Навіть за найбільш несприятливих і невдалих обставин хурма здатна покращити настрій своїм веселим, яскравим, помаранчевим забарвленням. Цей привабливий плід дарує нам відчуття свята, а ще неодмінно тішить своїм солодким смаком.
Рід Хурма (лат. Diōspyros) з родини Ебенові (лат. Ebenaceae) об’єднує понад 700 видів багаторічних листопадних і вічнозелених дерев та чагарників, що ростуть переважно в тропічних і субтропічних широтах. Вік деяких з цих рослин може сягати 200–500 років.
Першу класифікацію роду Diospyros і його опис зробив у 1753 році всесвітньовідомий шведський ботанік і натураліст Карл Лінней у своїй праці Species Plantarum. Типовими представниками Diospyros є найбільш відомі нам хурма звичайна або хурма кавказька (Diospyros lotus) та хурма вірджинська або хурма американська (Diospyros virginiana).
Використання хурми
Є види хурми, які цінуються завдяки їхній надзвичайно щільній, міцній, темного забарвлення деревині. Вони відомі як ебенові дерева, а саму деревину називають чорним деревом. З такого матеріалу виробляють музичні інструменти, дорогоцінний паркет і меблі, деталі зброї, шахові фігурки, шпон, витвори мистецтва тощо. Чорне дерево є одним з найдорожчих видів деревини. Через незаконну вирубку і загрозу зникнення ебенові дерева в багатьох південних країнах знаходяться під охороною.
Інші ж види цієї культури вирощують, щоб отримати напрочуд соковиті та солодкі плоди – хурму, або як декоративні чи лікарські рослини. Хоча вона не запилюється бджолами, проте відома своїми медодайними властивостями. Також хурма відіграє важливу роль у збереженні багатьох екосистем в різних куточках світу: її глибока й розгалужена коренева система перешкоджає розвитку ерозійних процесів на схилах і нестійких ґрунтах.
Батьківщиною хурми вважається Китай, де ці екзотичні плоди вирощували більш ніж 2000 років тому. Нині її культивують у багатьох країнах Євразії, в Америці, Африці, Австралії, на Філіппінах, в Японії.
З понад 500 різновидів сортової хурми найвідомішими для нас є Корольок і Шарон з соковитими та солодкими плодами. Всередині плодів Королька є кісточки, тоді як у плодах Шарону вони відсутні. До того ж, Шарон має ніжніший смак і повністю позбавлений в’язкості й терпкості.
Хурма звичайна
Дерева виду Diospyros lotus (хурма звичайна або хурма кавказька, або хурма лотосова) ростуть переважно в помірному й субторопічному кліматі на території Ірану, Туреччини, Вірменії, Азербайджану, Грузії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, Китаю, Кореї, Японії а також у Непалі та Пакистані. Їх культивують у США, Північній Африці та інших регіонах з відповідними кліматичними умовами.
Хурма звичайна – одна з найдавніших культурних рослин на Землі. Зазвичай її ареал знаходиться на висоті до 600–2000 м над рівнем моря. Рослина надає перевагу кам’янистим, сонячним схилам. Ці дерева рідко утворюють дикорослі моносади, але часто трапляються серед насаджень інших листяних порід, зокрема ясеня, клена, каркаса тощо. Рослина зимостійка, здатна витримувати зниження температури до –25°С.
Висота дорослого дерева становить 15–30 м, а діаметр стовбура може сягати 1,3 м. Кора сіро-чорна або сіро-коричнева, злегка шорстка, дрібноборозенчаста або злегка потріскана; з віком відшаровується. Росте хурма повільно і в міру дорослішання все більше розростається горизонтально.
Листя чергове, просте, овальне або яйцеподібне, шкірясте, з глянсовою поверхнею. Довжина листка становить 5–15 см, а ширина – від 3 до 6 см. Черешок виростає завдовжки від 0,7 до 2,5 см. Від центральної жилки листка відходять від семи до десяти бічних жилок. Добре помітні і сітчасті прожилки. З нижнього боку листкова поверхня різною мірою опушена.
Хурма звичайна є дводомною рослиною, тому не може самозапилюватись. Для отримання плодів необхідно, щоб неподалік росли чоловічі та жіночі екземпляри.
Цвіте хурма в червні-липні. Поодинокі жіночі квітки мають по чотири-п’ять великих, міцних пелюсток блідо-зеленого, світло-жовтого, або червоного кольору. Зелені шкірясті чашолистки, що утворюють зовнішню оцвітину, продовжують рости під час дозрівання плодів і довго зберігаються навіть на стиглій хурмі. Пелюстки квітів зростаються біля основи й утворюють дзвоникоподібний віночок діаметром близько 6 мм, а верхні вільні частинки в них відігнуті назовні.
Дещо менші за розміром чоловічі квітки розташовані на квітконосах довжиною до 6 мм, по одному або по два-три в китицеподібних суцвіттях. Зазвичай у них чотири, рідше п’ять невеликих пелюсток завдовжки до 4 мм, зрослих біля основи у формі дзвоника та з відігнутими назад верхівками. 16 тичинок всередині квітки мають пиляки довжиною 3 мм на дуже коротких тичинкових нитках. Маточка редукована.
Плоди – ягоди із соковитою м’якоттю, жовті або помаранчеві у стані повної стиглості, вкриті зверху схожим на іній нальотом. За формою вони дуже нагадують плоди черешні (вишні), але значно більшого розміру. Їх діаметр сягає 1–2,5 см.
Всередині плодів знаходяться від 4-х до 9-ти пласких насінин серпоподібної форми, з тонкою шкіркою і дуже твердим, темно-коричневим, або чорного кольору ендоспермом. Довжина насінини зазвичай становить 8–13 мм, а ширина – від 5 до 9 мм.
Плоди хурми звичайної їстівні, дозрівають у жовтні-листопаді. Вони містять значну кількість цукру, яблучної кислоти та вітамінів. Їх вживають свіжими або після заморожування, але зазвичай сушать. Сушіння й заморозка позбавляють плоди в’язкої терпкості.
Хурма вірджинська або хурма американська
Хурма вірджинська (Diospyros virginiana), широко відома ще як американська хурма – вид плодових дерев, що ростуть на південному сході США, від Нової Англії до Флориди і на заході до Техасу, Оклахоми та Канзасу. З прадавніх часів корінне населення культивувало хурму вірджинську з метою отримання цінних їстівних плодів та дуже темної, надзвичайно твердої і міцної деревини з дрібною текстурою.
У добре дренованому грунті дерево виростає заввишки від 10 до 25 м. Коріння коротке, м’ясисте, з підземними пагонами, що утворюють рясну кущоподібну поросль. Рослина надає перевагу легким, піщаним і добре дренованим ґрунтам, але також добре росте і на більш родючих, суглинистих.
Рясно цвіте запашними квітами влітку. Стовбур короткий і тонкий, гіллястий, вкритий темно-коричневою або темно-сірою, глибоко розсіченою, з лускатою поверхнею корою. Гілки утворюють округлу крону. Зимові бруньки овальні, загострені, вкриті міцними червонястими або фіолетовими лусочками.
Листя в хурми вірджинської просте, овальної форми, цілокрає, довжиною близько 15 см. З бруньок листки виходять навесні згорнутими, тонкими. Мають світле червонувато-зелене забарвлення та опушені, війчасті краї.
У фазі повного розвитку листок стає міцним, товстим, темно-зеленим і блискучим з верхнього боку, а знизу його поверхня помітно світліша та нерідко вкрита пухнастими щетинками. Черешки короткі, міцні, опушені. Восени листя хурми вірджинської нерідко набуває помаранчевих або червоних відтінків.
Цвіте з травня до червня, коли листя вже розвинулось. Квітки одностатеві, на коротких квітконіжках, запилюються комахами та вітром. Вид дводомний, тобто для отримання насіння необхідні як чоловічі, так і жіночі рослини. Плодоношення починається приблизно з шестирічного віку.
Плодоніжка дуже коротка. До неї кріпиться сферичної чи овальної форми спочатку зеленкуватий, а після заморозків помаранчевий або жовтуватий плід діаметром 2–6 см, з соковитою, солодкою м’якоттю. Дозріває хурма пізно восени. Біля основи фрукта добре помітні зелені чашолистки, які збільшуються у розмірі разом з дозріванням і збільшенням самого плоду. Всередині, у м’якоті, містяться від 1 до 8 темних насінин.
Щоб плоди стали їстівними, вони повинні витримати вплив низьких температур. Після цього хурма стає надзвичайно солодкою і соковитою. В’яжуча терпкість зумовлена наявністю у її складі танінів. У деяких дерев хурми вірджинської плоди не потребують додаткової обробки холодом, їх можна одразу споживати після збирання. Ці фрукти багаті на вітамін С.
Вживають хурму свіжою та переробленою (сушеною, у джемах, вареннях, цукатах, конфітюрах тощо). Вона високо цінується на ринках південних регіонів США. З м’якоті плодів роблять сиропи, ферментують з хмелем, кукурудзою та висівками для виготовлення пива чи бренді. З листя дерева готують чай, а обсмажене насіння використовують для приготування сублімованого кавового напою.
Вирощування хурми
Хурма надає перевагу кам’янистим, з високим рівнем аерації ґрунтам та добре освітленим ділянкам. Тому для її вирощування слід обирати сонячні, захищені від вітру, незакислені землі з можливістю рясного поливу.
Існує кілька варіантів розмноження рослини. Один з них – насіннєвий. Для його реалізації знадобиться кісточка з плоду. Цей спосіб пов’язаний з більш тривалим періодом росту рослини (з нуля), та й якість майбутнього врожаю може неприємно вразити садівника. Плоди, отримані від такої рослини, зазвичай втрачають батьківські характеристики і значною мірою погіршують свої смакові властивості. Тому краще використати висушені, розмелені кісточки хурми для приготування корисного та смачного «кавового» напою.
Саджанці, придбані у спеціалізованих магазинах, господарствах чи розплідниках, краще адаптовані до особливостей місцевого клімату, а також мають більшу морозостійкість і витривалість до несприятливих умов.
Кращі сорти хурми для помірного клімату
Найбільш придатними для вирощування в помірних широтах є сорти хурми вірджинської. Плоди в неї невеликі за розмірами, проте їх кількість на дереві є достатньо чисельною. Також хурма вірджинська використовується як найкращий матеріал для щеплення на неї інших, менш морозостійких (у певних межах) сортів з плодами вищої якості.
Прищепами зазвичай є гібридні сорти хурми, серед яких найбільш відомі: хурма Гора Говерла (морозостійкість до –24°С), Бичаче серце (морозостійкість до –25°С), Мідер (морозостійкість до –30°С).
Наступний варіант вирощування хурми – це щеплення живців сортової хурми на дорослі рослини. Такий метод дозволяє підвищити морозостійкість щепи.
Щеплення хурми повязане з її важливою особливістю. У соку цієї рослини міститься значна кількість дубильних речовин, що швидко окислюються, тому щепити хурму потрібно дуже оперативно. Найкращий період для щеплення живцями – кінець січня – лютий, а щеплення брунькою краще робити наприкінці літа.
На звичайній садовій ділянці цілком достатньо посадити одне дерево хурми, оскільки з часом воно досягає чималих розмірів (висота рослини – до 10 м), тобто за габаритами перевершує звичні для нас яблуневі дерева. Щеплені саджанці хурми (не старше 2 років) вже цілком придатні до висаджування.
Восени чи навесні слід викопати на обраній ділянці посадкову яму таких розмірів, щоб коренева система саджанця могла вільно в ній розміститися (0,6 × 0,6 × 0,6 м). На дно ями бажано висипати суміш землі, піску, відра перегною (10 кг) та суперфосфату (0,2 кг).
Саджанець (кореневу систему) перед посадкою треба витримати у воді протягом півтори-двох годин, а посадкова яма має добре провітритись і нагрітися. Разом із рослиною в ямі встановлюють кілочок, щоб зафіксувати вільною петлею деревце до його вкорінення.
Саджанець розмішують у центрі ями, на вершечку субстратної суміші, розправляють його корені та акуратно присипають землею. Місце щеплення не заглиблюється; оптимальна висота посадки: коренева шийка знаходиться на 5–7 см вище поверхні землі. Потім ґрунт трохи притоптують, а посаджену рослину поливають нехолодною водою (1–2 відра).
Хурма полюбляє навколостовбурове розпушування. Слід регулярно дотримуватись режиму щоденного поливання дерева аж до настання осіннього періоду. Лише з початком підготовки рослини до зими її полив слід обмежити.
Формують крону дерева щорічно. З такою ж періодичністю здійснюють і санітарну обрізку пошкоджених та сухих гілок. Зазвичай видаляють пагони, що ростуть всередину крони або вниз.
Дерево, що досягло 5-річного віку, вже має достатньо сформовану крону, яка в подальшому потребуватиме лише санітарних обрізок та проріджування. У перші п’ять років розвитку рослини можна також спрямовувати її ріст.
Перші плоди з’являються на хурмі з другого чи третього року після посадки. Іноді трапляється обсипання недозрілих плодів. А справжні врожаї варто очікувати лише на п’ятий рік. Врожайність дерева залежить від вибраного сорту саджанця і може коливатися від 45 до 60 кг з однієї рослини.
У холодну пору року варто подбати про захист дерева від можливих морозів. Накривним матеріалом можуть слугувати кукурудзяні стебла, очерет, картон, гілки хвойних дерев, чиста цупка тканина, спанбонд тощо.
Соковиті, стиглі плоди хурми відомі не тільки як екзотичні ласощі. Вони містять чимало цінних мінералів, вітаміни, бета-каротин, пектини, мікроелементи (йод, залізо, магній, калій). Хурму рекомендують для лікування серцево-судинних захворювань, покращення зору, для профілактики атеросклерозу, гіпертонії та анемії.
У народній медицині листя дерева використовують як біологічно активний засіб. Люди похилого віку вживають відвар з них замість чаю для покращення роботи всього організму.
У багатьох країнах хурма вважається деревом краси. Вживання її плодів сприяє покращенню стану шкіри, зміцненню нігтів, прискорює ріст волосся і робить його блискучим. Хурма виводить з організму шлаки та токсини.
Хурма – найкращий засіб від похмілля. Ще вона відома як неперевершений антидепресант. Розрізані часточки цього плоду прикладають до ран, виразок, опіків для кращого їх заживлення і для знезаражування. А міцна, тверда деревина хурми є однією з найцінніших у світі.
Поділитись в соцмережах:
