Поява на культурних рослинах шкідників і хвороб завжди викликає неабияку стурбованість в аграріїв, адже є сигналом того, що можна очікувати втрат врожаю. Та чи завжди шкодочинні організми можуть завдати відчутних збитків господарю? І як зрозуміти – вже настав час застосовувати засоби захисту рослин, чи ситуація на полі поки що в межах припустимого? На ці запитання легше відповісти, якщо знати біологічний і економічний поріг шкодочинності того або іншого організму.
Як би не намагався господар боротися зі шкідниками й хворобами рослин, вони все одно ніколи не зникають повністю. Більше того, шкодочинні організми з часом пристосовуються до агрохімікатів і поширюються попри використання ЗЗР для їх знищення. Тож хімічній промисловості доводиться випускати нові препарати, а агрономам – вигадувати дієвіші схеми їх застосування.
Але ж купівля засобів захисту рослин, оприскувачів, робота техніки й людей вимагають затрат коштів і збільшують собівартість продукції. Виникають і побічні явища, які часто неможливо оцінити грошима: забруднення вироблених продуктів хімікатами, збільшення хімічного навантаження на ґрунт, знищення корисних комах і ґрунтової біоти, загибель бджіл на розташованих поблизу пасіках тощо.
З іншого боку, поруч із посівами й насадженнями сільськогосподарських культур завжди існують природні угіддя, де також є комахи, які харчуться рослинами цих біоценозів. Можна тут знайти і хвороби. Утім, у більшості випадків вони не завдають відчутної шкоди рослинності. Принаймні, не знищують її під корінь, як на полях сільгосппідприємств. Причина відома: в природних екосистемах існує біорізноманіття, яке призводить до біологічної рівноваги. Простіше кажучи, розмноження шкідників стримують хижі комахи й комахоїдні хребетні тварини, а поширення хвороб не відбувається завдяки діяльності інших мікроорганізмів, відсутності величезних суцільних масивів рослин одного виду та вищій опірності інфекціям з боку представників дикої рослинності.
На жаль, створити такі ж умови в сільськогосподарських угіддях майже неможливо. Звісно, є ряд прикладів успішного господарювання без застосування хімічних препаратів для стримування поширення шкодочинних організмів – різні варіанти пермакультури, органічного землеробства, біодинамічна система тощо. Але і в них не завжди вдається в повній мірі досягнути біологічної рівноваги, тому доводится на деяких культурах застосовувати біопрепарати або штучно виведених комах-хижаків. Що вже казати про підприємства, які працюють на основі конвенційних технологій.
Утім, і в традиційних господарствах можна зменшити хімічне навантаження на угіддя і підвищити ефективність обробок засобами захисту рослин, якщо зважати на кількість шкідників та закономірності їх поширення. Тоді буде простіше визначити оптимальні терміни застосування пестицидів у кожному конкретному випадку, що, крім іншого, дозволить не використовувати цінні препарати марно і зменшити фінансові затрати. Для цього слід послуговуватися такими поняттями як біологічний і економічний пороги шкодочинності.
Під біологічним порогом шкодочинності (БПШ) розуміють таку щільність популяції або ступінь розвитку шкідливого організму, що призводить до мінімальних статистично достовірних втрат продукції рослинного походження.
Своєю чергою, економічний поріг шкодочинності (ЕПШ) – така щільність популяції або ступінь розвитку шкідливого організму, по досягненню якої економічно доцільно вживати захисних заходів. Тобто, кількість шкідників має перетнути певну межу, за якою очікувані через них втрати врожаю коштуватимуть дорожче, ніж захисні заходи.
Пороги шкодочинності нині розроблені як для тварин-шкідників – гризунів, комах, кліщів, нематод тощо, так і для хвороб рослин та бур’янів. Залежно від того, про які організми йдеться, застосовують значення різних порогів шкодочинності.
Так, більшість науковців вважає, що у випадку забур’яненості посівів варто орієнтуватися на біологічний поріг шкодочинності.
Для визначення термінів початку боротьби зі шкідниками послуговуються значеннями економічного порогу шкодочинності.
Що ж до захворювань рослин, то, залежно від конкретного збудника, беруть до уваги або БПШ (частіше), або ЕПШ.
Для того, щоб застосовувати пороги шкодочинності на практиці, в сільськогосподарських угіддях необхідно проводити регулярний моніторинг. Звісно, велику допомогу аграріям можуть надати науково-дослідні установи, агрометеорологи, органи і установи системи Держпродспоживслужби, які постійно відстежують поширення шкідливих організмів та інформують про них сільгоспвиробників. Проте, насамперед вони надають дані, що стосуються певних регіонів. А на полях конкретного підприємства слід покладатися перш за все на власні сили. Тож моніторинг тут лягає на плечі агрономічної служби господарства. І проводити його потрібно правильно.
Варто пам’ятати, що навіть за однакової кількості комах чи бур’янів ступінь їх шкодочинності може відрізнятися в різних господарствах, що залежить від кліматичної зони, погодних умов, попередніх обробок тощо. Ще помітніша така різниця у випадку розвитку хвороб. Тому зрозуміло, що визначені науковцями для того чи іншого організму БПШ і ЕПШ є середніми. Проте для практичного використання на них цілком можна орієнтуватися.
Пороги шкодочинності бур’янів
Для бур’янів пороги шкодочинності визначають, підраховуючи кількість рослин на одиниці площі або на певному відрізку рядка. Найчастіше такі підрахунки проводять на квадратному метрі поля. Їх зручно робити за допомогою рамки, кожна сторона якої дорівнює метру, або агрономічної лінійки, яку також можна скласти у вигляді рамки. Вимірювання бажано робити в кількох місцях і орієнтуватися на середню цифру.
Підрахунки здійснюють, коли сільськогосподарська культура досягне певної фази свого розвитку. Так, при визначенні БПШ бур’янів, які засмічують озимі зернові, підрахунки роблять, коли культура перебуває у фазі весняного кущення. Наприклад, БПШ пирію – 15 стеблин на метр квадратний, і він є однаковим для всіх озимих. В посівах пшениці озимої БПШ інших видів бур’янів мають такі показники: метлюг звичайний – 5–6 рослин або 10–27 волотей/м2, однорічні дводольні бур’яни – 12–18 рослин/м2. В посівах тритикале БПШ падалиці рапсу становить 4–6 рослин/м2, однорічних дводольних видів – 25 рослин/м2. В посівах жита озимого БПШ метлюга звичайного – 7–16 рослин або 10–30 волотей/м2, однорічних дводольних – 38–46 рослин/м2.
У посівах ярих зернових кількість бур’янів на квадратному метрі підраховують, коли культурні рослини перебувають у фазі кущення. Зокрема, БПШ пирію однакове для посівів усіх ярих зернових і становить 10–12 стеблин/м2. У посівах тритикале БПШ проса курячого – 35–40 рослин/м2, вівсюга звичайного – 17–18 рослин або 27–31 волоть/м2, однорічних дводольних – 19–24 рослини/м2. У посівах ячменю БПШ падалиці рапсу – 7–14 рослин/м2, однорічних дводольних – 32 рослини/м2. БПШ однорічних дводольних у посівах вівса – 37 рослин/м2, у посівах ярої пшениці – 19–20 рослин/м2, у посівах проса – 9–18 рослин/м2.
Кількість бур’янів на полях кукурудзи підраховують, коли сходи культури мають 3–5 листків. У посівах кукурудзи на зерно БПШ пирію становить 16 стеблин/м2, проса курячого – 8–11 рослин/м2, однорічних дводольних – 3–5 рослин м2. У посівах кукурудзи на зелену масу БПШ пирію – 16–28 стеблин/м2, проса курячого – 14–17 рослин/м2, однорічних дводольних – 3–10 рослин/м2.
БПШ бур’янів у посівах сої визначають від появи примордіальних листків до появи 2–3 трійчастих листків. БПШ однорічних дводольних видів, які засмічують культуру, становить 2–6 рослин/м2.
У посівах цукрового буряку підрахунки проводять, коли сходи мають 1–2 справжніх листки. Загальноприйняті значення БПШ лободи білої – 2–3 рослини/м2, інших однорічних дводольних – 3–10 рослин/м2.
Але є й інші методики, де рослини рахують у рядках цукрових буряків. Так, якщо ширина міжрядь становить 45 см, то на 30 погонних метрах рядка БПШ курячого проса складає 10 рослин, гірчиці польової, лободи білої, амаранту шорсткого, мишію зеленого – 5 рослин, вівсюга звичайного і пасльону чорного – 15 рослин.
Пороги шкодочинності шкідників
Дещо складніше визначати пороги шкодочинності шкідників. Підрахунки проводять по-різному для видів, представники яких живуть у землі або на рослинах, ведуть малорухомий спосіб життя або швидко пересуваються, літають або не мають такої здатності, тощо. Також у багатьох випадках значення має не лише кількість шкідників, а й відсоток пошкоджених або заселених ними рослин. Важливо звертати увагу й на особливості розселення й міграції. Наприклад, клоп шкідлива черепашка зимує під опалим листям дерев, а навесні мігрує у посіви озимих культур. Тому в цей період необхідно стежити за кількістю клопів у крайових смугах полів. Пізніше вони розселяються і вглиб посівів, відповідно й моніторинг слід проводити по всій площі.
Також, незважаючи на ЕПШ, наведені в літературі, іноді є сенс вживати превентивних заходів, щоб не допустити поширення шкідників, навіть якщо здається, що це збільшить трудові й фінансові затрати. Наприклад, ЕПШ мишоподібних гризунів на посівах багаторічних бобових трав – 100–150 жилих нірок на гектар поля, якщо підрахунок проводять під час весняного відростання рослин. Однак така ступінь заселення вже є небезпечною і вимагає негайного і масованого використання препаратів проти шкідливих тварин.
Тому зазвичай фахівці із захисту рослин радять не чекати весни, а проводити моніторинг поширення гризунів з осені, причому, як на тих полях, де ростуть багаторічні трави або посіяні озимі культури, так і на тих, де врожай зібраний і посівна планується на весну. І якщо виявлено 5–6 колоній на гектар, в кожній з яких принаймні 3–10 нірок, варто починати застосовувати родентициди, навіть якщо зараз осінь або зима. Тим більше, що в таку пору в господарствах мало інших робіт, отже, є можливість ефективніше використати працю робітників і техніку, щоб розкласти приманку.
Облік колоній мишовидних гризунів проводять за допомогою простого візуального спостереження під час проходу по полю.
Для того, щоб визначити поріг шкодочинності безхребетних шкідників, які зимують у ґрунті, використовують метод ґрунтових розкопок. На полі в кількох місцях викопують ями розміром 50 на 50 см, тобто, площею 0,25 м2, на глибину штика лопати. Як правило, роблять 8 таких проб на 50 га. Також деякі дослідники рекомендують дещо змінений метод, коли викопують ями меншого розміру – 14 на 14 см, тобто, площею 0,02 м2. Таких проб на ті самі 50 га необхідно зробити 50. Утім, зважаючи на те, що кожну ямку меншого розміру легше викопати, а ґрунт з неї швидше обстежити, в цілому на роботу йде менше часу, ніж за традиційного обстеження.
В обох випадках ґрунт з ям викидають на поліетилен, брезент тощо. Головне, щоб матеріал був цупким і щільним. Потім субстрат ретельно перебирають. Виявлених шкідників рахують, і отримані цифрі переводять на квадратний метр площі.
Таким методом проводять моніторинг личинок туруна хлібного, хрущів, дротяників, гусениць підгризаючих совок тощо. ЕПШ деяких шкідників наступні.
ЕПШ личинок різних видів дротяників для більшості культур визначають перед сівбою – восени для озимих і навесні для ярових. На полях під озимі зернові ЕПШ становить 20–24 личинок/м2, під ярі зернові – 16–20 личинок/м2, під кукурудзу на зерно – 12–15 личинок/м2, під кукурудзу на зелену масу – 15–18 личинок/м2. ЕПШ туруна хлібного на зернових культурах визначають у фазах сходів – кущення восени (2–3 личинки/м2) і на фазі весняного кущення (3–4 личинки/м2).
Малорухомих шкідників, які живуть на рослинах, підраховують на квадратному метрі посівів, використовуючи таку ж рамку, як і при визначенні кількості бур’янів. Такий спосіб отримав назву методу облікових ділянок. Шкідників рахують безпосередньо на рослинах, які потрапили всередину рамки, або струсивши на тканину, на ґрунт, в сачок чи у біоценометр – спеціальний сітчастий ентомологічний мішок. Для підвищення точності підрахунків їх роблять у кількох місцях поля. Таким методом зручно рахувати клопа шкідливу черепашку, п’явиць, хлібних жуків тощо. Подібним чином можна вести облік і більш активних комах, але роблять це не на рослинах, а струсивши зі стеблин до ентомологічного сачка або біоценометра.
Для прикладу: ЕПШ п’явиці синьої на ярих зернових у фазі кущення – 8–10 жуків/м2, п’явиці червоногрудої – 10–12 жуків/м2, ЕПШ обох видів п’явиць на озимих зернових у фазі кущення – 40–50 жуків/м2.
Для деяких культур використовують метод облікових рядків, коли шкідників рахують на відрізках рядків визначеної довжини. Також іноді застосовують метод облікових рослин, коли обстежують певну кількість рослин або стеблин. За його допомогою визначають, наприклад, ЕПШ бурякових блішок на цукрових буряках. Так, у фазі появи двох перших справжніх листків він становить 1–1,1 жуків на одну рослину. Кількість ріпакового квіткоїда підраховують цим методом у фазі бутонізації ріпаку – ЕПШ становить 3–5 жуків на рослину.
Якщо йдеться про прихованих шкідників, зокрема, личинок гусеничної, шведської, пшеничної та інших видів мух, личинок хлібних пильщиків, трипсів, використовують метод рослинних проб. Від попереднього він відрізняється тим, що відібрані рослини ретельно обстежують не на місці, а в лабораторії.
Вказаними методами важко визначити кількість дрібних або дуже рухливих комах. Для їх підрахунку використовують метод так званого «косіння» комах ентомологічним сачком. Людина, яка виконує дослідження, йде вздовж поля і робить помахи сачком, вдаряючи при цьому по рослинах. Кільце сачка має бути розташоване перпендикулярно ґрунту і занурюватися у верхній ярус рослин на половину свого діаметра. Комах, які до нього потрапили, підраховують після десяти або, рідше, після ста помахів. Для більшої точності слід повторити «косіння» 5–6 разів. Наприклад, ЕПШ смугастої хлібної блішки, визначене таким методом у фазі сходів – 1–2 листків ярих зернових, становить 30–40 жуків на 10 помахів сачком, ячменної й вівсяної шведських мух – від 10–15 до 23–28 особин (залежно від зернової культури) на 100 помахів сачков.
Облік шкідників, які пересуваються по поверхні ґрунту, зручніше проводити за допомогою ґрунтових пасток. Вони являють собою циліндри, банки або стакани, які закопують так, щоб верхній край був на рівні поверхні ґрунту або дещо нижче. Пастку треба захистити від дощу і сонячних променів встановленою над нею на невеликій висоті кришкою. Щоб комахи гарантовано не змогли вибратися, пастку можна на третину заповнити формаліном або іншою рідиною. Кожного дня рахують комах, що до неї потрапили. Наприклад, ЕПШ західного кукурудзяного жука, визначений під час вегетації кукурудзи, становить 20 жуків на пастку за 7 днів.
Зазвичай зазначених методів досить, щоб проводити моніторинг спеціалістами агрономічної служби сільгосппідприємств. Але насправді способів підрахунку шкідників більше. Деякі з них використовують, в основному, ентомологи спеціальних установ і організацій, таких як відповідні підрозділи держпродспоживслужби, а також науковці. Іноді вони можуть бути корисними й практичним агрономам, особливо, при виявленні окремих шкідників.
Наприклад, для відлову дрібних рухливих блішок використовують також ящик Петлюка, яким накривають рослини, і комахи заплутуються у шарі вати, закріпленої всередині ящика.
Самців горохової плодожерки можна ловити за допомогою феромонних пасток. Такі ж пастки стануть у пригоді для відлову імаго ряду лускокрилих шкідників садових дерев.
Деякі комахи добре реагують на певні кольори. Тому, скажімо, капустяного галового прихованохоботника можна ловити за допомогою звичайної чашки Петрі або подібної ємності, пофарбованої в жовтий колір і заповненої водою. ЕПШ шкідника, визначений восени, коли озимий ріпак перебуває у фазі перших двох справжніх листків – розетки листків, становить 2–3 жуки на одну чашку за три дні.
Пороги шкодочинності хвороб рослин
Як уже було зазначено, у випадку появи на рослинах хвороб, практичне значення має їх біологічний поріг шкодочинності. Найчастіше його визначають, підрахувавши відсоток уражених рослин на одиниці площі. Для цього, використовуючи рамку, на квадратному метрі рахують загальну кількість рослин або стебел і кількість уражених. Процент рослин, на які поширилася хвороба, вираховують, розділивши кількість хворих рослин на загальну кількість і помноживши результат на 100. Для більшої точності облік проводять у кількох місцях. Здійснювати його необхідно, коли рослини перебувають у певній фазі свого розвитку.
Інший варіант – на полі в різних місцях відбирають певну кількість рослин і так само визначають процент уражених.
Оскільки захворювання може на одній рослині лише з’явитися, на інший у той самий час поширитися значною мірою, а третю вже знищити, буває необхідно також визначити інтенсивність ураження, що важливо для БПШ ряду хвороб. В таких випадках визначають ступінь пошкодження кожної хворої рослини або її певних органів у балах, а потім вираховують середню інтенсивність.
Для того, щоб оцінити ураження кореневими гнилями, на 100 га поля у 10 місцях викопують всі рослини підряд на півметровому відрізку у двох суміжних рядках. Потім підраховують кількість хворих рослин і інтенсивність ураження.
Наведемо кілька прикладів біологічного порогу шкодочинності хвороб. Так, БПШ гельмінтоспоріозу у посівах зернових культур визначають наприкінці фази кущення – на початку виходу в трубку. Він становить 14–16% уражених рослин.
БПШ борошнистої роси на зернових на початку фази виходу в трубку визначають як наявність ознак ураження хворобою до 10% поверхні рослин за поширення хвороби не менше 50%.
БПШ септоріозу листя зернових на початку фази виходу в трубку: ознаки хвороби є у 20–30% рослин.
БПШ жовтої іржі зернових наприкінці виходу в трубку – під час цвітіння: наявність одиничних ознак ураження хворобою у 5–10% рослин.
Для ряду хвороб біологічним порогом шкідливості є не якась певна величина поширення, а вже поява навіть перших ознак захворювання. Це, зокрема, церкоспороз, борошниста роса і фомоз цукрових буряків, антракноз, септоріоз і борошниста роса льону, аскохітоз, пероноспороз і сіра гниль гороху, альтернаріоз капусти, значна частина захворювань садових і ягідних культур тощо.
Є й такі хвороби, для яких визначення порогу шкодочинності не має сенсу. Зокрема, ознаки фузаріозу й септоріозу колосу можна виявити не раніше, ніж коли зерно вже досягло молочно-воскової стиглості. Обробка посівів фунгіцидами у цей період вже малоефективна. Крім того, залишається мало часу до збирання врожаю, тож після використання фунгіцидів остаточні концентрації хімічних речовин у стиглому зерні можуть перевищувати гранично допустимі значення. Тому тут можна говорити швидше про профілактичні обробки, які проводять під час цвітіння й колосіння. Перешкоджає появі хвороби й протруювання насіннєвого матеріалу.
Не використовують поняття порогу шкодочинності щодо сажки на зернових для посівів насіння оригінального, елітного й першої репродукції, тому що наявність такої хвороби тут не припустима. БПШ для нижчих репродукцій існують. Наприклад, в ячмені й пшениці другої репродукції БПШ твердої сажки – 0,3% уражених рослин, наступних репродукцій – 0,5%. Боротьбу з сажками також ведуть, насамперед, протруюванням насіння.
Отже, пороги шкодочинності – показники, які дають агроному орієнтир для вчасного й ефективного проведення заходів із захисту рослин від більшості бур’янів, комах і хвороб. БПШ і ЕПШ не потребують проведення складних розрахунків чи використання дороговартісних приладів і найчастіше їх неважко визначити силами спеціалістів агропідприємства. Головне – організувати регулярний моніторинг посівів і без зволікань застосовувати отриману під час нього інформацію для проведення обробок рослин.
Поділитись в соцмережах:
