Позакореневе або листкове підживлення в сучасних агротехнологіях є надзвичайно дієвим способом оперативного забезпечення сільськогосподарських культур необхідними елементами живлення. Цей метод набув широкого практичного застосування в 1950-х роках, після того як дослідження, проведені в Мічиганському державному університеті, довели ефективність поглинання поживних речовин рослинами не лише кореневою системою рослин, а й надземними органами, переважно листям. З того часу хімічні компанії, виробники препаратів, що забезпечують культури необхідними мінералами та корисними сполуками, випустили цілу серію продукції, призначеної саме для позакореневого живлення рослин.
Принцип позакореневого внесення добрив полягає в тому, щоб використовувати живильний розчин як аерозоль для обприскування вегетативних частин рослини замість традиційного поливу ним ґрунту. Така технологія має ряд переваг, оскільки дозволяє:
– суттєво зменшити витрату добрив;
– скоротити час надходження поживних речовин до органів рослин;
– поповнити нестачу необхідного елементу за найкоротший час;
– здійснювати підживлення навіть у стресових ситуаціях, у разі несприятливих погодних умов (нестачі вологи, за низьких температур, заморозків тощо);
– досягти значної економії завдяки поєднанню позакореневого підживлення з обробками ЗЗР (засобами захисту рослин);
– забезпечити живлення культурам, що вирощуються із застосуванням технологій мінімального (mini-till) та нульового (no-till) обробітку ґрунту, або ж у тому випадку, коли фаза розвитку рослин обмежує технологічні можливості прикореневого внесення добрив;
– впливати на зростання майбутніх урожаїв у фазі цвітіння та плодоутворення культур.
При потраплянні дрібнодисперсних крапель розчину з поживними речовинами на поверхню стебел і листя, доставка та засвоєння необхідних елементів живлення відбуваються набагато швидше, ніж у випадку їх транспортування через кореневу систему. В процесі обмінної абсорбції поверхнею листя, стебел, черешків та інших вегетативних органів здійснюється поглинання мінеральних компонентів робочого розчину та негайне переміщення поживних речовин насамперед в місця їх гострої настачі. Якщо склад аерозольної рідини підібраний оптимально, то необхідні елементи, що надходять найбільш активно через продихи, розташовані на нижній стороні листка, одразу включаються до складу органічних сполук рослинних клітин (білків, ферментів, пластид тощо) і надають позитивний вплив на інтенсивність фізіологічних процесів у рослинному організмі.
Водночас не можна розглядати позакореневі підживлення як єдиний спосіб забезпечення культур поживними елементами, оскільки обсяг споживаних рослинами корисних речовин, необхідних для їх успішної життєдіяльності, у багато разів перевищує можливості надходження поживних елементів шляхом листкового підживлення. Основну частину мінеральних та органічних добрив традиційно вносять у ґрунт, звідки вони у вигляді ґрунтового розчину надходять через кореневу систему до рослинного організму. Тому кореневе живлення було й залишається основним способом забезпечення потреб культур у необхідних мікро- та макроелементах.
Перше позакореневе підживлення рекомендується застосувати у весняний період, з появою перших листків, коли воно сприятиме активному нарощуванню вегетативної маси завдяки швидкому засвоєнню поверхнею листя азотовмісних сполук в їх найбільш доступній формі. Саме до цього часу запаси азоту в ґрунті активно вимиваються талими водами та рясними опадами, тому кореневе живлення не завжди здатне забезпечити культури достатньою кількістю цього елементу.
Разом з азотом доцільно одночасно внести сполуки магнію й сірки, а також мікроелементи та пестициди. І хоча за листкового живлення швидкість поглинання сірки нижча, ніж азоту та магнію, рівень засвоюваності цих елементів клітинами вегетативних частин набагато вищий, ніж у кореневої системи. Дуже сприятливим для рослин є також внесення позакореневим способом мікроелементів. У цьому разі ефективність їх дії досягає 100%, тоді як при потраплянні в ґрунт вони схильні утворювати малодоступні або недоступні сполуки.
Головне в листковому живленні – виконання правил та дотримання норм концентрації під час приготування робочого розчину. Важливо не допустити опіку листя, що може статись у разі використання занадто насиченого розчину. Велику роль також відіграють погодні умови. Не можна проводити обприскування при яскравому сонячному освітленні, тому слід надавати перевагу сухій і похмурій погоді, або проводити листкове підживлення рано-вранці чи ввечері. Чим довший час мікрокраплі розчину знаходитимуться на поверхні листя, тим більша кількість поживних речовин засвоїться рослиною.
Найсприятливіший період для проведення другого листкового підживлення – це фаза бутонізації та фаза формування плодів, коли рослини потребують додаткової кількості мікроелементів. На той час їм вкрай потрібні такі макроелементи як калій та фосфор, але забезпечити ними культури в необхідній кількості за допомогою одного лише позакореневого живлення неможливо. Поглинання вегетативними органами рослин калію, а особливо фосфору є дуже низьким, що суттєво ускладнює їх надходження і засвоєння при листковому підживленні, тому в цьому разі оптимальним є кореневе підживлення, коли наявні в грунті доступні форми калію і фосформістких сполук культури отримують через кореневу систему.
Для досягнення високих показників урожайності культур слід вміло поєднувати обидва види підживлення та раціонально використовувати складові компоненти в робочому розчині.
Поділитись в соцмережах:
