ящик-переноску або відгородити фанерною перегородкою в протилежному кутку клітки. Ремонт не можна проводити на самоті. Поки один співробітник лагодить обладнання, другий повинен спостерігати за зміями. В разі відсутності електричного освітлення в приміщенні чи в клітках у змій, проводити будь-які роботи ЗАБОРОНЕНО.


За 20–30 хвилин до закінчення робочого дня співробітники серпентарію повинні перевірити, чи всі тераріуми зачинено, чи не пошкоджено вікна й двері, чи закриті сіткою вентиляційні отвори, вимкнути освітлення в клітках та всіх приміщеннях, закрити всі двері на внутрішні замки й опечатати їх.


На вихідні та в святкові дні встановлюється чергування, яке завжди проводиться двома працівниками, а не поодинці. Всі роботи по догляду за зміями вони мають виконувати, як і в звичайні робочі дні.


Дотримання цих правил значно скорочує ризик вкушення зміями співробітників, хоча й не гарантує безпеку на 100%. Зазвичай небезпечні наслідки пов'язані з якоюсь  безглуздою випадковістю. 


Допомога при укусі гадюки

У випадку укусу потрібно негайно викликати швидку допомогу. А поки медики не приїхали, потерпілому надають першу допомогу. Для цього потрібно покласти його в горизонтальне положення й забезпечити цілковитий спокій, щоб будь-яка рухливість не прискорила кровоток і розповсюдження отрути по організму. 


НЕ МОЖНА піднімати вкушену кінцівку вище рівня сердця. З ураженої кінцівки потрібно зняти усі прикраси та одяг, щоб вони не заважали крово- й лімфоциркуляції на випадок утворення набряку. 


Механічний відсмоктувач отрути

У перші 3–5 хвилин після укусу потрібно намагатись відсмоктати отруту з рани за допомогою гумової груші, спеціального відсмоктувача або склянки (таким же чином, як ставлять банки). Відсмоктувати отруту ротом досить небезпечно для того, хто надає допомогу, оскільки на губах і в ротовій порожниніи можуть бути мікротріщини та інші непомітні пошкодження, в які потрапить отрута і почне діяти.


Відсмоктувач отрути

Перед відсмоктуванням отрути потрібно промити з милом вкушене місце. Чим раніше почати відсмоктувати отруту, тим значнішу її кількість можна видалити з рани, й тим легшими будуть наслідки її дії. Якщо почати одразу й продовжувати 10–15 хвилин, то можна видалити з організму до 50% отрути. 


Після максимально можливого видалення з рани отрути, вкушене місце треба обробити розчином перекису водню, хлоргексидину, марганцівки або зеленкою. На зубах змії знаходиться безліч мікроорганізмів, які, потрапивши до рани, можуть викликати запальний процес і нагноєння, що буде ускладнювати стан хворого. Обробка антисептиками мінімізує ці наслідки.


Для уповільнення дії отрути і зменшення її всмоктування в навколишні тканини й кров потрібно накласти на місце укусу пов'язку зі шматочками льоду. Щоб не спровокувати обмороження вкушеного місця, пов'язку кожні 5–7 хвилин знімають, а через пару хвилин знову накладають.


Під час транспортування потерпілого, його вражену кінцівку бажано підв'язати пов'язкою до тіла. Також йому потрібно постійно пити теплу воду чи чай (3–5 л на добу) для пришвидшення виведення з організму токсинів (разом з потом та сечею).


Допомога потерпілому від укусу змії

Ефективним засобом допомоги при укусі змій є антитоксичні сироватки. Розрізняють полівалентні – ті, що спрямовані на деактивацію отрути будь-якої змії, та моновалентні, чия дія обмежена нейтралізацією або лише нейротоксичної отрути, або ж тільки геморагічної отрути. 


Сироватка «Антигюрза» призначена для допомоги постраждалим від укусів змій, отрута яких має геморагічну дію (гюрза, гадюка, гримуча змія, ефа та ін.). 


Сироватка «Антикобра» допомагає знешкодити зміїну отруту нейротоксичної дії (кобра, тайпан, морські змії тощо). Моновалентну сироватку потрібно застосовувати відповідно до виду змії, яка вкусила. 


Є й інші сироватки: «Антигадюка», «Антиефа». За своєю дією вони ідентичні.


Вводити сироватку потрібно в перші години після укусу. Чим швидше це зробити, тим менші порушення в організмі встигне заподіяти отрута. Але застосовувати антитоксичні сироватки слід дуже обережно. Всі вони виготовляються на плазмі крові коней, і сироватка сама по собі може бути сильним токсином для організму людини, викликати анафілактичний шок і навіть смерть.


Залежно від індивідуальних особливостей організму, близько 30% людей не переносять дії компонентів сироватки. Для зменшення можливих алергічних реакцій, потерпілому перед її введенням слід дати будь-який антигістамінний препарат (2 таблетки «Димедролу», «Супрастину», «Тавегілу», «Левоцетиризину» чи «Лоратадину» тощо) й бажано ввести глюкокортикоїдні препарати («Преднізолон» 1 таблетка 5 мг або «Дексаметазон» 2–4 мг). 


Перед введенням сироватки потрібно зробити її пробну ін'єкцію підшкірно дозою 0,1 мл. Якщо небезпечна реакція не з'явиться через 15 хвилин, то вводять ще 0,25 мл в іншому місці. І лише після відсутності реакції упродовж години можна вводити повністю всю дозу. 


Одна ампула містить одну дозу. Сироватка «Антикобра» має фасування по 10 мл в ампулі, «Антигюрза» – по 500 МЕ в 2 мл або 5 мл ампули. Кількість доз сироватки для надання допомоги визначається лікарем (!) згідно зі станом хворого. В разі легкого ступеню інтоксикації достатньо 1–2 доз, при значній інтоксикації буде потрібно 4–5 доз. У випадку сильної інтоксикації сироватку вводять внутрішньовенно, розвівши її попередньо теплим фізіологічним розчином пропорцією 1 : 5. 


У разі, якщо анафілактична реакція все ж таки виникла (а вона може трапитись не одразу), то нові дози сироватки більше не вводять, а вводять «Адреналін» (0,3 мл), «Кордіамін» (1,5 мл), «Преднізолон» 25 мл або «Гідрокортизон» (50–100 мл), «Строфантин» (0,5 мл 0,04 %) з глюкозою (20 мл 40% розчину).


Самостійно можна надавати лише першу допомогу, а лікування проводити в медичному закладі! Самолікування може призвести до серйозних наслідків або навіть спричинити смерть потерпілого.


Як і решта тварин, отруйні змії можуть хворіти. Здорові змії мають хороший апетит, поводяться спокійно (не мляві і не агресивні), вони рухливі й гарно виглядають: чисті, прозорі очі, чистий рот і ніздрі, блискуча, гладка луска. Винятком може бути період линьки. У цей час очі в змії часто мутніють через відшаровування старої шкіри, зникає апетит і псується характер. Але після завершення линьки всі симптоми самі собою зникають.


Якщо ж змія припиняє їсти, стає млявою або надмірно агресивною, а її шкіра набуває нездорового вигляду, то найімовірніше, що в рептилії виникли проблеми зі здоров'ям. Причинами захворювань найчастіше стають невідповідні умови утримання та неправильне годування.


Якщо годувати змій невідповідним раціоном або порушувати періоди між годуваннями, можна викликати у них розлади травлення. У таких випадках спостерігається здуття кишечника, пронос або закреп. Внаслідок переїдання чи переохолодження у змії трапляється блювота. Часто розлад травлення стається при надто низькій температурі в тераріумі. В такому випадку змію потрібно помістити в теплу воду (+28..30°С). 


Зігрівання змій у теплій воді

Закрепи можуть виникати внаслідок дефіциту рідини, тому потрібно стежити, щоб у змій був постійний доступ до свіжої води. При використанні неякісної води або в разі несвоєчасної її заміни на свіжу, в поїлках може розвиватися мікробна інфекція. Щоб запобігти її наслідкам, змій замість води напувають розчином «Енрофлоксацину» (1 мл/л чистої води) протягом декількох днів.


Стоматит у змеи

Однією з частих проблем у змій вважається стоматит (запалення слизової оболонки ротової порожнини). У дикій природі рептилії можуть навіть гинути через це захворювання. У разі виникнення стоматиту хвора змія часто відкриває пащу, треться мордою об різні предмети, стає агресивною, не їсть вбиту нею жертву. У такій ситуації без ветеринарної допомоги змія може загинути. Щоб їй допомогти, змію фіксують і обробляють ротову порожнину розчином фурациліну, риванолу. У важких випадках зрошують пащу антибіотиком (стрептоміцином, біциліном), розведеним у воді, один раз на день до повного одужання.


Линяння змії

Проблеми з линянням виникають, якщо тварина перебуває в поганому стані. Це завжди вже є наслідком, а не самостійним розладом. Цілком здорова змія позбувається шкіри, ніби знімає її як панчоху. Якщо процес відбувається інакше, а линяння затягується в часі або не настає в певні строки, або стара шкіра відділяється частинами, то потрібно тимчасово збільшити вологість повітря, потримати змію в ванній з 2% розчином соди й допомогти їй зняти стару шкіру. Водночас рекомендується провести їй курс препарату «Рептилайф порошок». Цей засіб містить усі необхідні вітаміни й мінеральні речовини, спеціально підібрані для рептилій. Його потрібно згодовувати (примусово) щодня, дозою 1 г/кг живої ваги змії, протягом двох місяців.


Порошок "Рептилайф"

Виразки й пухирці на черевній частині тіла змії з'являются в разі утримання її на брудній підстилці та за умови підвищеної вологості в тераріумі. Для лікування змію пересаджують у сухе місце, а виразки змащують антисептичними ррзчинами (5% йод, зеленка, стрептоцидова мазь тощо).


Паразитарні хвороби змій виникають внаслідок годування їх зараженими тваринами. Гельмінтози проявляються підвищенням агресивності на тлі загальної млявості, зниженням або сильним зростанням апетиту на тлі загального виснаження.


Рептілайф

Діагноз встановлюють лабораторним дослідженням калу рептилії. Для лікування застосовують препарат «Рептилайф суспензія». Цей засіб є ефективним проти більшості паразитуючих на рептиліях гельмінтів. Його вводять глибоко в рот за допомогою шприца-дозатора, який додається в комплекті, дозою 1 мл/кг ваги змії, з повтором через 14 днів, а затим ще через 14 днів. 


Проводити дегельмінтизацію можна й профілактично, не частіше 1 разу на рік. Не можна застосовувати препарат у період розмноження, линяння та для ослаблених тварин.


Окрім цих захворювань можуть виникати й інші (кліщі, зараження амебами або кокцидіями), але вони трапляються здерідка.


Відносно правового вирішення питання, то ця сфера у нас врегульована погано, і всіляких «не можна» за замовчуванням набагато більше, ніж «можна». Для легального виробництва та продажу зміїної отрути необхідно мати державну ліцензію, отримати яку чомусь надто складно.


Правова сторона зміївництва не врегульована

Без дозвільних документів виробництво, зберігання й торгівля зміїною отрутою підпадають під статтю Кримінального кодексу про незаконний обіг отруйних і сильнодіючих речовин. А це майже те ж саме, що й незаконний обіг наркотиків. Карається таке правопорушення штрафом від однієї до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років. Повторний злочин або вчинений організованою групою (а трудовий колектив ферми цілком можна класифікувати як організовану групу осіб) карається ще тяжче. 


Продавати зміїну отруту, навіть маючи дозвіл від держави на цю діяльність, серпентарій може лише фармкомпаніям, а не всім бажаючим. За порушення цієї умови теж чекає покарання. Як уже згадувалося, без втрати властивостей свіжа отрута може зберігатися протягом дуже короткого проміжку часу, тому потрібно якомога швидше висушити її в спеціальному обладнанні до стану сухих кристалів. На цю переробку отрути також потрібно мати окремий дозвіл від держави.


Порядок отримання дозвільних документів на території України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 року № 440 (в редакції постанови КМУ від 11 жовтня 2002 р. № 1518 зі змінами, внесеними постановою від 16 червня 2004 р. № 769).


Якщо продукція серпентарію продається за межі держави, де вона зроблена, то будуть потрібні наступні документи на кожну партію отрути: договір купівлі-продажу, сертифікат якості, сертифікат походження, вантажна митна декларація, дозвіл на вивезення, рахунок-фактура (інвойс), пакувальний лист.


У більшості випадків якість отрути оцінюють самі фармкомпанії під час його закупівлі. Стандарти якості отрути для кожного виду змій свої, але отримана в серпентарії отрута повинна обов'язково відповідати всім вимогам Тимчасової фармакопейної статті України (ТФСУ).  


Основні вимоги до якісних показників отрути гадюки: колір – від жовтого до світло-жовтого, токсичність LD50 (смертельна доза для миші вагою 20 г при підшкірному введенні) – не більше 3,5 мкг/кг, активність фосфоліпази А2 – не менше 1,4 МО/мг білка, активність протеази – 0,08–0,25 ПО/мг білка, активність оксидази L-амінокислот – не регламентується. 


Для отрути гюрзи вимоги до якості згідно з ТФСУ наступні: сульфатна зола – не більше 10%, важкі метали – не більше 0,001%, токсичність LD50 (середня смертельна доза для миші вагою 20 г при підшкірному введенні) – у межах 3–6 мкг/кг, вміст білка (за методом Лоурі) – не менше 700 мкг/мг речовини, протеолітична активність – не менше 0,25 ПО/мг білка, фосфоліпазна активность – не менше 0,1 МО/мг белка, коагулазная активность – не менее 40%.


Якість отрути залежить від багатьох факторів, як від стану здоров'я тварин, так і від пори року або генетичних особливостей різних популяцій у різних ареалах проживання. Навесні отрута більш концентрована, ніж влітку. Отрута донської та поволзької популяцій гадюк містить менше гемотоксину, ніж отрута гадюк з інших регіонів. Отрута кавказьких популяцій гюрзи токсичніша за отруту середньоазіатських. Крім того, на якість готового кристалічного продукту впливають умови його переробки.


На шляху створення серпентарію існує безліч перепон. Робота герпетолога небезпечна й вимагає глибоких знань, розуміння біології змії, особливостей її поведінки.


Ні в одному вищому навчальному закладі не навчають зміївництву. Є лише курси при серпентарію. Щоб займатися виробництвом отрути, потрібно любити змій і бути фанатом своєї справи. Але якщо вдасться подолати всі бюрократичні труднощі, освоїти цю непросту справу, знайти стабільний ринок збуту, то серпентарій може приносити велику користь суспільству і стати надійним джерелом доходу для вас і вашої родини.


Успішного вам зміївництва!


Усі питання, що стосуються теми цієї статті можна обговорити на нашому форумі.


Віталій Чугуєвець



Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений