Конюшина лучна (лат. Trifolium pratense) – це досить відома багаторічна рослина родини Бобові. Найчастіше зустрічається на узліссях, заплавних луках, у вибалках лісової та лісостепової зони, біля узбіч доріг, на берегах прісноводних водойм тощо.
Природними ареалами розповсюдження конюшини лучної є території Північно-Західної Африки, Європи та Західної Азії. Але понад сто років тому культура потрапила в Чилі та Аргентину, внаслідок чого була натуралізована в Південній та Північній Америці, в регіонах з помірним кліматом.
Конюшина лучна нерідко використовується з декоративною метою. Її застосовують у ландшафтному дизайні, для облаштування газонів, клумб тощо.
Дещо варто сказати й про поживні якості рослини: квіти та листя конюшини вживають як гарнір практично до будь-яких страв. Також після висушування їх додають у трав’яні лікувальні чаї або перемелюють на борошно. З квітів рослини можна приготувати желе. Ефірну олію, яку отримують з конюшини лучної, широко застосовують в ароматерапії.
Добре відома як одна з найкращих кормових трав у світі – конюшина лучна містить велику кількість білка. Здавна (в Україні з другої половини ХVІІІ століття) використовується в якості сидеральної культури. Властива її (як і всім бобовим) здатність до симбіозу з азотофіксуючими (бульбочковими) бактеріями сприяє збагаченню ґрунтів азотом і покращенню їх аераційних якостей та плодючості, тому конюшина є бажаною рослиною-попередником для багатьох сільськогосподарських культур.
Перший науковий опис рослини з’явився у 1753 році. Його зробив всесвітньовідомий шведський вчений-натураліст, видатний науковець Карл Лінней у своїй науковій праці «Species plantarum» («Види рослин»).
Серед народних назв конюшини лучної найбільш відомими є: червона конюшина, кашка медова, івасик, троян, трой-зілля, дятловина та інші.
У Центральній Європі розповсюджені три підвиди конюшини лучної:
♦ конюшина прибережна
♦ конюшина альпійська, яку можна зустріти в Центральних Альпах на висоті до 2600 м
♦ звичайна конюшина червона
Листя, корені й особливо квіти конюшини лучної здавна застосовують у народній медицині, оскільки вони містять значну кількість корисних речовин. Зокрема в них є роданід, куместрол, фітоестрогени, цианогенні глікозиди та багато інших біологічно активних сполук.
У традиційній медицині Індії конюшина лучна використовується як дезінфікуючий, спазмолітичний, відхаркувальний, седативний, протизапальний і протидерматозний засіб. В альтернативній медицині вона рекламується як зілля для лікування різних захворювань людини, зокрема симптомів менопаузи, кашлю, лімфатичної системи й деяких видів раку.
Опис рослини
Конюшина лучна виростає заввишки від 25 до 90 сантиметрів. Квіти її зібрані в кулеподібні суцвіття привабливого бузкового, пурпурового чи темно-рожевого кольору (за цією ознакою рослину можна легко відрізнити від конюшини повзучої (лат. Trifolium repens), суцвіття якої мають виключно біле забарвлення).
Корінь у конюшини стрижневий, міцний, може сягати до 2 м углиб, тому рослина стійка до посух і гарно структурує ґрунт. Стебла висхідні або прямостоячі. Листя складне, трійчате, еліптичної форми.
Зацвітає конюшина зазвичай у другій половині травня і цвіте до самої осені. Квітки дрібні, з подвійною оцвітиною, складаються з п’яти пелюсток. Зібрані в кулясті голівки-суцвіття.
У серпні на рослині з’являються плоди – яйцевидні однонасіннєві боби, всередині кожного з яких знаходиться насінина червонувато-фіолетового кольору.
Склад рослини
Корені, листя та квіти конюшини лучної насичені эфірними оліями й містять значну кількість органічних кислот (кумарову, саліцилову, кетоглутарову), вітамінів (групи А, В, В1, С, К і Е), дубильних речовин, клітковини, білка, макро- та мікроелементів (зокрема хрому, селену, заліза, фосфору, магнію, кальцію та ін.).
Зелена маса й квіти конюшини включають до свого складу протеїни, таніни, безліч флавоноїдів, каротиноїдів, а також фурфурол, ксантин, тирозин, аспарагін й інші корисні речовини.
Корисні властивості рослини
Конюшина лучна вважається кращою кормової культурою для тварин. Її використовують для приготування вітамінних кормів, силосу, сінного борошна і зеленої маси.
Коренева система конюшини після скошування надземної частини рослини перетворюється на ідеальне добриво, оскільки починає активно накопичувати азот та насичувати ґрунт цим важливим елементом. Саме тому досвідчені садівники цілеспрямовано засівають конюшиною земельні ділянки, щоб таким чином збагатити й поліпшити склад родючого шару.
Конюшина лучна добре відома бджолярам як чудовий медоніс, бо збирати з неї нектар і пилок бджоли можуть протягом усього літа й аж до кінця вересня.
Застосування конюшини лучної в народній медицині
З настанням весни молоді зелені листочки та пагінці конюшини додають до зелених вітамінних салатів і перших страв, щоб впоратись з авітамінозом та підвищити імунітет.
Відвари й настої з конюшини лучної застосовуються в якості ефективного сечогінного, потогінного, жарознижуючого та антисептичного засобу. Вони також надають протизапальну, протигрибкову і ранозагоювальну дію.
З коренів рослини готують протипухлинні засоби.
Вважається, що чай із суцвіть конюшини допомагає при застудах, очищає печінку, лімфу та кров, збільшує рівень гемоглобіну, тонізує й зміцнює весь організм.
Рецепт чаю:
Сухі суцвіття (5 шт.) потрібно залити окропом (200 г) і настоювати протягом двадцяти хвилин, після чого додати мед. Вживати напій по 2-3 чашки на день.
З сухих квітів та листя конюшини готують спеціальні ванни для дітей, оскільки народна медицина вважає, що вони добре допомагають у лікуванні рахіту.
Спиртові настої конюшини застосовуються в лікуванні туберкульозу і при захворюваннях легенів, зокрема при бронхіальній астмі. Вони також нормалізують жировий обмін, зміцнюють стінки судин і капілярів, сприяють підвищенню їх еластичності.
Зі свіжих квітів рослини можна приготувати компреси для лікування шкірних захворювань. Вони допоможуть позбутися прищів, фурункулів, гнійних уражень шкіри.
Конюшина лучна користується попитом і в сучасній фармакології, оскільки застосовується у виробництві лікувальних шампунів, лосьйонів і кремів.
Збір та заготівля рослини
Збирають конюшину протягом усього періоду її цвітіння. Варто лише обирати для цього ділянки, які розташовані якнайдалі від промислових підприємств, автомагістралей, залізнодорожних шляхів та забруднених територій.
Процес сушки рослин можна проводити як на свіжому повітрі (у затінку), так і в сухому приміщенні з хорошою вентиляцією. Час від часу сировину потрібно ворушити, перемішувати та перевертати іншою стороною.
Зберігати висушену траву найкраще в паперових пакетах, полотняних мішечках або скляній ємності, яка щільно закривається.
Поділитись в соцмережах:
