Бекманія звичайна або зубровник звичайний (лат. Beckmannia eruciformis) та бекманія східна (лат. Beckmannia syzigachne) – представники двох видів, що утворюють рід Бекманія з родини Тонконогові. Свою назву рослини отримали на честь німецького вченого-натураліста, професора філософії, ботаніка Йоганна Бекмана (1739–1811 р.).
Це переважно багаторічні (бекманія звичайна) та однорічні (бекманія східна) болотно-лугові трави з високими та гладкими, прямостоячими стеблами, що досягають у висоту 0,5–1,5 м, густо вкритими листям. Поширені по берегах річок, біля водойм, на ільмових та болотистих землях, заливних луках, скелястих схилах, які розташовані на висоті 1200–2700 м над рівнем моря.
Природна зона існування бекманії звичайної включає території Південної та Східної Європи, Центральної Азії. Вид бекманії східної є вихідцем з північних штатів США, південної Канади і частини Східної Азії. Деякі американські індіанські племена використовують бекманію східну як яру злакову культуру. Її насіння має приємний аромат і хороші смакові якості. З нього готують борошно для випічки коржів.
У промислових масштабах таке застосування рослини не є доцільним, оскільки середня вага 1 тис. шт. зерен заледве перевищує 0,9 г, а урожайність рослини складає 150–200 кг/га. І хоча зерна бекманії легко збирати, та очищати від лусочок досить проблематично, тому індіанці вдаються до попереднього пропікання зібраного врожаю.
Ще одна сфера застосування бекманії – використання сухої трави для наповнення матрасів і подушок.
Рослини обох видів однодомні, вітрозапилювані. Кореневище в бекманії довге, повзуче, з численними підземними пагонами. Завдяки таким особливостям рослину можна використовувати для задерніння степової та лісостепової зон. У нижній частині стебла часто утворюється бульбоподібне потовщення.
Довгі, вузькі, лінійні листки, шорсткі по краях, не перевищують завширшки 1 см. Односторонні колосовидні суцвіття-волоті, довжина яких може становити від 7 см до 30 см, складаються з колосоподібних гілочок розмірами 0,5–6 см. На гілочках розташовані у два ряди також односторонні, оберненояйцевидні колоски довжиною 2–3 мм. Здалеку колоски на гілочках дуже нагадують зелених гусениць, через що бекманія звичайна має і другу назву: бекманія гусеницеподібна.
Плоди рослини – це зернівки світло-зеленого чи сірого кольору, розмірами 1,5–2,5 мм у ширину та 2–3 мм завдовжки, сердцевидної або неправильної ромбічної форми. Вони не втрачають здатності до проростання навіть після 10 місяців перебування під водою.
Бекманія входить до категорії фуражних та сінокісних трав. Її охоче поїдають усі види травоїдних тварин. Листя і стебла придатні в якості кормів лише до початку цвітіння культури. Пізніше зелена частина рослини сильно грубшає.
За сезон культура дає два укоси, що забезпечує урожай сіна кількістю 2,5–5,5 т/га. Через гіркуватий присмак рекомендується додавати сіно бекманії до складу різноманітих трав’яних сумішей.
Хоча сіно злакових культур поступається за поживністю сіну бобових, висушена трава бекманії має високу засвоюваність. Її харчова цінність становить 63,3 кормових одиниці, а кількість легкозасвоюваного протеїну в 1 ц досягає 3,8 кг. Помічено, що велика рогата худоба споживає сіно бекманії краще, ніж дрібна (вівці, кози).
Бекманія може рости і розвиватися на засолених та землях зі значним залуженням, глинистих і суглинкових ґрунтах, тому успішно використовується для біологічної рекультивації порушених земель. Легко переносить невисоке затоплення (практично, впродовж всього вегетаційного періоду) і високий рівень ґрунтових вод, витоптування внаслідок випасання та ущільнення ґрунтів (на пасовищних ділянках).
Швидко відростає після скошування і потрави з утворенням густої та соковитої отави. Зимостійка, рано розпочинає свою вегетацію, але належить до пізньостиглих лугових злаків: цвіте в травні – червні, а насіння достигає в липні – серпні. У травостоях росте до 10 років і більше. Повного розвитку досягає у дво-, трирічному віці. Розмножується насіннєвим способом: зернівки після достигання опадають разом з колосками й розносяться вітром.
Бекманія – одна з цінних і перспективних кормових культур, придатних як для сінокосу, так і для випасу. Вона має хороші біологічні показники, може використовуватися як зелений корм у змішаних посівах з іншими фуражними зерновими (тонконіг болотяний, очеретянка звичайна, просянка, китники тощо) і бобовими культурами (конюшина біла й червона, люцерна жовта та синя, буркун білий, еспарцет та ін.).
Окрім того, рослина має ще й багатогранне господарське значення. Її використовують для рекультивації солонцюватих земель, відновлення ґрунтів на полігонах для захоронення технічних і побутових відходів, зруйнованих земель кар’єрів, будівельних майданчиків тощо. Досягнуті практичні результати позитивного впливу посівів бекманії звичайної на фіторемедіацію земель, забруднених відходами хімічної та нафтопереробної промисловості.
У сільському господарстві бекманію вирощують для отримання зеленої вегетативної маси, а також для отримання насіння. У першому випадку норма витрати насіння під час посіву становить від 12 до 14 кг/га, у другому – 8 кг/га. Посів здійснюють лише на вологому ґрунті шляхом розкидання насіння по поверхні землі, без заглиблення, але з використанням каткування.
Бекманія може рости як на освітлених ділянках, так і в напівзатінку. Надає перевагу родючим, добре зволоженим ґрунтам з нейтральним, кислим, лужним середовищем (5,8 < рН < 7,6). Сухі піщані землі непридатні для її вирощування.
У перший рік дуже важливо забезпечити культурі чисті від бур’янів поля, для чого здійснюють цілий ряд агроприйомів обробітку ґрунту та застосовують внесення на посівних площах відповідних гербіцидів. Щоб запобігти осипанню насіння під час збирання врожаю, всі роботи проводять у фазі воскової стиглості рослин.
Поділитись в соцмережах:
