Соя – високобілкова зернобобова агрокультура – займає одне з пріоритетних місць у землеробстві. Її харчове, кормове і навіть технічне значення важко переоцінити. Світові площі, відведені для виробництва сої, вже перевищили 121 млн. га, і тенденція до їх збільшення спостерігається щороку. В Україні за останнє двадцятиріччя соєві плантації збільшили свою площу в 20 разів.
Агротехнологія вирощування сої є досить непростою. Посів культури має здійснюватись у достатньо теплий ґрунт, який до того ж повинен містити значний відсоток вологи. З урахуванням кліматичних змін, що відбуваються впродовж останніх десятиліть, виконання такої умови – доволі складне завдання.
Для захисту насіння від ураження грибковими, вірусними та бактеріальними захворюваннями, а також від різних ґрунтових шкідників необхідно провести обробку посівного матеріалу препаратами фунгіцидної та інсектицидної дії. Знезараження насіння від патогенних мікроорганізмів за допомогою фунгіцидів здійснюють не менше ніж за 15–20 днів до їх обробки бактеріальними засобами.
У наш час все більшої популярності набувають біопестициди комплексної дії («Ультрафіт», «Ризостин» та інші), що поєднують у собі роль інсектициду та фунгіциду. З їхньою допомогою можна вирішити всі зазначені вище завдання. За ефективністю дії біопестициди не поступаються хімічним препаратам, але водночас вони абсолютно безпечні для довкілля і дозволяють отримати екологічно чисту продукцію.
Також високі показники врожайності забезпечують шляхом подвійної інокуляції посівного матеріалу (заздалегідь і в день посіву). Перша обробка (за 3 місяці до посіву) полягає в застосуванні сигнального інокулянту, що складається з борної кислоти (0,25 кг/т), молібдату амонію (0,15 кг/т) та нітрату кобальту (0,02 кг/т).
Подальше застосування інокулянтів проводиться безпосередньо під час сівби. Воно призначене для кращого укорінення рослин та активного утворення на їх коренях азотфіксуючих мікроорганізмів. При цьому слід враховувати, що в разі потрапляння прямих сонячних променів на живий інокулянт впродовж трьох хвилин ефективність дії препарату зводиться до нуля.
Обробка насіння бактеріальними добривами дозволяє мінімізувати внесення захисних хімічних препаратів і, таким чином, уникнути накопичення пестицидів у ґрунті. Завдяки симбіозу кореневої системи сої з бульбочковими ризобіальними бактеріями активізується утворення азоту, необхідного для повноцінного живлення культури. За умови правильного здійснення інокуляції рослини сої здатні самостійно забезпечити більше половини (65–85%) норми споживаного ними азоту. Як підтверджує практичний досвід, врожайність сої збільшується на 15–30% завдяки бактеризації насіння.
На ранніх етапах свого розвитку соя відрізняється повільним зростанням і дуже низькою конкурентоспроможністю порівняно з іншими культурами, тому наявність бур’янів здатна знизити її врожайність на 15–35% і більше. З огляду на таку особливість рослини дуже важливо забезпечити цій культурі чистоту посівів. Разом з тим застосування гербіцидів негативно впливає на формування в сої бульбочок. Залишки хімпрепаратів від попередніх обробітків ґрунту пестицидами можуть значно погіршити активність азотфіксуючих мікроорганізмів, що призведе до затримки зростання соєвих сходів. Тому так важливо правильно підбирати склад препаратів, способи й час внесення, а також їхнє дозування.
Ґрунтові гербіциди, внесені в період після посіву сої та до появи її сходів, допомагають знищити значну кількість небажаних рослин та сприяють створенню кращих умов для зростання та розвитку культури. Хороші результати досягаються внаслідок обприскування посівів у фазі двох трилисників гербіцидом вибіркової дії на основі метрибузину. Цю операцію поєднують з листковим підживленням, для чого додають гербіцид у бакову суміш з препаратом добрива. З початком фази бутонізації (поява п’ятого трилисника) застосування гербіцидів категорично не рекомендується, тому всі необхідні роботи по боротьбі з бур’янами необхідно завершити до цього часу.
Як і для всіх сільськогосподарських рослин, головним чинником успішного вирощування сої є оптимально підібране живлення: вона дуже вимоглива до наявності поживних речовин. Крім основних складових (азот, калій, фосфор), соя потребує достатньої кількості молібдену, цинку, кобальту, хлору, заліза, сірки, кальцію, марганцю, бору, міді, магнію. Забезпечення культури необхідними макро- та мікроелементами здійснюється трьома етапами.
Перший, основний етап, проводять восени, під зяблеву оранку, або напровесні. Він передбачає внесення значної частини мінеральних добрив, зокрема фосфор та калій. Азотовмісні сполуки можна вносити восени, але в половинній дозі (не більше 30 кг/га). Збагатити сірий ґрунт можна шляхом весняного внесення сульфату амонію.
З урахуванням того, що для формування 1 т зерна культурі потрібно близько 40 кг калію, 25 кг фосфору та 70 кг азоту, рекомендовано внести під зяблеву оранку калійно-фосфорні добрива в кількості 45–60 кг/га калію та 60–90 кг/га фосфору, а під час весняної культивации – 30–45 кг/га азоту. Якщо восени добрива не вносились, то під час весняного передпосівного обробітку ґрунту до нього додають в помірних кількостях повний комплекс NPK, з розрахунку 20–40 кг/га д. р. Серед найуживаніших основних добрив: діамофоска, нітроамофоска, сульфоамофос, суперфосфат, різні тукові суміші з оптимальними пропорціями в них азоту, фосфору, калію.
Другий етап – припосівне удобрення ґрунту, яке проводиться з метою забезпечення посівів достатньою кількістю поживних речовин, особливо фосфору, молібдену та кобальту. Два останні елементи необхідні для формування симбіотичного апарату на коренях сої. Найбільш ефективний спосіб забезпечення ними – під час обробки насіння інокуляційними препаратами, що містять сполуки кобальту та молібдену.
Фосфор також необхідний для повноцінного розвитку культури. Зокрема він сприяє засвоєнню сходами необхідної кількості азоту. Найбільшу потребу в цьому елементі рослини сої відчувають у перший місяць свого розвитку. Один з варіантів припосівного удобрення ґрунту фосфором – внесення гранульованого суперфосфату (10 кг/га).
Серед основних елементів живлення найбільшою потребою для сої є азот. Водночас необхідно дотримуватись міри, оскільки надлишок елемента зупиняє діяльність азотфіксуючих бактерій. Щоб забезпечити сходи достатньою кількістю азоту на початковій фазі їх вегетації, на припосівному етапі вносять аміачну селітру (40–45 кг/га).
Третій етап забезпечення соєвих посівів мінеральним живленням – це корневі та листкові (позакореневі) підживлення. Надзвичайно важливо правильно вибрати період для додаткового живлення рослин. а також сам склад поживної суміші. Перше позакореневе підживлення сої здійснюють у фазі утворення двох-трьох листочків. У цей період культура найбільше потребує таких елементів як фосфор, бор, молібден. Одночасна обробка посівів стимуляторами росту та антистресовими препаратами також надає рослинам позитивну дію.
Друге позакореневе підживлення проводять у фазі бутонізації сої. Окрім бору й молібдену, що сприяють активному цвітінню та кращому запиленню рослин, застосовують комплексне хелатне добриво, щоб уникнути можливого дефіциту необхідних поживних елементів. Попри те, що соя здатна самостійно фіксувати значну кількість атмосферного азоту, на деяких стадіях свого розвитку (за 2–3 тижні до цвітіння і 2 тижні після нього) вона потребує додаткового азотного живлення. Крім азоту, фосфору, калію рослину також підживлюють залізом, молібденом, цинком, бором, марганцем.
Третє й четверте позакореневе підживлення здійснюють до початку цвітіння та на останніх фазах вегетації сої (утворення й дозрівання насіння). Вони сприятливо діють на врожайність культури: покращують якісні характеристики зерна, підвищують в ньому відсотковий вміст протеїну, рослинних жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів тощо. У цей період хороший результат досягається при використанні як добрива 3%-го розчину сечовини.
Правильне та своєчасне застосування добрив під час вирощування сої зумовлює витрачання чималих коштів. Щоб ці витрати були виправданими, необхідно насамперед зважати на сприятливість погодних умов. У разі недостатньої вологості домогтися значних показників урожайності без додаткового зрошення, а виключно шляхом оптимального збалансованого живлення неможливо. Тому кліматичний фактор має значний вплив на вибір агротехнології для вирощування сої.
Поділитись в соцмережах:
