Серед найнеобхідніших елементів, що відграють життєво важливу роль у харчуванні сільськогосподарських культур, сірка (S) посідає особливе місце. Хоча кількість споживання її рослинами не настільки велика порівняно з азотом, фосфором чи калієм, все ж її значення для повноцінного росту та розвитку культур важко переоцінити. У рослинному організмі сірка присутня у вигляді органічних і мінеральних сполук і становить близько 0,2 – 1% сухої маси рослин, але за своєю біохімічною дією прирівнюється до макроэлементів. Замінити її іншими елементами мінерального живлення неможливо.
Сірка бере активну участь в азотному і вуглеводному обміні речовин, у процесах дихання та синтезі жирів. Вона посилює ріст і розвиток рослин, стимулює утворення бульбочкових бактерій на коренях у бобових культур, а також інтенсифікує поглинальну діяльність кореневої системи, завдяки чому підвищує ефективність застосування NPK-добрив, сприяє мобілізації з ґрунту поживних елементів (кальцій, магній, залізо, мікроелементи) та знижує надходження в рослини радіонуклідів. Разом з тим, відзначається підвищення стійкості сільськогосподарських культур до несприятливих кліматичних умов (аномально підвищені або знижені температури, посуха, дія радіації).
Сірка в культурах є незамінним компонентом білкових з’єднань (амінокислот метионіну, цистину, цистеїну), вітамінів В1 (тиаміну) та Н (біотину), ліпоєвої кислоти, глютатиону, коензиму А, сульфоліпідів, хлорофілу, тому її дефіцит викликає порушення у процесах синтезу білку, призводить до зниження (до 40%) інтенсивності процесу фотосинтезу і накопичення розчинних азотистих сполук (нітритів та нітратів).
Сірка бере участь у формуванні багатьох ферментів та ефірних олій (гірчичної, цибулевої, часникової та ін.). Достатнє забезпечення рослин сірчаним харчуванням – одна з умов отримання високоякісних врожаїв. Сірка забезпечує високий рівень накопичення у продуктах цукрів і крохмалю, збільшує вміст олії в насінні ріпаку, соняшнику, сої, підвищує частку клейковини у зерні пшениці.
Потреба різних культур у сірці неоднакова. Найбільше її потребують такі культури як рапс, ріпа, редиска, часник, цибуля, капуста білоголова, броколі, гірчиця. Використання сірки з ґрунту при середній їх врожайності становить від 40 до 80 кг/га. Менш залежні від сірковмісних речовин буряк, кукурудза, льон, бавовник, тютюн і бобові (соя, горох, люцерна, конюшина та ін.). Вони споживають за сезон від 20 до 40 кг/га сірки. Картопля, зернові (пшениця, жито, ячмінь, тритикале), соняшник і трави складають групу культур, значення сірки у харчуванні яких невелике, і кількість засвоюваного ними елемента не перевищує 15 – 20 кг/га.
Також динаміка споживання сірки у рослин змінюється в залежності від фази їх розвитку. Наприклад, ріпак відчуває найбільшу залежність від елемента у період цвітіння та формування стручків. Для пшениці дефіцит сірки найбільш відчутний у фазі кущіння і в період молочної стиглості зерна. Споживання сірки кукурудзою протягом усього вегетаційного періоду культури відбувається більш-менш рівномірно.
Надходження сірки в рослини здійснюється як з ґрунтових запасів, де загальний вміст елемента становить 0,005 – 0,04%, так і з атмосфери (SO2). Основна кількість (до 80 – 90%) ґрунтової сірки знаходиться в органічній формі (гумус, рослинні залишки), практично недоступній для культур, і лише 10 – 20% – у мінеральній. Щоб коріння рослин могло засвоювати елемент, необхідна мінералізація органічних сірковмісних речовин до сульфатів (сульфат калію, магнію, кальцію, натрію). У природі цей процес здійснюється мікроорганізмами і відбувається досить повільно, тому сільськогосподарські культури, що відрізняються інтенсивним зростанням, найчастіше потерпають від сірчаного голодування.
Ще одна з причин виникнення дефіциту сірки у живленні рослин – широке впровадження високопроцентних мінеральних комплексів (з макроелементами), які не містять сірки. Якщо до недавнього часу сірка незмінно входила в якості супутнього компонента до більшості мінеральних комплексів, призначених для забезпечення повноцінного живлення культур, то сьогодні ринок виробництва добрив робить ставку на збільшення кількості випуску основних макроелементів з низьким включенням домішок (у т. ч. сірки).
Особливістю виявлення браку сірчаного живлення у рослин є те, що симптоми можна спостерігати на молодому, зростаючому листі або точках росту (пожовтіння, некроз, дрібнолистість, витягнутість черешків, припинення росту, затримка дозрівання і т. п.). Пов’язано це з тим, що сірка у рослинах малорухлива і не реутилізується культурами, тобто не може мігрувати від одних органів рослини до інших (наприклад, від нижнього листя до верхнього). Відомо, що максимальна її кількість зосереджена в насінні і тканинах листя, а мінімальна – у стеблах і коренях. Саме тому при виявленні симптомів сірчаного дефіциту ліквідувати наслідки у найкоротші терміни (4 – 5 днів) найкраще шляхом позакореневого підживлення рослин.
З цією метою застосовуються сірковмісні добрива, що мають високу водорозчинність і не містять шкідливих домішок та вільної сірчаної кислоти. Хорошу ефективність у ліквідації сірчаного голодування продемонстрував продукт української компанії “Долина”, рідке мікродобриво “Оракул сірка актив”, що містить 760 г/л сірки у полісульфідній формі, що дозволяє рослинам включати її у біосинтез амінокислот та білків з меншими витратами енергії. При поглинанні препарату безпосередньо клітинами листя відбувається повне відновлення фізіологічних і біохімічних процесів життєдіяльності культур.
Поділитись в соцмережах:
