Нормальне зростання та повноцінний розвиток сільськогосподарських культур забезпечуються поживними речовинами, що надходять у рослини не тільки через кореневу систему, а й шляхом потрапляння на поверхню їхньої надземної частини (листя, стебла, черешки, генеративні органи тощо). Одна з головних функцій, яку виконує листя – це обмін газів між рослиною та навколишнім середовищем, але водночас листки ще й слугують органами позакореневого живлення рослин.
Здатність листя до поглинання на прикладі води вперше була відстежена французьким фізиком Едмом Маріо́ттом у 1676 році. Процес адсорбції розчинених мінеральних солей листковою поверхнею був описаний у 1877 році, а згодом науково підтверджений у 1909–1912 роках німецьким вченим-біологом Лоренцом Гілтнером. Подібний тип живлення отримав назву позакореневого або листкового.
Споживання поживних речовин – це процес переміщення необхідних хімічних сполук з навколишнього середовища безпосередньо до самої рослини, під час якого відбуваються також якісні зміни, пов’язані з перетворенням абіотичного матеріалу на компонент клітини, здатний до подальших процесів асиміляції.
Аналогічно до надходження кисню й водню в молекулярній формі з атмосферного повітря, де вони перебувають у вигляді вуглекислого газу СО2, більшість рослин таким же чином (через поверхню листя, стебел, генеративних органів) можуть отримувати й решту поживних речовин, зокрема N, P, K, Ca, Mg та мікроелементи, що знаходяться в сольових розчинах певної концентрації. Такий вид живлення існує паралельно з кореневим, при якому поживні речовини та вода, що перебувають у ґрунті, надходять у рослину через кореневу систему.
Листкові підживлення слід сприймати як додаткове живлення, яке дозволяє оперативно реагувати на нестачу того чи іншого елемента не лише за візуальними спостереженнями, а й на основі аналізу рослинної біомаси. При цьому коригування живлення відбувається в найкоротші строки, що дозволяє економити витрати праці та витратний матеріал.
Отримання необхідних мінеральних речовин шляхом листкового підживлення не може замінити рослинам надходження поживних елементів через їх кореневу систему, оскільки обсяг добрив, що поглинаються надземною частиною є досить обмеженим, як і їх якісний склад. Дослідним шляхом було встановлено, що культури, які живились лише через листя, помітно відставали в розвитку, особливо у створенні генеративних органів (квіток).
Безперечною перевагою позакореневого живлення є доступна іонна форма добрив, завдяки чому вони легко засвоюються рослиною та є набагато ефективнішими за речовини, що надходять із ґрунту. Мінеральні речовини відразу включаються до складу білків, ферментів, пігментів пластид культури тощо й утворюють ряд органомінеральних сполук. До того ж листкові підживлення можна проводити одночасно з обробкою культур пестицидами, а також у комплексі з азотними добривами, за винятком варіантів об’єднання в розчинах з несумісними компонентами.
Ефективність мінеральних добрив для позакореневого підживлення залежить від трьох основних чинників: ґрунтового, рослинного та екологічного. Найважливішим з них є, мабуть, рослинний фактор. Він включає в себе такі показники як вік листя, адаксіальну та абаксіальну сторони, кутикулярний та епікутикулярний віск, трихоми, продихи, адсорбційну та обмінну здатність, літургійний тургор, поверхневу вологість, мінеральний склад листя, тип сорту, стадію росту тощо.
Основною перешкодою для поживних речовин мінерального розчину при потрапилянні на листкову поверхню є кутикула, поверхневий безклітинний шар якої захищає рослину від випаровування води. Та завдяки зволоженню поверхні листка мінеральним розчином, підсиленим дією спеціальної добавки – змочувача, проникність кутикули збільшується, що дозволяє розчину контактувати з листковими клітинами.
Рослини поглинають різні мінеральні речовини з неоднаковою швидкістю. Катіони розчину проникають через стінки мембран набагато швидше, ніж в’язкі речовини. Швидкість поглинання листям рослин поживних речовин та мікроелементів наведена у таблиці:
| Поживні речовини |
Час поглинання (50%) |
| Азот (сечовина) | Від 1/2 до 2 годин |
| Магній | 2–5 годин |
| Калій | 10–24 годин |
| Кальцій, марганець, цинк | 1–2 дні |
| Фосфор | 5–10 днів |
| Залізо, молібден | 10–20 днів |
Чим вище швидкість поглинання рослиною іонів поживного розчину, тим ефективнішим є застосування листкового підживлення. Доступність поживних речовин визначається ступенем їхньої рухливості, тому позакореневі підживлення слід проводити саме з метою поповнення в культурах малорухливих елементів. Ряд поживних елементів, які знаходяться в недоступних або малодоступних формах, можуть легко поглинатись і засвоюватись саме при листковому живленні, що сприяє якнайшвидшому усуванню їхньої нестачі в рослинах.
Адсорбція та відносна рухомість мінералів при листковому підживленні
|
Ступінь поглинання рослинами |
Ступінь рухомості |
|
Швидке: N (сечовина), Rb, Na, K, Cl, Zn |
Рухомі: N (сечовина), Rb, Na, K, P, Cl, S |
|
Середнє: Ca, S, Ba, P, Mn, Br |
Частково рухомі: Zn, Cu, Mn, Fe, Mo, Br
|
|
Повільне: Mg, Sr, Cu, Fe, Mo |
Нерухомі: Mg, Ca, Sr, Ba |
За допомогою листкового підживлення можна запобігти перенасиченню ґрунту мінеральними речовинами та знизити ризик виникнення екологічних загроз. Ефективність поживних речовин при позакореневому живленні здатна досягати 85%, тоді як застосування ґрунтових добрив становить лише 30–60 % ефективності (залежно від типу поживних речовин).
Одне з правил позакореневого живлення рослин – це дотримання точного дозування робочого розчину. Відомо, що ефективність листкового підживлення залежить від концентрації та дози добрива, які не повинні перевищувати певну норму з метою запобігання опіків на листі. Для розчинів, що містять макроелементи, рекомендується середнє значення, яке становить не більше 2%. Оптимальна концентрація поживних розчинів з мікроелементами знаходиться у межах від 0,1 до 0,5%.
Неабиякий вплив на ефективність листкового живлення чинять також фактори довкілля: вологість, температура, освітлення. Чим вищою є відносна вологість повітря, тим довше розчин залишається на поверхні листка, а кількість поживних речовин, що надходять у рослину, збільшується. При вищій температурі, коли посилюється випаровування води, поглинання іонів обмежується, що може спричинити виникнення опіків на листі.
Переваги листкового живлення:
– мінімальна витрата добрив порівняно з кореневим підживленням, що сприяє зменшенню концентрації хімічних сполук у ґрунті та збереженню екологічної безпеки;
– рівномірний розподіл поживних речовин на листі рослин;
– результати застосування листкового підживлення досягаються в найкоротший строк, тому нестача корисних речовин може бути поповнена протягом вегетаційного періоду.
Недоліки листкового живлення:
– у разі значної концентрації мінеральних солей у робочому розчині може трапитись опік листя;
– нерідко виникає ситуація, коли потреба в поживних речовинах у рослин на початкових стадіях росту є досить високою, а площа їх листків лишається недостатньо великою;
– період дії добрив при листкових підживленнях є обмеженим;
– витрати на проведення листкових підживлень збільшуються, якщо склад поживної суміші не може поєднуватись із компонентами пестицидів, які застосовують одночасно з підживленням;
– якщо обприскування добривами проводиться лише після появи явних ознак дефіциту того чи іншого елемента живлення, то повністю позбутися наслідків за допомогою листкового підживлення вдається не завжди.
Як поживні суміші, найбільш ефективними при листковому живленні є хелатні форми добрив, що являють собою складні органічні сполуки, максимально наближені до природних речовин і доступні для живих організмів. На відміну від звичайних мінеральних солей вони забезпечують стабільність і високий рівень поглинання рослинами, а це істотно впливає на ціну продукту.
Іноді замість хелатів використовують дешевші комплекси органічних кислот. Такі сполуки менш стабільні та набагато гірше засвоюються, але в багатьох випадках допомагають відкоригувати живлення рослин. Сучасні розробки – це полімерні хелатні комплекси, які практично не втрачають ефективності при обробках в умовах дуже низьких або високих температур. Крім того, вони мають високий ступінь чистоти сполук, що робить їх застосування максимально продуктивним.
Поділитись в соцмережах:
