Горох посівний (лат. Pisum sativum, родина Бобові) – найпопулярніша та найпоширеніша культура серед представників даного виду, добре відома своїми дієтичними, харчовими і кормовими якостями.
Це скоростигла, витка, трав’яниста, однорічна зернобобова рослина, вегетаційний період якої складає від 60 до 140 днів. Залежно від сорту стебло гороху може бути прямим, розгалудженим, повзучим або штамбовим, завдовжки до 60–100 см.
На верхівці рослини знаходиться пара тонких вусиків (видозмінених листочків), які чіпляються за будь-яку розташовану поблизу опору і можуть піднімати стебло на висоту 1–2 м. Зазвичай для витких сортів гороху облаштовують шпалери.
Стрижневий корінь гороху нерідко проникає на глибину до 1–1,5 м, він має безліч бокових відгалужень і корінців, у вузлах яких розвиваються, як і у решти бобових, корисні мікроорганізми – бульбочкові бактерії, здатні до синтезу органічних азотовмісних сполук.
Квіти, білого, іноді з рожевим або фіолетовим відтінком кольору, з’являються неодночасно: спочатку бутони утворюються у нижній частині рослини, а потім, залежно від росту стебла, все вище. Рослина самозапилюється, хоча можливе перехресне запилення.
Плід – двостулковий біб, всередині якого знаходяться насінини-горошини (в середньому від 3 до 10 шт.) округлої, злегка сплюсненої або кутастої форми.
У наш час дикі форми гороху зустрічаються на території Середземномор’я та Близького Сходу. Найбільш ранні археологічні знахідки культури датовані епохою пізнього неоліту (виявлені у Греції, Туреччині, Сирії, Йорданії). В Єгипті та Грузії, згідно з точними історичними даними, горох обробляли ще у п’ятому тисячолітті до н. е. До більш пізнього періоду (близько 2000 до н. е.) належать знахідки рослини в Афганістані, Пакистані, Індії.
Метою вирощування гороху було отримання дозрілих горошин. Разом з бобами й сочевицею вони складали важливу частину раціону для більшості населення Близького Сходу, Північної Африки та Європи часів Середньовіччя. Наприкінці XVII–XVIII століть неабиякої популярності в Європі, а згодом і в Північній Америці, набули недостиглі горохові насінини – «зелений горошок».
Сьогодні горох вирощується у багатьох країнах світу. Лідером його виробництва є Канада. Основні споживачі продукту – країни, кількість населення в яких стрімко зростає (Індія, Китай, Туреччина).
Хоч горох за врожайністю й поступається зерновим культурам, проте перевершує їх за поживними якостями. У ньому знаходиться значна кількість (до 26%) цінного білку, який містить ряд незамінних амінокислот (лізин, триптофан, метіонін, цистин, аргінін та ін.), що наближає його за складом до білків тваринного походження.
У горосі є дуже багато різноманітних, необхідних для організму макро- та мікроелементів (калій, кальцій, фосфор, залізо, мідь, цинк, магній, марганець, кобальт, селен, сірка, фтор, бор, хром, ванадій, стронцій, титан, алюміній, нікель, йод, кремній тощо), вітамінів (А, В1, В2, В5, В6, В9, Р, РР, Е, Н), антиоксидантів, цукрів (понад 7%), крохмалю (до 3%), клітковини, лютеїну, цінних рослинних жирів (близько 6%). Калорійність його майже вдвічі більша, ніж у картоплі: 100 г сухого продукту забезпечують при споживанні 298 ккал.
Хоча горох не належить до лікарських рослин, усе ж він надзвичайно корисний для організму. Він сприяє зміцненню кісткової тканини, покращує роботу серця і нормалізує кров’яний тиск, забезпечує організм цінними білками, підвищує імунні властивості, допомагає контролювати рівень цукру в крові.
Горох використовується в дієтичному харчуванні в разі анемії чи виснаження. Біологічно активні речовини інозит і холін, що знаходяться в горосі, перешкоджають розвитку склерозу. Також він має сечогінну дію, активізує роботу шлунково-кишкового тракту, сприяє очищенню нирок від піску й каменів, нейтралізує токсичні солі важких металів.
До його складу входить піридоксин, який допомагає позбутися судом. Окрім того горох є хорошим профілактичним засобом від онкологічних захворювань, гіпертонії, інфаркту.
Додавання цього продукту в меню сприятливо позначається на стані шкіри й волосся. Його часто використовують у косметології як складову антивікових кремів, для відбілювання, омолодження та видалення пігментації шкіри обличчя. Вегетативна частина рослини відома як цінна кормова добавка у тваринництві. Аграрії використовують горох як сидерат, оскільки його здатність збагачувати ґрунт азотом покращує якісні й кількісні показники врожайності наступних культур.
Горох належить до корисних високобілкових продуктів харчування рослинного походження. Завдяки холодостійкості та скоростиглості він є одним з перших сезонних вітамінних джерел серед інших овочевих культур.
Його використовують як свіжим, так і сушеним, вареним, тушкованим, запеченим, смаженим. Горох заморожують, консервують, маринують. З сухого насіння роблять борошно, варять юшки, каші, супи. Термічна обробка покращує смакові якості продукту, підвищує його солодкість, а поживні речовини набувають більш доступної для засвоєння організмом форми.
Проте значна кількість пуринових сполук у горосі вимагає обмеження його вживання для людей, що потерпають від подагри, а також сечокам’яної хвороби. Також до протипоказань належать алергічні реакції, загострення запальних процесів у кишківнику чи шлунку, нефрит, підвищена в’язкість крові, тромбофлебіт.
Горох нерідко включають у дієтичні меню для людей з надмірною вагою, але у значних кількостях він може призвести до протилежного результату. Не рекомендується вживати горох і тим, хто має метеоризм.
Вирощування гороху не є надто складним. Культура успішно росте й розвивається в умовах помірного клімату, досить холодостійка – сходи деяких сортів здатні витримати зниження температури до –6°С, а молоді пагони та квіти – до +2…3°С.
Горох надзвичайно світлолюбний, погано переносить затінок, до того ж він є рослиною довгого дня. Надає перевагу некислим (7 < рН < 8), легким ґрунтам (супіски, суглинки) з високим рівнем плодючості, достатньо зволоженим, але з невисоким рівнем ґрунтових вод. Збагачені азотом, малоплодючі чи кислі (рН < 4,5) землі не підходять для вирощувания гороху.
Ще одна особливість культури: горох погано сприймає спеку. Найбільш прийнятна температура, що забезпечує його успішне зростання й розвиток, знаходиться у межах +16…25°С. Для його вирощування слід вибирати сонячні, з хорошою аерацією, відкриті майданчики.
Готувати ділянку під рослину, а саме вносити добрива, необхідно заздалегідь. Найкраще збагачувати майбутні горохові грядки органікою (компостом, перегноєм, пташиним послідом тощо) ще восени, під час перекопування.
Горох добре реагує на такі основні елементи живлення, як калій і фосфор, тому для отримання повноцінного врожаю бажано внести у ґрунт калійно-фосфорні добрива. Не варто робити це безпосередньо перед посівом, оскільки таке живлення спровокує інтенсивне нарощування вегетативної маси рослин на шкоду їх врожайності.
Кращими попередниками для гороха є картопля, капуста, гарбузи, огірки, томати. Оскільки рослина холодостійка, – сходи можуть проростати навіть за температури +1°С, – посів проводять якомога раніше, щоб використати ґрунтову вологу, яка збереглася після танення снігового покриву.
Насіння розміщують на глибині 5–7 см, з приблизним інтервалом між насінинами 10–15 см. Ширина міжрядь має бути не менше 25–35 см. Після посіву ґрунт злегка каткують, щоб сходи могли краще вкоренитися.
Оптимальна температура для проростання насіння +5…7°С, за таких умов сходи з’являються через тиждень після посіву. За більш низьких температур появу сходів можна очікувати два – три тижні.
Для створення рослинам кращих умов, поруч з кожним рядком гороху облаштовують шпалери – ставлять невеликі кілочки-опори, або натягають уздовж рядка невисоку сітку. Це допомагає рослинам успішно розвиватися, а до того ж ще й полегшить збір врожаю.
Коли сходи будуть заввишки 10–15 см, землю у міжряддях розпушують граблями. Та з появою на рослинах вусиків і після змикання рядків розпушування припиняють. Подальший догляд за культурою полягає у видаленні бур’янів, регулярних поливах і періодичних підживленнях гороху.
Найбільш гостро рослини потребують води у період бутонізації, цвітіння та зав’язування плодів. Норма поливу на цей час досягає 10 л/1 м2. Одночасно з поливом можна здійснювати й підживлення посадок, для чого у воді розчиняють потрібну кількість добрив (наприклад, амофоску).
За висотою горох буває: низькорослий (або карликовий), заввишки не більше 0,40 м; середньорослий, висота якого не перевищує 0,9 м; та високорослий, з довжиною стебла до 2,5 м.
Залежно від споживання його поділяють на:
• горох консервний (використовується переважно для консервації);
• горох столовий (вживають свіжим, а також готують з нього каші, пюре, додають у салати, супи тощо);
• горох універсальний (підходить як для споживання свіжим чи після термічної обробки, так і для консервування).
Також розрізняють три сортотипи гороху посівного: мозковий, цукровий, лущильний (овочевий). Селекція цукрових сортів в Україні не проводиться, оскільки вони не мають великого промислового значення. Останній, окрім потреб харчової промисловості (виробництво зеленого горошку), використовується також у виготовленні біопластику.
До найпопулярніших сортів гороху належать: ранній, високоврожайний, цукрово-овочевий сорт «Оскар» (період достигання 50–55 днів), середньоранній сорт української селекції «Девіз» (напівкарликовий, зернового напрямку, вегетаційний період 75–78 днів), ранній польський «Амброзія» (період вегетації 45–55 днів, завдяки чому можна отримувати два врожаї на рік), середньоранній український фуражного призначення сорт «Меценат», а також багато інших.
Поділитись в соцмережах:
