Борошниста роса яблуні – захворювання рослин роду Яблуня (Malus), спричинене аскоміцетовим (сумчастим) грибом Podosphaera leucotricha з родини борошнисторосяних або попелю́хових (Erysiphaceae). Воно завдає значних економічних збитків у садівництві через ослаблення уражених дерев, пошкодження квіток та зав’язі, а також погіршення якості плодів.
Цей фітопатоген інфікує листя, пагони, квіткові бутони, зав’язь і плоди переважно яблуневих дерев, хоча інколи від його паразитування потерпають також груша, персик, айва, слива та навіть певні декоративні види (клен, акація тощо). За масового зараження дерев втрати врожаю у плодоносних садах можуть досягати 50–80%. Особливо небезпечним патоген є для сіянців та саджанців, які можуть навіть загинути внаслідок зараження.
На сьогодні немає сортів яблунь, що мали б 100% імунітет від борошнистої роси. Але деякі з них уражаються фітопатогеном менше, а інші є більш сприйнятливими. Серед останніх – такі поширені в Україні сорти, як пепін шафранний, ренет Симиренка, джонатан, бойкен, кальвіль сніговий тощо. Їх вирощування потребує інтенсивного використання пестицидів.
Стійкими до грибкових хвороб є зокрема й сорти української селекції (мир, перлина Києва, росавка, едера), а також яблуні американського сорту прима, шведського Катя та німецьких Rea Gold, Rea Аgata, Rea Bellina, Rea Kadis. Та хоча вибір стійких до фітопатогену сортів забезпечить значне скорочення використання фунгіцидів, тобто витрати на вирощування, вони поки що не набули такої популярності, яка б дозволила їм витіснити зі споживацького ринку добре відомі нам традиційні сорти яблук.
На інфікованих яблунях ознаки ураження борошнистою росою з’являються насамперед на поверхні листя та плодів. Вони мають вигляд борошнистого нальоту, який згодом темніє і набуває брудного сірувато-рудого забарвлення. У заражених дерев порушуються процеси фотосинтезу і транспірації, вони слабшають і втрачають імунітет.
Стадії розвитку захворювання
Грибок Podosphaera leucotricha у вигляді міцелію, що зимує під лусочками сплячих квіткових та листкових бруньок яблуневого дерева, є первинним джерелом інфікування. З настанням весни і початком розпускання бруньок фітопатоген активізується, починає рости і проникає глибоко в тканину квітів, що починають розвиватися, молодого листя й пагонів.
Первинне зараження зазвичай проявляється на молодих пагонах у вигляді характерного білуватого борошнистого нальоту, утвореного безстатевими спорами (конідіями), які поширюються вітром і проростають одразу ж після контакту з прийнятною для них рослинною тканиною молодих листків, пагонів чи зав’язі. Внаслідок вторинного інфікування збудник борошнистої роси утворює міцеліальні колонії. Найсприйнятливішими до зараження є тканини молодих листочків (в період з середини травня до середини червня). У міру старіння їх вразливість знижується.
Спорам Podosphaera leucotricha для проростання необхідна відносна вологість повітря понад 70% і температурні умови +10…25°C (оптимальною для них є температура від +19 до 22°C). Висока вологість, необхідна для зараження рослин, забезпечується навіть у посушливі дні (в ранковий чи вечірній час). На відміну від більшості інших фітопатогенних грибів, спори борошнистої роси не потребують для проростання додаткової рідини у вигляді опадів. Пряме зволоження навіть гальмує їхній розвиток.
Оскільки саме з нижнього боку листка створюється оптимальний для проростання спор мікроклімат, там і з’являються перші колонії борошнистої роси у вигляді білого, повстяного нальоту. Ці ниткоподібні утворення поширюються листковою поверхнею, розростаються, утворюють апресорії (клітини, що «прилипають» до поверхні рослинної тканини). Завдяки виробленню певних ферментів патоген проникає до клітин епідермісу рослини, на якій паразитує, де формує гаусторії (клітини, через які відбувається поглинання поживних речовин та закріплення грибка).
Спори Podosphaera leucotricha, що викликають вторинне інфікування, утворюються впродовж усього літнього періоду. Вітер переносить їх на нові дерева, де патоген уражає насамперед рослинну тканину молодих, незміцнілих листків і пагонів. Уражаються також і бруньки, які формуються протягом року та залишаються у стані спокою до наступної весни. Наступного року з цих бруньок починається нове первинне інфікування, і цикл зараження починається знову.
Оскільки морозостійкість заражених бруньок значно погіршується, то до весни ступінь їх первинного інфікування знижується під впливом низьких зимових температур, особливо якщо позначка термометра опускалася взимку нижче за –23ºС.
Наприкінці літа та початку осені в міцелії гриба, що паразитує на листі й пагонах, утворюються також плодові тіла (клейстотеції) – помітні навіть неозброєним оком темні цятки. Статеві аскоспори, що містяться в них, зазвичай не здатні до розвитку і не мають істотного значення для первинного зараження наступної весни.
Симптоми зараження
Ознаки ураження борошнистою росою найчастіше з’являються на яблунях у фазі розрихлення суцвіть (відокремлення бутонів). Головна ознака зараження – наявність білого нальоту на поверхні бруньок, листя, квіток чи зав’язей. На початковій стадії розвитку міцелію його можна легко видалити рукою.
Якщо гриб зимував на вегетативних бруньках, то з початком весни вони дають слабкі та викривлені пагони з короткими міжвузлями. Плоди на таких гілках зазвичай не зав’язуються.
Інфіковані борошнистою росою квіткові бруньки в 4–5 разів тонші за здорові, мають загострену форму та й розвиваються помітно пізніше, а покривні лусочки розгорнуті врізнобіч.
З початком фази цвітіння грибний міцелій може вже повністю колонізувати бутони у розетці. За сприятливих для розвитку гриба умов фітопатоген вражає від 25 до 40% квіткових бруньок.
На інфікованому листі борошниста роса з’являється з нижнього боку у вигляді білих, ніби заснованих павутиною і присипаних борошном пухких плям. Уржаються й ніжки листків. Осередки зараження поступово збільшуються, а наліт поступово набуває брудно-іржавого, а іноді й бурого забарвлення. Поступово зона ураження поширюється й на ще не здерев’янілу частину пагонів.
Згодом заражене листя втрачає здатність до фотосинтезу й транспірації і невдовзі відмирає. Також осипається і вкрита міцелієм зав’язь.
Плоди вражаються борошнистою росою доволі рідко. Якщо ж таке трапляється, їхня поверхня теж вкривається білим нальотом, а потім на ній утворюється шорстка, іржавого кольору сіточка, яку недосвідчені садівники часто вважають наслідком механічних пошкоджень.
Заходи протидії борошнистій росі
Перш ніж розпочати закладання яблуневого саду, необхідно правильно підібрати саджанці. Перевагу слід надавати районованим сортам з високою стійкістю до борошнистої роси.
Важливим заходом для захисту плодових дерев є щорічна санітарна обрізка. Також допоможе у протидії патогену повторна обрізка інфікованих гілок восени, коли легко помітити заражені грибком пагони.
Не менше значення має і ретельний догляд за садом, який зменшить шанси інфікування дорев борошнистою росою. Він полягає у своєчасному прибиранні опалого листя та падалиці, регулярних поливаннях і підживленнях рослин добривами.
З фунгіцидів перевагу слід надавати саме тим препаратам, що зареєстровані як засоби протидії борошнистій росі.
Дієвою є ранньовесняна (до настання сокоруху) обробка саду, яка суттєво зменшує шкодочинність зимової стадії Podosphaera leucotricha, оскільки в цей час патоген найбільш вразливий до дії хімпрепаратів. У виборі засобу для обробки саду вдалим рішенням стануть мідьвмісні препарати, зокрема бордоська рідина та мідний купорос.
У фазу «рожевий бутон» варто обробити сад засобом «Хорус» (норма витрати: 3 г препарату на 10 л води), а в фазу «висування суцвіть» – фунгіцидами «Топаз» або «Скор». Через 7 днів дерева обприскують повторно.
Ще одну обробку яблунь проводять у другій половині літа, але не пізніше ніж за 20 днів до збирання врожаю. Ефективно протидіють борошнистій росі такі безпечні для людини біопрепарати, як «Триходермін», «Фітоспорин» та «Мікосан».
Поділитись в соцмережах:
