Фізіологічна роль мікроелемента. Мідь (Cu) належить до найважливіших мікроелементів, що відчутно впливають на зростання й розвиток сільськогосподарських культур. Разом з марганцем вона бере участь в окисно-відновних процесах: підвищує інтенсивність процесу фотосинтезу та утворення хлорофілу, сприяє активізації вуглеводного й азотного обміну. Достатня кількість міді в аграрних культурах покращує опірність рослин грибковим і бактеріальним захворюванням, збільшує показники посухо- та морозостійкості, а також стійкості до вилягання. Присутність цього елементу в рослинному живленні сприяє збільшенню вмісту білка в зерні, крохмалю в бульбах картоплі, цукру в коренеплодах, жирів у зернах олійних культур, аскорбінової кислоти та цукрів у ягідних та плодових рослинах.
Симптоми нестачі міді. У разі нестачі в живленні рослин міді відбувається порушення розвитку їх кореневої системи, через що уповільнюється зростання всієї культури. Зовнішні прояви можна визначити за в’яненням верхнього листя (можливе навіть відмирання верхівок пагонів), зміни його кольору (неоднорідність забарвлення, поява світліших плям, пожовтіння чи набуття коричневого відтінку), а іноді й форми (листя скручується та в’яне).
Симптоми надлишку міді. Значна концентрація міді також має негативний вплив, вона діє на рослини токсично. Надлишок цього елементу призводить до уповільнення розвитку рослини, утворення бурих плям на нижньому листі та його відмирання. До того ж він може провокувати дефіцит заліза в рослинах. Тому важливо правильно дозувати добрива, що містять мідь, з урахуванням природної кількості цього мікроелементу в родючому шарі ґрунту даного типу.
Вміст міді в ґрунтах. Цьому елементу властиво накопичуватись у верхніх шарах ґрунту. Кількість міді в ґрунті, необхідна для оптимального забезпечення нею рослин, незначна і знаходиться в межах 5–20 мг/кг. Під час утворення біомаси сільськогосподарські культури поглинають із ґрунту від 10 до 300 г/га міді, але надходження цього елементу з атмосфери (метеоритний, космічний пил, підземно-ґрунтові води, вулканічні гази, забруднення біосфери внаслідок геотехнічної діяльності людини), а також його кількість у материнській породі майже повністю компенсують цю втрату, а інколи й перевищують її. Відбувається поглинання, накопичення та розподіл мікроелемента в ґрунтових шарах.
Вміст міді у різних типах ґрунтів може суттєво відрізнятись. Чимала її кількість характерна для кислих ґрунтів. Щоб виправити цю ситуацію, застосовують вапнування. Бідними на мідь є малогумусні піщані, осушені болотні, дерново-підзолисті з легким гранулометричним складом, торф’яні ґрунти, де мідь знаходиться у важкодоступній для рослин формі органічних сполук, потребують збагачення шляхом внесення мідьвмісних добрив.
Найбагатшими на мідь є жовтоземи та червоноземи. Трохи менше її у засолених ґрунтах і чорноземах. Дерново-підзолисті, сіроземи та каштанові ґрунти містять нижчі концентрації цього мікроелемента. А верхові торфовища та дерново-карбонатні – найбідніші за кількістю міді, що входить до їхнього складу.
Форми сполук міді. Окрім кількісного показника, який залежить від типу ґрунту, дуже важливою є також форма мідьвмісних сполук, яка визначає ступінь доступності цього елемента для рослин. Рослини здатні споживати лише водорозчинні чи поглинені (обмінно-сорбовані) форми міді.
Поглинання міді відбувається по-різному: вона може знаходитись у кристалічній решітці різних мінералів, адсорбуватися колоїдними частинками ґрунту, входити до складу органічних речовин ґрунту, а також утворювати водорозчинні сполуки.
Катіони міді легко вступають у хімічну взаємодію з органічними та мінеральними речовинами, тому осаджуються різними аніонами (сульфідом, карбонатом, гідроксидом) з утворенням малорухливих форм. Водорозчинні сполуки міді зазвичай становлять незначну частину (до 1%) від її загальної кількості в ґрунті. До того ж вони легко вимиваються з кореневмісного шару. Особливо це актуально для супіщаних та піщаних ґрунтів з незначною поглинальною здатністю. Крім водорозчинних форм хорошу доступність для культур мають обмінно-сорбовані форми міді, коли вона поглинається органічними чи мінеральними колоїдами ґрунту, або глинистими мінералами.
Застосування мідьвмісних добрив. Найефективнішими мідні добрива виявляються на торфовищах та заболочених ґрунтах легкого гранулометричного складу. Іноді торф’яні ґрунти настільки бідні на мідь, що не дозволяють отримати врожай сільськогосподарських культур. Після їх збагачення мідьвмісними добривами врожайність підвищується на 2–5 ц/га.
У посушливі роки доступність рухомих форм міді, що знаходяться в грунті, зменшується, тому застосування добрив стає ефективнішим. Середні розрахункові дози міді для внесення в ґрунт становлять 1,5–2,0 кг/га на рік. Практика зарубіжних досліджень рекомендує одноразове внесення (до 10 кг) на кілька років. Така технологія дозволяє отримати довготривалий ефект, завдяки чому навіть через 10 років концентрація мідьвмісних сполук у ґрунті лишається достатньо високою. А от багаторазові внесення створюють ризик накопичення міді у кількостях, токсичних для рослин.
Ефективність мідьвмісних добрив залежить також від виду рослин і типу ґрунтів. Вони збільшують врожайність та підвищують якість продукції зернових, льону та кормових культур, що ростуть на осушених болотних та інших ґрунтах. Правильне застосування мідних добрив дозволяє підвищити врожаї: на 2–5 ц/га для пшениці, на 2–3 ц/га для ячменю, на 4–6 ц/га для вівса, на 21% для зеленої маси кукурудзи і на 9–13% для кукурузних качанів. Урожайність плодів цукрових буряків, що ростуть на дерново-підзолистих ґрунтах, удобрених мідьвмісними сполуками, підвищується на 43–45%. Водночас та ж культура, що росте на багатих сполуками рухомої міді дерново-карбонатних ґрунтах, не дає прибавки до врожаю в разі підживлення цим мінералом.
Картопля, що вирощується на дерново-підзолистих ґрунтах, завдяки внесенню міді за певних умов не тільки збільшує врожайність та якість коренеплодів, а й підвищує стійкість до таких захворювань як фітофтороз та чорна ніжка. Мідні добрива сприяють більшому утворенню в коренеплодах моркви цукрів, каротину й азоту, у томатів – зростанню врожайності та збільшенню кількості вітаміну С у плодах. Кормові трави інтенсивніше нарощують зелену масу, поживні властивості якої також покращуються.
Промислове виробництво мідних добрив базується на переробці різних мідних руд (окислених, сульфідних чи самородних), кількість міді в яких складає 0,7–3%. Ще один спосіб отримання міді – переробка вторинних кольорових металів.
До мідьвмісних добрив належать: сірчанокисла мідь (мідний купорос) і суперфосфат з міддю, які використовують для позакореневого підживлення та передпосівної обробки насіння; піритні недопалки (промислові відходи мідного виробництва), окислені мідні руди з низьким відсотком вмісту міді та шлаки мідеплавильного виробництва, які застосовують для внесення в ґрунт під час зяблевої обробки; мідьвмісний порошок для опудрювання насіння.
На освоюваних торфовищах доцільно вносити 4–5 ц/га піритних недопалків (на 4–6 років). Доза сульфату міді для внесення в ґрунт – 25 кг/га. Щоб мікроелемент розподілився рівномірно, його попередньо ретельно перемішують з мінеральним добривом.
Зараз одним з найбільш перспективних та ефективних джерел надходження міді для рослин є різні хелатні форми добрив, що містять цей мікроелемент. Так, наприклад, мікродобрива для позакореневого підживлення “Оракул колофермин міді” українського виробництва дозволяє ефективно ліквідувати дефіцит цього мікроелемента в рослинах (при нормі витрати 1-2 л/га). Завдяки відсутності баластних добавок цей хелатний комплекс не викликає опіків листя і повністю засвоюється листковою пластиною.
Взаємодія міді з іншими елементами. Вміст міді у ґрунтових розчинах, переважно в органічних хелатах (до 80%), становить 3–135 мкг/л. У ґрунті мідь спочатку поглинається органічною речовиною, а потім сорбується мінералами (ця форма легше піддається десорбції). Нестача міді часто виникає на багатих гумусом ґрунтах. У разі підвищення рН знижується її доступність. Також значний конкуруючий вплив на споживання рослинами міді мають залізо та цинк. Мідь здатна загострювати дефіцит молібдену в рослинах. І навпаки: внесення молібдену може погіршити доступність міді. Токсичні кількості алюмінію також здатні ускладнювати поглинання міді рослинами.
З основних елементів живлення найбільше мідь пов’язана з азотом. Високий вміст азотних добрив сприяє інтенсивному зростанню рослин, що, своєю чергою, зумовлює їх підвищену потребу в міді. Фосфатні сполуки мають високий показник адсорбції міді, але водночас вона знижує доступність фосфору для рослин. Кальцій у складі карбонатів призводить до осадження міді та виникнення її дефіциту.
Для обробки насіння та позакореневих підживлень широко використовують сульфат міді (мідний купорос), що містить 23,4–24,9% міді. Цей кристалічний порошок добре розчиняється в питній воді. Для передпосівної обробки насіння його застосовують у концентрації 0,1%. Доцільно проводити таку обробку в комплексі з пестицидами (для протруювання посівного матеріалу). Позакореневі підживлення вимагають значно меншої концентрації розчину сульфату міді: 0,02–0,05%.
Найбільш чутливими до впливу мідних добрив є зернові (пшениця, овес, ячмінь), коренеплоди (буряк столовий, морква), соняшник, овочі та плодово-ягідні культури. Серед овочевих особливо потребують міді салат, шпинат, цибуля, огірок, квасоля, горох. Хороший ефект від застосування мідьвмісних добрив досягається у буряків столових і моркви. Найменший вплив вони мають на капусту білоголову, селеру, томат.
Поділитись в соцмережах:
