Альбіція

Альбіція (лат. Albizia) – рід швидкорослих субтропічних і тропічних дерев та чагарників з родини Бобові (лат. Fabaceae), що об’єднує понад 160 видів, які ростуть в Азії, Африці, на Мадагаскарі, у Центральній, Південній та на півдні Північної Америки, а також в Австралії. Більшість видів походять з тропіків Афроєвразії.

Ботанічну назву рід Albizia отримав на честь італійського натураліста Філіппо дельї Альбіцці, дворянина з Флоренції, який першим привіз рослину виду Albizia julibrissin до Європи зі своєї експедиції до Константинополя у 1749 році. Існує кілька вторинних документів, що підтверджують натуралізацію Albizia julibrissin в США ще в 1745 році, проте первинні джерела не знайдені.

Опис альбіції

Представники роду Альбіція – це швидкорослі невеликі дерева чи кущоподібні рослини з доволі обмеженим періодом існування. Під час цвітіння вони привертають увагу надзвичайно декоративним виглядом своїх головчастих суцвіть, квіти яких складаються з непримітних приквітничків і численних довгих, забарвлених в рожевий (білий, ліловий, здерідка фіолетовий) колір тичинок. 

Як і в решти бобових, на кореневій системі альбіції утворюються спеціальні бульбочки, де оселяються азотфіксуючі бактерії, що допомагають рослині поглинати й накопичувати азот і збагачувати ґрунт цим важливим макроелементом.

Альбіції властива яскраво виражена алелопатія, тобто вона продукує хімічно активні речовини, що пригнічують розвиток сусідніх рослин. Внаслідок такого впливу поблизу неї вкрай рідко можна спостерігати не лише чагарники, а й навіть траву.

Ще однією особливістю рослини є автономні рухи її листків, які мають здатність складатися у нічний час та у спеку.

Альбіція є важливою кормовою, деревною і лікарською рослиною. Її надзвичайно щільна, з гарною текстурою деревина легко обробляється і та полірується, тому різьбярі часто використовують її для виготовлення різних сувенірів, деталей для меблів, побутових виробів та декоративних елементів.

Відомі і медодайні властивості культури. Також привертає увагу її неабияка декоративність, тому в регіонах з м’яким кліматом ці дерева висаджують у парках, алеях, зонах відпочинку для створення затінку. Їхня морозостійкість зазвичай становить близько −20°C. 

Альбіцію ще називають шовковим деревом і нерідко вважають справжньою акацією, оскільки вона дійсно дуже подібна до неї. Проте в альбіції є свої відмінності: двічі перисте листя, надзвичайно оригінальні кулясті суцвіття зі значно більшою, ніж в акації (до 10 шт.), кількістю тичинок, з’єднаних в основі.

Плід в альбіції – біб. Він плаский, стрічкоподібний, всередині містить насінини округлої або яйцеподібної форми.

Альбіція як декоративна рослина

На цей час альбіція широко використовується ландшафтними дизайнерами та садівниками. Її вирощують у регіонах з помірним і теплим кліматом, насамперед у країнах Середземномор’я. Значною популярністю ця культура користується в США і в Японії, де через неконтрольований самосів та активне захоплення нових територій набула статусу інвазивного виду. 

Американські селекціонери навіть розпочали роботу зі створення стерильної форми альбіції, яка зберігала б декоративну привабливість, але втратила здатність розмножуватися самосівом. В Японії альбіцію часто культивують як контейнерну рослину та у формі бонсай. 

В Україні вирощують переважно альбіцію іранську. Вона вважається одним з найгарніших квіткових дерев з тривалим періодом цвітіння (липень – жовтень) у нашій країні. Зустрічається переважно в південних регіонах, особливо в містах Криму. Найчисленнішими є насадження альбінії іранської в Керчі. 

У регіонах з помірним кліматом цю культуру зазвичай вирощують у закритому ґрунті (в оранжереях, теплицях, зимових садах), хоча є поодинокі випадки вирощування її на присадибних ділянках Київщини.

Найпопулярніші види альбіції

· Альбіція іранська (лат. Albizia julibrissin), альбіція ленкоранська, або шовкова акація – це невелике листопадне дерево (до 6–8 м заввишки), природним ареалом якого є територія Східної та Південної Азії. Росте воно й поблизу міста Ленкорань в Азербайджані, що й зумовило одну з його назв – альбіція ленкоранська.

Видовий епітет у назві julibrissin перекладається з фарсі як дещо видозмінене перське слово, що означає «шовкова квітка».

Завдяки людині рослина поширилась ледь не на всі континенти. Вона добре відома у світі завдяки своєму надзвичайно декоративному вигляду під час цвітіння, коли на дереві з’являються численні пухнасті суцвіття, що нагадують рожеві помпони. Розсічене листя альбіції та її розлога, зонтикоподібна крона забезпечують влітку мереживний затінок. 

У нічний час та спекотної днини листкові пластинки рослини складаються вздовж центральної жилки. Через цю здатність альбіцію називають в Ірані «нічною сонею», а в Японії, з тієї ж причини, – «сплячим деревом».

Шовкове дерево недовговічне, воно рідко живе довше тридцяти років.

Кора в альбіції іранської темно-сіра, на молодих гілках – жовтувато-коричнева; з віком на її поверхні з’являються тонкі вертикальні борозни. Гілки рівні або дугоподібні, ребристі. 

Листя чергове, двічі перисто-розсічене, чималих розмірів (до 20–30 см завдовжки). Складається з 4–15 пар листочків першого порядку, кожен з яких своєю чергою утворений з 10–30 пар овально-видовжених листочків другого порядку завдовжки від 7 до 15 мм.

З верхнього боку листок забарвлений у світло-зелений колір, а його нижній бік більш сизуватий. Восени листя альбіції іранської змінює своє забарвлення на жовто-лимонні кольори і оадає.

Квітне рослина в липні – жовтні. Її крона в цей час вкривається чималою кількістю великих (діаметром 2,5–3 см) напівкулястих ароматних волотеподібних суцвіть, утворених численними дрібними квіточками з довгими яскраво-рожевими або світло-жовтими тичинками, що нагадують шовкові ниточки. 

Рожево-білі, блідо-рожеві або рожево-червоні суцвіття розташовуються поодинці або групами по 2–3 шт. на кінцях гілок. Кожне суцвіття складається з 15–25 квіточок, що тримаються на коротких (1–2 мм завдовжки) квітконіжках. Під час цвітіння рослина приваблює багатьох комах, зокрема бджіл і метеликів, а також колібрі.

Плід альбіції іранської – багатонасінний плоский біб, всередині якого знаходиться від 8 до 14 веретеноподібних коричневих насінин розміром близько 0,5 см.

Стручок під час дозрівання зелений, опушений, а згодом набуває світло-коричневого або жовтуватого кольору. Його довжина складає від 7,5 до 12,5 см, а ширина становить близько 1,5–2,5 см. 

Альбіція іранська є швидкорослим деревом. За рік її приріст сягає 50 см і більше. Найкраще вона почувається на відкритих і добре освітлених ділянках. Достатньо вимоглива до ґрунтових умов. Як і решта культур, що перебувають у симбіозі з азотфіксуючими мікроорганізмами, альбіція надає перевагу добре зволоженим, багатим на гумус, легким і пухким ґрунтам з нейтральним показником рН. У дорослому віці легко витримує тривалі посушливі періоди.

Альбіція іранська добре росте навіть в умовах міських агломерацій з високим рівнем загазованості, проте її витривалість до низьких температур порівняно невисока. Молоді однорічні пагони рослини вражаються  морозами за температури –15ºС. Однак навіть після цього дерево здатне повністю відновитися. Суттєво допоможе альбіції в цьому завчасне осіннє підживлення магнієм.

Підвиди, різновиди, сорти альбіції іранської

Існує декілька підвидів, різновидів і форм альбіції іранської. Наприклад, Acacia mollis, опис якої зробив у 1831 році данський ботанік Натаніел Валліх, була визнана англійським ботаніком Джорджем Бентамом у 1844 році як різновид Albizia julibrissin і отримала назву Acacia julibrissin var. mollis.

Згодом, у 1967 році, цю рослину класифікували як підвид з назвою Albizia julibrissin ssp. mollis. Проте в наш час деякі науковці визнають цей таксон як окремий вид – Albizia mollis. Їхня думка підтверджується наявністю густого опушення на чашечці квітки і більшою, ніж у Albizia julibrissin, шириною листочків (4–6 мм замість 3–3,5 мм), що відрізняє Albizia mollis від Albizia julibrissin.

Відомі також кілька різновидів альбіції іранської з різним забарвлення тичинок у квітах: з білими, жовтими, рожевими чи червоними суцвіттями. Деякі сорти відрізняються забарвленням листя, наприклад, дерева сорту Summer Chocolate з бронзовим листям, або за формою крони – сланкої у рослин сорту Ishii Weeping (чи Pendula), або пониклої, що нагадує парасольку, у сорту Ombrella.

Сорти альбіції іранської з рожевими та червоними квітами:

«Athens County» – квітне рожевим кольором, має невисоку морозостійкість; 

«Boubri» («Ombrella», «Umbrella») – насичене рожеве цвітіння, висота дерева становить 8–12 м, ширина крони – від 6 до 10 м, темно-зелене забарвлення листя і доволі висока морозостійкість;

«Charlotte», «Cyrano», «Roxane», «Union» – рожеве цвітіння;

«Ernest Wilson» – темно-рожеві квіти, висота рослини становить 3–4,5 м, середня морозостійкість;

«Fan Silk Flame» («Fan Silk», «Flame», «Red Silk») – рясне червоне цвітіння;

«Pourprey» – квіти мають яскраве рожево-червоне забарвлення;

«Summer Red» – невисока рослина кущоподібної форми з темно-червоними квітами;

«Tropical Dream»  – надзвичайно рясне яскраво-рожеве цвітіння, висока морозостійкість;

«Pompadour» – червоні квіти з сильним ароматом, висота дерева становить 6–8 м, висока морозостійкість;

«Rouge de Tuilière» – яскраво-червоне цвітіння, висока морозостійкість.

Сорти альбіції іранської з жовтими й білими квітами:

«Tinkle Bell’s», «Alba» – кремове забарвлення квітів, середня морозостійкість.

Сорти альбіції іранської з оригінальним  забарвленням листя:

«Celine Pennincks» – листя темно-фіолетове, наприкінці літа – темно-зелене;

«Merlot Majik» – листя темно-фіолетове, цей колір зберігається і влітку;

«New Purple» – пурпурово-бронзове забарвлення листя, квіти – насиченого червоного кольору;

«Summer Chocolate» – листя темно-червонувато-фіолетове, квіти – блідо-рожеві;

«Tyron» – темне червонувато-фіолетове забарвлення листя і світло-рожевий колір квітів.

Сорти альбіції іранської з оригінальною кроною:

«Pendula» («Ishii Weeping») – поникле гілля, квіти рожево-червоні, рослина заввишки 2,5–3 м, з достатньо високою морозостійкістю;

«Shidare» – крона має плакучу форму.

«Unryu» – досить цікавий сорт з витким гіллям.

У декоративному садівництві найбільшу популярність останнім часом здобули такі сорти як «Ernest Wilson» (з рожевим забарвлення тичинок), «Summer Chocolate» (з листям червонувато-бронзового кольору), а також «Ishii Weeping» та «Shidare» (плакуча форма альбіції іранської).

Серед нових сортів привертає увагу «Chocolate Fountain» (2015 р.), створений селекціонерами університету Нової Кароліни. Рослина поєднує в собі пониклу форму гілок та бронзове забарвлення листя. 

· Альбіція лофанта (лат. Albizia lophantha) – ще один з видів роду Альбіція, який росте на південному заході Австралії. Це вічнозелене дерево або кущоподібна рослина заввишки 5–6 м. Місцеві мешканці використовують її як кормову культуру для худоби.

Листя черешкове, складне, перисто-розсічене, зебарвлене у світло-зелений колір. Листя першого порядку утворене з 8–10 пар листочків. Листя другого порядку – це 20–40 пар вузьколанцетних дрібних листочків довжиною близько 6 мм.

Нижня частина листка має несильне опушення. З настанням ночі листки складаються попарно вздовж центральної жилки.

Квітне альбіція лофанта навесні, з березня до травня. Її квітки зібрані у щільні волотеві суцвіття жовтого кольору і мають довжину від 5 до 9 см.

Культивується рослина здебільшого у зимових садах. Її вадою є часте скидання листя, яке відбувається у разі несприятливих погодних умов або порушення правил агротехніки.

Розмноження

Розмножується альбіція як генеративним способом (насінням), так і вегетативно, тобто кореневою порослю або живцюванням. Насіння рослини зберігає високий рівень схожості понад п’ять років. Навіть після такого часу проростає 90 насінин зі 100, завдяки чому забезпечується доволі високий рівень самосіву.

· Посів насіння у відкритий ґрунт

Сіють насіння альбіції у ґрунт наприкінці квітня – на початку травня, коли земля достатньо прогріється і зникне загроза пізніх нічних заморозків. Щоб точніше визначити строки посіву, потрібно зважати на кліматичні особливості місцевості та погодні прогнози. Перед закладанням насінин у ґрунт, слід провести скарифікацію посівного матеріалу. 

Скарифікація насіння альбіції полягає в послабленні міцності його зовнішньої оболонки. Для цього достатньо просто потерти насінину між двома аркушами дрібнозерного наждачного паперу. З цією ж метою можна скористатися напилком (надфілем), або звичайним лезом ножа. Після такої обробки насіння заливається гарячою водою і витримується у вологій тканині від 1 до 2 діб для набрякання.

Норма висіву насіння становить близько 1,5–2 г на один погонний метр. Занадто заглиблювати насінини не слід, достатньо лише злегка присипати ґрунтом. Наприкінці вересня сіянці альбіції у південних регіонах України вже сягають 20–30 см заввишки. Пересадку сіянців на постійне місце вирощування здійснюють у віці рослин до 6–8 років.

Цвітіння молодих дерев може відбутися вже на третій або четвертий рік після посадки, але частіше воно спостерігається після досягнення ними 5–7-річного віку.

· Вирощування альбіції з розсади

Підготовка розсади нічим не відрізняється від традиційної для будь-якої іншої культури, та є й особливість. У більшості рослин розсада вже за кілька місяців після посіву є придатною для висаджування на грядки, тоді як в альбіції розсаду до посадки у відкритий ґрунт вирощують у горщиках чи контейнерах протягом 3–4 років.

Спершу необхідно підготувати розсадні посудини (контейнери, дерев’яні ящики чи горщики для квітів) та наповнити їх родючим і пухким субстратом. Після посіву ці посудини потрібно перенести у тепле та світле приміщення з температурою у межах +18…20°С.

Як тільки з’являться перші проростки, їм потрібно забезпечити достатній рівень вологості та інтенсивне освітлення, інаскше сходи витягнуться й ослабнуть.

Коли на паростках сформуються три справжні листочки або рослини досягнуть 10–12 см заввишки, їх пікірують в окремий посуд (індивідуальні горщики або стаканчики ємністю 200 мл).

Під час вегетації сходи альбіції формують від одного до трьох стрижневих коренів з численними дрібними мочкуватими корінцями. Щоб коренева система могла нормально розвиватися, рослини в міру їх підростання потрібно щорічно пересаджувати у просторіші посудини.

Пересаджують саджанці в нові посудини навесні, ще до початку сокоруху. Для цього вдаються до методу перевалки, за якого рослина пересаджується разом із грудкою землі навколо її коренів, щоб якнайменше травмувати кореневу систему саджанця.

Трирічна розсада альбіції цілком комфортно почуватиметься у горщику чи контейнері розміром 35×35 (см).

На четвертий рік, щоб стимулювати розвиток додаткових корінців у рослини, основний стрижневий корінь злегка вкорочують.

Аби створити карликову форму альбіції (у техніці бонсай), корені підрізають вже на другий рік після посіву. Вирощують такі деревця у спеціальних неглибоких пласких посудинах.

Розмноження насінням зазвичай практикують для вихідних форм альбіції, оскільки сортові ознаки рослин, виведених селекціонерами, у цьому разі не збережуться. Щоб не втратити цінних характеристик материнської рослини, вдаються до вегетативного розмноження та щеплення.

• Вегетативне розмноження

У разі пошкодження основного стовбура альбіція починає активно формувати молоду парость, завдяки чому садівники відокремлюють пагони з вже сформованою кореневою системою та пересаджують їх на нове місце.

Ще один нескладний спосіб розмноження – живцювання.

Щоб отримати живці, потрібно зрізати верхівки бічних напівздерев’янілих пагонів завдовжки близько 12–15 см. На кожному з цих живців має бути не менше трьох бруньок. Заготовляють їх у середині літа.

Отримані таким чином частинки пагонів очищають від листя, обробляють у розчині стимулятору росту і висаджують у контейнер (горщик) з пухким родючим ґрунтом.

Живці тримають у прохолодному місці, а після вкорінення пересаджують у відкритий ґрунт, на постійне місце зростання.

Догляд

Догляд за альбіцією стандартний і не потребує багато часу та сил. Дереву потрібно забезпечити регулярний полив без застою води. Перед посадкою саджанців у ґрунт вносять органіку (перегній чи компост).

Підживлюють альбіцію рідкими комплексними мінеральними добривами. Навесні перевагу слід надавати азотовмісним препаратам, а перед початком та після закінчення цвітіння – тим, що мають у своєму складі фосфор та калій.

З настанням весни, ще до початку сокоруху, проводять санітарну обрізку дерев для видалення всіх сухих, пошкоджених гілок, пагонів, які перетинаються або ростуть всередину крони.

Якщо потрібно створити кулясту, зонтичну або штамбову форму рослини, вдаються до формувальної обрізки. Молоді пагони альбіції дуже гнучкі, що дозволяє надати дереву найекзотичнішого вигляду. Наприклад, його можна сформувати у вигляді спіралі чи навіть менори (семисвічника). Все залежить від фантазії садівника.

Хвороби та шкідники

Найбільшої шкоди альбіції завдає грибкове захворювання, спричинене патогеном виду Fusarium oxysporum f. perniciosum.  У Греції та США, де він доволі поширений, захворювання фузаріозом призводить до всихання дерев.

Шкодять альбіції і деякі види представників роду вузькотілої златки (лат. Agrilus), які живляться камбієм рослини. Не менш небезпечним є жук виду Зерноїд бобовий (лат. Bruchidius terrenus), личинки якого пошкоджують насіння альбіції.

Два види грибів, Heterosporium albizziae і Haploravenelia japonica, здатні викликати появу коричневих плям на листі. Коренева система альбіції іранської також може уражатися нематодою Meloidogyne incognita.

У разі появи симптомів зараження (розм’якшення тканин, утворення пухнастого нальоту, в’янення), альбіцію потрібно негайно обробити препаратом, у складі якого є мідь, або бордоською рідиною.

Якщо ж на рослині знайдено личинок чи імаго комах-шкідників, дерево слід обробити інсектицидами. Можна використати для цього препарати, що довели свою ефективність – «Енжіо», «Актеллік» чи «Ініціатор».