Один з найважливіших для рослин елементів живлення – фосфор. Він міститься як у мінеральних (5–15%), так і в органічних (85–90%) сполуках, що входять до складу рослин. Найбільш біологічно важливі фосформісткі сполуки – це нуклеїнові кислоти (ДНК та РНК), макроергічні сполуки (АТФ), нуклеотиди, нуклеопротеїди, фосфоліпіди, ферменти, вітаміни, фітин та ін.
Фосфор бере участь у більшості обмінних процесів в рослинах. Енергія сонячного світла й отримана внаслідок розщеплення утворених раніше органічних сполук акумулюється в рослинах як енергія фосфатних зв’язків (в АТФ), а згодом використовується культурами для поглинання поживних елементів, росту, розвитку, синтезу нових органічних речовин та їх транспортування.
Хоча фосфор не входить до складу жирів, вуглеводів та й багатьох найпростіших білкових молекул рослинних клітин, утворення цих органічних сполук без його участі є неможливим. У процесі фотосинтезу відбувається поглинання рослиною вуглекислого газу і води, які є базовими елементами для синтезу складних органічних молекул. Саме за участю фосфатів, що знаходяться в хлоропластах, здійснюється перетворення вуглекислого газу в аніони вугільної кислоти – основоположний “будівельний елемент” усіх органічних сполук. Фосфор стимулює формування кореневої системи: корені активніше розгалужуються і глибше проникають у ґрунт. Це допомагає рослинам краще забезпечувати себе живленням.
Найбільшу потребу в фосфорі рослини відчувають на самих ранніх етапах свого розвитку, під час формування кореневої системи, а також у фазах цвітіння й утворення плодів. Для всіх культур критичною щодо фосфорного живлення є фаза сходів, коли відносно слабка коренева система здатна поглинати фосфорні сполуки лише на обмеженій території. Нестача елемента в цей період може викликати в подальшому патологічні зміни в ростових і репродуктивних процесах рослин.
У різних культур максимальна потреба в фосфорі спостерігається в різний період, та здебільшого це відбувається під час цвітіння, формування плодів і їх достигання. Недостатня кількість елементу в доступній формі має негативні наслідки для розвитку культур і формування врожаю. Через зниження продуктивності рослин і значне погіршення органолептичних властивостей плодів, сільськогосподарські виробники зазнають великих збитків. Тому отримати хороші врожаї з високими якісними показниками можливо лише за умови забезпечення рослин повноцінним фосфорним живленням.
Вміст фосфору в орному шарі не є сталою величиною і складає від 0,05 до 0,25%, до того ж близько 75–90% його загальної кількості – це неорганічні, малорозчинні сполуки (фосфати заліза, кальцію, алюмінію). Низька рухливість фосфатів ускладнює їх міграцію в ґрунтових горизонтах, вимивання, вивітрювання, тому вони залишаються в родючих шарах грунту, але засвоюватися культурами такі форми фосфору не можуть. Доступним для рослин залишається тільки фосфор, який знаходиться в ґрунтовому розчині. При загальному вмісті елементу 1 т / 1 га ґрунту, його рухливі сполуки складають не більше 1 кг / 1 га. Тому з усіх запасів фосфору, що знаходяться в кореневмісному шарі, культури здатні засвоїти лише доступні для них 3–5% від загальної кількості.
Засвоюваність рослинами фосфору, який знаходиться в ґрунтовому розчині, повністю залежить від кислотної реакції ґрунту. Як у кислих, так і в лужних ґрунтах фосфор утворює нерозчинні сполуки: з кальцієм (при рН > 7,5), алюмінієм (рН < 4,8–5,0), залізом (рН < 3,8–4,5). Тому фосфорні сполуки мають найвищу ефективність в ґрунтах з нейтральним середовищем. Щоб збільшити рівень доступності елементу, нерідко вдаються до розкислення земель шляхом їх вапнування.
Щорічно в усьому світі разом з врожаями виноситься з ґрунтів понад 10 мільйонів тонн фосфорної кислоти. Ситуація ускладнюється ще й тим, що природних джерел поповнення запасів фосфору в ґрунті не існує. Основні фосфоровмісні мінерали, що використовуються як сировина для добування фосфорних сполук – апатити й фосфорити. Їх об’єм у світі обмежений.
Щоб вирішити проблему із забезпеченням рослин фосфором у достатній кількості, аграрії застосовують фосфорні добрива. За ступенем розчинності у воді, а, отже, й доступності, їх класифікують за трьома групами: легкорозчинні (суперфосфат), слаборозчинні (преципітат) та важкорозчинні (фосфоритне, кісткове, рибне борошно). Добрива, що входять до двох останніх груп, здатні легко розчинятися в слабокислому й кислому середовищах.
Показником ефективності кожного добрива є відсотковий вміст у ньому діючої речовини (д. р.), тобто кількість основного елементу (фосфору), який може засвоюватись рослинами. Для суперфосфату цей показник становить 20%. У збагаченому суперфосфаті міститься до 24% доступного фосфору. Максимальна кількість діючої речовини (40–50%) є в подвійному гранульованому суперфосфаті. Вміст доступного фосфору (д. р.) у фосфоритному борошні може становити від 20% до 30%, у кістковому борошні – від 15% до 33%. У преципітату показник діючої речовини – 38%. В амофосі й діамофосі доступний фосфор складає 45–52%, а в термофосфатах – від 20% до 30%.
Напевне, найпоширенішим мінеральним фосфорним добривом є суперфосфат. Легкозасвоюваний рослинами оксид фосфору (P2O5) складає в ньому до 20% (у концентрованішому подвійному суперфосфаті – понад 45%). Також у суперфосфаті містяться кальцій, цинк, сірка, бор та інші корисні елементи. Добриво випускається у вигляді дрібнодисперсного порошку і гранул. Підходить для всіх видів культур. Вноситься восени під оранку, або навесні, під час передпосівних робіт. Добре поєднується з іншими добривами, тому може застосовуватися в комплексі з ними. Вимагає ретельного перемішування з ґрунтом. Найбільш ефективний в розчиненому стані, на нейтральних ґрунтах. Його систематичне застосування не впливає на кислотно-лужну реакцію ґрунту.
Амофос та діамофос (гідрофосфат амонію) – це складні азотнофосфорні мінеральні добрива, що містять понад 60% азоту й фосфору. Більшість фосфатів, які в них містяться, добре розчиняються у воді. Ці препарати призначені для застосування в будь-якій ґрунтово-кліматичній зоні. Фосфор в амофосі більш рухливий і краще засвоюється культурами, порівняно з тим, який міститься в суперфосфаті. Застосування амофосу та діамофосу більш доцільне на ґрунтах з нейтральною й слаболужною реакцією, оскільки там вони створюють рослинам кращі умови для фосфорного живлення, ніж суперфосфат.
Природними джерелами фосфору органічного походження є кісткове та рибне борошно, які представляють собою універсальне натуральне підживлення, що застосовується практично для всіх видів садових, городніх і польових культур. Ці добрива абсолютно нешкідливі, тому вносити їх можна в будь-який вегетаційний період рослин. Проте оперативно усунути дефіцит фосфору шляхом внесення кісткового чи рибного борошна не вдасться. Для них характерний тривалий період дії, оскільки розкладання їхніх складових під впливом ґрунтових мікроорганізмів і перехід рухомих форм фосфору в ґрунтовий розчин відбувається поступово. Водночас одноразового внесення борошна вистачить, щоб забезпечити рослини необхідною кількістю фосфору впродовж 5–8 місяців.
Кісткове борошно багате не лише на фосфор, а й має чимало інших цінних сполук та елементів, зокрема азот, кальцій і калій, залізо, магній, цинк тощо. Особливість його застосування полягає у властивості знижувати кислотність ґрунту, тому кісткове борошно бажано застосовувати на землях з кислою реакцією. Рибне борошно перевершує кісткове за вмістом азоту (до 10%), і воно менше залужує ґрунт, ніж кісткове. Рекомендується для внесення на вапняних і суглинних ґрунтах. Хороший результат досягається в разі змішування кісткового й рибного борошна. Використовувати добриво можна протягом усього сезону. Внесення кісткового й рибного борошна в ґрунт одночасно з іншими органічними добривами (гній, перегній, коров’як, компост) під час осінньої чи весняної оранки допомагає підвищити родючість земель і забезпечити збільшення майбутніх врожаїв.
Фосфоритне борошно – мінеральне фосфоровмісне добриво, яке отримують з апатитів та інших осадових порід. Відрізняється низькою вартістю, екологічною безпекою та тривалістю дії. Кількість фосфору в його складі становить 17–30%, але він представлений неорганічним трикальційфосфатом (Ca3(PO4)2), який у кислому середовищі поступово переходить у доступну для рослин сполуку дигідрофосфат кальцію та кристалогідрат (Ca(H2PO4)2•H2O). Саме тому застосування фосфоритного борошна є найдоцільнішим на кислих ґрунтах (торфовищах, підзолистих землях), а також у комплексі з органічними (гній, перегній, компост) або кислими (сульфат амонію, аміачна селітра, хлористий амоній) добривами. Вносять його до посіву, середня норма витрати фосфоритного борошна: 1,5–2 т/га.
Преципітат належить до важкорозчинних фосфоровмісних добрив: дуже погано розчиняється у воді, але має хорошу розчинність в органічних і мінеральних кислотах. Це негігроскопічний порошкоподібний препарат, концентрація фосфору в якому досягає 30%. Може використовуватися на будь-яких видах ґрунтів і, практично, для всіх культур. За ступенем ефективності дії не поступається суперфосфату. Має побічну дію – знижує рівень кислотності на закислених землях.
Термофосфати – це фосфорні добрива, які отримують внаслідок спікання природних мінералів (апатитів чи інших фосфатів) з содою, карбонатами, силікатами тощо. Також до них належать деякі відходи металургійної промисловості (томасшлак, безфторний фосфат, мартенівський шлак). Вміст фосфору в термофосфатах може коливатися від 15% до 30%. Значна частина термофосфатів – це слаборозчинні добрива, тому їх слід вносити в ґрунт завчасно, щоб фосфор, який в них знаходиться, встиг розчинитися в ґрунтовому розчині.
Практика застосування фосфорних добрив доводить, що більш сприятливі умови для живлення культур та, врешті, для отримання високих врожаїв, створюються при регулярному дозованому поповнення запасів фосфору в ґрунтах, а не в разі одноразового внесення значної кількості фосфоровмісних препаратів.
Поділитись в соцмережах:
