Амарант або щириця (лат. Amaránthus, родина Щирицеві) – здебільшого однорічна трав’яниста рослина з м’ясистим стеблом заввишки 0,7–1,5 м (у декоративних сортів – до 3,0 м) і рясними, пониклими, розгалуженими, колосоподібно-волотевими суцвіттями завдовжки до 0,2–0,6 м золотаво-жовтого, зеленого, рожевого, темно-малинового, червоно-бурого чи пурпурного кольору.
Походить амарант з Південної Америки та Мексики, де його вирощували як цінну зернову культуру понад 8000 років тому. У харчуванні інків та ацтеків амарант посідав друге місце за значимістю після кукурудзи. Завдяки унікальним омолоджуючим та оздоровлюючим властивостям, зерна амаранту цінувались індіанцями настільки високо, що прирівнювалися до золота. Згодом рослина поширилась і на територіях Північної Америки, Африки, Азії та віднайшла другу батьківщину в Китаї і на півночі Індії.
Потрапивши до Європи (у ХVI ст.), амарант почав вирощуватись переважно як декоративна рослина, а згодом поширився повсюдно як бур’ян. Про його надзвичайно корисні властивості згадали лише на початку минулого століття. І лише у 70-ті роки ХХ століття почалося відродження амаранту як польової культури.
Така увага до рослини пов’язана з високою концентрацією в його зернах білків, мінералів та вітамінів, необхідних для повноцінного харчування людини. До того ж була проведена велика селекційна робота щодо покращення багатьох його показників і властивостей, а також адаптації до різних умов навколишнього середовища.
На думку багатьох учених-аграріїв, у ХХI столітті амарант може стати провідною кормовою та харчовою культурою, що має цінні лікувальні властивості і здатність пристосовуватись до глобальних кліматичних змін на Землі, які відбуваються в наш час.
Серед відомих нині понад 100 видів рослини є як повсюдно поширені бур’яни (наприклад, щириця загнута або звичайна, щириця синювата, лобода ряснолиста тощо), що водночас мають неабияке значення в якості кормових культур, так і цінні зернові (щириця хвостата, щириця білонасінна), овочеві (щириця колюча) та декоративні (амарант триколірний) культури.
Зерна амаранту є сировиною для отримання дуже цінної амарантової олії з широким спектром цілющої дії. Також з них готують крупу, борошно, використовують для приготування чіпсів, макаронних виробів, продуктів дитячого та дієтичного харчування. Продукти, отримані із зерен амаранту, дуже поживні, їм властивий особливий горіховий смак та аромат.
Виняткові лікувальні властивості амарантової олії пов’язані з вмістом у ній багатющого складу поліненасичених кислот, вітамінів А, Е, С та сквалену – поліненасиченого вуглеводню групи каротиноїдів, який надзвичайно рідко зустрічається в природі й відомий своїми неабиякими антиоксидантними властивостями. Він проникає крізь клітинні мембрани і допомагає очистити кровоносні судини від холестерину та тромбоутворюючих елементів, надає регенеруючу дію на пошкоджених ділянках і підвищує їхню еластичність.
Вживання амарантової олії сприяє оздоровленню й омолодженню всього організму: виводяться шлаки, токсини, солі важких металів та різні оксиданти; спостерігається пригнічення й припинення зростання ракових клітин; помітно покращується кровообіг, мозкова діяльність; підвищується рівень життєвої енергії, імунний захист організму та стресостійкість.
Як харчова культура, амарант приваблює не лише своєю високою врожайністю (до 5 т/га корисного зерна й до 200 т/га біомаси), але й універсальною поживною цінністю: збалансованим та різноманітним білковим складом, підвищеним вмістом вітамінів і мінеральних солей. Насіння амаранту містить до 15–17% протеїну, 5–8% цінної рослинної олії, 4–6% клітковини, що перевищує ці ж показники у решти зернових культур.
У листі овочевих сортів амаранту знаходяться високоякісні білки (до 29%), аскорбінова кислота (близько 6,8%) і каротин (0,57%), вітаміни В, С, Е, вуглеводи, флавоноїди (рутин, кверцетин, трефелін). У стеблах і листі знайдено до 18 видів стеринів та інших біологічно активних речовин. 150–200 г свіжого амарантового листя за харчовою цінністю рівнозначні 1 кг огірків чи помідорів. Молоді пагони й листки успішно замінюють шпинат. Їх використовують у салатах, для приготування холодних і гарячих страв, у маринадах, соліннях, овочевих рагу, супах тощо.
Кормові сорти амаранту мають велике значення для тваринництва і птахівництва як найбільш ефективне й раціональне джерело живлення, що забезпечує максимальні прирости, збільшує кількість і підвищує якість молока. З червня по жовтень тварини і птиця живляться зеленою біомасою, а взимку й навесні – силосом, трав’яним борошном, гранулами, сухими суцвіттями-волотями амаранту.
Такий раціон жодним чином не погіршує їх показники зростання й розвитку порівняно з результатами, отриманими за умови годування поголів’я комбікормом чи зернобобовими (сіном). Якщо зважати, що поживні якості амаранту разом з його врожайністю майже в 10 разів перевершують ті ж показники в ячменю, то перевага цієї культури, як кормової бази, є очевидною.
Амарант належить до псевдозлакових культур. Це теплолюбна рослина, здатна водночас витримувати короткочасні осінні зниження температури до 0°С. Амарант успішно розвивається в умовах посухи та спеки, але своєчасні поливи дуже сприятливо позначаються на його зростанні та врожайності. Належить до рослин короткого дня, що слід враховувати в разі культивування його харчових сортів: в умовах довгого дня амарантові зерна можуть і не визріти.
Амарант досить вимогливий до родючості ґрунту, хоча здатний рости на піщаних, кислих, кам’янистих і навіть на засолених ґрунтах. Дуже важливим фактором, що зумовлює успішне вирощування цієї культури, є механічна структура ґрунту, його хороша водо- та повітропроникність. Високий рівень ґрунтових вод і застій вологи в кореневмісному шарі є згубними для амаранту.
Ґрунт під амарант краще готувати восени. Для цього слід збагатити землю гумусом шляхом внесення в ґрунт перегною, компосту, коров’яку тощо. Достатня кількість органічних добрив забезпечить високий урожай амаранту навіть в умовах сухого і спекотного літа. Найкращими попередниками для нього є зернобобові культури.
Для вирощування в умовах помірного климату середніх широт рекомендуються харчові й зернові сорти амаранту з високим вмістом сквалену (8–10%): «Ультра», «Харківський 1», «Геліос». Універсальний сорт «Студентський» можна використовувати як харчовий, зерновий і кормовий. Високоолійний (до 7% жиру) сорт «Лєра» і сорт «Сем» мають переважно кормове призначення.
Не можна сіяти амарант у ранні строки. Лише за стійкої теплої погоди, в добре прогрітому ґрунті (+10…12°С) насіння дасть густі та дружні сходи. Найкращим часом для посіву в умовах помірного клімату вважається період з третьої декади травня до 15 червня.
Глибина загортання насіння у вологий грунт становить 1–2 см, а в підсохлий – не менше 3–4 см. Ширина міжрядь – приблизно 45–50 см. Норма витрати насіння амаранту при посіві – 1 кг/1 га. Оптимальна температура для росту й розвитку рослини: +26…28°С. У закритому ґрунті його можна вирощувати цілорічно. Амарант дозріває через 4–5 тижнів після посіву.
На початковому етапі розвитку рослин виникає загроза заростання посівів бур’янами. А значне загущення бур’янами в період вегетації амаранту негативно відбивається на якості його врожаю, тому важливо саме в цей час забезпечити чистоту посівів.
Дозріває амарант нерівномірно. Першою ознакою стиглості рослини є поява на стеблі й листі кремового забарвлення. Дуже важливо проводити збирання насіння вчасно, інакше більшість зерен може просипатися на землю, і врожай буде втрачено. Водночас передчасно зібране зерно значно поступатиметься за якістю дозрілому, тому ранній збір урожаю теж небажаний.
Останніми роками вирощування амаранту в умовах помірного клімату набуває все більшої популярності. Амарантовий бізнес приваблює багатьох аграріїв низьким рівнем трудовитрат і високими показниками рентабельності. Попит на продукцію з амаранту збільшується з кожним роком переважно завдяки розвитку індустрії здорового харчування, тому культивування цієї рослини стає дуже перспективним і прибутковим заняттям.
Поділитись в соцмережах:
