Гірчак почечуйний (лат. Polygonum persicaria) – вид однорічних трав’янистих рослин родини Гречкові (Polygonaceae), відомий як бур’ян, що засмічує орні землі, та як лікарська рослина, яку здавна використовують у народній медицині.
Поширений по всій території України. Заселяє насамперед зволожені ділянки з родючим і пухким, багатим на азот ґрунтом, тому зустрічається переважно на берегах річок, у низинах, поблизу боліт, на полях, в садах, на обочинах доріг. Популярні народні назви рослини: гусячі лапки (сорочі лапки), гусятник, гусяче зілля, баранячі хвостики, жаблір та інші.
Батьківщиною гірчака почечуйного вважаються помірні зони Азії, Непалу та Індонезії, а також східна частина європейської території. На цей час натуралізувався по всій Євразії (окрім Крайньої Півночі), від Ісландії – на південь (до Португалії) та на схід (до Японії). Як інтродукований та інвазивний вид, добре відомий у Північній Америці і Новій Зеландії.
Гірчак почечуйний нерідко засмічує орні угіддя, присадибні ділянки та городи, пасовища, луки з багаторічними травами. У разі неконтрольованого розростання він може становити реальну загрозу для успішного розвитку просапних і зернових ярих та озимих культур, оскільки поглинає з ґрунту чималу кількість поживних речовин.
А ще цей бур’ян значно ущільнює кореневмісний шар грунту, чим сприяє поширенню та активізації різних патогенів і шкідників. Гірчак почечуйний, що росте на полях, ускладнює роботу сільськогосподарської техніки й обладнання, зокрема погіршує якість обмолоту в жнива.
Є отруйною рослиною для свиней.
Опис гірчака почечуйного
Рослина гірчака почечуйного сягає заввишки в середньому від 40 до 80 см, має розгалужений стрижневий корінь, що розростається вглиб до 35 см. Стебла гнучкі, колінчасті, напівсланкі або пряморослі, прості або розгалужені, гладкі або злегка опушені, червонуватого забарвлення.
Ланцетне листя розміщується на коротенькій ніжці, має видовжено-загострену форму – його довжина в 4–6 разів перевищує ширину. Забарвлене у яскраво-зелений колір, з темною плямою на верхньому боці. По контуру листка і на його жилках є щетинки. Біля основи листок огорнутий тонкою шкірястою, трубчастої форми оболонкою, утвореною зрослими прилистками і облямованою по краю щетинками завдовжки до 2 мм .
Верхівкове суцвіття завдовжки від 1 до 6 см у вигляді густого колоса розташовується на гладкому квітконосі. Оцвітина кожної крихітної рожевої (іноді білої чи червоної) квітки складається з чотирьох або п’яти зрослих біля основи часток. Квітка має шість тичинок. Запилюється переважно комахами, такими як мухи, перетинчастокрилі та метелики, але може відбуватися і самозапилення.
Цвіте гірчак почечуйний у помірному кліматі з червня до вересня. Як представник родини гречаних, він є чудовим медоносом і забезпечує бджіл нектаром аж до осені.
Плід – блискучий, темний (від коричневого до чорного кольору) горішок розміром 2–3 мм, схожий своєю формою на лінзу.
Максимальна плодючість рослини становить 2100 насінин. Вони зберігають свою життєздатність ледь не до 30 років.
Молоді насінини поточного року зазвичай мають невисокий відсоток схожості і починають активно проростати лише після того, як перезимують. Глибина проростання насіння гірчака почечуйного знаходиться в межах від 1 до 3 см. Важливим чинником, який впливає на їх розвиток, є достатнє сонячне освітлення.
Як запобігти поширенню бур’яну
Агротехнічні заходи, що перешкоджають поширенню гірчака почечуйного, полягають у:
· ретельному передпосівному очищенні посадкового матеріалу від насінин бур’яну;
· глибокій осінній зяблевій оранці;
· своєчасному розпушуванні міжрядь;
· осушувальних роботах на надмірно зволожених ділянках;
· вапнуванні закислених ґрунтів.
На невеликих ділянках та в садах вдаються до мульчування грядок та навколостовбурних кіл, а також до звичайного ручного прополювання рослин.
З хімічних засобів захисту культур (після появи сходів) найчастіше застосовують такі гербіциди: Антисапа, Віталон Експерт, Трефлан, Бетанал та інші.
До появи сходів ґрунт попередньо обробляють препаратами Тристар, Гезагард тощо.
Корисні властивості гірчака почечуйного
Квіти й листя рослини містять значну кількість корисних речовин, зокрема флавоноїди, таніни, ефірні олії, органічні кислоти, вітаміни, слизи, цукри та мікроелементи (селен, мідь, цинк тощо).
Листя і молоді пагони мають приємний смак і придатні для вживання у салатах, як листовий овоч. Проте зараз гірчак почечуйний відомий здебільшого як бур’ян, тому вирощують його рідко. У минулі часи з рослини отримували барвник для фарбування тканини в жовтий колір.
У народній медицині його використовували проти діареї та інфекційних захворювань, а свіже листя допомагало зупинити кровотечу. Соком гірчака лікували рани, шкірні висипи, а потовчене листя, прикладене до потилиці, тамувало головний біль.
Видовий епітет рослини походить від слова «почечуй», яким у стародавні часи називали геморой, що пов’язано з традиційним використанням цієї трави для лікування гемороїдальної хвороби.
Гірчак почечуйний надає м’яку послаблювальну дію. Має сечогінні, протизапальні, знезаражувальні, болетамувальні властивості. Він сприяє лікуванню ниркових і серцевих захворювань, знижує тиск, допомагає позбутися ангіни й ларингіту (полоскання горла відваром).
Відвар рослини:1 частина трави, залита 20 частинами окропу, настоюється 20 хвилин. Вживається по 1 столовій ложці один раз на день.
Щоб зібрати лікарську сировину, під час цвітіння рослини зрізають її верхні пагони з листям, після чого розкладають їх у затінку, або в темному приміщенні з хорошою ветиляцією і висушують. Зберігають у подрібненому стані в паперових пакетах.
Поділитись в соцмережах:
