Гарбуз (лат. Cucúrbita) – рід однорічних трав’янистих рослин з чіпкими повзучими стеблами, що належить до родини Гарбузові. Це одна з найвідоміших та найпоширеніших баштанних культур помірного клімату, яка з повним правом вважається найбільшим овочем на наших полях та городах.
Гарбуз не перестає дивувати розмаїттям забарвлення та форм своїх плодів, їх неповторною декоративністю, оригінальністю. Сьогодні офіційно налічується 18 видів цієї культури, батьківщиною більшості з яких є Південна та Центральна Америка. Походження деяких підвидів гарбуза пов’язують з Азією й Африкою.
Гарбузові плоди, залежно від особливостей сорту, інколи досягають гігантських розмірів. У світі відомі випадки вирощування гарбузів вагою понад 200 кг. Після того, як до Книги рекордів Гіннеса потрапив гарбуз-рекордсмен (821 кг), вирощений у штаті Вісконсін (США), чимало фермерів та овочівників із різних країн намагаються щороку перевершити цей результат. Сьогодні відомі нові досягнення у вирощуванні гарбузів-гігантів: останній рекорд (2016 р.) належить бельгійцю, який на європейському чемпіонаті з вирощування гарбузів продемонстрував плід вагою 1190 кг.
Серед усіх відомих видів цієї культури виділяють лише три основних, що мають сільськогосподарське значення: гарбуз велетенський, відомий ще як гарбуз волоський або гарбуз великоплідний (лат. Cucurbita maxima), гарбуз звичайний (лат. Cucurbita pepo) та гарбуз мускатний або гарбуз мускусний (лат. Cucurbita moschata). Решта вирощуються здебільшого як декоративні, технічні та кормові рослини.
Сорти гарбуза велетенського гарбуза мають ніжний і смачний м’якуш, вони містять найбільшу кількість цукрів (до 15%), а їхня вага нерідко сягає 50 кг і більше. Вони вирізняються гарною лежкістю за кімнатної температури. Саме велетенські гарбузи є популярними серед городників і використовуються для приготування різноманітних кулінарних страв.
До твердошкірих сортів гарбуза належать також добре відомі нам кабачки, цукіні та патисони. Їхня поверхнева шкірка під час дозрівання й досягнення повної стиглості поступово дерев’яніє, тому в подальшому її важко обробляти механічним способом. Проте саме така особливість забезпечує плодам тривале зберігання.
Твердошкірим гарбузам властиві ранні строки дозрівання (кінець червня – початок липня), а також хороше збереження впродовж значного періоду часу. Плоди у них не надто великі, часто використовуються як кормовий продукт, але насіння має високі смакові характеристики. Серед цього виду трапляється також чимало різновидів, що вирощуються як декоративні рослини.
Мускатний гарбуз є більш вибагливим до умов вирощування, але має надзвичайно смачну, солодку, маслянисту та ароматну м’якоть. Найпопулярніший його різновид отримав назву баттернат, тобто масляний горіх. Плід мускатного гарбуза має грушоподібну форму і невелику кількість насіння, компактно зосередженого в його широкій частині.
Очищені плоди мускатного гарбуза можна вживати свіжим і після термічної обробки. Його м’якуш смачний у салатах, овочевих супах, кашах, оладках і пирогах. З нього роблять пюре, халву, запікають у вигляді горщиків із м’ясом, рисом, горіхами та сухофруктами, маринують, солять і консервують, варять джеми, повидло, варення, переробляють на сік, готують ікру тощо.
Користь гарбуза пояснюється наявністю в плодах найнеобхідніших для організму мікроелементів (калію, кальцію, магнію, заліза, фосфору, міді, кобальту, цинку тощо), вітамінів (А, В1, В2, В5, В6, В9, Е, С, Т, К, РР), значної кількості бета-каротину та лютеїну, що надають онкопротекторну дію. Пектини, що містяться у гарбузі, допомагають виведенню шлаків, усувають набряклість, позбавляють від закрепів.
Гарбузове насіння здавна відоме як антигельмінтний засіб. До його складу входять омега-3 жирні кислоти (понад 40%), білки (понад 30%), тіамін, рибофлавін, фолієва кислота та інші біологічно активні речовини, надзвичайно важливими серед яких є специфічні сполуки кукурбітацини, що мають потужну протизапальну дію і запобігають раковим змінам у клітинах.
Олію, отриману з насіння гарбуза, широко використовують у народній та офіційній медицині як протизапальний, гепатопротекторний, дієтичний, протигрибковий і противірусний засіб. Також його застосовують як антидепресант, для профілактики розвитку цукрового діабету та багатьох інших захворювань.
Особливості вирощування гарбузів
Гарбуз, як овочева культура, відомий своєю невибагливістю, швидким ростом, чудовими смаковими та дієтичними характеристиками, а також значною кількістю корисних якостей. Вирощують його у відкритому ґрунті з насіння або розсадним способом.
Рослина надає перевагу теплим, добре освітленим сонячним ділянкам із супіщаними, пухкими, багатими на органіку землями. Добрива вносяться заздалегідь, під час перекопування ділянки з супутнім видаленням усіх бур’янів і рослинних залишків.
Витрата органічних добрив (компосту, перегною) становить 5–10 кг/м2. З мікродобрив, необхідних для активного зростання й розвитку культури, найбільш потрібними є хімічні сполуки, що містять такі поживні мікроелементи як фосфор і калій. Азотовмісні добрива додають у ґрунт безпосередньо перед посівом, дотримуючись норми витрати 15–20 г/м2.
Підготовка насіння до посіву полягає в замочуванні його на 2–3 доби (наприклад, загортанні у мокру полотняну салфетку, яку кладуть у щільно закритий поліетиленовий пакет). Зазвичай вже на третю добу насіння проростає, і якщо розмістити пророслі насінини в індивідуальні торф’яні горщики, то можна виростити гарбузову розсаду.
У відкритий ґрунт розсаду пересаджують у фазі трьох справжніх листочків. Другий варіант передбачає попереднє нагрівання посадкового насіння впродовж 2–3 годин до температури +60°С, або їх обробку стимулятором росту. Успішне проростання гарбузів забезпечується такими кліматичними умовами як достатнє прогрівання ґрунту (не менше +10…13°С на глибині 12 см) і повітря (від +15°С і вище).
На грядках з важким ґрунтом підготовлене насіння закладають не глибше як на 4–5 см, а на легких ґрунтах – до 5–8 см. Сорти зі сланкими стеблами садять у лунки, розміщені рядами з міжряддями до 1,5–2 м, рівновіддалено одна від одної на 1,2–1,5 м. Відстань між насінинами в лунці має становити приблизно 3–4 см.
Кущові сорти гарбузів висівають за схемою 0,8 х 0,8 (м) для дрібноплідних, або 1,2 х 1,2 (м) для великоплідних. Після чого поливають грядки теплою водою (температурою не менше +50°С) та мульчують (тирсою, торф’яною крихтою, перегноєм, сухими рослинними залишками тощо).
Гарбуз є досить вологолюбною рослиною, тому регулярні поливи позитивно вплинуть на його врожайність. Водночас зайва волога або її застій у ґрунті для гарбуза небажані. Рекомендується поливати рослини рясно, але не дуже часто. Головне правило догляду за посівами гарбуза – уникати утворення поверхневого коркового шару, тому потрібно за необхідності спушувати землю в міжряддях.
Цвісти гарбузи починають у червні, і ця фаза може тривати в них аж до середини серпня. Плоди дозрівають довго, протягом 120–140 днів, тому врожай збирають наприкінці вересня – середині жовтня. Під час достигання плодів поливання рослин обмежують.
Регулярні підживлення (не менше ніж двічі за сезон) розчином попелу чи гноївки сприяють формуванню більших за розміром плодів. Оскільки гарбуз – рослина однодомна та перехреснозапильна, то можна підвищити його врожайність шляхом ручного запилення з використанням пухнастої щіточки-пензлика.
Хвороби гарбузів
Борошниста роса є однією з найнебезпечніших хвороб гарбузових і баштанних культур. Найчастіше вона проявляється серед літа. Грибок, що спричинює це захворювання, паразитує також на огірках, кабачках, патисонах, динях і кавунах. Спочатку симптоми зараження мають вигляд поодиноких борошнистих плям на поверхні листків, які згодом стають помітними і на їх зворотньому боці.
У міру поширення патогена плями збільшуються і набувають сірого з дрібними чорними цятками забарвлення. Поступово осередки ураження поширюються на черешки і стебла. Інфіковане листя жовтіє і всихає, внаслідок чого гарбуз втрачає продуктивність, оскільки плоди починають дрібнішати.
Поширенню патогена сприяють різкі коливання температури повітря та підвищений рівень вологості. Щоб перешкодити зараженню гарбузів борошнистою росою, необхідно дотримуватися правил сівозміни і вирощувати стійкі до цього захворювання сорти.
З появою перших симптомів захворювання слід обробити рослини фунгіцидом. Дієвими засобами, що запобігають поширенню хвороби, є, наприклад, препарати «Стробі» (20 г на 10 л води), «Байзафон» (10–13 г на 10 л води), біофунгіцид «МікоХелп» та препарат «Оракул сірка актив» (50 мл/10 л води).
Антракноз – це грибкове захворювання, що має вигляд чорних або коричневих плям і виразок на гарбузовому листі, стеблах і плодах. Сприятливими умовами для розвитку хвороби є тепло і надмірна вологість. Значне загущення рослин на полі також сприяє поширенню інфекції.
Щоб запобігти подальшому поширенню антракнозу, з появою його перших симптомів слід негайно видалити і знищити всі уражені органи, після чого рослину потрібно обробити препаратом (фунгіцидом), до складу якого входить мідь.
Аскохітоз спричинюється різними видами грибків роду Ascochyta, що вражають стебла, листя і плоди гарбуза. Зазвичай симптоми зараження з’являються вже наприкінці вегетаційного періоду рослин. Першою ознакою захворювання є поява на листках округлих або розпливчастих жовто-бурих плям з темними вкрапленнями (пікнідами) та хлоротичною облямівкою. Згодом уражене листя темніє і всихає. Якщо зона ураження поширюється на стебло, то рослина може загинути.
Поширенню інфекції сприяє надмірна вологість повітря, а також загущення посівів чи полив холодною водою. У разі перших проявів зараження потрібно негайно застосувати дієві та безпечні фунгіциди.
Для попередження хвороби необхідно дотримуватися правил сівозміни та використовувати для посіву виключно перевірений і знезаражений посівний матеріал.
Сіра гниль гарбузових плодів – це ще одне грибкове захворювання, здатне позбавити городника врожаю. Гриб здатен уражати всі надземні органи рослини, зокрема й квіти, які внаслідок зараження опадають, а інфіковані зав’язі поступово загнивають.
Уражені місця мають вигляд бурих плям, які поступово збільшуються та вкриваються сіруватим нальотом. З часом уражені тканини вкриваються суцільною чорною кіркою (грибними склероціями).
Інфікуванню гарбузів сприяє досить високий рівень надмірної вологості або ушкодження шкірки плоду, через які всередину нього можуть потрапити грибні спори.
Біла гниль вражає насамперед стебло в прикореневій зоні, у місцях розгалужень, а також плоди гарбузів, здебільшого під час їх зберігання. Найчастіше спори шкодочинних грибків потрапляють на рослину і довколишню ґрунтову поверхню внаслідок рознесення їх вітром. Зазвичай хвороба спостерігається наприкінці вегетативного періоду та під час затяжної вогкої погоди (тривалих опадів, туманів тощо), що супроводжується зниженням температури довкілля до +12…15°С.
Перші симптоми зараження гарбузів проявляються у в’яненні верхівок та загниванні нижньої частини стебел. Нижні листки вкриваються водянистими плямами, які з часом перетворюються на ватний наліт білого кольору (грибний міцелій). Уражені ділянки розм’якшуються. Незабаром у зоні зараження можна спостерігати склероції, що мають вигляд чорних утворень.
Альтернаріоз можна спостерігати переважно під час зберігання гарбузових плодів. Насамперед грибок інфікує підморожені гарбузи або плоди, що мають якісь зовнішні ушкодження. Сприяє поширенню альтернаріозу надмірний рівень вологості та холод.
Перш за все на поверхні гарбузів можна помітити невеличкі коричневі або чорні вдавлені плями, які з прогресуванням хвороби збільшуються внаслідок подальшого загнивання тканин.
Фузаріоз виникає внаслідок зараження гарбузових рослин грибами роду Fusarium. Може з’являтись на будь-якій фазі розвитку і спричинює пожовтіння та в’янення листя, всихання пагонів, малорослість рослини та її плодів. Якщо плоди достигають на ураженій рослині, то їхні смакові властивості значно погіршуються, а інколи такі гарбузи навіть не придатні для вживання. В інфікованого насіння знижується відсоток проростання.
Протистояти зараженню можна шляхом дотримання правил сівозміни, використанням лише якісного насіння і постійним моніторингом стану рослин у їхній вегетаційних період.
Важливо також своєчасно виявити захворювання під час зберігання гарбузів. В іншому разі може постраждати весь зібраний урожай.
Шкідники гарбуза
Серед комах-шкідників найбільшу небезпеку для гарбузів становить баштанна попелиця. Її личинки і дорослі комахи висмоктують сік з нижнього боку листя, внаслідок чого воно скручується і всихає. Інфікована рослина починає відставати в розвитку, можливе передчасне опадання квіток і зав’язей.
Для боротьби з попелицею не обов’язково використовувати хімічні препарати, достатньо вчасно виполювати бур’яни та застосовувати народні засоби. Наприклад, обприскувати листя міцним розчином господарського мила або настоями з тютюну, перцю, полину тощо.
З інсектицидів ефективним від баштанної попелиці є новітній двокомпонентний препарат «Гудвін», біоінсектицид «Актоверм» та інші.
Поділитись в соцмережах:
