Актинідія (лат. Actinidia) – рід багаторічних, дерев’янистих, витких рослин, що належать до родини Актинідієві. Об’єднує понад 36 видів, більшість з яких мають суто декоративне значення. У дикорослому вигляді ці рослини зустрічаються в Південно-Східній Азії (Японії, Китаї, Кореї та на Далекому Сході), на острові Ява.
Актинідії – реліктові рослини, що колись існували в умовах субтропіків, але зі зміною клімату пристосувалися до холоду. Морозостійкість деяких сучасних актинідій досягає –45…50°С, завдяки чому вирощування цієї культури в помірному та суворішому північному кліматі набуває все більшої популярності серед садівників-аматорів.
Плодові актинідії, серед яких найбільш відомими є актинідія коломікта (лат. Actinidia kolomikta), актинідія гостра (лат. Actinidia arguta), актинiдiя полiгамна (лат. Actinidia polygama), актинідія пурпурова (лат. Actinidia arguta var. Purpurea), актинідія китайська, відома ще як делікатесна, приємна або ківі (лат. Actinidia deliciosa), мають не лише декоративні якості, але й належать до цінних вітамінних плодових культур, котрі сьогодні вирощують на Кавказі, в Україні, Білорусі, Молдові, Росії (Алтай, Південний Урал, європейська частина РФ), Середній Азії.
Для регіонів з теплими кліматичними умовами надзвичайно перспективною культурою є актинідія китайська, що добре відома нам як ківі. Для неї характерна висока врожайність (10–30 кг з ліани), чималий розмір ягід (вага одного плода становить 24–35 г). Проте морозостійкість цього виду обмежує територію для його вирощування лише районами з субтропічним кліматом, тому зараз у цьому напрямку проводиться активна селекційна робота.
Серед найпоширеніших видів актинідії на територіях з помірним кліматом лідером є актинідія коломікта. Це витка, ліаноподібна рослина завдовжки 6–8 м. За відсутності опорних предметів (шпалер, високорослих культур) актинідія коломікта стелеться по землі. Має тонке та міцне стебло; листя овальної, переважно сердцеподібної форми, яке восени набуває найрізноманітнішого химерного забарвлення; білі, дуже пахучі дводомні (інколи однодомні) квіти.
Урожайність цього виду може складати від 4 до 7 кг з однієї ліани. Плоди зеленого кольору нагадують ягоди аґрусу чи малесенькі ківі, але без опушення. Вони мають ніжну, соковиту м’якоть, солодку та ледь кислувату на смак, наповнену чималою кількістю дрібного насіння.
Дозрівання плодів відбувається неодночасно, деякі ягоди починають обсипатися, що слід враховувати під час збирання врожаю. Стиглі плоди необхідно збирати своєчасно та якісно. Недозрілі ягоди мають матову шкірку, а стиглі – глянцеві, майже прозорі, смарагдового кольору.
Дозрілі плоди збирають у 2–3 прийоми через кожні 8–10 днів після появи перших з них. Для цього використовують полотнище або плівку, яку розстеляють під ліанами, а потім легко струшують гілки. Можна також збирати й незрілі ягоди. Якщо їх розкласти шаром у чистому, затіненому приміщенні, то через декілька днів вони легко дозрівають в таких умовах.
Листя, плоди, квіти й кора актинідії мають неабиякі лікувально-дієтичні властивості, тому здавна використовуються в фармацевтиці східних країн. Рослина відома своїм загальнозміцнюючою, протицинготною, сечогінною діями.
Її застосовують для стимулювання роботи серцевого м’яза (входить до складу японських фармакологічних препаратів), а також у період відновлення після простудних захворювань. Водночас людям з індивідуальною непереносимістю, тим, хто хворіє на тромбофлебіт, має підвищений рівень згортання крові чи варикозне розширення вен, вживати актинідію не рекомендується.
Росте актинідія на поживних суглинкових, добре дренованих і достатньо зволожених ґрунтах. Велике значенне для рослини має атмосферна вологість. Так, надто сухе повітря є вкрай небажаним для актинідії.
Молоді та дорослі ліани актинідій цілком здатні рости й розвиватись у затінку, хоча нестача освітленості все-таки знижує показники їхньої врожайності. Види з наивищою зимостійкістю – актинідія коломікта й актинідія гостра. Актинідія пурпурова трохи поступається їм у цьому показнику, та умови лісостепової зони її цілком влаштовують.
Основний спосіб розмноження актинідії – вегетативний (живцями, щепленням, дугоподібними відсадками), він дозволяє зберегти у нових рослинах кращі батьківські характеристики: високі показники врожайності, кращі якості плодів і зимостійкість. Зелені живці (зрізають пагони з двома-трьома міжвузлями) використовують лише в тому випадку, коли рослина-донор росте поряд, оскільки заготовити їх потрібно до 12 годин дня і негайно висадити в уже підготовлений парник.
Живці краще нарізати з нижньої частини пагонів і після завершення цвітіння, коли їх кора починає темніти й набувати бурого забарвлення. Нижній зріз живця роблять безпосередньо під брунькою, а верхній – над листком. Водночас потрібно обрізати цей листок, лишивши тільки його половину, і повністю видалити решту листя на черенку.
Висаджують живці на відстані 10–15 см один від одного, ще й таким чином, щоб на поверхні лишалась верхня частина з двома бруньками. Поливають одразу після посадки, витрачаючи 15–20 л води на кожен 1 м2 площі, а потім мульчують і вкривають парниковою непрозорою рамою (можна зафарбувати вапном) або темною плівкою.
Поливають у перший час щоденно. Крім того, необхідно обприскувати саджанці водою (4–6 разів на день), знищувати бур’яни та спекодної днини знімати раму (чи плівку) для провітрювання рослин. Через 4–5 тижнів після посадки живці вже повинні вкорінитися, і з цього часу накривати їх більше не потрібно, а до осені їхній приріст складе 3–8 см. На зиму саджанці можна перенести в підвал і зберігати їх у вологому піску за довколишньої температури 0…+4°С.
Навесні наступного року (після завершення періоду пізніх весняних приморозків) укорінені живці переносять з підвалу й висаджують для дорощування на грядки за схемою 70 см х 10 см. Якщо живці зимували в парнику, під утеплюючим шаром із опалого листя (хвої, тирси, кори), то навесні цей шар знімають, а підсохлий ґрунт рихлять і мульчують. Подальший догляд за рослинами на грядці й у парнику однаковий: ґрунт має бути без бур’янів, розпушеним і достатньо зволоженим.
Здеревілі живці (завдовжки 70–80 см) заготовляють наприкінці жовтня, під час осінньої обрізки, і зберігають протягом всієї зими у вологому піску в підвалі, погребі чи в спеціально облаштованій траншеї завглибшки 20–30 см. Навесні, за два тижні до посадки, живці попередньо оглядають, відкидають зіпсовані та пошкоджені, після чого ділять їх на частини так, щоб довжина кожного відрідку становила 10–15 см. Один зріз роблять під крайньою нижньою брунькою, а другий – над першою верхньою брунькою (вище на 1,0–1,5 см).
Потім посадковий матеріал стратифікують, для чого живці занурюють у чисту воду кімнатної температури й витримують так 16–24 години. Розміщують живці у контейнері верхівками вниз, а нижні зрізи – з нахилом на південь і ретельно засипають вологим піском або ошпареною тирсою, уникаючи наповнених повітрям порожнин. Зверху на шар піску насипають ґрунт (товщиною 3–4 см) і накривають склом або прозорою плівкою. Вночі контейнер із живцями потрібно вкривати утеплюючим матеріалом.
Через 14–15 днів землю й пісок обережно відгортають і перевіряють у живців коренеутворення. Усі рослинки, в яких вже помітно кореневі зачатки, одразу висаджують на грядку. Утворення, а тим паче розвиток коренів у живців під час стратифікації є дуже небажаними, оскільки при пересадці крихкі корінці легко ламаються, й такі рослини розвиваються значно гірше.
Після пересадки на грядку живці необхідно поливати та захищати від прямого сонячного проміння, влаштовуючи на грядці легкий затінок. Ґрунт підтримують у чистому (без бур’янів) й розпушеному стані. Також бажано замульчувати грядку.
Виростити актинідію можна й шляхом щеплення. Хороші результати забезпечує щеплення способом поліпшеної копуліровки. Її проводять у період з кінця травня до початку липня. До осені висота щеплених пагонів досягає 1,5–2 м. Щоб запобігти їх підмерзанню в холодний період, рослини вкривають захисним шаром з тирси, стружки, опалого листя, хвої.
Влітку щепленим саджанцям створюють усі необхідні умови для зростання: поливають у посушливі періоди, підживлюють (червень-липень) азотними добривами (40–50 г аміачної селітри на ліану). Можна також застосовувати для цього курячий послід (150–200 г/відро води для однієї ліани). Пагони щеплених живців потрібно своєчасно підв’язувати до опори.
Щоб розмножити актинідію шляхом дугоподібнихи відсадок, звільняють (відв’язують) верхню частину ліани, що має гілки з зеленими паростками розміром 10–15 см. Саме стебло ліани з опори не знімають. Обрану гілку пришпилюють до дна виритої канавки (завглибшки до 10 см), накривають шаром ґрунту (до 6–8 см) та зволожують.
Упродовж всього літнього періоду необхідно розпушувати ґрунт на цій ділянці, видаляти бур’яни, здійснювати помірне поливання й фіксувати підрослі пагони вертикально на кілочках. Восени або ранньою весною наступного року укорінені гілки відокремлюють від ліани-донора й висаджують на постійне місце.
Актинідія має поверхневу кореневу систему, тому обробляти ґрунт під ліанами слід не глибше ніж 5 см. Це дуже важливо враховувати, щоб не пошкодити рослини. Раз на два роки, під час перекопування, до прикореневої зони вносять органічні добрива (2–3 кг/м2 перегною, 20–30 г/м2 аміачної селітри, 40–50 г/м2 суперфосфату та 10–15 г/м2 калійної солі).
Протягом першого року розвитку рослин на головному стеблі утворюються кілька пагонів. З них потрібно вибрати два найсильніших, а решту видалити. На другий рік у залишених гілок з’являться бічні пагони, які влітку третього року утворюють плодові гілки.
Актинідія успішно розвивається й плодоносить, якщо розмістити її на шпалерах заввишки 2–3 м. Можна самостійно облаштувати для неї опори з двох металевих труб та натягнутим між ними дротом. Нижній ярус дроту розміщують горизонтально між трубами на висоті 50–60 см від поверхні землі, а всі наступні кріпляться вище за попередній нижній ярус на таку саму відстань. Щоб кора ліани не пошкодилась від сильного вітру, необхідно обмотати дріт картоном або ізоляційним матеріалом.
Обрізку рослин здійснюють пізно восени. Бічні стебла, які утворилися безпосередньо на головних стовбурах, дають найвищу врожайність і найкращу якість плодів, тому в разі пошкодження або старості їх замінюють молодими пагонами, які також відходять від головного стовбура. Проводять таку операцію раз на 3–4 роки. Частину гілок, які спричиняють загущення куща, видаляють під час обрізки. А частину з них вкорочують на кілька бруньок вище від утвореного плоду. Видаляють також пошкоджені, слабкі або хворі гілки.
Наприкінці осені, перед суттєвими морозами, молоді кущі актинідії вкривають листям, тирсою, стружками, перегноєм, а зверху – гілками, щоб убезпечити їх від обмороження. Навесні, коли мине період пізньовесняних приморозків, рослини звільняють від накриття.
Завдяки високим показникам морозостійкості актинідія коломікта є дуже перспективною культурою в кліматичних зонах з умовами, суворішими ніж субтропіки. Її ягоди за своїми цінними харчовими й лікувальним властивостям можуть скласти гідну конкуренцію винограду. І хоча сьогодні вона добре відома лише селекціонерам і невеликому колу садівників-аматорів, та в майбутньому актинідія коломікта посяде гідне місце серед традиційних плодових культур північних регіонів.
Поділитись в соцмережах:
