Вирощування та збирання лікарських трав останнім часом привертає все більше уваги як серед приватних осіб, так і в дрібних виробників, фермерів, аграрних кооперативів. Пояснюється така ситуація зростанням попиту на лікувальну сировину в країнах Європи й Азії через численні природні катаклізми, кліматичні зміни, екологічні проблеми, що дуже вплинули на ринок збуту їх власної продукції.
Підвищення споживчого попиту веде до зростання цін, тому вирощування лікарських рослин на присадибних ділянках і в фермерських господарствах перетворюється сьогодні на перспективний бізнес. Чмало підприємців успішно поєднують культивування лікарських трав, що користуються значним попитом, з розвитком власних пасік, і в такий спосіб отримують подвійну вигоду.
Розвиток людської діяльності та збільшення територій, відведених під аграрні площі, призвели до того, що за останні десятиріччя кількість дикорослих цілющих трав значно зменшилась. Тому деякі травники практикують вирощування рослин, що користуються найбільшим попитом, на своїх власних ділянках.
Для успішного ведення трав’яного бізнесу на початках вистачить невеликої території землі площею близько 1 га, а також розташованого поряд просторого, добре вентильованого приміщення, де відбуватиметься процес сушіння зібраної сировини, а також зберігання сухого продукту та насіння.
Щоб визначити конкретний вид культури для вирощування на власній ділянці, слід вивчити попит на певні лікарські трави у своєму регіоні, знайти відповідні точки збуту готової продукції та отримати достовірну інформацію про можливу конкуренцію в цій бізнесовій ніші.
У тому разі, якщо планується вирощування кількох видів трав, необхідно підібрати рослини з ідентичними вимогами до умов проростання, однаковими термінами дозрівання, схожою технологією збирання та переробки.
Більшість лікувальних рослин, які ростуть в умовах дикої природи, є досить невибагливими до ґрунтово-кліматичних умов, тому їх без особливих проблем можна культивувати на присадибних, садово-городніх ділянках та інших площах, не забезпечених додатковим поливом, а також з невисоким рівнем родючості. Проте, підбираючи для вирощування певний вид, необхідно враховувати кліматичну зону його природного існування.
Найбільшим попитом у фармацевтиці користуються традиційні для нас трави: розторопша плямиста, звіробій, материнка, череда, подорожник, ромашка аптечна, ехінацея пурпурова (рудбекія пурпурова), кульбаба, валеріана (кореневище), ягоди глоду (горобини, аронії, шипшини) тощо.
Практичний досвід вирощування та збуту продукції для внутрішнього ринку доводить рентабельність такого проекту. Так, наприклад, прибуток, отриманий від реалізації аптечної ромашки, зібраної з 1 га плантації, становить близько 50 тис. грн при витратах на посадку, догляд та збирання врожаю в сумі 25 тис. грн. Корінь валеріани, зібраний з аналогічної площі, приносить дохід 300 тис. грн, а витрати на вирощування становлять близько 170 тис. грн.
Міжнародний ринок лікарських трав вимагає значно вищих стандартів якості сировини, але й водночас забезпечує більші ціни.
Зозульки плямисті, пальчатокорінник плямистий (лат. Dactylorhiza maculata) – рослина занесена до Червоної книги України – бульби – 50 $/кг.
Астрагал волохатоцвітий (лат. Astragalus dasyanthus) – рослина занесена до Червоної книги України – корінь – 45 $/кг.
Перстач білий (лат. Potentilla alba), корінь – 25 $/кг.
Перстач білий (лат. Potentilla alba), листя – 17,5 $/кг.
Волошка синя (лат. Centauréa cyánus), квіти – 17,5 $/кг.
Молочай Фішера або Палласа (лат. Euphorbia fischeriana), корінь – 20 $/кг.
Розмарин (лат. Labiatae), листя – 10 $/кг
Останнім часом неабияким попитом користується сировина (корені, листя, квіти) кульбаби лікарської або звичайної, однієї з найрозповсюдженіших у нас рослин. Закупівельна ціна на сухий цвіт кульбаби становить 1,5 €/кг, сухе листя коштує 1,5–1,9 €/кг, а найдорожчими в неї є корені: від 3 до 4 €/кг. Здебільшого ця продукція експортується до країн Азії.
Цілющі властивості лікувальних рослин багато в чому залежать від вмісту в них біологічно активних речовин, а він своєю чергою пов’язаний з фазою розвитку рослини в певну пору року. Збирання та заготівлю трав необхідно проводити в момент максимального вмісту в них корисних сполук. Цей час заготівлі надалі має бути зазначений на упаковках готової продукції, у супровідних документах чи сертифікатах якості.
Збирають трави сухої, безвітряної днини, коли на рослинах повністю зникне роса. Трамбувати зібрані рослини не рекомендується, краще укладати їх у кошик чи іншу тару так, щоб забезпечити їм вільний доступ повітря.
Через 4 години після збирання вся сировина має бути розкладена для просушування або завантажена в сушильні камери. Зволікання з початком сушильного процесу негативно впливає на якість готової продукції: скорочується вміст або зовсім інактивується кількість діючих біоактивних речовин.
Оскільки вимоги до рослинної сировини є достить високими (щодо відсутності в ній хімічних препаратів та інших елементів, небезпечних для здоров’я людини), не можна збирати або вирощувати трави поблизу автомобільних доріг, промислових підприємств, а також в екологічно несприятливих зонах і місцях, де проводиться обробіток ґрунту пестицидами.
Рослини, ушкоджені комахами чи вражені патогенами, також не повинні використовуватись в подальшому, до того ж вони можуть знизити якість усієї зібраної сировини.
Заготівля дикорослих лікарських рослин вимагає суворого дотримання деяких правил.
1. Не можна видаляти на ділянці (галявині, лузі, полі) всі рослини виду, що збирається; частина заростей має залишатись недоторканою.
2. Слід залишати не менше 2–3 кращих екземплярів рослин кожного виду на одному квадратному метрі площі для їх подальшого відродження.
3. Після збирання коренів, бульб, кореневищ землю на ділянці слід акуратно розрівняти.
4. Знову проводити заготівлю сировини на тому ж місці можна не раніше ніж через 2–3–5 років (відповідно до рекомендацій довідкової літератури).
Кожен вид лікарських рослин заготовлюють з урахуванням його найбільш цінних частин. Це може бути листя, кора, плоди, насіння, бруньки, надземна частина (трава, квіти, суцвіття), або підземні органи (коріння, кореневища, цибулини, бульби тощо).
Заготівлю бруньок проводять рано навесні, коли вони вже набрякли, але брунькові лусочки ще не розкрились. А завершують збирання, коли вершечки бруньок зазеленіють, тобто коли починається їхнє пробудження. Взимку вміст ефірних олій та смолистих речовин у бруньках незначний, тому збирати їх у цей час недоцільно.
Найкращий період для заготівлі кори – початок весняного сокоруху, коли вона легко відокремлюється від деревини. Для збирання кори вибирають молоді стовбури та гілки, за необхідності попередньо очистивши їх від наростів і лишайника.
Кору надрізають вертикально (або вздовж), для чого проводять гострим ножем дві вертикальні лінії завдовжки 20–30 см, а потім з’єднують їх з обох боків напівкільцевими надрізами. Знімають відділену ділянку дуже акуратно, щоб випадково не пошкодити саму деревину.
Період заготівлі листя обмежується практично лише сезоном. Починають збір, коли листки досягнуть повноцінних розмірів, а завершують до початку їх відмирання.
Досвідчені травники радять заготовляти листя на початку цвітіння рослин, тому що саме в цей час їх склад є найбільш цінним. Виняток становлять лише ті культури, чиє цвітіння відбувається до повного розпускання листя (підбіл звичайний, первоцвіт).
Збирають сировину переважно вручну, відокремлюючи листки від рослин разом із черешками або без (залежно від вимог стандартів). Іноді вдаються до скошування зеленої маси (як от у кропиви), після чого листя відокремлюють від стебел і висушують.
Заготівлю трав (надземної частини рослин) здійснюють у період бутонізації та на початку цвітіння. Трав’янисті стебла зрізують серпом, садовими ножицями чи ножем над землею, щоб висота зрізаної частини стебла становила 25–30–40 см (залежно від висоти самої рослини), а на здерев’янілих збирають тільки вершечки.
Оптимальний період для збору квітів і суцвіть – під час цвітіння рослин. Щоб максимально зберегти товарний вигляд та якість сировини, слід збирати її дуже обережно, без пошкоджень, стискання, деформації. Найкращий час для збору – після полудня, в тиху, суху погоду.
Зів’ялі, пошкоджені чи збляклі квіти не годяться для заготівлі. Якщо квіти на трав’янистих рослинах обривають вручну, бажано частину їх залишати на стеблах. Вся заготівельна робота повинна проводитись у стислі строки, щоб зберегти корисні властивості складових речовин у зібраній сировині.
Плоди й насіння збирають лише після повного дозрівання рослин, а соковиті ягоди – трохи раніше, щоб уникнути їх ушкодження під час транспортування. Чорницю, смородину, суницю, малину збирають вручну, рано-вранці або ввечері, оскільки спека діє на них згубно. Рекомендується зривати їх разом із квітколожем та плодоніжками – так вони краще зберігаються й менше пошкоджуються під час сушки. У тих культур, насіння яких під час дозрівання одразу ж осипається на землю, потрібно збирати його до настання повної стиглості.
На відміну від усіх згаданих вище частин рослин, їх підземні частини можна збирати за будь-якої сприятливої погоди. Найкраще це робити напровесні, поки в рослині ще не активувались ростові процеси, або пізно восени, після відмирання надземної частини.
Коріння, кореневища та інші підземні органи акуратно викопують, очищають від землі, відрізають залишки надземної частини, тонкі корені та пошкоджені ділянки, після чого промивають у холодній проточній воді та сушать.
Щоб не заподіяти шкоди навколишньому середовищу, під час заготівлі підземних частин у дикорослих рослин слід викопувати не більше 50% від загальної кількості сировини на ділянці, а в лунки, що залишилися, насипати насіння для якнайшвидшого відродження культури.
Повторне збирання коренів, кореневищ чи коренеплодів на цій же території дозволяється проводити не раніше, ніж через 3–5–7 років. А для такої рослини як оливник рожевий (лат. Rhodiola rosea) цей період має бути не меншим за 10 років. У дерев та чагарників корені збирають у кількості не більше 20% (п’ятої частини) від загальної кореневої системи рослини.
Обов’язкова умова збирання дикорослих трав – розумне використання природних продуктів зі збереженням природних ареалів зростання лікарських рослин та з виключенням можливості завдання будь-якої шкоди довкіллю.
Поділитись в соцмережах:
